У статті розкрито питання проблеми масмедіального способу порушення принципу презумпції невинуватості.

The questions of masmedia way of violation of the presumption of innocence are described in the article.
Ключові слова: презумпція невинуватості, принцип, кримінальний процес, злочин, журналісти.

Key words: presumption of innocence, principle, criminal action, delict, journalists.

Постановка проблеми та короткий аналіз останніх досліджень і публікацій. Принцип презумпції невинуватості один з ключових принципів кримінального процесу. Питанням вивчення принципу презумпції невинуватості займалась велика кількість вчених. В 1982 р. Професором А. М. Ларіним була опублікована праця «Презумпція невинуватості». З такою ж назвою професором В. М. Савицьким в 1997 році була видана праця по презумпції невинуватості. Проте, питання масмедіального способу порушення принципу презумпції невинуватості залишається актуальним і сьогодні.
Викладення основного матеріалу. Сьогодні доволі важливим залишається питання масмедіального способу порушення презумпції невинуватості. Зокрема, дане питання стосується журналістів, оскільки презумпція невинуватості може порушуватись не тільки учасниками процесу, а й іншими особами. Деякі дослідники вважають, що презумпція невинуватості може бути порушена лише представниками держави – суддею, прокурором, чиновником тощо. Проте слід сказати, що презумпцію невинуватості можуть порушити і інші особи, адже сама презумпція невинуватості це не лише кримінально-процесуальне, але і соціально-правове явище, тобто передбачає невинуватість особи з боку суспільства. На підтвердження цього можна навести формулювання загального правила презумпції невинуватості, передбаченого ч. 1 ст. 62 КУ України: «особа вважається невинуватою, доки її вина не буде доведена в установленому законом порядку і встановлена вироком суду [ 2 ]. Як бачимо, невинуватість особи є універсальною, а лише різним може бути об’єкт посягання при порушенні принципу презумпції невинуватості. Якщо порушення здійснюється суб’єктами кримінального процесу, то центральним об’єктом посягання завжди залишається право на свободу, – в усіх інших випадках честь і гідність останньої. Відповідно і наслідки порушення принципу презумпції невинуватості є різними: в першому випадку це може бути застосування інститут відводу, притягнення за постановлення завідомо неправосудного вироку ( ст. 375 КК України ) тощо, в іншому випадку – відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації, яке здійснюється в приватно-позовному порядку, а також рідше притягнення до кримінальної відповідальності за завідомо правдиве повідомлення про злочин ( ст. 383 КК України).
Доволі дискусійним було і залишається питання про те, чи можуть саме журналісти, в принципі, порушити презумпцію невинуватості особи. Більш впевнено можна сказати, що можуть, адже діє правило відповідно до якого: «до остаточного вирішення кримінальної справи та офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводитися як з винною, а також публічно, в засобах масової інформації та будь-яких офіційних документах твердити, що дана особа є злочинцем» [ 7, с. 54 ]. Разом з тим, презумпція невинуватості є частиною більш широкого права – права особи на справедливий судовий розгляд. Вважається, що поширення інформації у ЗМІ може підірвати право особи на справедливий суд, оскільки преса може підштовхувати суддів, а особливо суд присяжних чи присяжних засідателів до певного рішення. З іншого боку, преса може налаштувати суспільство на рішення про винуватість особи, і в такій ситуації виправдальний вирок суду може серйозно підірвати авторитет і довіру до правосуддя. Саме тому Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № (2003) 13 «Про надання інформації щодо кримінального судочинства через засоби масової інформації» містить окремий принцип № 2 «Презумпція невинуватості» такого змісту: «Повага до принципу презумпції невинуватості є невід’ємною частиною права на справедливий суд. Згідно з цим, погляди та інформація стосовно судових процесів, що відбуваються, мають передаватися або розповсюджуватися через засоби масової інформації тоді, коли це не зашкоджує презумпції невинуватості підозрюваного, обвинуваченого або підсудного» [ 6 ].
Крім того, журналісти, коли порушують принцип презумпції невинуватості посягають не лише на честь і гідність особи, розповсюджуючи недостовірну і передчасну інформацію, а й на свободу останньої. Тим самим створюються через інформаційний вплив на суб’єктів кримінального процесу своєрідний ореол винуватості особи. Формування зневаги до презумпції невинуватості лежить в основному на слідчих та дізнавачах, в провадженні яких перебуває справа. Однак їм вторять в цьому чимало журналістів чи не усіх видів засобів масової інформації, але уже, здебільшого стосовно осіб, нижчих за рангом та пересічних громадян [ 4, с. 80 ].
