Л. П. Канова,
Житомирський військовий інститут ім. С. П. Корольова Національного авіаційного університету, м. Житомир
У статті розглянуто проблему професійної іншомовної підготовки майбутніх офіцерів до міжкультурної комунікації у вищих військових навчальних закладах, визначено поняття „міжкультурна компетенція”, запропоновано шляхи підвищення професійної готовності військовослужбовця до спілкування на міжнародному рівні.
Ключові слова: професійна іншомовна підготовка, міжкультурна комунікація, професійна готовність.
В статье рассматривается проблема профессиональной иноязычной подготовки будущих офицеров к межкультурной коммуникации в высших военных учебных заведениях, определено понятие „межкультурная компетенция”, предложены способы повышения профессиональной готовности военнослужащего к общению на международном уровне.
Ключевые слова: профессиональная иноязычная подготовка, межкультурная коммуникация, профессиональная готовность.
The article deals with the problem of professional foreign language training of future officers to cross-cultural communication in higher military educational institutions. It also determines the notion of “intercultural competence” and suggests the ways of improving professional military readiness for communication on international level.
Key words: professional foreign language training, intercultural communication, professional readiness.
Професійна іншомовна підготовка військовослужбовців вищого військового навчального закладу до міжкультурної комунікації в різноманітних ситуаціях – складний та багатоплановий процес. Він обумовлений об’єктивними процесами, які відбуваються в суспільстві та у військовій справі: науково-технічний прогрес, удосконалення бойової техніки та зброї, розвиток теорії та практики військової справи.
Звернемо увагу, що процеси інтеграції світового співтовариства, зокрема у галузі військових відносин, призводять до змін у кваліфікаційних вимогах, що висуваються до фахових характеристик майбутнього офіцера. За цих умов особливого значення набувають такі якості випускника вищого військового навчального закладу, як мобільність, креативність, високий професіоналізм, здатність до налагодження ділових контактів з іноземними партнерами у процесі професійної діяльності в іншомовному середовищі.
Професійна іншомовна підготовка військовослужбовців до міжкультурної комунікації неможлива без вивчення іноземної мови, яка є однією з умов професійного та загальнокультурного формування сучасного офіцера Збройних Сил України. Адже іноземна мова сприяє підвищенню рівня гуманітарної підготовки та загальної ерудиції фахівців, активізує їх інтелектуальний потенціал.
Питанням інтеграції компонентів культури у процесі навчання іноземної мови присвячені роботи Н. Ф. Бориско, І. А. Закір’янової, В. О. Калініна, Ю. І. Пассова, В. В. Сафонової, О. Б. Тарнопольського, Н. С. Щерби, M. Flower, G. H. Hughes, M. Meyer, L. Sercu, A. R. Wright та інших.
Для того, щоб майбутній офіцер міг брати участь у діалозі культур із представниками Збройних Сил інших країн, він повинен володіти міжкультурною компетенцією, яка дозволить йому нарівні висловлювати свою думку, захищати власну точку зору, стверджувати або заперечувати думку інших, погоджуватися або не погоджуватися з нею у певній комунікативній ситуації. Звідси випливає проблема професійної іншомовної підготовки майбутніх офіцерів.
Мета нашої статті – розкрити проблему професійної іншомовної підготовки майбутніх офіцерів до міжкультурної комунікації, запропонувати шляхи її розв’язання та визначити умови успішного навчання іноземної мови у вищому військовому навчальному закладі.
Потреба в ефективній комунікації особливо гостро постала під час проведення операцій з підтримання миру, де мовне непорозуміння може викликати помилки, які у найгіршому випадку можуть призвести до жертв [7, с.1].
Крім цього, багато українських військовослужбовців не знають правил поведінки миротворця, особливостей культури народів, де проходять миротворчі операції, тощо.
Проблеми виникають не лише під час спілкування, вирішення певних проблем з місцевим населенням, але й у міжособистісній взаємодії.
