АНОТАЦІЯ.В статті досліджено основні аспекти кримінально-правового захисту моральності у сфepi статевих відносин. Проаналізовано об’єкти злочинів, передбачених статтями 301, 302 i 303 КК Укpaїни. Також, наведено судову практику застосування судом вказаних норм КК України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА. Статеві відносини, порнографічні матеріали, сутенерство, втягнення особи в заняття проституцією.
АННОТАЦИЯ. В статье исследованы основные аспекты защиты права на защиту нравственности в сфере половых отношений. Проанализированы объекты преступлений, предусмотренных статьями 301, 302 i 303 УК Укpaины. Также, приведены судебную практику применения судом указанных норм УК Украины.
КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА. Половые отношения, порнографические материалы, сутенерство, вовлечение лица в занятие проституцией.
ANNOTATION. The article explores the main aspects of protection of the right to the protection of morality in sexual relations. Analyzed objects crimes stipulated in Articles 301, 302 i 303 CC Ukpainy. Also, given the judicial practice of these provisions of the Criminal Court of Ukraine.
KEYWORDS. Sex, pornography, procuring, enticement into prostitution. Відповідно до класифікації запропонованої І. О. Бандурою, група злочинів, які посягають на основні принципи моральності у сфері статевих відносин – це ті, що посягають на суспільні відносини в частині забезпечення нормального укладу статевого життя чи передбачених статтями КК України,а саме: (статті 301, 302, 303 КК України). Йдеться відповідно про ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України); створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК України); сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК України) [1; 12].
Основним безпосереднім об’єктом ввезення, виготовлення, збуту і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України) О.П. Рябчинська визначає моральні засади суспільства, зокрема, щодо розповсюдження інформації, спрямованої на забезпечення поваги до гідності особи, згідно із загальнолюдськими цінностями [2;5]. Видається, що об’єкт цього складу злочину слід розуміти дещо вужче, як суспільні відносини в частині забезпечення нормального статевого виховання, ставлення до статевих відносин. З’ясуємо зміст предмета даного складу злочину.
Так, згідно із Законом України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року[3] розмежовано поняття продукції порнографічного та еротичного характеру, наступним чином:
– продукція порнографічного характеру – будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, змістом яких є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру (порнографія – вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні інстинкти);
– продукція еротичного характеру – будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, що містять інформацію еротичного характеру, має за мету досягнення естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збуджує в аудиторії нижчі інстинкти, не є образливою.
Отже, ознаками предметів порнографічного характеру є:
становлять собою матеріальний предмет – річ (книги, фільми, фото продукція, аудіо-, відеопродукція, у тому числі реклама, картини, скульптурні зображення тощо);
змістом є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру;
призначені для збудження статевої пристрасті інших осіб, провокування їх статевої агресії;
не мають іншого призначення – мистецького, наукового, просвітницького тощо. Критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер, встановлюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері культури та мистецтв. На практиці порнографічний характер предметів встановлюється на підставі мистецтвознавчої експертизи чи експертного висновку Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі[4].
Так, вироком Красногвардійського районного суду АР Крим від 9 вересня 2013 року у справі № 109/3124/2013-к було встановленно, що ОСОБА_2 13 квітня 2013 року в денну пору доби, перебуваючи на території кар’єру, який розташований поблизу с. Колодязне Красногвардійського району АР Крим, умисно, втягнув неповнолітнього ОСОБА_3, достовірно знаючи вік останнього, який не досяг віку кримінальної відповідальності, у злочинну діяльність, шляхом спонукання, які викликали у неповнолітнього бажання взяти участь у розповсюджувані порнографічних предметів, та з цією метою, шляхом безоплатної передачі відеофайлу під назвою «Відео-0003» в форматі «МР4», тривалістю 04 хв. 29 сек. із зображенням сексуальних контактів (орально-генітальної, гетеросексуальної спрямованості) за участі малолітньої ОСОБА_4 та візуалізації чоловічого статевого органу, який згідно висновку експерта № 12/63 від 29 травня 2013 року віднесено до порнопродукції, передав ОСОБА_3 з вищевказаною метою свій мобільний телефон марки «Nokia» моделі «Х2-02» imei: НОМЕР_1 та НОМЕР_2, де на карті пам’яті марки «Toshiba» моделі «Micro SD» за № 1152RJ1993Р, зберігався вищевказаний відеофайл, який неповнолітній ОСОБА_3, знаходячись на вищевказаній території, з вищевказаного мобільного телефону, користуючись інтернет-послугами оператора мобільного зв’язку «МТС» помістив на сторінку сайту «www.spaces.ru» в мережі «Інтернет» до загальної зони обміну.
