У статті проаналізовано ефективність вітчизняної виборчої системи на виборах до Парламенту України. Здійснений аналіз недоліків існуючого формату виборчої системи, а також запропоновані напрямки його подальшого вдосконалення з метою підвищення ролі парламенту в суспільно-політичному житті держави.
Ключові слова: вибори, виборче законодавство, виборча система, змішана виборча система, парламент, партія, електорат.
The article analyzes the effectiveness of the national electoral system for elections to the Parliament of Ukraine. The analysis of the existing shortcomings of the format of the electoral system and the proposed areas of further improvement to enhance the role of parliament in public life of the state.
Key words: elections, electoral law, electoral system, mixed electoral system, parliament, party, electorate.
Постановка проблеми. У сучасному світі виборча система являється явищем складним та динамічним. Головне її призначення – забезпечити представництво волевиявлення народу та, у подальшому, сформувати життєздатні й ефективні органи влади.
Дана тема є актуальною тому, що в нашій державі часто піднімається питання досконалості існуючого формату виборчої системи до представницьких органів влади, про доцільність його змін, які змогли б у подальшому забезпечити чесні та прозорі вибори, а також, що саме головне, підвищити роль Парламенту в суспільно-політичному житті нашої держави.
Становлення та реформування виборчих систем в Україні, що відбувається як перманентний політико-правовий процес, привертає до себе особливу увагу як фахівців – науковців, політиків, експертів, так і виборців загалом. Виборча система має суттєвий вплив на різні сфери життя суспільства. Від неї залежить формування стабільної партійної системи, парламенту, уряду, місцевих органів державної влади. Вона суттєво і на організацію виборчого процесу, поведінку політичних партій, членів представницьких органів та кандидатів на виборні посади.
В Україні реформування виборчої системи уже традиційно базується на методі «спроб та помилок», а не на наукових та практичних висновках. Виборчі системи, що функціонували на виборах українського Парламенту, не використовувалася більше двох виборчих циклів поспіль. Змішана виборча система та пропорційна система закритих партійних списків зазнали суттєвої критики за період їх застосування.
Додаткової актуальності вивчення різних аспектів виборчої системи у вітчизняному політичному дискурсі набуває з огляду на те, що у 2012 році повинні відбутися чергові вибори депутатського корпусу українського парламенту, а правила проведення цих виборів перебувають ще у стадії розробки.
Мета роботи полягає в тому, щоб дослідити негативні сторони вітчизняної моделі виборчої системи та оцінити її ефективність на виборах до Парламенту України.
Для досягнення мети, були поставлені наступні завдання:
• дослідити виборче законодавство України;
• визначити переваги та недоліки українського формату виборчої системи;
• оцінити ефективність змішаної виборчої системи на виборах до Верховної Ради України;
• визначити напрямки вдосконалення вітчизняної моделі виборчої системи з метою підвищення ролі парламенту в суспільно-політичному житті держави.
Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те, що проблемі становлення та реформування виборчої системи України присвячено низку досліджень вітчизняних вчених та практиків. Питанням аналізу виборчої системи присвячено наукові праці вітчизняних науковців: О. Мазура, Б. Ярковського, А. Романюка, Ю. Шведи, С. Рябова, О. Пухкала, М. Росенко, В. Чумака. Однак, визначення конкретних шляхів розвитку виборчої системи України досі залишається дискусійним питанням. Удосконалення виборчої системи вимагає розробки та застосування механізмів, здатних усунути існуючі проблеми в її функціонуванні.
Виклад основного матеріалу. Досвід проведення усіх попередніх парламентських виборів в Україні продемонстрував, що «крайні» варіанти виборчої системи (мажоритарна – пропорційна із закритими списками) є неприйнятними через такі основні причини, як:
– застосування адміністративного ресурсу та «скуповування електорату», що є притаманним для мажоритарної виборчої системи;
– втрачений зв’язок виборців із парламентськими партіями (непрозоре формування виборчих списків);
– продовження практики «вождистського» голосування за пропорційної виборчої системи [15].
Виборчі кампанії показали, що партійна система України стає все більш обмеженою в умовах багатопартійності з жорстким протистоянням у коаліційній боротьбі. Тобто введення до недавна діючої пропорційної виборчої системи не стабілізувало роботу Парламенту та не визначило подальшої структуризації політичних уподобань виборців: абсолютна більшість існуючих у державі партій продовжує і далі не проходити до Парламенту. З уведенням пропорційної виборчої системи пов’язували надії щодо покращення політичної структуризації Парламенту, створення у Парламенті стійкої більшості, забезпечення політичної стабільності тощо. Але очікування не виправдали себе.
