У статті поміщено аналіз основних особливостей юридичної відповідальності Президента України. Звертається увага на проблеми в нормативно-правовій регламентації конституційно-правової відповідальності глави держави. Також пропонуються шляхи вирішення вищевказаних проблем шляхом удосконалення існуючих форм юридичної відповідальності Президента України та передбачення нових форм конституційно-правової відповідальності глави держави.

The paper analyzes the main features placed legal responsibility of the President of Ukraine. Attention is drawn to problems in the legal regulation of the constitutional and legal responsibilities of the President. We also offer solutions to the above problems by improving existing forms of legal liability of the President of Ukraine and anticipate new forms of constitutional and legal responsibilities of the President.

Постановка проблеми: сьогодні форми юридичної відповідальності глави держави і близько не співвідносні з обсягом його повноважень. Тому актуальним залишається дослідження основних проблем юридичної відповідальності Президента України, а також визначення нових форм конституційно-правової відповідальності глави держави для стабілізації функціонування політико-правової системи України.

Короткий аналіз останніх досліджень і публікацій: питання юридичної відповідальності Президента України з часу здобуття Україною незалежності було об’єктом дослідження багатьох видатних вчених-конституціоналістів, що зробили вагомий внесок у дослідженні даного питання. Серед широкого кола науковців слід виділити праці Авер’янова В. Б., Годованця В. Ф., Журавського В. С., Кравченка В. В., Лисенко О. М., Малиновського В. Я, Мартинюка Р. С., Савчина В. М., Сало І. С., Серьогіної С. Г., Телешуна С. О., Тодики Ю. Н., Погорілка В. Ф., Шаповала В. М., тощо.

Відповідальність у конституційному праві слід розуміти як відповідальність суб’єктів конституційного права, передусім органів публічної влади, їхніх посадових осіб, за порушення конституційно-правових норм. Формами такої відповідальності можуть бути: накладення вето на правовий акт, скасування правового акта, дострокове припинення повноважень, усунення з поста, визнання виборів недійсними, тощо [10, с. 319].

Спеціальною підставою для конституційно-правової відповідальності є конституційний делікт, характерними складовими якого є:

а) об’єкт − найбільш важливі суспільні відносини щодо устрою суспільства і держави.  У загальному вигляді в якості об’єкта виступає конституційний лад і його найважливіші елементи, а також конституційна законність і правопорядок;

б) об’єктивна сторона − дістає вияв в актах у загальному вияві, оскільки відповідальність має значною мірою політичний характер і для визначення цієї сторони є вузьким навіть поняття діяння. Тому нормативні підстави відповідальності не деталізуються, даються лише загальні формулювання: «державна зрада», «скоєння злочину», «серйозні порушення закону» тощо;

в) суб’єктами є найважливіші «інституції» держави: Президент України, органи державної влади, народні депутати України, посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови та інші посадові особи органів місцевого самоврядування, громадяни України, політичні партії, громадські організації, іноземці та особи без громадянства, засоби масової інформації, адміністративно-територіальні одиниці тощо;

г) суб’єктивна сторона − особливістю її є специфіка змісту вини – це не тільки психологічне, а й соціально-політичне явище, бо суб’єкти несуть відповідальність за долю багатьох людей. Тому вона настає і за недбале ставлення до реалізації статусу [11, с. 24].

Як показує практика державотворення в Україні, для стабілізації політичної ситуації необхідно передбачити нові форми конституційно-правової відповідальності глави держави, яка нині і близько не співвідносна обсягу його повноважень. Зокрема, на даний час конституційно-правову відповідальність Президента України характеризує лише «мертвий» інститут імпічменту та звітування перед Верховною Радою України [6, с. 56]. Так, серед науковців поширеною є думка про можливість і навіть необхідність запровадження серед можливих форм відповідальності глави держави санкції у вигляді обмеження реалізації його окремих повноважень.

Забезпечення відповідальності Президента України має важливе значення, так як це є одним із заходів підтримання легітимності державної влади. Важливим конституційним принципом легітимності державної влади є принцип взаємної відповідальності держави та особи. Цей принцип засвідчує відповідальність держави, органів державної влади та їх посадових осіб перед особою, яка сприяє зміцненню довіри людини до публічної влади.

