У статті запропоновано напрямки підвищення ефективності фіскальної політики України у розрізі складових

The ways of improvement of fiscal policy components efficiency are considered in the article.

В сучасних умовах фіскальній політиці відводиться важливе місце в економічній політиці, оскільки вона володіє дієвими інструментами і виконує важливі для держави і населення функції. Питання про роль фіскальної політики як інструменту регулювання економіки є особливо актуальним в сьогоднішні дні, коли виникла реальна потреба пошуку джерел виходу з кризи, боротьби з інфляцію, забезпечення належного життєвого рівня населення, стимулювання розвитку національного виробництва, оскільки всього цього можна досягнути у випадку її ефективного застосування.

Вагомий внесок у розроблення пропозицій щодо формування фіскальної політики зробили такі вітчизняні та зарубіжні науковці: І. Луніна, В. Баліцька, О. Короткевич, Н. Фролова, Т. Вовк, О. Водянніков, І. Коноваленко, С. Буряк, В. Філонич, які у своїх наукових працях досліджували проблеми поповнення державного бюджету і методи щодо мінімізації впливу фінансової кризи на податкове реформування в Україні.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні шляхів вдосконалення фіскальної політики України.

Фіскальна політика – це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу  і структури  державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання і обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань [1, с. 596].

Однією із складових фіскальної політики держави є податкова політика. До основних проблем, з якими вона стикається на даному етапі розвитку, можна віднести недосконалість законодавчої бази та високий рівень тінізації економіки.

Вдосконалення податкової системи набуває особливо важливого значення і є важливим аспектом суспільно-економічних перетворень в Україні. Удосконалення системи оподаткування повинно здійснюватися, виходячи зі стратегічних цілей нашої держави – побудови конкурентоспроможної соціально орієнтованої ринкової економіки й інтеграції у європейське співтовариство [2].

Таким чином, основними завданнями удосконалення податкової системи повинні стати такі:

•        вдосконалення нормативно-законодавчої бази у сфері оподаткування, зокрема прийняття поправок до Податкового кодексу. Це пояснюється тим, що нестабільність податкового законодавства суттєво ускладнює процедуру планування та прогнозування майбутньої діяльності, навіть на нетривалі періоди та погіршує адаптивні функції економічних агентів і збільшує ризики розвитку;

•        підвищення ефективності системи адміністрування податків. Як стверджує В. С. Філонич, за обтяжливістю для бізнесу податкова система України займає останні місця у міжнародних рейтингах конкурентоспроможності;

•        детінізація економіки. Підприємства, які ухиляються від оподаткування, посилюють власні конкурентні позиції не за рахунок удосконалення управлінських й виробничих процесів, а внаслідок лобіювання особливих відносин із владою. Створюються штучні передумови для продовження діяльності неефективних підприємств або виробництва непридатних товарів і послуг;

•        з метою розвитку та відродження депресивних регіонів, слід запровадити відновлення спеціальних економічних зон (СЕЗ), територій пріоритетного розвитку (ТПР) і технопарків. Застосування особливих умов оподаткування заохочує притік капіталу до галузей чи регіонів із більш сприятливим податковим режимом, що може загрожувати структурними та територіальними дисбалансами. Тому розвиток спеціальних економічних зон та ін. необхідно детально проаналізувати;

•        науково обґрунтована система надання податкових пільг. Галузеві пільги найменш ефективні, оскільки їх результативність залежить від правильного визначення пріоритетних галузей. Більш обґрунтованим є надання податкових пільг молодим галузям, які мають реальні можливості стати конкурентоспроможними і потребують державної підтримки та захисту від конкуренції з боку розвинених країн;

Таким чином, податкова система України потребує подальшого удосконалення, що пояснюється наступним: забезпечення використання конкурентоспроможності національної економіки значною мірою визначається ефективністю системи оподаткування. Зараз в Україні розпочався новий етап реформування податкової системи, що потребує теоретичного переосмислення проблем оподаткування. До 2018 року податкову політику буде реформовано на підставі Стратегії реформування податкової системи України.

