В статті розглянуто проблему трансформації “теології процвітання” у сучасному українському протестантизмі. Проаналізовано головні причини, що сприяли поширенню принципів “теології процвітання”, а також досліджено методи та прийоми інтеграції харизматичних поглядів у протестантську теологію.
Ключові слова: протестантизм, теологія процвітання.
The article is dedicated to the transformation problem of the “prosperity theology” in the modern Ukrainian Protestantism. The main reasons that led to the perception and spreading of the “prosperity theology” principles were analyzed, methods and techniques of the integration of the Charismatics view into the Protestant theology were also studied.
Key words: Protestantism, “prosperity theology”.
Актуальність теми дослідження. За останні два десятиріччя український протестантизм набув ознак оновлення та змін. Ці зміни були зумовлені різними причинами: політичними, суспільними, соціальними. Але найголовніша з них – це вплив харизматичного світогляду, який сповідує “теологію процвітання”. Ці зміни представляються досить глибинними та незворотними, оскільки зачепили не тільки зовнішні чинники, але й внутрішні. Саме ці зміни зумовили лібералізацію сучасного українського протестантизму, що почав застосовувати принципи “теології процвітання” відкрито та прозоро. Актуальність вибраної теми є беззаперечною, тому що принципи та устої, які були фундаментальними для українського протестантизму, почали змінюватися з катастрофічною швидкістю. “Теологія процвітання”, використовуючи “протестантське” походження, змінює віросповідні принципи не тільки українського, але й світового протестантського середовища. Полярність богословських поглядів теологів протестантського світу зумовила неоднозначне його сприйняття, чим і користується харизматичний рух.
Об’єктом дослідження є “теологія процвітання”, а предметом дослідження є практика трансформації “теології процвітання” в сучасному протестантизмі України.
Науковою розробкою феномену харизматичного руху та “теології процвітання” серед українських релігієзнавців займаються, зокрема, Вікторія Титаренко та Вікторія Любащенко. Хоча вивченням різних проявів харизматії займалися й інші дослідники, але ці представники у своїх роботах більш ґрунтовні та послідовні. Серед протестантських теологів цей феномен більш широко розглянутий західними та американськими теологами: Джон МакАртур, Джеймс Пакер, Вольфган Бюне, Гордон Д.Фі, Густав Ален, Джон Карпентер.
Причини сприйняття “теології процвітання” українським протестантизмом. Явище неохаризматичних течій на теренах України є неоднорідним, оскільки воно вміщує у собі як поміркованих, що залишилися ще від радянської історії, так і радикально налаштованих у своїх поглядах послідовників, повністю підтримуючи американських та європейських лідерів “теології процвітання”.
Сучасні п’ятидесятницькі громади мають різні ступені прогресу цих явищ та різні ступені впливу неохаризматичних поглядів на теологічну систему окремої громади. Потрібно визнати, що на відміну від інших протестантських гілок, п’ятидесятницькі не спромоглися повноцінно викласти та систематизувати свої богословські позиції, а для харизматичних рухів це неможливо «a priori», тому що вони не просто вийшли за межі, окреслені Біблією, – вони нівелювали її як авторитет, як фундамент християнства, змішуючи її з різного роду психічними прийомами та окультними науками. Харизматичний рух євро-американського формату вийшов з п’ятидесятництва, як еволюційне продовження їхніх ідей, що дуже скоро трансформувалося, накопичуючи окультні механізми отримання чудес та одкровень. У свою чергу, п’ятидесятницький рух вийшов з протестантських течій кальвінізму та баптизму, які з часом видозмінювали свою теологічну позицію, що й дозволило з’явитися такому поняттю як “п’ятидесятницький рух”.
Можна виділити декілька основних причин, що сприяли сприйняттю “теології процвітання” українським протестантизмом:
1. Інформаційний вакуум щодо детального дослідження вчення харизматичних представників “теології процвітання”;
2. Позиціонування себе з протестантською течією та використання протестантської термінології;
3. Відтік на початку 90-х років досвідченого пасторського контингенту за кордон, які могли б детально проаналізувати теологічні нововведення;
4. Спільне проведення євангелізаційних заходів, що практично повністю фінансово підтримувалося із-за кордону, та підтримання “поглядів” духовних меценатів;
5. Поширення на теренах України екуменічних настроїв, що були стимулом у першу чергу для поєднання протестантського сектора;
6. Активна місіонерська, громадська, соціальна, економічна, політична діяльність харизматичних лідерів та їх громад в українському суспільстві, що сприяло їх сприйняттю у першу чергу українського суспільства, а згодом й українського протестантизму.