Імпічмент – найбільш типова форма політичної відповідальності президента, після завершення якої президент втрачає своє звання й може бути притягнутий до юридичної відповідальності у якості приватної особи. Найбільш розповсюдженими підставами для застосування процедури імпічменту є порушення конституції, вчинення тяжких злочинів [10, с. 328].

У статті 5 Конституції України зазначається, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. Це положення знаходить відображення у статті 103 Основного Закону України, відповідно до якої Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Проте, як вбачається на прикладі статті 111 Конституції України, стаття 5 втрачає своє значення, оскільки громадяни не ініціюють усунення з поста глави держави в порядку імпічменту. Хоча ця функція і покладена на Верховну Раду України, що є представницьким органом, проте ініціювання питання про усунення Президента України більшістю від конституційного складу (тобто достатньо всього 226 народних депутатів) не може відображати влади всього народу, що спотворює статус України як демократичної держави та нівелює правове значення статті 1 Основного закону, в якій зазначається, що Україна є демократичною державою.

Парадокс основи інституту імпічменту глави держави також підтверджує той факт, що Президент України є суб’єктом адміністративно-правових відносин, в яких, за загальним правилом, звільняє з посади той, хто призначив в порядку субординації. Якщо Президента обирає весь народ, то і весь народ повинен вирішувати питання про усунення його з поста. Ми поділяємо думку Шафарчук О., яка зазначає в своїй праці, що вирішення питання про усунення Президента України з його поста народом можна реалізувати через таку форму безпосередньої демократії, як референдум, зокрема, всеукраїнський, шляхом деталізації статті 3 Закону України «Про всеукраїнський референдум» пунктом, в якому б зазначалося, що предметом всеукраїнського референдуму є вирішення питання про усунення глави держави в порядку імпічменту [14].

Згідно статті 111 Конституції України, Президент України може бути усунений з поста Парламентом в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Саме формулювання «інші злочини» дає змогу говорити про політичну відповідальність глави держави, бо ними можуть бути будь-які політично мотивовані дії Президента України [8, с. 128]. Тому, на нашу думку, законодавцю слід прийняти окремий закон, що врегулював би процедуру імпічменту в частині визначення вичерпного переліку підстав притягнення глави держави до відповідальності в порядку імпічменту, і який би унеможливив появу політичного фактору в даному механізмі зі сторони Парламенту.

Фрицький Ю. до названих підстав притягнення глави держави до відповідальності в порядку імпічменту пропонує додати «невиконання державних програм» [13, с. 338], а О. Волощук «учинення аморальних дій» [7, с. 125]. Як альтернативу, Ю. Барабаш пропонує запровадити таку нову підставу імпічменту глави держави, як «порушення Президентом України присяги» [5, с. 13]. На нашу думку, внесення відповідних змін у Конституцію України себе не виправдало б з огляду на наступне. По-перше, конституційного обов’язку в глави держави щодо забезпечення виконання державних програм немає. Крім цього, за виконання державних програм має відповідати виконавча влада, а відтак, Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади. По-друге, незрозуміло, як слід передбачити, які саме дії Президента України є аморальними.  По-третє, порушення Президентом України присяги, як і вчинення ним аморальних дій, можна тлумачити по різному в залежності від ситуації.

Незрозумілим елементом інституту імпічменту в Україні залишається те, що рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Парламентом після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, а також після отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Згідно статті 148 Конституції України, глава держави призначає шість суддів Конституційного Суду України. Відповідно до статті 72 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі подання Вищої ради юстиції [1]. Відтак, важливе місце у процедурі імпічменту глави держави відводиться Конституційному Суду України,який частково формується Президентом України, що породжує питання щодо його об’єктивності.

Імпічмент у системі конституційних інститутів за своєю правовою природою є позасудовим конституційним процесом, за змістом якого Парламент у разі вчинення злочину Президентом України може достроково припинити його повноваження, усунувши з поста [9, с. 106]. Положення частини першої статті 105 Конституції України треба розуміти так, що конституційна процедура розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту здійснюється без порушення проти нього кримінальної справи [4].

Важливою прогалиною Основного закону України як фундаментального акта, який регулює інститут імпічменту, є відсутність нормативно-правової регламентації правового статусу спеціальної тимчасової слідчої комісії, до якої належать спеціальний прокурор та спеціальні слідчі, в Основному законі України. Це ще раз підтверджує неможливість проведення імпічменту в сучасних умовах.

