У статті подається інформація про історію суїциду, а також статистика цього явища в сучасному суспільстві; розглядаються основні проблеми самогубства, з’ясовуються механізми, причини та прояви суїцидальних намірів, та досліджується проблема самогубства в світлі біблійної заповіді «не вбивай».

В статье подается информация об истории суицида, а также статистике этого явления в современном обществе; рассматриваются основные проблемы самоубийства, выясняются механизмы, причины и проявления суицидальных намерений, и исследуется проблема самоубийства в свете библейской заповеди «не убивай».

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Кралюк П.М.

Постановка проблеми. На сьогодні тема суїциду є надзвичайно актуальною. Вона активно обговорюється як спеціалістами, урядовцями, правоохоронцями, так і громадськістю. Але, на жаль, пересічний українець частіше засуджує самовбивцю, або сприймає його як психічно хворого, якому не допомогти, а людям чиї родичі здійснили суїцид, доводиться потерпати від невиправданих звинувачень та допитливих поглядів оточуючих.

З прогресом наук про людину і суспільство стало зрозумілим, що із саморуйнацією неможливо боротися лише релігійними чи карними санкціями. Суїцид не можна просто засуджувати – його потрібно зрозуміти і попередити.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема суїциду у наукових дослідженнях розглядалася Е.Дюркгеймом, який пояснював суїцид виключно соціальними причинами; З.Фрейд визначає самогубство як наслідок переваги підсвідомого потягу до смерті; К.Менінгер виділяє три основні складові суїцидальної поведінки: бажання вбити, бажання померти, бажання бути вбитим [10]; К.Юнг вказує на несвідоме прагнення людини до метафоричного повернення у материнське лоно; Карен Хорні вважає, що культура, релігія, політика та інші суспільні сили викривлюють розвиток особистості дитини і суїцид може проявитись внаслідок невідповідності інтроспективного ідеалізованого образу реальності. Гаррі-Стек Саллівен стверджує, що суїцидогенною є тривога внаслідок значного дистанціювання між «Я-ідеальним» та «Я-реальним», «Я-хорошим» і «Я-поганим». Е. Шнейдман центральним чинником самогубства називає нестерпний психічний біль [10]. А. Амбрумова вказує, що суїцидальна поведінка є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах переживання мікросоціального конфлікту [5]. Продуктивними для розробки поставленої проблеми є результати і висновки сучасних дослідників: В.Єфремової, О.Лісової, В.Москальця. Серед вітчизняних науковців цією проблематикою займалися Тімченко О. В., Амбрумова А. Г., Шестопалова Л. Ф., Соловйова В.С., Бердяєв Н. О., Кондрашенко В. Т. та інші [1; 4; 6; 7; 10].

Мета і завдання дослідження. У цій роботі ми спробуємо дослідити проблему суїциду в історичному та культурному ракурсі та статистику цього явища. Важливо також з’ясувати головні механізми, причини та прояви суїцидальних намірів, та розглянути проблему самогубства в світлі біблійної заповіді «не вбивай». Переосмислення права на життя як священного й найдорогоціннішого права кожної людини – основне завдання дослідження.

Суїцид (лат. sui – себе і caedere – вбивати) – це навмисне позбавлення себе життя, крайній прояв аутоагресивної поведінки, породженої негативною самооцінкою та спрямовану на завдання шкоди своєму соматичному або психічному здоров’ю [8].

Історикам не вдалося встановити, коли людина звершила перше самогубство. Але, так чи інакше, самогубство існувало в кожній культурі. Воно зазвичай вважалося поганою смертю. Проте в деяких культурах в голод допускалося позбавлятися від слабких, калік або дряхлих членів племені. Наприклад, у вестготів існувала «скеля предків», з якої старих людей зіштовхували вниз.

