У статті розглянуто правові засади застосування податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб в контексті юридичних підстав та порядку отримання цієї знижки. Подано висновки щодо наявність позитивних і негативних факторів у механізмі застосування податкової знижки.

Ключові слова: податкова знижка, платник податку, підстава нарахування, дохід, податкова декларація, контролюючий орган.

 

The article examines the legal principles applying tax relief tax on personal income in the context of the legal basis and the procedure to obtain this discount. Posted conclusions about the presence of positive and negative factors in the mechanism of application of tax relief.

Keywords: tax relief, taxpayer, base charges, income, tax declaration, controlling body.

 

В статье рассмотрены правовые основы применения налоговой скидки по налогу на доходы физических лиц в контексте юридических оснований и порядка получения этой скидки. Представлены выводы по наличие положительных и отрицательных факторов в механизме применения налоговой скидки.

Ключевые слова: налоговая скидка, налогоплательщик, основание начисления, доход, налоговая декларация, контролирующий орган

 

Постановка проблеми. Дослідження правових засад застосування податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб  є важливим, оскільки в період реформування податкової системи важливими завданнями є реалізація принципу  соціальної справедливості, зниження податкового навантаження на фізичних осіб, декларування доходів фізичними особами. Актуальним і цікавим для дослідження є те, що податкова знижка в механізмі податку на доходи фізичних осіб відіграє особливу роль, вона виконує ряд завдань. Податкова знижка – зменшує податковий тягар фізичних осіб; є механізмом завдяки якому кошти фізичних осіб вкладаються в освіту, медицину, благодійність, страхування, альтернативні джерела палива, тобто фізичні особи вкладаючи кошти допомагають державі у реалізації її завдань; є стимулом для декларування доходів фізичних осіб.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання підстав і порядку отримання податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб  у різних його аспектах досліджували такі науковці як О. О. Головашевич, О. М. Десятнюк, П. П. Дубинецька, М. В. Кармаліта, Д. А. Кобильнік, І. Є. Криницький, М. П. Кучерявенко, М. С. Онуфрик, О. В. Покотаєва, А. М. Соколовська, Д. В. Тимошевський.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні підстав надання та порядку отримання податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб на основі аналізу нормативно-правових актів та правозастосовчої практики.

Виклад основного матеріалу. Платник податку – фізична особа має право на податкову знижку за наслідками звітного року. Проте, не кожна фізична особа має право на відповідну пільгу, оскільки таким правом може скористатися лише платник податку, який є резидентом України і має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а також такою особою може бути резидент – фізична особа, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний орган державної фіскальної служби і має про це відмітку в паспорті.

Певним обмеженням для фізичних осіб і одночасно підставою для нарахування податкової знижки є те, що вона може застосовуватися виключно до доходу одержаного протягом року у вигляді заробітної плати. При цьому загальна сума нарахованої податкової знижки не може перевищувати суми загального оподаткованого доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата [1, с.538].

Поняття «заробітна плата» є однією із підстав щоб платнику нарахували податкову знижку. Перше визначення заробітної плати передбачено Кодексом законів про працю України, де заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу[4]. Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства[10].

На думку О. О. Головашевича до таких осіб можна віднести 3 категорії платників податків. До платників податку на доходи фізичних осіб прирівнюються самозайняті особи, які в цьому випадку не зможуть скористатися правом на податковий кредит у силу того, що не одержують заробітної плати. Фізичні особи-підприємці також втрачають право на користування податковим кредитом при утриманні податку з доходів фізичних осіб. Ще однією категорію осіб позбавлених права на податковий кредит, яку зазначає науковець є пенсіонери. Вони не одержують заробітної плати й відповідно до діючого законодавства не можуть відносити видатки на податковий кредит. Таке обмеження є несправедливим так як позбавляє людей похилого віку права користування податковим кредитом[1] [2, с.186].

 З вище зазначеного можна зробити висновок, що фізичні особи підприємці (ФОП) та суб’єкти незалежної професійної діяльності (СНПД), не мають права на отримання податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб, оскільки їхній річний оподатковуваний дохід не є заробітною платою. Таким правом не можуть скористатися і інші особи, які не отримують заробітну плату, а отримують дохід у іншому вигляді.

Ми вважаємо, що однією із перших підстав отримання податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб є отримання фізичною особою доходу у вигляді заробітної плати.

Наступною підставою для отримання податкової знижки є зазначення конкретних сум витрат у річній податковій декларації. Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), податкова декларація – документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку[5].

Ми погоджуємося із твердженням О. В. Покатаєвої, яка зазначає, що основною вимогою для отримання податкової знижки є необхідність подання річної податкової декларації, в якій відображаються підстави для нарахування такої знижки[6, c.185].