Як зазначалося вище, одним із засобів конституційно-правової відповідальності є скасування правового акта. Відповідно до частини 4 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України [3, с. 13]. Згідно частини 1 статті 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду [1]. Знову ж таки, неупередженість при скасування нормативно-правового акта Президента України Вищим адміністративним судом України викликає сумнів, оскільки глава держави відіграє важливу роль у визначенні видатків на функціонування Вищого спеціалізованого адміністративного суду України.

На нашу думку, для вирішення питання необ’єктивності та упередженості органів судової влади при процедурі імпічменту та при скасуванні нормативно-правового акта Президента України слід передбачити в Основному законі України особливий судовий інститут, до компетенції якого входили б повноваження з притягнення вищих державних органів та їх посадових осіб до відповідальності, зокрема, конституційно-правової. Як вказує практика державотворення багатьох політико-правових систем, створення такої особливої судової інституції є далеко не новелою. Зокрема, згідно статті 198 Конституції Польщі, Президент несе конституційну відповідальність перед Державним Трибуналом, який складається з голови, двох заступників і 16 членів, що обираються Сеймом не з числа депутатів і сенаторів на строк повноважень Сейму [2]. Слід зазначити, що даний інститут не є досконалим, адже члени Державного Трибуналу обираються Сеймом, який і порушує питання про усунення Президента в порядку імпічменту, що породжує певну необ’єктивність членів Трибуналу. Проте, все ж з певними позитивними змінами вважаємо за необхідність запровадити аналогічний інститут контролю в Україні.

Слід зазначити, що 23 серпня 2011 року у Верховній Раді України було зареєстровано Проект Закону України «Про порядок імпічменту Президента України». Проте, до сьогодні зрушень у прийнятті даного закону, який зміг би врегулювати всі вищевказані проблеми інституту імпічменту Президента України, немає.

Конституції деяких держав з республіканською формою правління закріплюють загальний принцип політичної невідповідальності президента, проте не виключає можливості юридичної відповідальності за певні тяжкі правопорушення. Наприклад, згідно з Конституцією Італії Президент несе відповідальність за державну зраду або посягання на Конституцію (стаття 90), у США – за зраду, хабарництво або інші тяжкі злочини чи проступки (розділ 4,  стаття 2 Конституції США), у ФРН – за навмисне порушення основного закону або іншого федерального закону (пункт 1 статті 61 Конституції ФРН), у Мексиці – за зраду вітчизни та тяжкі кримінальні злочини (стаття 108 Конституції Мексики) [12, с. 351-352].

Чинним законодавством України, крім конституційно-правової відповідальності, передбачено, що за державну зраду Президент України може бути притягнений до кримінальної відповідальності, що передбачена статтею 111 Особливої частини Кримінального кодексу України. Питання, що стосується органів, яким можуть бути надані повноваження по притягненню Президента України до кримінальної відповідальності, знаходило вирішення у Проекті Закону України «Про порядок усунення з поста Президента України (імпічмент)», в якому було запропоноване положення про можливість надання таких повноважень Генеральному прокуророві України. Проте, на нашу думку, існуючу проблему щодо притягнення глави держави до кримінальної відповідальності вищевказане положення Проекту Закону України не вирішило б з огляду на те, що Генеральний прокурор України призначається за згодою Парламенту України саме главою держави, а також одноосібно ним і звільняється. Чинне ж законодавство України не виокремлює конкретні органи, які можуть притягнути Президента України до кримінальної відповідальності, що є серйозною прогалиною. Дану проблему можна вирішити шляхом створення спеціального органу, аналогом якого може бути польський Державний Трибунал, про який йшлося вище.

За загальним правилом,за порушення фундаментальних положень конституційного права, таких, як права, свободи, законні інтереси людини, виборче право, Президент України виступає суб’єктом кримінальної відповідальності (розділ 5 Особливої частини Кримінального кодексу України «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина»). Проте, ми кардинально не згодні з даним доктринальним положенням, адже згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) № 19-рп/2003 від 10 грудня 2003 року право недоторканності Президента України не може бути скасоване, призупинене або обмежене шляхом порушення проти нього кримінальної справи і переслідування у порядку кримінального судочинства [4]. Таким чином, Президент України на час виконання повноважень не несе кримінальної відповідальності, проти нього не може бути порушена кримінальна справа. По суті, це нівелює положення Кримінального кодексу України, в якому суб’єктом певних злочинів є саме Президент України.