Саме тому в нашій державі черговий раз було змінене виборче законодавство. 17 листопада минулого року Верховною Радою України був ухвалений проект закону № 9265-1 від 10 жовтня 2011 року «Про вибори народних депутатів», за який проголосувало 366 народних депутатів. Зокрема, «за» проголосувало 187 депутатів від Партії регіонів, 62 – БЮТБ, 36 – НУНС, 24 – Компартії, 19 – Реформи заради майбутнього, 20 – Народної партії, 18 – позафракційних [10].
Згідно з цим Законом наступні вибори до Верховної Ради України відбудуться за змішаною виборчою системою. Необхідно зауважити, що дану модель виборчої системи вже й раніше використовували в нашій державі. Нею була замінена мажоритарна виборча система. Однак вибори до Парламенту України за змішаною виборчою системою проходили не довгий період – до зміни виборчого законодавства у 2004 році, відповідно до якої була введена в дію пропорційна виборча система.
За всю історію незалежності нашої держави в минулому році вже вчетверте було змінено виборче законодавство, і як показує практика, воно змінюється кожні 6-7 років. Але незалежно від того, які саме зміни робляться в українському виборчому законодавстві, аргументація цих змін залишається незмінною, а саме «удосконалити виборчий процес, зробити його прозорішим та ефективнішим, щоб у Парламенті України були якомога найкраще представлені інтереси всього суспільства» [11]. І зазвичай такі зміни ініціюються представниками тих політичних сил, які перебувають при владі. При цьому можна прослідкувати певну закономірність: коли рейтинги такої політичної сили ставляться під сумнів на шляху до перемоги на виборах за існуючою виборчою системою, ця сила стає ініціатором внесення змін до діючого виборчого законодавства.
В Україні на виборах до Парламенту вже були апробовані всі класичні моделі виборчих систем. Але одну із них, а саме змішану систему вирішили запровадити черговий раз. При цьому вади будь-якої із раніше діючих систем так і залишились невирішеними, і незалежно від введених змін лишаються практично тими ж. А тому вже навіть завдяки цій обставині можна ставити під сумнів факт про те, що наявні проблеми пов’язані саме із виборчим законодавством.
Згідно із останніми змінами, вибори до Верховної Ради України цього року відбудуться за змішаною виборчою системою, тобто половину мандатів – 250 народних депутатів – буде обрано за пропорційною системою й буде розподілено між партіями пропорційно до кількості отриманих голосів. А іншу половину мандатів, тобто ще 250 депутатів буде обрано за мажоритарною системою в одномандатних виборчих округах [11]. Законом встановлюється 5% виборчий бар’єр. При цьому блоки участі у виборах брати не можуть.
Проект нового Закону України «Про вибори народних депутатів» був критично оцінений як міжнародними експертами з виборчого права – представниками Венеціанської комісії та Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), так і багатьма вітчизняними експертами, які звернули увагу на вади нової моделі виборчої системи.
Даний законопроект навряд чи може вважатися суттєвим кроком до вдосконалення вітчизняного виборчого законодавства. Він закріплює цілу низку нових дискусійних положень. Загалом, сама ідея повернення до змішаної виборчої системи є доволі сумнівною. З досвіду виборів 1998 і 2002 років яскраво видно те, що дана виборча система сприяє провладним партіям, у першу чергу, – за рахунок використання адміністративних ресурсів та підкупів виборців в одномандатних округах [7].
На сьогодні існує та ефективно функціонує маса різних моделей виборчих систем, які дозволяють виборцям знати своїх депутатів в обличчя. При чому це є можливим не лише при застосуванні змішаних чи мажоритарних систем з голосуванням в одномандатних округах. Як приклад, у Польщі використовують мажоритарну виборчу систему з голосуванням у багатомандатних виборчих округах, коли в одному окрузі обирають п’ять депутатів, тобто перших п’ять кандидатів, які отримали найбільшу кількість голосів виборців. Саме вони і потрапляють до Сейму. Також поширеними в Європі є і різноманітні моделі пропорційної виборчої системи з відкритими списками, коли виборці мають право голосувати за якогось конкретного кандидата від партії. Після проведення виборів розподіл мандатів відбувається з урахуванням преференцій виборців. При цьому, для збалансування інтересів партій та уподобань виборців використовують різноманітні модифікації. Як приклад, кандидат від партії у Чехії, який набрав на виборах 10 % голосів виборців, потрапляє у парламент незалежно від власного номера у списку партії, від якої йде на вибори.