Платник податку, який має на меті скористатися своїм правом на податкову знижку щодо фактичних витрат, які він поніс, може подати річну податкову декларацію до державної фіскальної служби за місцем своєї податкової адреси (місцем проживання фізичної особи, за яким вона береться на облік як платник податку в контролюючому органі).

До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання) відповідно до підпункту 166.2.1 пункту 166.2 статті 166 ПКУ.

Аналізуючи норми ПКУ можна сказати, що витрати будуть вважатися документально підтвердженими, якщо платіжні та розрахункові документи будуть відповідати ряду умов:

• ідентифікувати продавця і покупця (отримувача);
• відображати вартість таких товарів (робіт, послуг);
• вказують на строк продажу (виконання, надання).

Оригінали документів, які підтверджують витрати не надсилаються контролюючому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності. Тобто з цього твердження прописаного в законі можна зробити висновок, що платник який має на меті отримати податкову знижку повинний свої витрати підтвердити копіями оригіналів документів. Важливо зазначити, що копії документів потрібно надсилати до контролюючого органу, оскільки виключення це тільки оригінали документів.

Наприклад, якщо платник має на меті включити до податкової знижки частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, то він повинний подати в контролюючий орган такі документи:

• кредитний договір та нотаріально завірений договір іпотеки;
• платіжні та розрахункові документи в яких чітко зазначено суму сплачених процентів і прізвище, ім’я, по-батькові платника;
• додатковою умовою саме за цією статтею витрат є паспорт платника податків з відміткою про реєстрацією за місцезнаходженням такого житла.

Наступною умовою та підставою отримання податкової знижки є те, що витрати повинні бути здійсненними у звітному податковому році. Проте не є зрозумілим поняття фактично здійсненні витрати протягом звітного податкового року. Оскільки платник податку може здійснити витрати у звітному році, про те ці витрати будуть покривати, наприклад, декілька років. Як виходить у випадку із навчанням, коли оплачують навчання на декілька років вперед.

З цього приводу є і не однозначна судова практика. Наприклад, у першому випадку Вищий адміністративний суд України розглядаючи справу за якою ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя щодо розрахунку податкового кредиту за 2010 рік; зобов’язання ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок податкової знижки, виходячи з фактично понесених витрат у сумі 8 000 грн. за навчання у 2010 році. Ці 8000 тисяч гривень було заплачено за два семестри: перший у 2010 році, а другий у 2011 році. ОСОБА_2 звернувся до суду, оскільки у квітні 2011 року позивачем було подано до податкової інспекції необхідні документи для отримання податкової знижки, у зв’язку з оплатою вартості навчання у 2010 році. Під час визначення розміру податкової знижки, на яку має право позивач відповідачем не були враховані витрати позивача на оплату навчання за другий семестр 2010-2011 навчального року. У своєму рішенні касаційна інстанція відхилила касаційну скаргу ДПІ аргументуючи це тим, що платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року: суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім’ї першого ступеня споріднення[11].

Тобто у цьому випадку суд просто послався на фактично здійсненні витрати у звітному році, проте ми вважаємо, що така позиція суду є неправильною, оскільки потрібно включати до переліку витрат тільки ті товари, роботи, послуги, які платник отримав у звітному році. У вище згаданому випадку особа, яка мала право на податкову знижку могла претендувати лише на половину суми, оскільки у звітному році вона отримала лише половину послуг, а конкретно провчилася лише перший семестр.

Є протилежне рішення Вищого адміністративного суду України з приводу витрат у звітному році. Ми вважаємо, що саме такий підхід який був застосований у цій ситуації і є правильним. Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Національною академією внутрішніх справ був укладений договір від 01.10.2011 року про підготовку фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр», термін дії зазначеного правочину з 01.10.2011 року по 30.11.2013 року (а.с.20). Позивачем було оплачено навчання за перший семестр у розмірі 5500 гривень. Оскільки у 2011 році позивач провчився лише три місяці він міг розраховувати на податкову знижку у розмірі не 5500 гривень, а лише 3960,00грн відповідно до розрахунків. Відповідно позивач просив, щоб всі кошти врахували як податкову знижку, оскільки він їх заплатив за навчання у першому семестрі який триває по березень 2012 року. Проте, суд сказав, що незважаючи на те, що витрати на навчання за період з січня по березень 2012 року понесені ОСОБА_1 у 2011 році, вони не підлягають віднесенню до податкової знижки, яку він може отримати за наслідками звітного 2011 року, оскільки вони сплачені за послуги, які позивач у звітному податковому році не отримав[12].