З точки зору всього вище сказаного можна зробити декілька висновків. По-перше, оскільки презумпція невинуватості є частиною права на справедливий суд, то преса не може порушити презумпція невинуватості, якщо щодо особи не порушувалося кримінальної справи. У цьому випадку мова буде йти виключно про можливу дифамаційність твердження. Якщо проти особи вже порушена кримінальна справа, яка перебуває на стадії розслідування чи у суді, журналісти повинні більш обережно ставитися до поширення інформації. Журналісти у такій ситуації не повинні публікувати стверджувальні висловлювання, а вкладати слова в уста інших осіб. Правильним є використання фраз: «як стверджує прокурор», «слідство встановило що», «свідок стверджує».
Також одним з недоліків законодавства, що спричиняє масмедіальне порушення презумпції невинуватості є такий привід для порушення кримінальної справи, як повідомлення опубліковані у пресі [ 3 ]. При використанні повідомлень, опублікованих в пресі, як приводів для порушення кримінальної справи, слід мати на увазі, що в них, як правило, називаються конкретні особи і докладно описуються діяння, містять ознаки злочину. У даному випадку керівництво вимогами презумпції невинуватості забезпечує критичне ставлення прокурора, слідчого, суду до викладених подій, у зв’язку з чим ухвалюється рішення про порушення кримінальної справи з даного приводу є можливим лише після всебічної, повної й об’єктивної перевірки й оцінки інформації, що міститься в публікації [ 1, с. 120 ]. Проте, незважаючи навіть на неупередженість учасників кримінального процесу, все ж відбувається позапроцесуальне порушення презумпції невинуватості. По-друге, чи не посилює таке повідомлення в пресі обвинувальну спрямованість діяльності слідчого, прокурора, які перш за все повинні з’ясовувати об’єктивну істину.
Існує думка, що такий привід, як повідомлення, опубліковані в пресі не є порушенням презумпції невинуватості, так як закон передбачає спеціальні вимоги до преси. Відповідно до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію [ 5 ]. Звідси випливає, що такі повідомлення про злочин, які підпадають під привід для порушення кримінальної справи можуть бути опубліковані в пресі, що характеризується періодичністю видання та здійснюється на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Виникає питання чи є це гарантією презумпції невинуватості? Відповідь є наступною – дані вимоги не є гарантією презумпції невинуватості, а лише вказують на монополію в здійсненні повідомлень про вчинений злочин. Таким чином повідомлення здійснені в пресі можуть бути порушенням ч. 1 ст. 62 Конституції України, відповідно до якого особа є апріорі невинуватою доти, доки це твердження не буде спростовано в обвинувальному вироку суду, що набрав законної сили. Відповідно всі заяви про особу, як про злочинця є порушенням презумпції невинуватості.
Таким чином, з метою вдосконалення реалізації особою принципу презумпції невинуватості було б доцільно виключити п. 4 ч. 1 ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України про повідомлення, опубліковані в пресі з переліку приводів для порушення кримінальної справи, оскільки останній спричиняє порушення презумпції невинуватості.
Висновки. Слід також сказати, що проект нового кримінально-процесуального кодексу не містить розділу «порушення кримінальної справи». Однак чи зменшить це масмедіальне порушення принципу презумпції невинуватості чи призведе до анархії при порушенні кримінальної справи невідомо.

Список використаних джере
1. Гуліна С. Проблеми реалізації презумпції невинуватості в кримінальному процесі / С. Гуліна //Кримінальний процес. – 2005, – № 1. с. 138 – 141
2. Конституція України //Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 62
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – № 2. – п. 4 ч. ст. 94
4. Попелюшко В. О. Презумпція невинуватості за законом, на грані законом та поза його межами / В. О. Попелюшко // Часопис академії адвокатури України. – 2008. – № 1. – С. 78 – 82
5. Про друковані засоби масової інформації: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1
6. Рекомендація Rec (2003)13 Щодо надання інформації через засоби масової інформації стосовно кримінального судочинства від 10 липня червня 2003 р. : [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://www.medialaw.kiev.ua/laws/laws_international/51/
7. Удалова Л. Д. Кримінальний процес України: Загальна частина: Підручник. / Л. Д. Удалова — К. Кондор, 2005. — 152 c.