Ці процеси допомагали харизматичним поглядам “теології процвітання” агресивно інтегруватися не тільки в українське суспільство, але й в український протестантизм, що був позбавлений цього явища на відміну від євро-американського аналогу. З часом сам український протестантизм почав використовувати методи та принципи, якими користувалися представники неохаризматичних рухів. Відповідно змінювалася їхня теологія та спостерігалася лібералізація поглядів відносно першоджерел протестантизму, тобто відбувався процес лібералізації фактичної теології українського протестантизму, оскільки юридична теологія практично не змінювалася.
Підприємницька діяльність як форма благословення. Проповідуючи успіх та фізичне здоров’я, “теологія процвітання” стверджує, що віруючий просто зобов’язаний у всьому мати високі досягнення, особливо це стосується фінансового процвітання. Ці положення формувалися як в історичному, так і в теологічному контексті. Про успішність віруючих говорили ще отці протестантизму – Мартін Лютер та Жан Кальвін, які заклали фундамент успішного розвитку капіталістичних відносин у Європі, основою яких були принципи чесності, працьовитості, економності в особистих витратах. Проте найголовніший принцип відношення до роботи – це служіння Богу, тобто чесна робота та правильний духовний зміст у веденні справ; саме чесна робота була формою прославлення та формою служіння протестантів. Про це чітко стверджував Макс Вебер, відомий соціолог, який у своєму дослідженні “Протестантська етика та дух капіталізму” описував пуританське відношення протестантів до багатства, яким вони володіли, та якісно новий підхід до бізнесу та роботи, що основувався на біблійних принципах [4, с.66]. Найголовнішим у цьому підході був принцип чесності та відкритості, що проповідувався протестантським вченням, а дохід був другорядним мотиватором їхньої праці.
У сучасних послідовників “теології процвітання” акцент зміщений з чесного відношення до справи на отримання максимального доходу, що є показником Божого благословення. Заохочуючи своїх послідовників до поліпшення свого соціального статусу, харизматичні лідери спонукали до створення та ведення свого власного бізнесу та справ, вони змушували до дії, мотивуючи вірян “силою віри”, яка виключає сумніви та невпевненість. Ця внутрішня мотивація породила сотні бізнес-ідей, що призвели до створення та поширення малого та середнього бізнесу, а це в свою чергу створило фундамент для поширення цих ідей християнського бізнесу, який буде служити для слави Божої. Консолідація власної бізнес-еліти та становлення цілої генерації успішних бізнесменів є принциповим завдання для багатьох харизматичних церков.
Бажання досягти успіху у професійній діяльності створює умови для підготовки та навчання нових бізнес-структур, навчання та передачі досвіду для нових бажаючих, не виключаючи інші протестантські течії, де передаються не тільки бізнес-тренінги, але й теологічне бачення успіху та процвітання. Постійні зустрічі та конференції забезпечують постійність впливу на бажаючих застосувати нові знання та практики у власному житті. Одним із таких бізнес-форумів є “Business4Transformation”, організаторами якого виступають “Асоціація молодих підприємців України”, Асоціація “Духовне відродження” та Донецький християнський університет [10]. Не зважаючи на це, між такими організаціями існує полярність думок відносно ведення бізнесу та відмежування від крайніх харизматичних тенденцій, що представляється такими організаціями як “Місія у бізнесі” [11].
Досить цікавим є теологічне обґрунтування питання десятин та пожертв з погляду “успішного бізнесу”. Десятина й пожертва понад десятину, як незмінно підкреслюється при цьому, виявляється не статтею витрат, а джерелом, що зумовлює процвітання й успіх у бізнесі [12].
Невірну інтерпретацію Божого Слова відносно десятини та жертовності можна побачити у “законах сіяння та жнив” Сандея Аделаджі, які у свій час проголошував американський проповідник віри Джон Аванзіні [1, с.35-42]. Аделаджа сповідує: “Якщо ви хочете, щоб Бог благословив вас саме грошима, то, окрім десятини та пожертвувань, сійте гроші, якщо ж ви хочете взуття, то сійте взуття. Те, що ви посієте, те і пожнете” [3, с.38]. Саме на цьому і базуються принципи “теології процвітання”, і саме вони руйнують біблійний підхід до бізнесу та роботи, що був сформований Лютером та Кальвіном.
Політика як форма суспільного успіху. Підтримкою успіху протестантського іміджу стає царина політики, що допомагає поширити вплив протестантів на суспільному рівні. Цей метод впливу відносно молодий у мисленні протестантства України, але взаємодія держави та релігії має багатовікову історію та не визнається новою. Натомість, у демократичному суспільстві, коли мандат депутата отримується завдяки електорату, ця взаємодія виходить на більш новий та прогресивний рівень.