У Стародавній Греції спосіб самогубства міг вибрати той, хто був засуджений законом до страти, і Сократ, який випив отруту, не став винятком. Самогубство, вчинене без дозволу влади, суворо засуджувалося. Піфагор і піфагорійці вважали, що самогубство вносить сильний дисонанс у всесвіт, повний гармонії. Аристотель говорив, що смерть приходить в урочну годину, а самогубство є проявом боягузтва і малодушності, навіть якщо вона рятує від бідності, нерозділеного кохання, душевної або тілесної недуги. Платон говорив, що розум дається людині, щоб мати мужність пройти по життю, повного смутку і страждань. У Ізраїльському Талмуді спроба самогубства розглядалася як злочин, підлягала осуду і покаранню [1].

Найбільші зміни у відношенні до цього питання відбулися з приходом християнства, яке проголосило, що безсмертною душею може розпоряджатися тільки той, хто її дав, тобто Всевишній. Церква повела активний наступ на самогубство, як явище. З 563 року християнська церква виступила проти самовбивць, відмовивши їм у похованні і відспівуванні. Через сто років від церкви відлучали не тільки самогубців, але й родичів тих, хто залишався в живих після спроби самогубства.

У Європі почалася справжня війна проти самогубців: у Данії було заборонено виносити тіло самогубці через двері – виносили через вікно; в законах Людовіка Святого Французького (XIII) майно самогубця конфіскувалося. Так само чинили і в Росії. У новий час, у 1777 р. Девід Юм зважився опублікувати роботу про самогубство і вона відразу ж потрапила до списку заборонених книг [10].

Поступово ставлення до самогубців змінювалося – в своїй більшості їх вважали психічно хворими людьми. Пізніше стали скасовувати закони, кримінально каратаючи самовбивць. Першою це зробила Франція. За англійським законам у разі невдалого самогубства, держава доводила розпочату справу до кінця, а кримінальним злочином суїцид перестали вважати у Великобританії не так давно – 1961 році.

На перший погляд, часто ставлення до самогубців було досить жорстоким. Однак можливо, це і зберігало у свідомості населення планети особливу цінність людського життя.

Є підстави вважати, що у християнстві однозначне ставлення до суїциду сформувалося не відразу. Першим з отців церкви його публічно засудив Блаженний Августин у ІУст. Інший відомий поборник християнства Фома Аквінський писав, що самогубство – це великий гріх стосовно себе, суспільства і Бога; це гріх стосовно своєї душі, тому-що вона позбавляється можливості покаятися [1]. У Біблії найбільш чітко щодо самогубства висловлюється апостол Павло: «Хіба ви не знаєте, що ви храм Божий… Якщо хтось розорить його, того покарає Бог, бо храм Божий святий, а цей храм – ви» (1Кор.3:16,17). Видатний російський мислитель Микола Бердяєв у психологічному етюді «Про самогубство» зазначає: «Можна співчувати самогубцеві, але не можна співчувати самогубству». Він вважав, що самогубство за своєю природою є запереченням трьох найвищих християнських чеснот – Віри, Надії та Любові. Самогубець втратив віру і в Бога, і в людей. Він втратив надію. І підкорився тузі, зневірі – а це найбільший гріх. Він не має любові, бо не думає про ближніх [10].

Проблема самогубства ніколи не була другорядною у філософській думці, адже від її вирішення багато в чому залежала відповідь на такі важливі питання, як сенс життя, свобода вибору між бути чи не бути, прояв свободи особи взагалі.

Думку античних філософів підсумовує Пліній: «З усіх благ, що ними природа обдарувала людину, жодне не є таким прекрасним як несподівана смерть, однак абсолютно найкраща річ – те, що кожен може вчинити її сам».

Можемо згадати й думки двох російських філософів XX ст. – В.Соловйова і М.Бердяєва. Для В.Соловйова самогубці – егоїсти, які не хочуть підкоритися Богові [10] . М.Бердяєв говорить ще категоричніше: самогубство йде від сатани і за своєю природою заперечує три вищі чесноти – віру, надію і любов; до того ж, «вбиваючи себе, людина наносить рану світові як цілості, заважає здійсненню Царства Божого» [10].