Вагомим недоліком нової вітчизняної змішаної системи є те, що на виборах будуть використовуватись закриті списки кандидатів у депутати від партій. А це веде до того, що виборці будуть знати лише партійного лідера або у кращому варіанті лише першу п’ятірку кандидатів із партійного списку. При цьому спостерігається ще один вагомий недолік нового виборчого законодавства – в Законі України «Про вибори народних депутатів» не має норми, яка існувала раніше у виборчих законах, а саме про те, що на виборчих дільницях мають вивішуватися інформаційні плакати з фотографіями кандидатів, їх передвиборними програмами та іншою інформацією. Тепер це все будуть публікувати лише на сайті Центральної Виборчої Комісії. А тому виборці, які не мають доступу до Інтернету, і в першу чергу це саме сільські виборці, а таких є досить багато, не завжди матимуть можливість зайти на сайт Центральної Виборчої Комісії і ознайомитись із цією всією інформацією. Звичайно, у Законі зазначено, що інформація про партії та їх кандидатів надаватиметься громадянам виборчими комісіями, однак як саме це відбуватиметься, залишається незрозумілим. І ще одне, згідно нового Закону кандидати від одномандатних округів можуть і не мати перевиборних програм. Відповідно, виборцям може бути незрозумілим також і те, чим саме вони планують займатися у Верховній Раді України.
Ідея мажоритарної складової хороша, адже вона близька до ідеї прямої демократії. Але в такому вигляді, у якому її планують застосовувати, тобто у варіанті системи відносної більшості, за якої переможець в одномандатному виборчому окрузі «забирає все», ще одним недоліком мажоритарної складової змішаної системи є неврахування голосів значної кількості виборців. Адже для перемоги в мажоритарному окрузі кандидату необхідно набрати більше голосів виборців ніж будь-який конкурент. При цьому недолік полягає у наступному. Наприклад, якщо в певному окрузі балотується 21 кандидат, і 20 з них наберуть по 4,5 %, а лише один – 10 %, то він буде вважатися переможцем, а решта голосів виборців (90 %) буде втраченою.
Для прикладу, якщо згадати минулу вітчизняну практику застосування такої системи, то за результатами громадської мережі «ОПОРА», яка проводила моніторинг виборчого процесу, у 1998 році втрачені голоси виборців були на рівні 58 % (приблизно 15 мільйонів голосів), а в 2002 році – на рівні 51 % (приблизно 13 мільйонів голосів).
Ще однією вадою є те, що механізм відкликання депутата-мажоритарника не є дієвим, у принципі так само як і імперативний мандат. Тому сумнівним є те, що виборці матимуть змогу контролювати тих депутатів, за яких вони голосували. А це, у свою чергу породжує ще один недолік – так звану незалежність депутатів, обраних в одномандатних мажоритарних округах, які після обрання можуть долучитися до будь-якої політичної сили. Такі політичні технології використовують у першу чергу владні партії для того, щоб мати можливість розширення власного представництва в парламенті, і таким чином, як наслідок, вирішити проблему низьких рейтингів. Це робиться за рахунок так званих депутатів-перебіжчиків, наявність яких нівелює як головний принцип мажоритарної складової, так і представницької демократії загалом [11].
Якщо говорити про балотування самовисуванців, то перш за все необхідно відзначити те, що згідно нового закону самовисуванцем може бути будь-який громадянин, який зможе внести заставу в розмірі 12 мінімальних зарплат (близько дванадцяти тисяч гривень), а також подасть до окружної комісії визначений перелік необхідних документів. А такі вимоги дозволять на наступних виборах до Парламенту балотуватись фактично багатьом представникам так званого «середнього класу». При цьому може з’явитись інша суттєва проблема – в округах зможе балотуватися значна кількість кандидатів-самовисуванців, а це зможе дезорієнтувати електорат і в подальшому ускладнити підрахунок голосів виборців [7].