Харизматичний рух став досить привабливим для політичної еліти, тому що енергійність та емоційність прихожан показували неоціненний потенціал у політичній боротьбі. Хоча зазначимо, що використання церкви політиками відбувається й у зворотному напрямку, коли шукаються можливості поширення свого впливу не тільки у суспільному просторі, але й для поширення авторитету протестантських громад.
Відносно протестантських поглядів, які основуються на теології Лютера, що кожен віруючий є священиком і славить Бога на своєму місці і своєю діяльністю, особиста політична активність не забороняється: вона також форма служіння [7, с. 120].
Дещо відмінну позицію щодо політичної влади сповідував Кальвін. Усі, хто за волею Бога є підвладними правителів, не повинні свавільно претендувати на владу, впадаючи при цьому у спокусу здійснити заколот чи вимагати змін. Такі домагання будуть не лише даремними, але й шкідливими [5, с.472].
Відповідно до цього, полярність думок щодо присутності віруючих у політичному будуванні життя країни розділяє сучасний протестантизм на два табори, що відстоюють свої позиції відносно цього непростого питання.
Як політичні діячі, так і представники протестантизму шукають взаємовигідних стосунків, що забезпечать їм отримання бажаних результатів. Для одних – це перемога на виборах, для інших – це бажання ствердження та отримання більших переваг для ведення бізнесу, податкових пільг, політичного захисту тощо.
Цікава позиція харизматичних лідерів щодо зміни влади на українському політичному обрії. У 2004 році позиція лідера «Посольства Божого» під час «помаранчевої революції» була однозначна – офіційна підтримка опозиційного кандидата у президенти Віктора Ющенка, з особою якого пов’язувалося духовне пробудження України. У 2010 році ці всі сподівання переклалися на Віктора Януковича.
Політична доцільність участі протестантів у політичних баталіях підтверджується і представниками нехаризматичних лідерів протестантизму. Екс-керівник Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів і нинішній очільник Українського біблійного товариства Григорій Комендант в інтерв’ю журналу «Власть денег» не побоявся назвати Віктора Януковича «глибоко віруючою людиною» [6].
Ці позиції чітко показують, що в українському політикумі, який характеризується брудними правилами гри, створюється симбіоз представників політичних сил та протестантської еліти. Ці відносини не були характерними для початкового періоду незалежності України, а були привнесеними лідерами харизматичного спрямування.
Спільна євангелізація як чинник об’єднання протестантизму з харизматичним рухом. Як і у світовому протестантизмі, екуменічні погляди в українському обертаються навколо співпраці харизматичних церков та протестантів класичного напрямку у сфері євангелізації. Ці позиції підтверджуються сумісним проведення євангелізацій, спільних молитов, проведення спільних богослужінь, спільних свят.
Безперечно, що створення спільної ідеї проповіді Євангелія впливає на сприйняття харизматичних ідей, які поступово проникають навіть у ортодоксальний протестантизм на українських теренах. Створюючи підстави для постійної співпраці, харизматичний рух постійно збільшує свій вплив у протестантських громадах. Протестантські лідери, маючи за приклад церкви харизматичної течії, починають використовувати принципи “теології процвітання” для створення “масовості” вірян. Цей принцип є несумісним з кальвіністським принципом передвибраності, що є принциповим у протестантизмі.
Харизматичний рух відрізняється прагматичністю у своїх догматичних поглядах та готовий до постійних змін. Це дуже простий шлях, оскільки систематизованого богослов’я вони не мають, тому їх важко примусити сказати у що дійсно вони вірять та що сповідують. Їхня «активність» та масштабність у місіонерській діяльності створює підстави для співпраці у цій сфері [2, с.44].
Показовим прикладом екуменічних стосунків між харизматичними лідерами та протестантами України став Всеукраїнський Фестиваль надії, який проходив за підтримки центру «Відродження» та Євангельської асоціації Біллі Грема та 4200 євангельських церков України [8]. Методи проведення фестивалю були суто харизматичного направлення, відзначалися масовістю, харизматичною емоційністю та прагматичністю, психологічними прийомами. До речі, спікером Фестивалю був Григорій Комендант, президент Українського Біблійного Товариства, екс-голова Ради євангельських християн баптистів. Легко можна побачити, що до цього дійства були залучені практично усі конфесії протестантизму, що об’єдналися навколо євангелізації.