Специфіка професійної діяльності військовослужбовців вимагає від них готовності до ефективної міжособистісної взаємодії з підлеглими, товаришами по службі, а також громадянами у щоденному житті та екстремальних ситуаціях. Це висуває особливі вимоги до формування комунікативної компетентності майбутнього офіцера, тобто, не лише до поліпшення змісту і методики його професійної підготовки, але й до розвитку його духовної культури [3, с. 5].
Тому наступна проблема, яка виникає при підготовці миротворчого контингенту – мовна культура особистості, яка залежить від мовної свідомості, що визначається мовленнєвими здібностями та проявляється через комунікативні мовленнєві вміння [8, с. 3].
Курсант, який вивчає іноземну мову і культуру, стає плюрилінгвальним та розвиває свою інтеркультуру, яка забезпечує можливість діяти, застосовуючи специфічні лінгвістичні засоби.
На сучасному етапі в світовій педагогіці досить актуальною є концепція полікультурної освіти, яка базується, перш за все, на визнанні полікультурності суспільства, що має різні, але взаємозалежні культурні традиції, що асоціюються з різними етнічними компонентами цього суспільства. Визнання суспільства полікультурним вимагає переосмислення уявлень про культурну цілісність суспільства, яка передбачає відмову від спроб інтегрувати різноманітні етнічні групи, оскільки інтеграція передбачає домінування „більш сильної” культури [5,с.7].
Ця думка є актуальною при проведенні миротворчих операцій, оскільки необхідно враховувати:
• соціокультурне оточення (етнічний та конфесійний склад населення);
• етнічні та соціально-економічні особливості регіону (причини проживання етносів, головні форми їх сільськогосподарської діяльності);
• особливості соціокультурної ситуації в регіоні, країні, світі (процеси зближення країн, етнічних та конфесійних груп, розвиток конфліктів та їх причини та ін.) [7, с. 2].
Іноземна мова як навчальний предмет стає інструментом полікультурного розвитку особистості, яка навчається та сприяє усвідомленню себе як культурно-історичного суб’єкту.
Культура в освіті виступає як її змістова складова, джерело знань про природу, суспільство, способи діяльності, емоційно-вольового та ціннісного відношення людини до оточуючих праць, спілкування та ін. [1, с. 74].
Поняття культури (від лат. cultura – оброблення, вирощування, у педагогічному контексті – освіта, навчання, виховання) охоплює сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають його історично досягнутий рівень розвитку і втілюються в результатах продуктивної діяльності людини, зокрема систему освіти, мистецьку творчість, а також установи й організації, які забезпечують їхнє функціонування( школи, заклади вищої освіти, музеї, тощо). Водночас під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості окремої людини, а також якісний рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або діяльності [2,с. 26].
Іншомовна культура є одним з видів освіти. Вона повинна визначати зміст навчання ІМ (іноземної мови) у ВВНЗ. Дана культура повинна включати три процесуальні аспекти освіти: пізнання та навчання; розвиток, виховання.
Пізнання та навчання спрямовані на оволодіння змістом іншомовної культури, головними компонентами якої виступають вміння та навички. Дані компоненти реалізують себе під час навчання ІМ.
При інтегрованому підході у формуванні готовності курсантів до міжкультурної комунікації разом з ІМ використовуються психолого-педагогічні військові дисципліни які взаємозв’язані з ІМ в тому чи іншому аспекті. Всі разом дисципліни будуть сприяти розвитку міжкультурної комунікативної компетенції – суми знань та вмінь, які необхідні для спілкування на міжкультурному рівні. Володіння даною компетенцією допоможе подолати бар’єри комунікації та уникнути “культурного шоку”, який виникає при незнанні звичаїв,традицій, культурного життя країни в якій перебуває індивід. Міжкультурна комунікаційна компетенція включає в себе міжкультурну комунікацію, яка є невід’ємним елементом даної компетенції, і, при оволодінні якою людина спілкується не лише понад мовні кордони, але й розвиває свою інтеркультуру та стає здатна до міжнародної мобільності [4, с.74].
