Софія Бичковська
Національний університет “Острозька Академія”
РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ КОМУНІКАЦІЇ
В АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ
У статті йдеться про репрезентацію невербальних компонентів в англомовному дискурсі. Концентрується увага на суттєвих ознаках та функціях невербальних одиниць та особливостях їх оформлення у вербальних одиницях.
Ключові слова: невербальні компоненти, комунікативний акт, комунікант, реципієнт, вербалізація, семіозис, паралінгвістична номінація.
The article in question deals with the representation of nonverbal components in the English language discourse. It focuses attention on the essential features and functions of nonverbal means and their formalization with the help of verbal components.
Key words: nonverbal components, communicative act, communicant, recipient, verbalization, semiosis, paralinguistic naming.
В статье говорится о репрезентации невербальных компонентов в англоязычном дискурсе. Концентрируется внимание на существенных признаках и функциях невербальных единиц и особенностях их оформления в вербальных единицах.
Ключевые слова: невербальные компоненты, коммуникативный акт, коммуникант, реципиент, вербализация, семиозис, паралингвистического номинация.
Протягом останніх десятиліть у лінгвістиці відбувається перехід від структурного мовознавства до антропологічного, що займається вивченням лінгвістичних явищ у їх тісному зв’язку із людиною та її духовною та суспільно-культурною діяльністю. Сучасні мовознавці фокусують увагу на мовленнєвій діяльності людини, особливостях комунікативних процесів та індивідуальної комунікативної поведінки мовця, що становить сукупність вербальних та невербальних компонентів, що перебувають у тісній взаємодії.
Використання невербальних засобів є невід’ємною частиною комунікативного акту, оскільки вони утворюють його самостійну підсистему. У процесі міжособистісної комунікації значна частина інформації передається невербальними компонентами, що зумовлюють засвоєння мовного повідомлення, сприяють взаємодії між мовцем та реципієнтом, здійснюють вплив на перцептивну сферу [7]. Невербальні засоби комунікації мають індивідуальний характер та залежать від культурно-соціального середовища індивіда, його психофізіологічних особливостей [1].
Дослідження невербальних засобів переважно концентрують увагу на їх функціях та взаємодії із вербальними компонентами та на їх властивостях творення дискурсу. Вивчення невербальних засобів комунікації є запорукою структуризації набутих знань про явища об’єктивної дійсності. У живому мовленні під час перцепції мовного повідомлення відбувається процес перетворення візуальної та слухової інформації на мовний компонент [7]. Тому значної актуальності набуває вивчення репрезентації невербальних засобів у письмових повідомленнях, де невербальні компоненти переводяться у словесну форму, що має власні особливості структуризації та оформлення [3].
Акцентували увагу на репрезентації невербальних засобів у мовному дискурсі такі науковці, як С. Шевчук, Ф. Бацевич, А. Піз, Г. Колшанський, Н. Мечковська, О. Кубякова, Н. Бочкарьова, А. Степанова, Н. Клименко, В. Шевченко, М. Кнапп, проте феномен вербалізації невербальних компонентів не є детально дослідженим та потребує глибокого вивчення.
На думку науковця Н. Мечковської, процес вербалізації невербальних компонентів є найскладнішим та найвищим рівнем семіозису [3]. Хоча семантично еквівалентні невербальні засоби окреслюють відповідний мовний компонент, існують прагматично недосліджені невербальні одиниці [7]. Метою роботи є дослідження особливостей використання невербальних засобів в англомовному дискурсі, аналіз словесних засобів, що їх репрезентують.
Для невербального спілкування притаманна системна організація, що визначається функціями одиниць невербальної та вербальної комунікації. Між вербальними та невербальними компонентами існують суттєві відмінності, що не дає можливість розглядати їх як еквівалентні семантичні явища [2, 19].
Найсуттєвішими відмінностями між вербальними та невербальними компонентами є конкретність та стабільність вербальних одиниць, їх референція до абстрактних та конкретних об’єктів, понять та категорій. У той час як одиниці невербальної комунікації є більш нестабільними та варіативними, що відображається у власне компонентах та їх структуризації. Невербальні засоби також окреслюють лише чітко визначені окреслені реалії об’єктивної дійсності.
У живому мовленні невербальні засоби спілкування сприяють покращенню перцепції комунікату. У деяких випадках невербальні одиниці можуть слугувати точнішим, доцільнішим, лаконічнішим або взагалі єдиним засобом передачі мовного повідомлення. Застосування невербальних компонентів не свідчить про недосконалість вербальної системи, а залежать від зовнішніх обставин та характеру комунікації. Невербальні одиниці зустрічаються на різних етапах спілкування та підсилюють емоційне та експресивне значення мовного компонента, надають довершеності повідомленню [7].
