Стаття описує сучасний стан монастирського життя та характеризує напрямки діяльності жіночих монастирів Рівненщини. Акцентовано на погодинному розпорядку дня, характерних обов’язках сестер обителей.

Ключові слова: монастирський послух, храм, молитва, літургія,ікона, риза.

The article describes the current state of monastic life and describes the activities of the convents of Rivne region. The attention on hourly daily routine, typical duties nuns of abodes.

Key words: monastic obedience, church, prayer, liturgy, icon, chasuble.

Актуальність дослідження. Впродовж тривалого часу історії Рівненщини монастирі служили важливим фактором у духовному розвитку суспільства, формуванні релігійно-культурного потенціалу та розташування пріоритетів кожної людини. Як у минулому, так на сучасному етапі свого розвитку монастирі (у даному випадку – жіночі) формують в українців фундаментальні християнські, релігійно-філософські, релігійно-етичні та естетичні ідеї та цінності, що сприяють зміцненню віри та підвищення рівня релігійності населення.
Православні монастирі, що зараз активно розвиваються завдяки різнобічним напрямкам діяльності (господарська, місіонерська, торгівельна), є одними із найголовніших джерел розвитку туризму, оскільки, спостерігаючи за динамікою паломництва, зокрема України та Рівненщини, високий відсоток становлять поїздки та паломницькі тури саме до православних монастирів, які є осередками збереження духовної культури та сакрального мистецтва людства. Тому, вперше жіночі монастирі Рівненщини постають як головні центри релігійного туризму та паломництва, демонструючи паломникам унікальні архітектурні та культові пам’ятки, розповідаючи історії розвитку та відродження монастирів, даруючи літературу філософського, релігійного, туристичного характеру, а саме завдяки цьому за останні роки потік паломників до Дерманського, Городоцького, Гощанського, Білівського монастирів різко збільшився.
Проблема суспільно значущої діяльності монастирів досліджуваної області в українській історії належить до тих об’єктів релігієзнавчої проблематики, всебічний, системний, комплексний аналіз якої з різних причин не здійснено, хоча історія чернечо-монастирського інституту в Україні налічує близько тисячі років. Тому, разом із релігійно-туристичними аспектами у вивченні жіночих монастирів Рівненщини, отримало подальший розвиток твердження про те, що обителі приймають активну участь не лише у духовному, але й суспільному, господарському, творчому житті. Монахині не лише моляться, читають релігійну літературу, але допомагають іншим відбудовувати церкви, храми, засновують недільні школи, регентські училища, займаються господарством, щоб забезпечити всю монастирську сім’ю, є унікальними майстринями з розпису ікон, бісероплетіння, шиття, співу.
Загалом, діяльність жіночих монастирів Рівненщини тісно переплітається із буденними справами кожної людини, тому ця проблема є найбільш актуалізованою саме в період сьогодення, коли більшість людей не усвідомлює й не розуміє їх ролі у житті.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивченням особливостей монастирського укладу життя жіночих обителей – Дерманської, Корецької, Гощанської, Городоцької та Білівської, – займаються видатні науковці та дослідники у даній галузі, такі як Бабінець А., Вечерський В., Лопацька Н., Парфенюк В., Рожко В., Цимбалюк Є., Чопенко В., Яноші В., проте їх праці є недостатньо аргументованими й цілісно проаналізованими з різних позицій: історичної, суспільної, церковно-культової, архітектурної. Проблема діяльності монастирів та характерних рис монахинь кожної із вище зазначених святинь залишається відкритою, дослідженою фрагментарно, побіжно. Тому проблема напрямків діяльності та особливостей монастирського життя жіночих обителей Рівненської області є досить актуальною на сьогодні темою для дослідження.
Виходячи з актуальності теми, метою статті є цілісне та комплексне вивчення монастирського укладу життя та особливостей пов’язаних із цією проблемою, аналіз діяльності жіночих монастирів протягом 1991-2014рр. та їх роль у житті України.
Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі жіночі монастирі Рівненщини мають низку як спільних, так і відмінних особливостей життя, що притаманні кожній окремо взятій обителі. Ці риси допомагають глибше та в комплексі вивчити святині як джерела розвитку духовності як на Рівненщини, так і Україні загалом.