Сучасну позицію протестантів щодо харизматичних течій висловив Г.Комендант відносно заяви голови молодіжного комітету Російського союзу ЄХБ Євгенія Бахмутського про негативний вплив харизматичної теології: «Думаю те, що Євгеній у цих питаннях уже трішки відстає. Те, що він говорить, було актуальним приблизно у кінці 90-х років. Зараз харизматизм вже зайняв свою нішу, ствердився та збалансувався. Ця проблема існувала, але вона йде на спад. Вона сьогодні не має такого великого впливу. А з іншого боку, потрібно не боятися і вибудовувати діалог. Якщо ми турбуємось про спасіння грішників та розуміємо, що харизмати заходять місцями дуже далеко, то через діалог можемо зупинити один одного, допомогти. Коли ми відкрито шукаємо не свого, а спільної справи, тобто можливості поправити все до кращого» [16].
Отже, євангелізація стала однією з найвагоміших причин, що відкрила можливості проникнення харизматичних ідей “теології процвітання” у протестантські церкви. Навіть розбіжності у богословських поглядах з цього приводу відійшли на другий план, оскільки віяння всесвітнього екуменізму роблять свою справу та лібералізують нинішнє покоління протестантів.
Модернізована релігійна музика як форма впливу «теології процвітання» на протестантизм в Україні. Окремо хотілося б виділити спільні міжконфесійні заходи на основі музичного прославлення та відпочинку, оскільки ці зустрічі відбуваються в “неформальних” обставинах та позбавлені богословських диспутів.
Музика та музичне прославлення стає серйозною основою для зміни позиції з перевагою до харизматичного сприйняття. Позиціонуючи себе з протестантами, харизмати отримують неймовірно великі шанси для поглинання протестантської теології теологією “успіху та процвітання”.
“Solo Deo Gloria” – це російський проект міжконфесійної музичної конференції, яка має на меті поширити музичне прославлення серед нехаризматичних церков протестантського світу, яка несе меседж “теології процвітання” та відкриває двері емоційному прославленню з містичним “відчуттям” присутності Бога та вираженні своїх емоцій у співі, танці, плесканні в долоні тощо, тобто відчути себе “вільним” та емоційно наповненим. Ця технологія широко використовується у харизматичних церквах, де за допомогою музики можна ввести людей у трансовий та напівтрансовий стан. Хоча “Solo Deo Gloria” – це російський проект, але відлуння його відчуваються і в українському сучасному протестантизмі, оскільки організатори тісно спілкуються з усіма членами ЄХБ, тому і вплив цього явища неодмінно відбивається в українській площині.
Для забезпечення масовості цього заходу були досить глибоко продумані маркетингові прийоми “заволікання”, що виразилися не тільки в друкованій інформації, але й у відеорекламі минулорічної конференції служіння поклоніння. Всі інтернет-ресурси Російської РЄХБ були поширювачами та авторитетними рекламаторами даного заходу, розміщуючи інформацію на офіційному сайті РРЄХБ [14]. Після цього на Раді РРЄХБ проект “Solo Deo Gloria” був представлений старшим представникам союзу [15].
Головним організатором “Solo Deo Gloria” стала Міжнародна Творча Співдружність Музикантів (МТСМ), директором якої є Джеррі Шредер та є місіонером від харизматичної мегацеркви “Bent Tree”, м. Каролтон, штат Техас.
Позиція Джеррі Шредера відносно стилю музики підкреслює, що стиль не важливий – важлива сама суть поклоніння, хоча відомий факт, що стиль сам по собі являється мовою, котра може, обходячи критичні бар’єри розуму, доносити тілу та психічному стану людини визначене послання.
Переважність харизматичного поклоніння та “християнської” рок-музики на конференції “Solo Deo Gloria” не являється випадковою, адже вказує на тісний зв’язок Джеррі Шредера та МТСМ зі всесвітнім екуменічним рухом за об’єднання усіх християнських конфесій для “поклоніння” Богу та “євангелізації” світу. Головними об’єднавчими позиціями є :
– вчення про єдність в багатообразності [15];
– вчення про “хрещення Святим Духом зі свідоцтвом глосолалії”;
– сумісна соціальна діяльність для вирішення потреб суспільства;
– сучасна християнська музика (усі види року, реп, поп-музика тощо).
Девід Клауд, християнський апологет та дослідник, вказує на те, що “ідея, що музика – нейтральна сила, та що будь-яка музика може використовуватися для прославлення Бога і це служить Його цілі – одна з ключових філософій відступництва останнього часу. Це небіблійна та безглузда у самій високій степені ідея” [13]. Він цитує відомих музичних спеціалістів ХХ століття: “Музика – найбільш сильний стимул, відомий серед почуттів, що сприймаються. Медичні, психіатричні докази не нейтральності музики настільки великі, що мене щиро вражає, як можна серйозно говорити про інше” [Цитовано за: 13]. “Рок – повідомлення без слів, незалежно від того, яка ідеологія поміщена в музику” [Цитовано за: 13]. “Музика – форма мови … музика – більше ніж мова. Це – мова мов… як і людська натура, музика не може бути нейтральна у духовному направленні” [Цитовано за: 13].