Можна зробити висновок, що дуже важливим питанням є момент отримання товарів, робіт, послуг. Оскільки податкову знижку потрібно вираховувати не лише за сумою понесених витрат у звітному податковому році, а також і строком їх виконання. Наприклад, особа оплачує послуги, які надаються п’ять років за один раз, одним платежем, то в цьому випадку слід звернути увагу саме на строк виконання. Тобто, вся ця сума буде розбита на податкові знижки на ті роки, коли ця послуга буде споживатися.

Платник податку зобов’язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до Податкового кодексу України.

Податкова звітність з ПДФО подається здебільшого податковими агентами. А обов’язок з подання податкової декларації платником податку вважається виконаним і звітність не подається у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 179 ПКУ. Подібні положення діють і в податковому законодавстві країн СНД. Відмінності є лише в сумі оподатковуваного доходу, за наявності якого виникає потреба у декларуванні громадянами своїх доходів, що зумовлені економічною ситуацією в національних економіках[13, с.27].

В підпункті 166.1.2 пункту 166.1 статті 166 ПКУ зазначається, що підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року. Тобто, одним способом отримати податкову знижку є подача податкової декларації.

Податкова декларація – це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПКУ.

Перед тим як подавати податкову декларацію платник податку до 1 березня року, що настає за звітним періодом, має право звернутися з запитом до відповідного контролюючого органу з проханням надати роз’яснення щодо заповнення річної податкової декларації, а контролюючий орган зобов’язаний надати безоплатні послуги за таким зверненням. Податковим роз’ясненням уважаються будь-які відповіді податкового органу з питань окремих положень податкового законодавства, надані на запит зацікавленої особи. Податкові роз’яснення на запит платників податків надаються у терміни, установлені законом для надання відповіді на звернення громадян до органів державної влади[9].

Після того як платник податку звернувся за роз’ясненнями чи можливо за ними не звертався він має правильно і відповідно до вимог законодавства оформити податкову декларацію.

Для того щоб полегшити заповнення декларації було на законодавчому рівні закріплено у пункті 179.9 статті 179 ПКУ, що форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, виходячи з таких умов: загальна частина податкової декларації повинна мати спрощений вигляд та не містити відомостей про доходи (витрати), що отримує (несе) незначна кількість платників податку; податкова декларація є уніфікованою та єдиною для всіх встановлених цим розділом випадків її подання; розрахунки окремих видів доходів (витрат) мають міститися в додатках до податкової декларації, що заповнюються виключно платниками податку за наявності таких доходів (витрат); податкова декларація та додатки до неї мають складатися з використанням загальновживаної термінології, а також містити детальні інструкції щодо їх заповнення; податкова декларація та додатки до неї мають ідентифікувати платника податку та містити інформацію, необхідну для визначення суми його податкових зобов’язань або суми податку, що підлягає поверненню у разі використання платником податку права на податкову знижку.

Бланки податкових декларацій мають безоплатно надаватися контролюючими органами платникам податку на їх запит, а також бути загальнодоступними для населення.

Отримавши бланк податкової декларації платник податку на доходи фізичних осіб, який має на меті отримати податкову знижку повинен заповнити цей бланк і відповідні додатки згідно Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи затвердженої Наказом Міністерства доходів і зборів України від 11.12.2013 р. № 793[3].

Відповідно до вище згаданої інструкції ми маємо на меті прописати порядок заповнення Додатку 6 до декларації «Перелік сум витрат, що включаються до складу податкової знижки згідно із статтею 166 розділу IV Податкового кодексу України»:

• спочатку у колонці «Реквізити документів, які підтверджують витрати» ми відображаємо реквізити відповідних платіжних документів;
• у рядках 01 – 08 вказуємо суми фактично здійсненних протягом звітного року витрат згідно п.163.3 статті 166 ПКУ;
• у рядку 09 ми вже вказуємо загальну суму витрат;
• у рядку 10 зазначаємо суму нарахованої заробітної плати зменшеної відповідно з пунктом 164.6 статті 164 ПКУ;
• у рядку 11 вказується сума витрат платника податку – резидента, дозволених до включення до складу податкової знижки, оскільки вони не можуть перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшена з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 ПКУ;
• у рядку 12 зазначається сума податку на доходи фізичних осіб, на яку зменшуються податкові зобов’язання з цього податку у зв’язку із використанням права на податкову знижку[3].

Після того як платник податку, який заповнив податкову декларацію і додатки до неї з метою отримання податкової знижки може подати її у один із таких способів на вибір платника податку: особисто платником податку або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв’язку в електронній формі у порядку, визначеному законодавством.