У сучасному світі щорічно закінчують своє життя самогубством більше 1 млн. чоловік. Серед них – 280 тис. китайців, 30 тис. американців; 25 тис. японців, 20 тис. французів; 51 тис. росіян. На думку соціологів, офіційна статистика самогубств значно відрізняється від реальних цифр (за різними оцінками їх в 2 – 4 рази більше). Число скоєних чоловіками самогубств в 4 рази більше, ніж жінками.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) за показниками суїциду поділяє всі країни на три групи:

низький рівень самогубств (до 10 на 100 тис. населення): у Греції, Італії, Гватемалі – 0,5 чол., В Албанії – 1,4 чол., У Вірменії – 2,3 чол., В Єгипті найнижчий рівень – 0, 03 чол.

середній рівень самогубств (від 10 до 20 на 100 тис. населення) в Австралії і США.

високий рівень самогубств (понад 20 на 100 тис. населення): у Латвії – 42,5, в Литві – 42,1, в Естонії – 3 8,2, в Угорщині – 35,9, Росія – 39,7, Україна давно займає міцну позицію в третій групі з показниками на 2009 рік 29,2.

Кількість суїцидів в Україні – на одному рівні з числом ДТП. Самогубство займає третє місце після смертності від серцево-судинних і онкологічних захворювань. За даними Головного управління статистики, в минулому році в Україні покінчили з життям біля 12 тисяч людей.

За останнє десятиріччя кількість самогубств виросло в три рази. На думку судових експертів, причиною більшості так званих «смертей від нещасного випадку»: передозування лікарських препаратів, автомобільні аварії, падіння з висоти і т. д., насправді є суїцид. 60% всіх самогубств відбувається навесні і влітку, саме тоді, коли помітний контраст між яскравим розквітом природи та тьмяність внутрішнього стану.

Вважається, що хворобою самовбивць є депресія – до 70% депресивних хворих виявляють суїцидні тенденції, а 15% з них здійснюють самогубства. Час, коли відбуваються самогубства: перша половина дня – 23%; друга половина – 44%; ніч – 24%. Основні причини самогубств у всіх вікових групах: душевні хвороби, домашні засмучення, грошові втрати, страх перед покаранням, пристрасті, всякого роду залежності, фізичні хвороби і т. д.

За статистикою, люди, що перебувають у шлюбі, кінчають життя самогубством значно рідше, високий рівень самогубств серед демобілізованих офіцерів, молодих солдатів і т. д. Найвищий показник самогубств (на 100 тис. населення): психічно хворі (міське населення) – 95,2 чол.; хронічні алкоголіки – 91 чол.; наркомани -178 чол.; інваліди – 110 чол. Соціологи єдині в тому, що 60% самогубців – залежні від алкоголю.

Кількість самогубств не залежить від рівня життя, так як одна з найрозвиненіших і найбагатших країн Європи – Швеція – протягом 10 років є одним з лідерів за кількістю суїцидів. Люди з високим рівнем освіти менш схильні до суїциду. Найнебезпечніша група. Люди з неповною середньою освітою. Дослідження соціологів свідчать, що у 6% наклали на себе руки де один з батьків був самогубцем; 12% здійснюють суїцидну спробу не пізніше ніж через два роки повторюють її і досягають бажаного; 20% від загальної кількості всіх самогубств здійснюють діти і підлітки, тобто 5114 дітей, юнаків та дівчат скоїли цей страшний незворотний крок – і це тільки враховані випадки. У 92% випадків самогубства скоювали діти з неблагополучних сімей.

З початку XIX століття спостерігається постійне і рівномірне зростання числа самогубств у всіх країнах світу. Одною з основних причин суїциду, вважають проблему, яка полягає у сильному бажанні людини досягти високої мети у житті і коли ця мета виявляється не досяжною і через це людина приходить у велике розчарування [1].

Депресія – це ще одна загальна причина, що приводить до суїциду. Поки, що не дуже багато зроблено у вивченні питання гніву і його впливу на суїцид, проте, це є один із дуже важливих факторів: «Особа, що підпадає ризику суїциду накопичує в собі почуття гніву подібно до людей, що збирають марки. Через те, що вона не б’ється з іншими (у крайньому випадку вона чекає до цього моменту за декілька днів до спроби вчинити самогубство), звершують цю боротьбу – бій з самим собою» [6].