Суд стверджує, що чинне кримінальне законодавство України (ст. 301 КК) забороняє ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів, що повністю відповідає основним положенням ст. 1 і 2 «Міжнародної конвенції про запобігання обороту порнографічних видань та торгівлі ними», укладеної в Женеві 12 вересня 1923 року, та іншим міжнародним угодам.
Суспільна небезпечність дій, що утворюють цей злочин, полягає в тому, що вони посягають на суспільні відносини, які забезпечують основні принципи суспільної моральності у сфері статевих стосунків. Такі дії знаходяться в явному протиріччі з існуючими в суспільстві правилами і традиціями інтимного спілкування людей, завдають шкоди їх моральному вихованню, особливо молоді, шляхом одіозної сексуальної інформації призводять до деформації моральних уявлень і понять про сексуальні відносини між людьми.
Як встановлено у судовому засіданні ОСОБА_2 усвідомлював про порнографічний зміст відео файлу, який був записаний у нього в мобільному телефоні та мав намір на його розповсюдження у Інтернеті, що і зробив через неповнолітнього ОСОБА_3.
Тому, проаналізувавши докази, досліджені в судовому засіданні в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень доведена, і дії ОСОБА_2 слід кваліфікувати за ст. 301 ч. 1 КК України – як розповсюдження інших предметів порнографічного характеру; за ст. 304 ч. 1 КК України – як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність [5].
Другим складом злочину цієї групи є створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК України). Така кримінально-правова норма є результатом прийнятих Україною міжнародних зобов’язань[6]. Так, відповідно до Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року (УРСР приєдналася 15 листопада 1954 року) сторони в цій Конвенції зобов’язуються, далі, накладати кару на кожного, хто: 1) утримує будинок розпусти чи управляє ним або свідомо фінансує чи бере участь у фінансуванні будинку розпусти;
2) здає в оренду або наймає будівлю чи інше місце, або частину такого, знаючи, що вони будуть використані з метою проституції третіми особами. В.О. Навроцький вказує, що об’єктом цього злочину є моральні засади суспільства в частині встановлення зв’язків між людьми для задоволення їх статевих потреб. З позицій суспільної моралі задоволення статевих потреб має здійснюватися без проявів розпусти, безладних статевих стосунків, проституції. Недопустимим є і надання іншими особам місць для вчинення розпусних дій, створення або їх утримання[7;386]. Вочевидь, що предметом цього складу злочину є місця розпусти, тобто будь-які матеріальні об’єкти, в яких вчиняються розпусні дії (житловий будинок, квартира чи їх частина, різноманітні нежилі (підвали, горища), виробничі (лазня, лікарський чи масажний кабінет) приміщення, транспортні засоби (каюти суден, вагони, салони автобусів чи літаків), намети, курені тощо[7;390]. І останнім складом злочину цієї групи є сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК України). Преамбула до Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року (УРСР приєдналася 15 листопада 1954 року) [8]вказує, що проституція і зло, яке супроводжує її, яким є торгівля людьми, що має на меті проституцію, несумісні з гідністю і цінністю людської особи і загрожують добробуту людини, сім’ї і суспільства. В продовження такої думки І.О. Бандурка зазначає, що проституція «приводить до деградації нації, перетворює людей на «живий товар» [9;34]. Відповідно до ст. 1 цього міжнародного акта сторони в цій Конвенції зобов’язуються накладати кару на кожного, хто для вдоволення похоті іншої особи: 1) зводить, умовляє або спокушає з метою проституції іншу особу, навіть за згодою цієї особи;
2) експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою цієї особи. Тобто, безпосереднім об’єктом цього складу злочину є суспільні відносини в частині забезпечення задоволення статевих потреб осіб на основі особистої симпатії, недопущення їх задоволення виключно за винагороду. Додатковим об’єктом ж цього складу злочину є статева свобода, а також здоров’я особи, власність.