Характеризуючи Дерманський монастир, слід зазначити, що зараз для схимонахинь та монахинь день розпочинається о 04:30 ранку. Вони збираються у Свято-Троїцькому храмі, де о 05:00 читають три акафісти: Спасителю, Божій Матері і святому, пам’ять якого вшановується у цей день. О 05:30 одна із сестер проходить по коридору і будить решту. О 06:00 читається полуночниця, після якої звершується літургія. В святкові дні полуночниця починається о 07:00, далі читаються 3 акафісти, здійснюється водосвятний молебень, відправляється літургія. Щовечора о 17:00 у монастирській церкві здійснюється вечірня [8]. В обителі здавна заведена загальна трапеза, на яку всіх сестер збирає дзвінок. Трапеза проходить чинно, в цілковитій тиші. Всі слухають читання з життя святого, пам’ять якого завершується в цей день, або повчання святих отців. Починають і закінчують трапезу із загальної молитви. Після трапези сестри знову збираються у храмі, де читається вечірнє правило: повечір’я з канонами, вечірні молитви і пом’яник. Після цього насельниці розходяться у свої келії. Багато часу приділяється загальній молитві. Крім цього, у кожної сестри є ще своє келійне правило, призначене матушкою ігуменею. Це очевидно, що метою кожної насельниці як вище зазначених, так й усіх загалом монастирів – служити Богу через виконання заповідей та молитву[3].
Монастирське життя Городоцької обителі є надзвичайно насиченим. Важливим є те, що по всіх філіях Городоцького монастиря станом на 2014 р. служить понад 200 монахинь, та з кожним роком їх кількість постійно збільшується, що свідчить про зацікавленість монастирем та його діяльністю не лише всередині обителі, але й в зовнішньому напрямку. Розпорядок у монастирі суворий, тому всі повинні його дотримуватись. На відміну від Дерманської та інших святинь, у будні дні встають сестри о 5:20, а о 5:30 монастирський дзвін кличе їх на ранкове правило. О 07:00 у храмі пророка Іллі відбувається Божественна літургія. Потім цілий день насельниці монастиря працюють, кожен має своє послушаніє. О 17:00 звершується вечірнє богослужіння з хресним ходом. У ніч з п’ятниці на суботу о 00:00 відбувається нічна літургія. На відміну від будніх днів, у недільні та святкові дні о 07:00 відбувається рання літургія у храмі пророка Іллі, а у храмі Різдва Христова о 09:00 звершується пізня літургія. Так, як і у будні, цілий день сестри працюють, о 17:00 відбувається вечірнє богослужіння з акафістом перед іконою Божої Матері «Козельщанська». Такі суворі монастирські правила черниці приймають із смиренням і пояснюють це тим, що це їх обов’язок – молитися за всіх, адже Бог подарував покаяння і спасіння кожній людині [7, c. 97].
Зараз при монастирі у Городку перебуває 140 сестер під духовним керівництвом ігумені Михаїли, більшість із яких – люди молодшого та середнього віку. За час відновленої діяльності монастиря відбудовано центральний корпус, реставровано і розширено трапезну, побудовано корпус із храмом похвали Пресвятої Богородиці і храм Різдва Христового, на завершенні літня церква – ротонда, будується також житловий корпус для насельниць монастиря. Незважаючи на те, що монастир не віддалений від світського життя і не обгороджений високими мурами, тут спокійно і панує своєрідна атмосфера. Монастир лише відокремлений від світу в духовному сенсі. Щодо шляху інокинь і монахинь до Бога – у кожного він свій, це тайна душі, покликання кожного. Люди монашеського чину приносять в жертву самих себе задля Божого благословення, а любов до Бога допомагає їм справлятися з цим. Як розповідають монахині, «звичайна людина знаходить у монастирі спокій, а той, у кого покликання Боже, прагне більшого – заради єдиного Бога взяти монашеський хрест» [4, c. 85]. Існує в житті насельниць термін «монастирський послух», який, за словами монахинь, потрібно правильно тлумачити. Монастирський послух – не просто виконана певна робота, це перш за все праця, яка випливає з любові, освячується молитвою та благословенням кожного починання.
Гощанський
Вивчаючи спосіб життя та напрямки діяльності Гощанського Свято-Миколаївського монастиря, слід наголосити й на тому, що після проголошення незалежності у 1991 р., обитель розпочала активно відроджуватись, ставши у 2014 р. одним із важливих духовних центрів Рівненської єпархії. Монастир 10 рік очолює ігуменя Ірина (Сачук). Найголовнішим заняттям для сестер є молитва, адже «молитва перемагає все, у монастирі вона не припиняється ніколи». За її словами, є суворі монашеські правила: хто, коли і де молиться. Насельниця зазначає, що позитивним зараз є те, що віряни почали більше цікавитись та знати церковні традиції, як приклад кому, які замовляти молитви. Часто замовляють молитви за покійних, а це вважається кроком вперед для монастирського укладу життя. В обителі поважають тих, хто молиться за покійних, бо померлий, незалежно від того, яке життя він прожив, не може за себе молитися. Сестри, окрім молитов, займаються активною господарською діяльністю. У монастирі діє майстерня для розпису воском яєць, приміщення для розведення великої рогатої худоби та птиці [9]. Великого значення надають швейному мистецтву, оскільки монахині шиють ризи, у яких священики відправляють богослужіння. У 2012 р. на один із престольних празників приїжджав митрополит Київський і всієї України Володимир, котрий високо оцінив цю майстерність сестер обителі. Продуктами харчування насельниці забезпечують себе самостійно, оскільки мають 14 гектарів землі, яку власноруч та з допомогою прихожан самостійно обробляють. Монахині мають власні теплиці, де вирощують с/г культури. Окрім вище зазначеного, сестри їздять на ярмарки, де продають сувеніри власного виробництва. В обителі завжди підноситься молитва за монастирських благодійників, з допомогою яких було збудовано два корпуси, придбано речі, необхідні для монастирського життя, тому сестри з ігуменею глибоко вдячні їм за допомогу як матеріальну, так і духовну підтримку та віру у майбутнє монастиря.