Поняття музичної теології вже на перших роках Реформації досить широко використовувалися Лютером у проповіді та повсякденному житті. Лютеру приписували безліч текстів та мотивів протестантських хоралів, досить багато яких він поклав на народні мелодії. Найбільш відомим став хорал Лютера “Бог – наша фортеця”. Один єзуїт щодо цієї пісні сказав: “Пісні Лютера згубили більше душ, ніж його книги та проповіді” [9, с.123].
Про те, яке місце займала музика у життя Лютера, можна судити з його фрази: “Моя повна впевненість, і я не боюся цього стверджувати, що після теології немає такого мистецтва, яке могло б рівнятися з музикою, тому що після теології лише вона одна створює те, що викликає одна теологія, а саме, спокій та ясний стан духа” [9, с.381].
Насамкінець можна лише додати цитату євангелічного пастора Чарльза Сперджена, який жив ХІХ ст., але вже тоді визначав вектор правильного розвитку теологічних позицій протестантизму та його об’єднання з рухами, що не мали під собою біблійної основи: “Я цілковито впевнений, що краще за все ми допомагаємо єдності, коли допомагаємо істині. Немає ніякої користі у загальному об’єднанні, якщо кожен схиляється перед неістинною думкою іншого. Ми повинні любити один одного, але ми не повинні об’єднуватися таким чином, щоб не бачити помилок інших та своїх особистих” [17, с. 66].
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Аванзини Дж. 30, 60, 100 крат. Ваш финансовый урожай / Авазини Дж. – С-Пб: Слово Жизни, 1994. – 192с.
2.Аделаджа С. Новое начало/ С. Аделаджа – Киев, 2002. – 276с.
3.Аделаджа С. Финансовая победа/ АделаджаС. –Киев, 2003. – 225с.
4.Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма / М.Вебер – Ивано-Франковск, 2002. – 315с
5.Кальвин Ж. О гражданском управлении / Ж. Кальвин Наставление в христианской вере – М. : Изд-во Гос. гуманит. ун-та, 1999. – Т.3. Книга IV. –473с.
6.Комендант Г. Інтерв’ю з головою Українського біблійного товариства. / Г. Комендант // Власть денег. – 2011. – №42. (325) 21.10-27.10.2011. – Изд-во ЧАО «Картель». С.22-28.
7.Лютер М. О светской власти. В какой мере ей следует повиноваться / М. Лютер Время молчания прошло. Избранные произведения 1520-1526 гг. / пер. с нем. Ю.А. Голубкина. – Харьков : ОКО, 1994. – 220с.
8.Фестиваль надежды с участием Франклина Грэма // Камень Краеугольный. – 2007.- №5
9.Смирнов М.Ю. Реформация и протестантизм / Смирнов М.Ю. – С-Пб., 2005. – 308с.
10.Агенти. Режим доступу: [Електронний ресурс] http://nlc.kiev.ua/ua/news/article/Agents
11.Агенти пізніх перетворень. Режим доступу: [Електронний ресурс] http://www.religion.in.ua/main/21197-agenti-pozitivnix-peretvoren.html
12.Аделаджа С. Побеждайте дух нищеты десятинами, приношениями и жервами.Небеса будут всегда открыты над вами!!! //Режим доступу: [Електронний ресурс] http://www.baznica.info/pagesid-5742.html
13.Клауд Д. Современная Христианская Музыка. Режим доступу: [Електронний ресурс] http://www.eresi.net/o-muzike/
14.РСЕХБ, «Конференция Soli Deo Gloria помогает в развитии служения поклонения», 24.11.2012; Режим доступу: [Електронний ресурс] http://baptist.org.ru/read/article/143196.
15.РСЕХБ, «Совет Союза РС ЕХБ прошел в Москве», 29.03.2013; Режим доступу: [Електронний ресурс] http://baptist.org.ru/news/main/view/article/303151
16.Юрий Сипко и апостлы нового поколения. Режим доступу: [Електронний ресурс] http://www.eresi.net/baptisti/uriy-sipko-i-apostoli-novogo-pokoleniya
17. MurrayI.Spurgeon – wie ihn keiner kennt / I. Murray.– Reformatorischer Verlag,
Hamburg, 1992. – S.301.