Отож, нормативно-правове регулювання юридичної відповідальності Президента України характеризуються, насамперед, реальною відсутністю можливостей притягнення глави держави до відповідальності. Це політико-правове явище є парадоксом, який склався в практиці державотворення України, адже за своїм конституційно-правовим статусом Президент України відіграє ключову роль у функціонуванні усієї політико-правової системи України, і відсутність реальних засобів притягнення глави держави до юридичної відповідальності може негативно впливати на функціонування держави.

Як показує практика державотворення в Україні, для стабілізації політичної ситуації необхідно передбачити нові форми конституційно-правової відповідальності глави держави, яка нині і близько не співвідносна обсягу його повноважень. Згідно чинного законодавства, конституційно-правову відповідальність Президента України характеризує лише складний та на практиці нереальний інститут імпічменту та звітування перед Верховною Радою України.

Правове регулювання інституту імпічменту глави держави в Україні має ряд фундаментальних прогалин. По-перше, народ як єдине джерело влади в Україні обирає Президента, проте не має юридичної можливості усунути главу державу в порядку імпічменту, що суттєво спотворює статус України як демократичної держави. Дану проблему можна було б вирішити шляхом внесення змін до Закону України «Про всеукраїнський референдум». По-друге, досі відсутній вичерпний перелік підстав для усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. По-третє, сама складність і насиченість різними суб’єктами процедура імпічменту призводить до практичної неможливості його проведення. По-четверте, чинна Конституція не передбачає нормативно-правової регламентації статусу спеціального прокурора та спеціального слідчого. По-п’яте, те, що Президент України відіграє фундаментальне значення у формуванні Конституційного Суду України, породжує питання про об’єктивність вищевказаної інституції як суб’єкта процедури імпічменту.

Список використаних джерел:

1. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/ 2453-17/page
2. Конституція Польщі : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitutions.ru/archives/182/2
3. Кодекс адміністративного судочинства України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012. – С. 13.
4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) № 19-рп/2003 від 10 грудня 2003 року : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v019p710-03.
5.  Барабаш Ю. Г. Парламетський контроль в Україні: проблеми теорії та практики : автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Ю. Г. Барабаш. – Х., 2004. – С. 13.
6. Вейна Ю. М., Хмарук Т. В. Окремі аспекти конституційно-правового статусу Президента України в системі стримувань і противаг / Ю. М. Вейна, Т. В. Хмарук // Студентські наукові записки: серія «Право». – Випуск 2. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. – С. 56.
7.  Волощук О. Т. Інститут Президента уФранції, Росії та Україні: конституційні норми і політична практика / О. Т. Волощук. − Чернівці: Технодрук, 2009. –С. 125.
8.  Кресіна І. О. Інститут імпічменту: Порівняльний політико-правовий аналіз ∕ І. О. Кресіна, А. А. Коваленко, С. В. Балан − К. : Видавництво «Юридична думка», 2004. – С. 128.
9. Мартинюк Р. Інститут імпічменту в Україні: вади вітчизняної моделі // Право України. – 2008. – № 2. – С 106.
10.  Мартинюк Р. С. Реалізація принципу поділу влади в сучасній України: політико-правовий аналіз. – Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2007. – С. 319.
11.  Наливайко Л. Р., Шишко Я. Р. Юридична відповідальність Президента України: актуальні питання / Л. Р. Наливайко, Я. Р. Шишко // Соціально-правовий розвиток: досягнення, перспективи та проблеми: матеріали міжнар. наук.-практ. інтернет-конф., 7 груд. 2010 р. − Т., 2010. – С. 24.
12.  Фрицький О. Конституційне право України : підручник / О. Фрицький. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – С. 351-352.
13.  Фрицький Ю. О. Державна влада в Україні: становлення, організація, функціонування: Монограф. / Ю. О. Фрицький. – Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ; Ліра ЛТД, 2006. – С. 338.
14.  Шафарчук О. Президент України як суб’єкт відповідальності: окремі проблемні аспекти : [Електронний ресурс] / О. Шафарчук. – Режим доступу : https://naub.oa.edu.ua/2013/prezydent-ukrajiny-yak-subjekt-vidpovidalnosti-okremi-problemni-aspekty/.