Оточення в якому зростала людина, теж відіграє надзвичайно важливу роль в переборенні суїцидних тенденцій і настроїв. Серед студентів учбових закладів, що розмірковували або робили спробу суїциду переважно були ті, хто пережив розлучення, розділення, або повторний шлюб батьків. Загальною характеристикою є руйнівне оточення хаотичної сім’ї.

Тиск на успіх у навчанні з боку батьків чи викладачів, а також розчарування у любові – все це відіграє певну роль у суїцидальній поведінці серед студентів. «Більш як 90% студентів, що намагалися покінчити життя самогубством зазнали невдачі в навчанні чи у праці. Проте, найбільш загальна проблема була пов’язана з труднощами стосунків романтичної любові» [4].

Нестача соціальної підтримки є ще одним поясненням високого рівня суїциду серед студентства. Саме соціальна підтримка, що допомагає формувати міцний інститут сім’ї, друзі, співпрацівники, сусіди та члени церкви, «сприяють оздоровленню психіки і стають огорожею від психологічного стресу» [4].

Вищевказана статистика свідчить про зростаючу тенденції «загнаності» і самотності дітей та підлітків, які не можуть подолати випробування і розібратися в навколишній обставинах.

Людина – вінець творіння, поставлена берегти, обробляти, і захоплюватися навколишнім світом. Погляди дітей треба звертати на навколишній світ та світ, підкреслюючи, що всі негаразди: бідність, багатство, відсутність плеєра, комп’ютера, машини, люблять або не люблять його і т. д. – ніщо в порівнянні з життям. Життя – найбільший і дорогоцінний дар. Тому, зіткнувшись з життєвими труднощами, не потрібно впадати у відчай і губити себе. Велике не горе, а великий страх перед ним. В страху діти забувають, що немає безвихідних ситуацій, і що відчай більш оманливий, ніж надія.

Християнські церкви самогубство вважають моральним злом. Бог так високо цінує людське життя, що для його охорони дав окрему заповідь – «Не вбивай». Це є Божий наказ, який міститься в Святому Письмі (Вих. 20, 13; Повт. 5; 17), у Декалозі – самому серці Завіту, укладеному між Богом і вибраним народом. Бог проголошує себе абсолютним Господарем життя людини, створеної на Його образ і подобу (пор. Бут. 1, 26-28). З цього видно, що людина не має права забирати своє життя, бо воно їй не належить. Творець дав людині життя у користування, але не дав права розпоряджатися ним будь-як. Епоха «перших християн» практично не знає самогубства (Новий Завіт дає, як приклад, дві долі: зневіреного отримати прощення за свою зраду Іуди самогубця і подолання відчай триразового зречення від Христа апостола Петра). Російський філософ В. С. Соловйов дав чудову за своїм проникненням в суть проблеми інтерпретацію гріха зневіри (відчаю) у «Трьох розмовах» (див. «Розмова друга») [10].

Святий Отець Іван-Павло II в енцикліці Evangelium vitae писав: «Самогубство завжди є такою ж мірою морально неприпустимим, як і вбивство», а також: «Заповідь «не убий» має виразно негативний зміст, бо визначає межу, яку ніколи не можна переступати» [3]. А апостол Павло каже: «Не вбивай» … і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: «Люби твого ближнього, як себе самого» (Рим. 13,9; пор. Гал. 5. 14).

Потрібно враховувати, що тіло людини є не її власністю, а власністю Бога (1 Кор. 6, 13). Наше тіло належить Богові не лише тому, що Він його сотворив, але й тому, що Христос відкупив його великою ціною, звершивши діло спасіння (1 Кор. 6, 19). Ми не маємо права завдавати шкоди своєму тілу, яке належить Богові і яке є оселею нашої душі, Ним створеної. Дочасне тіло людини – це храм Святого Духа (1 Кор. 6, 19; 3, 16-17): «Хіба не знаєте, що ви – храм Божий і, що Дух Божий у вас перебуває? Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий – святий, а ним є ви».