Розпорядок дня насельниць склався таким чином, що вони встають о 5:30 ранку, тоді йдуть на молитву, яка розпочинається в 06:00 і триває до 11:00. Монахині, які йдуть чергувати і готувати їжу у трапезній, на молитву не йдуть: вони відмолюють ті молитви, що й інші, перебуваючи на кухні. Після молитви у них проходить трапеза, після чого насельниці йдуть займатися господарськими справами. Цілий день вони виконують послухи, о 17:00 відправляється вечірнє богослужіння. О 00:00 вони лягають спати і відпочивають. Вночі усіх кличуть на молитву, яка триває з 02:00 до 03:00 [2, c. 57]. Усе це свідчить про глибоку відповідальність та організованість сестер, що допомагає швидше налаштуватись новим послушницям та показувати гідний приклад.
Щодня в монастирі проводиться уставне богослужіння. У недільні та святкові дні до монастирського храму збираються сотні вірян. Досить часто богослужіння у Михайлівському храмі проводить архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій. Велику кількість людей можна побачити у святій обителі 24 травня, цей день є особливим для насельниць монастиря. Свято було встановлено на Волині священним синодом у 30-ті рр. XIX ст. як пам’ять про повернення волинських уніатів до православної віри. У цей день в монастирі особливо вшановується головна святиня обителі – ікона Богоматері «Заставницька», яка є зцілюючою.
Білівська обитель, попри те, що є однією із наймолодших на Рівненщині, має високу організованість у напрямках роботи, сферах діяльності а також славиться високим рівнем монастирського способу життя. Заняття насельниць є досить різноманітними, та головне, що супроводжує кожну з них та є основною працею – молитва. На земельних угіддях, що складають 13 гектарів, монахині вирощують різного роду с/г культури. Насельниці мають значну кількість корівників, тому їх постійною їжею є молочні продукти власного виробництва (молоко, сир). Ще у 1992 р. насельниці займалися бджільництвом, мали власні пасіки, та згодом роботи стало настільки багато, а насельниць старших за віком збільшилось, що зараз це не практикується. Окрім вище зазначених занять, монахині займаються випіканням просфор, тому техніка їх виготовлення є здавна відомою серед жителів Рівненської та сусідніх областей. Мають вони спеціальну майстерню, де шиють ризи для священнослужителів; нещодавно стало поширюватись бісероплетіння, що представлене виготовленням пасхальних яєць [1, c. 678]. Оскільки розсаду дерев, кущів, інших рослин розпочали привозити із Москви для Білівського монастиря, важливого значення з початку 2000-х рр. набуло його озеленення. Те ж місто відвідують в цілях паломництва, щоб оглянути усі сакральні місця, споруди, культові святині (чудотворні ікони, які привозять із різних країн світу); ще однією метою є торгівля, адже монахині продають там ікони, лампадки, духовну літературу; проводять активну місіонерську діяльність серед місцевих жителів та паломників, розповідаючи про історію, сучасний стан монастиря. Одну з найголовніших культових святинь обителі – чудотворну ікону «Взыскание погибших» – везуть до Москви у церкви та монастирі для душевного та фізичного зцілення прихожан. З 2002 р. щорічно у Києво-Печерській Лаврі, куди насельниці привозять ікони (більшою мірою чудотворні), відбуваються виставки, що збирають тисячі паломників із більшості областей України.
Оскільки у більшості монастирях існують недільні школи, прихожани сподівалися, що такого роду заклад відкриють і при Білівському монастирі. Зараз вони не відкриваються, оскільки монастир знаходиться не в зручному географічному середовищі, тому дістатися до нього без власного транспорту практично неможливо (особливо взимку навіть місцевим жителям, яких налічується близько 300 чоловік) [5, c. 90].