Якщо говорити про вади нового закону стосовно формування комісій та представництва кандидатів-самовисуванців у комісіях, необхідно звернути увагу на наступне. Кандидати-самовисуванці зможуть бути представленими лише в дільничних комісіях, та й то не всі, тому що серед них проводитиметься жеребкування, за результатами якого буде визначено хто саме буде входити до складу цих комісій. Та й саме формування складу комісій загалом є далеким від досконалості, адже яскраво прослідковуються наступні недоліки:
– парламентські партії, які не будуть висувати кандидатів, а відповідно не будуть мати ніякого відношення до виборчого процесу, усе рівно матимуть можливість бути представленими у складі комісій, адже фракції відповідно до закону мають гарантоване представництво в комісіях;
– формування комісій за поданнями фракцій буде сприяти Партії регіонів та Комуністичній партії, що створили свої партійні фракції, тому будуть мати гарантоване представництво в комісіях. Але, разом із цим, таке формування не буде сприяти існуючій опозиції;
– така система буде представляти в комісіях лише парламентські партії, але жодним чином не гарантує представництво позапарламентським партіям.
У кращому варіанті комісії мали б формуватися не за поданням фракцій, а саме за поданням партій. Також доцільним було б обмеження представництва парламентських партій, як варіант – до 50 %, а інші 50 % – доцільно було б надати позапарламентським партіям і самовисуванцям.
Також у законі присутні і інші недоліки, які варті пильної уваги, адже від їх застосування і буде залежати подальша робота новообраного Парламенту.
Серед них – джерімандеризм, тобто певна технологія нарізання округів, коли їх розподілять у такий спосіб, щоб забезпечити по можливості найкращий результат для певного кандидата.
Питання виборчих округів є також суттєвим проблемним місцем нового виборчого законодавства. Станом на кінець січня цього року в Україні було зареєстровано 36 763 367 виборців у 225 округах, відповідно середня кількість виборців в окрузі складає 163 393 людей, а максимально припустиме відхилення становить 12 % (19 607). При цьому максимальна кількість виборців в одному окрузі складає 183 000 чоловік, а мінімальна – 143 786, тобто різниця між ними може становити близько 40 000 [5]. На практиці це може спричинити розрив у 15-20 мандатів при грі із розмірами виборчих округів, як приклад, у Західній та Східній Україні. Також необхідно згадати і те, що наразі округи формуються відповідно до адміністративного принципу, тому можливим є їх створення з територій, що не межують між собою, наприклад, таке місто як Славутич належить до Київської області, але розташоване у Чернігівській. І на практиці це може створити суттєві труднощі для кандидатів-самовисуванців на користь політичних партій.
Крім того, згідно із Законом зріс прохідний бар’єр до 5 %. На думку Венеціанської комісії, зміна прохідного бар’єру не є достатньо обґрунтуваною [4]. Його підвищення від трьох до п’яти відсотків може поставити під сумнів потрапляння до Верховної Ради України більшості опозиційних сил, а також це може примножити кількість утрачених голосів, які будуть віддані за партії, що не пройшли. Ті місця у Верховній Раді України, які вони могли б зайняти, будуть розподілені між тими, хто подолав встановлений бар’єр.
Таке підвищення прохідного бар’єру можна вважати прямим шляхом до узурпації влади та подальшого спотворення результатів волевиявлення громадян. Високий прохідний бар’єр може вважатися доречним лише для тих країн, де є стабільна політична система, наприклад, в США чи Великобританії. А для нашої держави, підвищувати прохідний бар’єр просто неприпустимо. Тому що у такому випадку до Парламенту пройде не більше 3-4 партій. І відповідно до цього, Верховна Рада України буде представлена лише великими партіями, а малі партії навіть якщо і наберуть значну кількість голосів виборців, не матимуть змоги пройти до Парламенту. Тобто, значна кількість голосів українців не буде врахована.
Також із виборчого бюллетеня була вилучена графа «не підтримую жодного кандидата» («проти всіх»). Якщо взяти до уваги думку громадськості стосовно даного нововведення, то близько 80% опитаних вважають, що дану графу необхідно було залишити, адже це дозволить виборцям висловити свою окрему позицію [6].
Ще декілька суттєвих недоліків до існуючого формату виборчої системи нещодавно було внесено Рішеннями Конституційного Суду України.
Відповідно до Рішень Конституційного Суду України від четвертого та п’ятого квітня цього року, громадяни України, які на момент чергових парламентських виборів будуть перебувати за кордоном, зможуть обирати тільки «партійну» частину Верховної Ради України. Адже віддати голос за кандидата за мажоритарною системою на закордонній дільниці виборці не матимуть можливості. А у Києві, згідно з даним рішенням, суттєво зменшиться кількість виборчих округів та виборців, які закріплені за столицею. Відповідно до вердикту Конституційного Суду України, норма нового закону, згідно з якою закордонні виборчі дільниці були включені до складу одномандатних округів на території Києва, була визнана неконституційною та втратила чинність [12]. Таке рішення було прийняте Судом за поданням народних депутатів України від Партії Регіонів.