Непослідовність та непередбачуваність законодавчого та нормативного середовища України є загальновизнаним стримуючим фактором економічного розвитку країни та її низької інвестиційної привабливості. Така непослідовність найбільше відобразилась у бюджетній сфері.

В останні п’ять років в Україні спостерігалась ситуація, при якій спостерігалася украй нерівномірний розподіл податкового навантаження; продовження утримання значних пільг та привілеїв; значна частка надходжень від приватизації, яка закладалася в попередні роки в дохідну частину бюджету й використовувалася на споживання та погашення боргових зобов’язань, а не на фінансування підприємств [3].

Для того, щоб визначити чинники вдосконалення бюджетної політики на даному етапі економічного розвитку України, необхідно виділити такі основні її проблеми, як: незбалансованість зобов’язань і ресурсів на всіх рівнях бюджетної системи і надмірність боргового тягаря; неефективність і обтяжливість податкової системи; неефективність значної частини бюджетних видатків; перевищення державних потреб і зобов’язань; незавершеність формування ефективної системи управління державними фінансами.

Однією з найгостріших проблем фіскальної політики є фінансове наповнення бюджету та оптимізація витрат, особливо в період економічної кризи. Вдосконалення фіскальної політики повинно підвищити конкурентоспроможність економіки України, активізувати інноваційно-інвестиційну складову розвитку, позитивно вплинути на структурні процеси у реальному секторі економіки, чим забезпечити динамічне економічне зростання із підвищенням рівня та якості життя населення.

Таким чином, Україні для переходу до стимулюючої бюджетної політики потрібно розв’язати два, на перший погляд, взаємовиключних завдань – збільшення бюджетних доходів і зниження податкового навантаження до рівня, що сприяє зростанню виробництва. Це свідчить про складність використання фіскальної політики як регулятора економіки. Використання неадекватної фіскальної політики або строга орієнтація на зарубіжний досвід може призвести до негативних наслідків.

Напрями удосконалення бюджетної політики полягають у наступному:

•        оптимізація та скорочення переліку державних цільових програм. Це пояснюється тим, що в Україні існує понад 200 державних програм, пакет яких формується без належної ув’язки з головними пріоритетами держави, а фінансується вибірково;

•        бюджетний процес повинен бути нерозривно пов’язаний із загальноекономічним плануванням у країні. Це потребує розробки системи середньострокового бюджетного планування;

•        розробка економічних критеріїв для виділення бюджетних інвестицій;

•        оптимізація структури видатків на розвиток освіти і науки. В умовах розвиненої ринкової економіки фінансування освіти треба розглядати як засіб зростання інтелектуального капіталу нації. Вища освіта є дуже важливим компонентом людського капіталу;

•        розробка та законодавче закріплення процедур вибору й перегляду пріоритетів фінансування наукової та науково-технічної діяльності;

•        реформа міжбюджетних відносин на основі більш чіткого розмежування витратних і податкових повноважень між республіканським і місцевими бюджетами і формування нових систем фінансової підтримки регіонів.

•        посилення бюджетного адміністрування власних доходів бюджетних установ;

•        якісне удосконалення казначейської системи виконання бюджетів;

•        оптимізація державних витрат;

•        створення ефективної системи управління державним боргом.

Також постійні наукові дослідження у сфері фіскальної політики необхідні, оскільки тільки податкова і бюджетна політики, що проводяться відповідно до соціально-економічних умов, що склалися в Україні, приведуть до позитивних результатів: дозволять досягнути стійкого економічного зростання і конкурентоспроможності національної економіки.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик К.С. Макроекономіка: Підручник / За ред.. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2007.  – 703 с.
2. Льовочкін С., Опарін В., Федосов В. // Реформування фінансової моделі як основа макроекономічної стабілізації в Україні // Економіка України с. 22-26
3. Опарін В. М. Фінансовий потенціал України : методологічні засади визначення, кількісні параметри та напрями його нарощування / В. М. Опарін, С. С. Шумська; за заг. ред.А. І. Даниленка // Фінансова політика та податково-бюджетні важелі її реалізації. – Том 1. –Київ : Фенікс, 2008. – С. 77–98.