У статті викладено матеріал стосовно місцевого самоврядування та служби в органах місцевого самоврядування.
Ключові слова: місцеве самоврядування, служба в органах місцевого самоврядування, службовець органу місцевого самоврядування, посадові особи, принципи.
The article represents materials regarding local government and its services inside the local government units.
Keywords: local government, civil servants, local service, local employees, principles.
В статье изложен материал относительно местного самоуправления и службы в органах местного самоуправления.
Ключевые слова: местное самоуправление, муниципальная служба, муниципальный служащий, должностные лица, принципы.
Місцеве самоврядування кожної країни всебічно відображає традиції народу, звичаї, релігійні вірування, його ментальність, рівень розвитку суспільства, географічне розташування населених пунктів, економічний розвиток, місце у зовнішньоекономічних відносинах та інші вагомі умови для існування. Усе вище перераховане є лише невеликою частиною усіх факторів та передумов, які впливають на виникнення, функціонування, розвиток, зміну такого важливого та невід’ємного явища для існування демократичного суспільства та державного утворення як «місцеве самоврядування». Не є виключенням і Україна. Існування місцевого самоврядування бере всій початок ще з найдавніших часів. Досить вагомим внеском у сучасний розвиток та безпосередньо у саме виникнення поняття «місцевого самоврядування» було існування та досвід грецьких міст-держав Північного Причорномор’я. Наприклад, славнозвісне місто-держава Ольвія було незалежною республікою, керування якою здійснювало народне віче та сенат. Досвід грецьких міст-держав став фундаментом для починань східнослов’янських племен у сфері місцевого самоврядування, які згодом утворили Давньоруську державу.
Згідно із ч. 1 ст. 140 Конституції України [1] «Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища і міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» [6], «Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».
Органами місцевого самоврядування є ради, виконавчі комітети, органи самоорганізації населення обрані в результаті вільного, загального, таємного, рівного, прямого голосування.
Термін «місцеве самоврядування» вживається у процесі спілкування людей досить часто, відображаючи при цьому різні аспекти їхнього життя.
Місцеве самоврядування – настільки унікальний і суспільно необхідний феномен, що протягом його існування науковий інтерес до нього не тільки не зникає, а зростає. У сучасній науці існує безліч ідей, течій, точок зору стосовно того, що ж насправді являє собою місцеве самоврядування.
Термін «місцеве самоврядування» вперше ввів прусський юрист Х. Гнейс щодо британських муніципальних органів, відкривши, по суті, особливості англійського самоврядування.
У науці утвердився плюралізм теорій, концепцій, доктрин, учень. Це знайшло своє відображення і в підходах до розуміння поняття місцевого самоврядування, що сьогодні характеризується різноманітністю підходів у визначенні сутності, змісту, форм існування місцевого самоврядування, поряд із нормативним рядом інших підходів, а саме:
• системного;
• соціологічного;
• аксіологічного;
• гносеологічного;
• функціонального;
• філософського та інших.
В.І. Фадєєв трактує місцеве самоврядування як право громадян, місцевого співтовариства (населення певної території) на самостійне вирішення місцевих справ [8]. М.О. Краснов говорить про місцеве самоврядування як про сукупність людей, котрі складають населення самоврядних одиниць [9].
Ю.О. Тихомиров вживає термін «соціальна спільнота», під яким він розуміє населення міст, сіл, тощо [10]. Ототожнення територіального колективу з населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці робить М.І. Корнієнко, котрий визначає такий колектив як первинний суб’єкт місцевого самоврядування [11]. На думку В.М. Кампа, початковим суб’єктом місцевого самоврядування фактично стає територіальний колектив в особі жителів села (сіл відповідно сільради), селища або міста [12].
У структурі системи місцевого самоврядування виділяють територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; області та районні ради, що представляють спільні інтереси громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Щоб краще зрозуміти сутність і роль місцевого самоврядування варто розглянути основні теорії, які пояснюють походження цього інституту і розкривають його природу як суспільно політичного явища. Існують дві основні теорії місцевого самоврядування: державницька та громадівська.
В основі державницької теорії місцевого самоврядування лежить ідея децентралізації частини державної виконавчої влади, її еволюції на рівень територіальних спільнот громадян (громад, комун, територіальних колективів) і тих органів, які вони обирають.
Прихильники громадівської теорії місцевого самоврядування розглядають громади як самостійне джерело публічної влади. Влада згідно з цією теорією належить не державі, а громадянам як муніципальна [2; с. 6 ]. Основоположниками громадівської теорії були О. Ресслер, Р. Моль, В. Лешко, А. Васильчиков.
В основі державницької теорії місцевого самоврядування лежить ідея децентралізації частини державної виконавчої влади, її еволюції на рівень територіальних спільнот громадян (громад, комун, територіальних колективів) та тих органів, які вони обирають. Основні положення державницької теорії місцевого самоврядування були розроблені німецькими вченими Рудольфом Гнейстом і Лоренцем Штейном у ХІХ ст.