Свій вердикт судді аргументували тим, що раніше існуюча норма порушувала права виборців, які перебувають за кордоном, оскільки їх закріплювали за одномандатними округами Києва, і відповідно до цього вони мали голосувати за столичних «мажоритарників».
Відтепер, згідно з рішенням Конституційного Суду України, закордонні дільниці не будуть закріплені за жодним із одномандатних округів. Вони будуть включені до загальнодержавного багатомандатного округу і виборці на дільницях матимуть можливість голосувати за партійними списками.
У свою чергу, таке рішення Конституційного Суду України уже встигло викликати масу критичних зауважень стосовно порушення конституційних прав виборців. Як приклад, про таке порушення було заявлено заступником голови Центральної виборчої комісії Жанною Усенко-Чорною. Вона зазначила, що заборона закордонним виборцям голосувати за мажоритарними округами є обмеженням їх виборчих прав. «Виборче право гарантоване громадянам Конституцією України, і воно не може бути скасоване чи обмежене. Але наразі склалася така ситуація, що це право обмежили», – заявила Усенко-Чорна, коментуючи вердикт Конституційного Суду України [14].
А опозиція схиляється до тієї думки, що таке рішення суддів було спробою «підіграти» нинішній владі. «Влада запустила процес фальсифікації виборів», – сказав, коментуючи вердикт суддів, лідер партії «Фронт змін» Арсеній Яценюк [8]. На його думку, прийнявши таке Рішення, Конституційний Суд України скасовує закордонні дільниці, які були прикріплені до Києва, та утворює замість них три додаткові округи в тих регіонах, які перебувають під контролем Партії Регіонів. «Влада розуміє, що громада столиці її не підтримає, тому має надію на отримання додаткових мандатів саме в тих регіонах, де матиме можливість сфальсифікувати вибори. Виборчий процес фактично вже розпочався, і шулери з Партії Регіонів вкотрий раз вирішили змінити правила проведення виборів під себе», – цитує слова Яценюка прес-служба «Фронту змін» [8]. На його думку, своїм рішенням про новий розподіл округів Конституційний Суд України вносить зміни до Закону, який був прийнятий у результаті складного компромісу влади і опозиції.
Експерти також висловили свої критичні зауваження до рішення Конституційного Суду України. Ольга Айвазовська, голова правління громадянської мережі «Опора», назвала його «дискримінацією виборців». Експерт переконана, що таке рішення є політично вмотивованим. Вона зазначає, що в Конституції України відсутні винятки стосовно виборчих прав тих громадян України, які перебувають за кордоном. Вони знаходяться в рівних умовах, їм надається те ж саме право голосу і з тією самою його вагою, що й громадянам, які проживають на території України. Виникає питання – на основі чого виборцям за кордоном дозволяється голосувати лише за партійними списками? У зв’язку з чим їх, на відміну від решти громадян України, обмежили у праві заповнювати два бюлетені, а відповідно обирати як «партійну» так і «мажоритарну» частини Парламенту? Відповідно до цього, таке рішення суддів фактично дискримінує виборців за ознакою місця їх проживання. Тому, на думку пані Айвазовської, воно є швидше політично вмотивованим, а ніж законодавчо обґрунтованим.
Також вона зазначила і те, що якщо вслід за даним рішенням виникне нова хвиля змін вже існуючих норм виборчого права, які були прийняті в результаті компромісу влади та опозиції, то є висока ймовірність того, що такі зміни приведуть до недемократичного формату законодавства.
Тому вищезазначені зміни виборчого законодавства можуть поставити під сумнів хороші наміри тих, хто їх ініціював. Політичними експертами звертається значна увага на те, що Закон «Про вибори народних депутатів України» є свідомо орієнтованим і адаптованим до наявних потреб існуючої влади, а декларовані ними прагнення покращити виборчий процес та представництво у Парламенті України розцінюється як хороший спосіб прикрити справжні наміри.
Якщо говорити про доцільність введення змішаної моделі виборчої системи в Україні, то перш за все необхідно згадати негативний вітчизняний досвід застосування такої системи. Дана система може призводити до багатьох зловживань. Таким чином, кращим варіантом для українського суспільства є не перехід до змішаної виборчої системи, а зміна донедавна існуючої системи на пропорційну систему з відкритими регіональними списками.