Завдання інтеграції нашої освіти в світову цивілізацію можна реалізувати завдяки розвитку творчого потенціалу особистості без нехтування інтересів, потреб, мотивів, намірів, цілей тих, хто виховується і навчається.
Формування готовності курсантів ВВНЗ до міжкультурної комунікації є актуальним, і саме процеси інтеграції в Європу, вимоги Ради Європи роблять його таким.
Досягнення цілі повинно здійснюватись під час навчання ІМ інтегровано з іншими психолого-педагогічними військовими дисциплінами при формуванні міжкультурної компетенції, складовою частиною якої є міжкультурна комунікація.
Потрібно створити не тільки умови, які б формували готовність до міжкультурної комунікації, але й такі, які б сприяли гуманістичному вихованню. До них відносяться :
відмова від уніфікованих моделей навчання, ігноруючих особистісні характеристики того, хто навчається;
гнучкість побудови навчального процесу, варіативність його компонентів, зумовлених природою мотиваційно-спонукальної сфери курсанта ВВНЗ;
відповідність змістової сторони процесу мотиваційним орієнтаціям суб’єктів навчання;
мотиваційна забезпеченість навчального процесу;
пристосування конкретних навчальних дій до певного суб’єкту навчання [6, с.103].
Гуманізм у навчанні – це передусім побудова стосунків на принципах глибокої взаємоповаги, рівноправного партнерства викладача та курсанта, курсантів ВВНЗ між собою і створення сприятливого морально-психологічного клімату в колективі.
Для досягнення вищеназваної цілі у навчальному процесі ВВНЗ потрібні викладачі-гуманісти, які мають виступати проти знецінення універсальних загальнолюдських цінностей, за зближення і співіснування народів і культур, за діалог між ними, проти авторитаризму і деструктивності в процесі навчання і виховання, за культурний плюралізм, толерантність, за розвиток різних видів мислення у суб’єкта навчання, поважати його особистісне право на відмінність.
При інтегрованому підході ІМ з іншими психолого-педагогічними військовими науками іншомовна культура стає змістом іншомовної освіти.
Отже, нами визначено проблеми професійної іншомовної підготовки до міжкультурної комунікації, розглянуто міжкультурну компетенцію як необхідну складову спілкування на міжкультурному рівні, визначено умови успішного навчання іноземної мови у вищому військовому навчальному закладі враховуючи особливості полікультурної освіти.
Cписок літератури
1. Занинова Л.В., Меньшикова Н.П. Основы пед. Мастерства / Л.В. Занинова // Серия “Учебники, учебные пособия”.– Ростов н/Д: Феникс, 2003. – 288 с.
2. Зязюн І.А. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи: [монографія] / І. А.Зязюн. – К.: “Віпол”, 2000. – 636 с.
3. Капітанець С.В. Педагогічні умови стилю професійного спілкування у майбутніх офіцерів-прикордонників: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.04 “Теорія і методика професійної освіти” / C. В. Капітанець. – Хмельницький, 2001. – 20 с.
4. Канова Л. П. Інтегрований підхід у формуванні готовності курсантів вищого військового навчального закладу до спілкування на міжкультурному рівні / Л.П. Канова // Актуальні проблеми професійно-педагогічної освіти та стратегії розвитку : [зб. наук. праць]. – Житомир : ЖДУ, 2006. С. 7375.
5. Ковальчук О.С. Полікультурний підхід у сучасній шкільній освіті Росії: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.04 “Теорія і методика професійної освіти” / О.С. Ковальчук. – К., 2004. – 21 с.
6. ЛевченкоТ.І. Розвиток освіти та особистості в різних педагогічних системах / Т.І. Левченко. – Вінниця: “Нова Книга”, 2002. – 512 с.
7. Матеріали НАТО / Режим доступу: htt:// www.nato.int/docu/review/2005/issue.
8. Шумовецька С.П. Формування мовної культури особистості у військовому вузі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.04 “Теорія і методика професійної освіти” / С. П. Шумовецька. – Хмельницький, 1999. – 20 с.