Іконна лавка, що відкрита при монастирі, дозволяє паломникам придбати лікувальні чаї, трави (також привезені з-за кордону), духовно-філософську літературу різних напрямків, ікони (в тому числі невеликі ікони, котрі були прикладені до головної чудотворної), воду; варто відзначити й те, що купити можна ієлей (спеціальне масло з лампадки, ікони «Взыскание погибших»), який є лікувальним, і допомагає одужати після важких хвороб. У Свято-Воскресенському соборі (м. Рівне) продають ікони і духовну літературу Білівської святині.
В монастирі зараз служить 50 монахинь, у більшості – старші за віком. Залежно від віку кожна черниця має чин – послушниця, інокиня, монахиня, найстарша – схима. Перебувають в обителі жінки з Рівненського, Дубенського, Здолбунівського районів, є серед насельниць 3 рідні сестри, а більшість – матері та дочки. Усі прийшли, за словами ігумені Алевтини, по своїй волій, немає серед них таких, котрі просто змушені. Перш ніж взяти обітницю, жінка певний час живе між монахинями і самостійно приймає рішення, чи залишитися їй в миру, чи – з Богом. Після того вона проходить «екзамени», стає послушницею. Щоб отримати постриг, потрібна глибока віра і любов до Бога, молитва і готовність допомагати іншим у монастирі. Окрім монахинь, у монастирі відправляють служби архімандрит Микита, ієрей Сергій, священик Георгій, протоієрей Михайло та диякон Володимир. Кожен із них відіграє важливе значення у відродженні та розвитку монастиря, а головне – вони вважають це своїм духовним обов’язком [6, c. 3].
Висновки. Досить насиченим є монастирське життя насельниць, у якому окрім духовних послухів (поклоніння Богу, постійні молитви), існують ще й інші: робота на кухні, випікання хліба, приготування їжі для сестер і робітників, що працюють у монастирі, пошиття одягу, вирощування сільськогосподарських культур, робота на пасіці. Власними силами сестри здійснюють ремонт храмів, позолоту куполів, випікають хліб, просфори, розводять худобу, працюють на пасіці, на присадибній ділянці, у саду. Монахині наголошують, що богослужіння та молитва – серце життя, тому віра – найголовніше. Разом з тим, кожна черниця повинна розуміти, що молитвою не обмежується її життя, є щоденні обов’язки та ремесла, які варто й дозволено робити: шити ряси, займатися бісероплетінням, створювати воскові свічки. Тому, насельниці жіночих монастирів не обмежені у всіх життєвих та творчих заняттях, вони мають право на вираженням своїх вмінь, навичок талантів.
Жіночі монастирі відіграють особливу роль у розвитку монастирства на Рівненщині, оскільки завдяки своїй «комунікації», відродженню забутих й побудові нових сакральних пам’яток, а головне – сприяння розвитку паломництва, туризму у Західний регіон, вони постають готовими до усунення проблем як внутрішньо монастирського, так і загального суспільного характеру, відкритими для співпраці з іншими монастирями України.
Отже, жіночі монастирі Рівненщини, завдяки широким напрямкам діяльності, організованому способі життя, суворому розпорядку дня, відіграють важливу роль у духовному та релігійному розвитку України та сприяють утвердженню монастирства як важливого чинника зміцнення релігійності по всій території України.

Список використаних джерел та літератури

1. Войтович В. Білівські хутори: незгасна благодать чудотворної ікони / В. Войтович // Пересопниця. Рівненський край: історія та культура. – Рівне, 2011. –800 с. – С.677-683.
2. Гощанський Свято-Покровський жіночий монастир: до 370-річчя Свято-Михайлівського храму та 15-річчя відродж. Свято-Покровського монастиря. – Рівне: 2009. – 50 с.
3. Дерманський Свято-Троїцький жіночий монастир. – Рівне : Рівненська єпархія УПЦ, 2011. – 40 с.
4. К юбилею 20-летия Городокского Свято-Николаевского женского монастиря 1993-2013 гг. – Ровно, 2013. – 112 с.
5. Цимбалюк Є., Бабінець А. Холодний подих монастирської свічки: монастирі Рівненщини крізь призму минувшини та сьогодення / Є. Цимбалюк, А. Бабінець. – Рівне : Рівненська друкарня, 2008. – 108 с.
6. Войтович В. Білівські хутори: до 85-річчя обновлення ікони Божої Матері «Взыскание погибших» / В. Войтович // Клеванський тракт. – Рівне, 2012. – №5. – С.3.
7. Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – К. : Техніка, 2004. – 176с.
8. Дерманський монастир [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Дерманський монастир
9. Гощанський Свято-Покровський жіночий монастир [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.volyntravel.com.ua/uk/objects/show/537