Для невербальних засобів притаманний ряд особливостей. Найважливішою із ознак є ситуативність, що відображає теперішній стан мовця. Другою суттєвою ознакою невербальних засобів є синтетичність, адже невербальні компоненти неможливо сегментувати. Характерною рисою невербальних одиниць є також спонтанність, оскільки у процесі мовної комунікації домінують мимовільні рухи на противагу усвідомленим [1].
Невербальні компоненти виконують власні функції. Невербальні одиниці містять інформацію про комуніканта, його емоційний стан, ставлення до об’єктивної дійсності, його етнічні, культурно-соціальні особливості. Невербальні компоненти також виражають ставлення учасників мовленнєвого акту один до одного, рівень комунікації між комунікантом та реципієнтом. Реалізацію успішного комунікативного акту може бути досягнуто лише при взаємодії вербальних та невербальних компонентів спілкування, оскільки невербальні одиниці доповнюють комунікат, спростовують мовні засоби чи заміщують мовний компонент, а також здійснюють регуляцію динаміки комунікативного акту [6].
Для процесу вербалізації невербальних засобів притаманний творчий потенціал, оскільки вербальний компонент повинен зберігати семантику та охоплювати увесь спектр значень невербального компонента. Існує феномен нестачі вербальних засобів для позначення багатоаспектного значення невербальної одиниці. У такому випадку комунікант вдається до використання асоціації, що утворились на основі закріплених понять. У процесі вербалізації невербальних засобів спілкування широко застосовуються логічні описи із метою пояснення утвореного значення та реалізації його типових ознак. Асоціації формуються на основі явищ об’єктивної дійсності та досвіду, здобутого під час перебування у соціально-культурному середовищі [5].
Під час процесу вербалізації невербальних компонентів широко використовується порівняння, що слугує засобом утворення асоціацій у реципієнта, апелюють до його інтелектуальної сфери, структурованих знань та уявлень про навколишню дійсність, а також до емотивної сфери, здійснюючи експресивний та емоційний влив. Широко вживаним практично засвоєним невербальним одиницям спілкування притаманна значна соціальна вагомість, вони вербалізуються за допомогою різноманітного ряду компонентів. Невербальні одиниці знаходять своє відображення у певних мовних компонентах, що мають семіотичну структуризацію та охоплюють встановлені функціональним призначенням закономірності синтаксичної форми [4]. Зокрема, використання порівняння зумовлює точніше відтворення невербального компонента та його краще засвоєння. Широко розповсюдженим компонентом репрезентації жесту є епітет, що поєднується із іменниками, які позначають певну частину людського тіла. Епітети відкрито виражено передають комунікативний намір мовленнєвого акту [7].
Отже, мовлення це не першочерговий єдиний спосіб спілкування. Без невербальних засобів неможливий реальний процес комунікації, адже невербальні одиниці супроводжують перцепцію вербального повідомлення. Феномен паралінгвістичної номінації займається перекодуванням невербальних компонентів вербальними одиницями мови. Засоби мови, що репрезентують невербальні компоненти, передають невербальну семіотику. Вербалізація невербальних одиниць становить другий ступінь семіозиса.
ЛІТЕРАТУРА
- 1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістки. / Бацевич Ф. С. — К.: ВЦ “Академія”, — 344 с.
- 2. Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. / Горелов И. Н. — М.: Наука, 1980. — 104 с.
- 3. Колшанский Г. В. Паралингвистика. / Колшанский Г. В. — М.: Наука, 1974. — 81 с.
- Кубрякова Е.С. Язык и знание: На пути получения знаний о языке: Части речи с когнитивной точки зрения. Роль языка в познании мира / Рос. Академия наук, Ин-т языкознания / Елена Самойловна Кубрякова. – М.: Языки славянской культуры, 2004. –560 с.
- 5. Мечковская Н.Б. Семиотика: Язык. Природа. Культура / Н.Б. Мечковская. – М.:Издательский центр «Академия», 2004. – 432 с.
- Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. / Почепцов Г.Г. — М.: “Рефл-бук”, 2001. — 656 с.
- Солощук Л.В. Стилістичні аспекти презентації невербальних компонентів комунікації у тексті / Л.В. Солощук // Серія “Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов”: наук.-метод. зб. / ХНУ ім. В.Н. Каразіна. — Харків, 2011. — Вип. 972. — С. 129-134.