Людина цілковито належить Богові: «Ніхто з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо, і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні» (Рим. 14:7-8). Вмерти для Бога означає пережити власну смерть як найвищий акт послуху Отцеві (пор. Флп. 2:8), погоджуючись прийняти її в годину, призначену й вибрану Тим, хто єдиний може знати, коли має закінчитися земна подорож людини. А жити для Господа Бога – це визнати, що страждання, хоча саме собою є злом і випробуванням, завжди може стати джерелом добра. Якщо страждання приймати для любові і з любові, то воно стає участю людини в муках розп’ятого Христа. Переживаючи у такий спосіб свої страждання, людина уподібнюється до Нього (пор. Флп. 3:10; 1 Пт. 2:21).

Висновки. Кожній людині належить право на свободу та самостійне визначення укладу власного існування, але самий факт життя об’єктивно не є вибором людини: бо так як ніхто з нас не вирішив увійти самостійно в це життя, але був до нього покликаний, так само ніхто не може його залишити, не почувши поклику до цього.

Висновки. Багато дослідників проблеми профілактики суїцидальної поведінки з сумом змушені констатувати, що в Україні, на сьогодні, не існує програм профілактики самогубств на рівні навчальних закладів. Тому існує негайна необхідність розробки ефективних заходів ранньої діагностики та превенції суїцидальної поведінки. Суїцид – надзвичайно складне явище. Разом з тим, розуміння і реагування на суїцидальну поведінку конкретної людини не потребує глибоких знань в області медицини чи психології. Потрібно лише проявити увагу до того, що людина говорить, серйозно це сприйняти, висловити підтримку або звернутися за відповідною допомогою. Багато людей гине у результаті суїциду лише тому, що їм не була запропонована допомога і підтримка. Будьмо уважними до тих, хто поряд з нами!

Список використаних джерел та літератури

1. Авдеев Д.А. В помощь страждущей душе: опыт врачебного душепопечителя [Электронный ресурс]. М., 2000. – 365 с. Режим доступа: http://glebkozlov.ru/lib/avdeev3/avdeev3/Main.htm
2. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. Українське Біблійне товариство, – 1993.
3. Іван Павло II, енцикліка Evangelium vitае,Ватикан 1995, С. 66.
4. Кондрашенко В. Т. Девиантное поведение у подростков: социально-психологические и психиатрические аспекты / В. Т. Кондрашенко. – Минск: Беларусь, 1988. – 342 с.
5. Концепция Суицидального Поведения А. Г. Амбрумовой [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.naritsyn.ru/selfhelp/all/depr/suicid.htm
6. Меннингер К. Война з самим собой. – М.: ЭКСМО – Пресс, 2000.
7. Рассказов Н.Я., Ревыкина Т.Г. Суициды у психически здоровых людей? / Рассказов Н.Я., Ревыкина Т.Г. // Человек и христианское мировоззрение / Мировоззрение и образ жизни: что мы оставим нашим детям. Альманах выпуск 5. – Симферополь, – 2000. – С. 326-333
8. Суицид. Материал из Википедии — свободной энциклопедии [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/Суицид
9. Суицид. Статистика [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://lossofsoul.com/DEATH/suicide/statistic.htm
10. Суицидология: Прошлое и настоящее: Проблема самоубийства в трудах философов, социологов, психотерапевтов и в художе­ственных текстах [Электронный ресурс]. – М.: «Когито-Центр», 2001.– 569 с. // Режим доступа: http://www.twirpx.com/file/75989/?rand=8870693
11. Человек и самоубивство [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://lucky-angels.narod.ru/articles/suic/art2.htm
12. Чхартишвили Г. Писатель и самоубивство [Электронный ресурс] . – М., 2006. – 463 с. // Режим доступа: http://lib.aldebaran.ru/author/chhartishvili_grigorii/chhartishvili_grigorii_pisatel_i_samoubiistvo