Очевидним є те, що пропорційна модель не є ідеальною, але в сучасних українських реаліях вона є найбільш прийнятною для нашого суспільства, щоправда її попередній формат потрібно корегувати. Використання пропорційної системи з відкритими списками, утворення багатомандатних виборчих округів буде сприяти не лише більш адекватному політичному представництву інтересів суспільства, але й встановленню тісного зв’язку між виборцями та їх представниками.
Отже, вітчизняний досвід періодичних змін виборчого законодавства є наглядним підтвердженням факту про те, що досконалої виборчої системи у природі не існує і існувати не може. Вибір моделі виборчої системи, яка буде максимально ефективною у певній державі, повинен залежати від тієї ситуації, яка склалась у цій державі, від типу її партійної системи, від форми правління та особливостей функціонування політичної системи загалом. Однак вирішальний вплив на процес вибору тієї чи іншої виборчої системи матиме рівень політичної культури владної еліти, від рішеннь якої і буде залежати якість представництва всього суспільства у владному органі.
Виборча система України повинна забезпечити політичну структуризацію суспільства та в системі влади; стимулювати розвиток вітчизняних партій; забезпечити функціонування стійкої парламентської більшості. А тому кроки на шляху до її розв’язання повинні бути здійснені за принципом публічності, за максимально виважених умов і прорахованих наслідків.
Список використаних джерел та літератури:
1. Шведа Ю. Р. Вибори та виборчі системи. Європейські стандарти та досвід для утвердження демократії в Україні [Текст]: [монографія]. – Львів, 2010. – 462 с.
2. Виборче законодавство України: сучасний стан та перспективи розвитку (аналітичний звіт) [Текст] // Інститут прикладних гуманітарних досліджень. – Х.: ТОВ Видавничо-комерційна фірма «Яшма», 2006. – 234 с.
3. Ключковський Ю. Потреба зміни виборчої системи [Текст] / Ю. Ключковський // Вибори та демократія. – 2007. – № 2. – С. 5-10.
4. Венеціанська комісія: прохідний бар’єр у 5% стане проблемою для невеликих партій [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/politics/_venecianska-komisiya-prohidnij-bar-er-u-5-stane-problemoyu-dlya-nevelikih-partij/407501. – Назва з екрану.
5. Діюча виборча система народних депутатів в Україні: легальні умови функціонування та рецепти покращення [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://real-politics.org/diyucha-vyborcha-systema-narodnyh-deputativ-v-ukrajini-lehalni-umovy-funktsionuvannya-ta-retsepty-pokraschennya/. – Назва з екрану.
6. Експерти про новий закон про вибори народних депутатів: ризики та шляхи удосконалення [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://elections.cvu.org.ua/index.php?i=546. – Назва з екрану.
7. Законопроект про вибори: переваги та недоліки. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://electioninfo.org.ua/index.php?i=269. – Назва з екрану.
8. КС відкрив «скриньку Пандори» змін виборчого законодавства? [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.voanews.com/ ukrainian/news/ukraine/UKR-Election-04-05-2012-146331025.html. – Назва з екрану.
9. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 17.11.2011 // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 4061-VI. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/4061-17. – Назва з екрану.
10. Рада ухвалила закон про вибори народних депутатів. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/35603. – Назва з екрану.
11. Радь Т. Зміна виборчого законодавства: змішані почуття. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/columns/2011/11/23/6774267/ – Заголовок з екрану.
12. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини п’ятої статті 52, абзацу другого частини десятої статті 98, частини третьої статті 99 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про висування кандидатів у народні депутати України за змішаної виборчої системи) від 05.04.2012 № 8-рп/2012 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/v008p710-12. – Назва з екрану.
13. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 22 Закону України «Про вибори народних депутатів України» стосовно рівномірного віднесення закордонних виборчих дільниць до всіх одномандатних виборчих округів, які утворюються на території столиці України – міста Києва від 04.04.2012 № 7-рп/2012 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/v007p710-12. – Назва з екрану.
14. Член ЦВК: КС поставив під сумнів легітимність результатів виборів [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/ 2012/04/5/6962176/. – Назва з екрану.
15. Шаповал Є. Система виборів до Верховної Ради України // Харківський дискусійний клуб. – 2009. – 21 березня. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.discussionclub.net. – Заголовок з екрану.