Варто зазначити, що можливість електронної подачі декларації передбачається пунктом 49.3 статті 49 ПКУ і як говориться у Листі Міністерства доходів і зборів України від 22.04.2013 року № 1317/6/99-99-18-06-05-15, що одним із основних напрямів роботи органів державної податкової служби на шляху перетворення з фіскального органу на сервісну службу найвищого рівня є створення сприятливих умов для залучення платників податків до подання звітності в електронному вигляді. Завдяки впровадженню Міністерством доходів і зборів України практики безконтактного спілкування платникам податків надано можливість з економити робочий час та кошти на придбання бланків, оперативно відстежувати зміни до форм звітності, скоротити кількість візитів до податкових органів, а також уникнути черг в територіальних органах Міністерства доходів і зборів України[8].

Коли платник податку подає декларацію з метою отримання податкової знижки він має подати заяву про надміру сплачених грошових зобов’язань. Процедура повернення передбачена статтею 43 Податкового кодексу України в якій говориться, що обов’язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов’язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п’ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п’яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань платникам податків.

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі – органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі – рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані у поданні або заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватись шляхом повернення готівковими коштами за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім’я органу Казначейства, або з відповідних рахунків банку чи підприємства поштового зв’язку, вказаних у поданні або заяві платника (його довіреної особи)[7].

Висновки. Для того щоб отримати право на податкову знижку, потрібно, щоб дохід який отримує фізична особа був заробітною платнею, а це передбачає наявність кількох елементів – трудового договору, працівника і роботодавця. Важливо зазначити, що у зв’язку з існуванням цього обмеження щодо доходу у вигляді заробітної плати ряд фізичних осіб не має права на податкову знижку. Оскільки вони хоча й відносяться до платників податку на доходи фізичних осіб, проте не отримують заробітної плати. Податкову знижку потрібно вираховувати не лише за сумою витрат у звітному податковому році, а також потрібно вираховувати строк виконання зобов’язань, на підставі яких отримуються податкова знижка. До витрат потрібно включати тільки ті товари, роботи і послуги, які платник отримав у звітному році.

Проаналізувавши порядок отримання податкової знижки можна зробити висновок, що для платника податків, який має на меті її отримати створено ряд зручних умов. Першою умовою є та, що платник податків має цілий рік для подачі річної податкової декларації – це досить великий період, якщо його порівняти із іншими видами звітності передбаченої у Податковому кодексі України. Другою зручною умовою є можливість платника податків звернутися за роз’ясненням до податкового органу з метою отримання інформації яким чином заповняти декларацію. Третьою позитивною умовою є можливість платника податків подавати декларацію до контролюючого органу у три різних способи. Четвертою зручною умовою є передбачений Податковим кодексом механізм повернення податкової знижки, який так само має два способи: через рахунок в банку чи готівкою.

 

Література:

1. Азаров М. Я. Науково-практичний коментар до податкового кодексу України: в 3 т. / кол. Авторів [аг. редакція М. Я. Азаров]. – 2-ге вид., доп. Та перероб. – К. : Міністерство фінансів України, ДННУ «Академія фінансового управління», Національний університет ДПС України, 2011. – С. 942.
2. Головашевич О. О. Застосування права на податковий кредит платниками податку з доходів фізичних осіб /  О. О. Головашевич. – Університетські наукові записки, 2007 р. – С. 184-187.
3. Інструкція щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи : Наказ Міністерства доходів і зборів України від 11.12.2013 р. № 793 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z2179-13.
4. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08/print1395656975030849.
5. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/print1389815297159407.
6. Покотаєва О. В. Правове регулювання надання податкової знижки платникам податку на доходи фізичних осіб / О. В. Покатаєва // Держава та регіони. Сер. Право. – – Вип. 3. – С. 84-88.
7. Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів : Наказ Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1650-13.
8. Про впровадження електронних сервісів : Лист Міністерства доходів і зборів України від 22.04.2013 року № 1317/6/99-99-18-06-05-15 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://sfs.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/listi-dps/62649.html.
9. Про затвердження Порядку надання роз’яснень окремих положень податкового законодавства : Наказ Державної податкової адміністрації від 12.04.2003 року № 176 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0326-03.
10. Про оплату праці : Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/108/95-вр.
11. Справа №2а-0870/7017/11 // Вищий адміністративний суд України : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26518188.
12. Справа №2а-1670/3978/12 // Вищий адміністративний суд України : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41739423.
13. Стародуб Д. М. Щодо визначення поняття «Податкове декларування» / Д. М. Стародуб. – Фінансове право, 2014. – № 1 (27). – С. 26-29.

 

[1]До прийняття Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. було закріплено поняття «податковий кредит», а зараз це є податкова знижка, за предметом свого регулювання ці два поняття є тотожними.