При визначенні поняття служба в органах місцевого самоврядування слід виходити з наступних основних ознак цього явища:
1. Служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на
постійній основі діяльність громадян України, які займають посади
в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію
територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та
окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
2. Служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на основі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів;
3. Зміст служби в органах місцевого самоврядування полягає в практичному виконанні завдань і функцій, передбачених законом, а також вирішенні інших суспільно важливих завдань; забезпеченні прав і свобод громадян;
4. Оплата праці працівників місцевого самоврядування здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування визначаються законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 2001 р.
Відповідно стаття 38 Конституції України [1] передбачає рівне право доступу громадян як до державної служби, так і до служби в органах місцевого самоврядування. Отже, йдеться про функціонування окремої служби в органах місцевого самоврядування, яка має певні особливості у порівнянні з державною. Варто зазначити, що фактично служба в органах місцевого самоврядування є одним із видів громадської участі населення певної територіальної громади у місцевому самоврядуванні. Незважаючи на це, служба в органах місцевого самоврядування має ґрунтуватися на основних принципах, підходах, нормативах, що й державна служба, і може являти собою тільки окремий вид, рівень чи спеціалізацію державної служби [4; с. 26].
Відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» [7] від 2001 року, служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які обіймають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом
Посади в органах місцевого самоврядування класифікуються таким чином:
• виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою;
• виборні посади, на які особи обираються чи затверджуються радою;
• посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Посадовою особою місцевого самоврядування є офіційно працевлаштований у певних органах спеціаліст з відповідним рівнем знань та освітою, який наділений повноваженнями щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і в результаті виконаної роботи отримує заробітну плату з місцевого бюджету.
Існує цілий ряд принципів, які є основоположними для існування та функціонування такого поняття як «служба в органах місцевого самоврядування», а саме: 1) служіння територіальній громаді; 2) поєднання місцевих і державних інтересів; 3) верховенство права, демократизму і законності; 4) гуманізм і соціальна справедливість; 5) гласність; 6) пріоритет прав та свобод людини і громадянина; 7) рівні можливості доступу до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; 8) професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; 9) підконтрольність, підзвітність, персональна відповідальність за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов’язків; 10) дотримання прав місцевого самоврядування; 11) правова і соціальна захищеність посадових осіб місцевого самоврядування; 12) захист інтересів відповідної територіальної громади; 13) фінансове та матеріально-технічне забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; 14) самостійність кадрової політики в територіальній громаді [3; с. 242].
Правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», а також Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та іншими актами законодавства України [5].
Як ми бачимо, служба в органах місцевого самоврядування є досить важливою та невід’ємною частиною управління та задоволення потреб населення певної територіальної громади. Це питання регулюється цілим рядом нормативно-правових актів, які взаємодоповнюють один одного. Працівники структурних підрозділів місцевого самоврядування повинні діяти лише у спосіб, передбачений законом, у межах повноважень, якими вони наділені для виконання покладених на них завдань та функцій. Прийняття на посади працівників органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом конкурсного відбору, що дає гарантію на справедливе отримання вакантних місць.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 // Відомості Верховної Ради України. – № 30. – Ст. 140. Із змінами, внесеними згідно з законом України від 1 лютого 2011 року № 2952 – VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 8. – Ст. 367.
2. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. Посібник. – К., Юрінкм Інтер. – 2001. – с. 6
3. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: Академічний курс. Том 1 . Загальна частина / Рсд. колегія: В. Б. Авер’янов (голова). – К. – Вид – цтво «Юридична думка». – 2004. – с. 584.
4. Леліков Г. Основні напрямки розвитку і удосконалення державної служби // Державна служба в Україні: організаційно – правові основи і шляхи розвитку. За заг.ред. В. Авер’янова. – К., Видавничий дім «Ін – Юре». – 1999. – с. 26.
5. Павленчик П. Служба в органах місцевого самоврядування: стан і перспектива: [Електоронний ресурс]/ П. Павленчик. – Режим доступу: http://nads.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=D72ACA85EEEAED96EAF27DBDC7EEA366?art_id=37765&cat_id=37402.
6. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року № 280/ 97 – ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
7. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від № 2493 – ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 33. – Ст. 175.
8. Фадеев В.И. Муниципальное право России/ В.И. Фадеев. – М.: Юрист, 1994. – С.32.
9. Краснов М.А. Введение в муниципальное право: Учебное пособие / М.А. Краснов. – М.: АПУ при ИгиП РАН, 1993. – С.7.
10. Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учебник / Ю.А. Тихомиров. –М.: БЕК, 1995. – С. 118.
11. Корнієнко М.І. Пошук варіантів місцевого самоврядування ще продовжується / М.І. Корнієнко // Місцеве та регіональне самоврядування України. – 1994. – № 4(9). – С. 17.
12. Кампо В.М. Деякі проблеми становлення і розвитку місцевого самоврядування / В.М. Кампо // Місцеве та регіональне самоврядування України. – 1993. –№ 1-2. – С. 70-71.