Показовим є вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 13 листопада 2013 року у справі № 1-кп/666/305/13 де суд правильно встановив: Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1, переслідуючи прямий умисел, направлений на здійснення протиправних дій в сфері культурного, духовного життя суспільства та громадської моралі, моральних засад суспільства в частині задоволення статевих потреб, спрямовану на порушення моралі суспільства щодо зв’язків між людьми для задоволення статевих потреб на основі особистої симпатії та усвідомлюючи небезпеку своїх дій, яка полягає у приниженні честі та гідності, створенні загрози поширення небезпечних хвороб та аморальності, виступила посередником при здійсненні розпусних дій, що виразилося в підшуканні учасників для розпусних дій, їх знайомство та організації зустрічі таких осіб.
Так, ОСОБА_1 07.10.2013 року, близько 18:30 годин, з метою наживи, знаходячись у приміщенні сауни, розташованої за адресою: м. Херсон, с. Антонівка, вул. Будьонного, 47, звела для розпусти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Неджата Сейді з ОСОБА_4, за що отримала від ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 600 грн., за надання послуг сексуального характеру ОСОБА_4 та за звідництво ОСОБА_4 з ОСОБА_5 та ОСОБА_3.
Крім цього, ОСОБА_1 07.10.2013 року, близько 12.30 годин, умисно, порушуючи моральні засади суспільства в частині встановлення зв’язків між людьми для задоволення їх статевих потреб, виступаючи посередником для розпусти, підшукала для цих дій та втягнула в заняття проституцією громадянку ОСОБА_4, яка цього ж дня – 07.10.2013 року, близько 18.30 годин, знаходячись у приміщенні сауни, розташованої за адресою: м. Херсон, с. Антонівка, вул. Будьонного, 47, вступила в статеві стосунки з ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Наведені умисні дії ОСОБА_1 були правильно кваліфіковані за ч.2 ст.302 КК України за кваліфікуючими ознаками: звідництво для розпусти, вчинене з метою наживи, та за ч.1 ст.303 КК України за кваліфікуючими ознаками: втягнений особи в заняття проституцією.
Як вбачається з обвинувального акту та угоди про визнання винуватості ОСОБА_1 визнала себе винною у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.302, ч.1 ст.303 КК України, щиро розкаялась та активно сприяла розкриттю злочинів.
ОСОБА_1 також погодилась із прокурором на призначення їй покарання за вчинення злочину передбаченого ч.2 ст.302 КК України в виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік, та на призначення їй покарання за вчинення злочину передбаченого ч.1 ст.303 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі. На підставі ст.ст.70, 72 КК України погодилась на призначенні їй остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та призначенні їй остаточного покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України вона погодилась на звільненні її від покарання з випробовуванням з іспитовим строком 1 (один) рік та покладенням на неї відповідних обовязків: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції [10]. Отже, злочини, передбачені статтями 301, 302, 303 КК України, посягають на суспільні відносини в частині забезпечення нормальних уявлень, виховання, способів задоволення статевих потреб, врешті, нормального статевого укладу життя. У складах злочинів, передбачених статтями 301, 302 КК України, обов’язковими ознаками є предмет.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бандурка І.О., злочини проти моральності в сфері статевих стосунків Бандурка І.О. Кримінально-правова характеристика злочинів проти моральності у сфері статевих стосунків: автореферат дисертації на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право” / І. О. Бандурка. – Запоріжжя, 2010. – 20 с.
2. Рябчинська О.П. Боротьба із розповсюдженням порнографічних предметів і творів, що пропагують культ насильства та жорстокості: автореферат дисертації на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право” / О.П. Рябчинська. – К., 2002. – С. 11.
3. Про захист суспільної моралі: Закон України від 20 листопада 2003 року // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 14. – Ст.192.
4. Про Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі: Постанова Кабінету Міністрів України: від 17.11.2004 року // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 1550.
5. Вирок Красногвардійський районний суд АРК від 9 вересня 2013 року у справі № 109/3124/2013-к / Державний реєстр судових рішень / [Електронний ресурс] / Державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33360012.
6. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_162
7. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / [Александров Ю.В., Дудоров О.О., Клименко В.А. та ін.]; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – С. 386.
8. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_162
9. Бандурка І.О. Декриміналізація проституції – окремі мотиви / І. О. Бандурка // Наше право. – 2005. – № 2. – С. 51.
10. Вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 13 листопада 2013 року у справі № 1-кп/666/305/13 Державний реєстр судових рішень / [Електронний ресурс] / Державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35182619.