Стаття містить короткий огляд теорій лексико-семантичного поля на сучасному етапі розвитку лінгвістики. На базі фактичного матеріалу розглянуто питання особливостей організації та опису лексико-семантичного поля, виділено структуру та основні типи лексико-семантичного поля.

Ключові слова: лексико-семантичне поле, лексичне значення слова, семантична структура поля, семантика, парадигматика.

The article provides a brief overview of lexical-semantic fields theories in the current development of linguistics. On the basis of factual material considered features of organization and description of lexical-semantic fields marked structure and main types of lexical-semantic field.

Key words: lexical-semantic field, lexical meaning, semantic field structure, semantics, paradigmatics.

Мeтою дocлiджeння є особливості організації та опису лексико-семантичного поля, рoзгляд тa aнaлiз мoжливих вaрiaнтів лексико-семантичного поля (далі – ЛСП) – термін, який застосовується в лінгвістиці найчастіше для позначення сукупності мовних одиниць, об’єднаних якимись загальними (інтегральними) лексико-семантичними ознаками.

Спочатку в ролі таких лексичних одиниць розглядали слова, але пізніше в лінгвістичних працях зявилися описи семантичних полів словосполучень [2, с.48-56]. ЛСП досліджували такі вчені як О.О.Бондарко, Л.М.Васильєв, В.Г.Гак, В.Р.Звєгінцев, І.Н.Кобозєва, І.В.Чумак-Жунь.

Проаналізувавши визначення ЛСП у працях провідних лінгвістів, можна виділити такі основні його властивості:

1)    Воно є інтуїтивно зрозумілим носію мови;

2)    Є психологічною реальністю для носія мови

3)    Є автономним і може бути виокремлено як самостійна підсистема мови;

4)    Одиниці поля позначені наявністю системних семантичних відношень;

5)    Кожне семантичне поле пов’язане з іншими семантичними полями мови і в сукупності з ними утворює мовну систему.

Підгрунтям до теорії ЛСП є уявлення про існування в мові деяких семантичних груп і про можливість входження мовних одиниць до однієї або кількох груп. Зокрема, словниковий склад мови може бути представлений як набір окремих груп слів, об’єднаних різними відношеннями: синонімічними та антонімічними.

Можливість подання лексики у вигляді обєднання багатьох окремих систем слів уперше розглядалось в лінгвістичних працях 19 ст. Перші спроби виділення семантичних полів було зроблено при створенні ідеографічних словників ( або тезаурусів). Термін «семантичне поле» було введено Г.Іпсеном та Й.Тріром. Таке уявлення про лексичну систему є у першу чергу, лінгвістичною гіпотезою, а не аксіомою, тому воно часто використовується як метод проведення мовного дослідження, а не як його мета [1, с.34-36].

Елементи окремого ЛСП пов’язані регулярними та системними відношеннями і, отже, усі слова поля взаємно протиставлені одне одному. ЛСП може перетинатися або повністю входити в інше поле. Значення кожного слова найповніше визначається тільки втому випадку, якщо відомі значення інших слів того самого поля. Окрема мовна одиниця може мати кілька значень і бути віднесена до різних семантичних полів.

Семантична ознака, що лежить в основі ЛСП, може також розглядатися як певна поняттєва категорія, яка так чи інакше співвідноситься з оточуючою людину дійсністю і її досвідом. Про відсутність різкого протиставлення семантичних і понятійних понять говориться і в роботах О.Бондарко, Л.Васильєва, Й.Тріра. [2,с.45-48].

Найпростіший різновид ЛСП – це поле парадигматичного типу, одиницями якого є лексеми, що належать до однієї частини мови та об’єднані спільною категоріальною семою в значенні. Такі поля нерідко також іменуються семантичними класами або лексико-семантичними групами.

Як зазначають І.Н.Кобозева та Л.Васильєв, зв’язки між одиницями окремого ЛСП можуть розрізнятися за широтою та специфічністю. Найбільш загальні типи зв’язків – це зв’язки парадигматичного типу (синонімічні, антонімічні та родовидові)[4, с.65].

Наприклад, група слів tree, twig, trunk, leaf і т.д. може формувати як самостійне семантичне поле, обєднане ставленням «частина-ціле», так і входити до складу ЛСП рослин. У цьому випадку лексема tree буде служити родовим поняттям для таких лексем, як, наприклад birch, oak, palm і т.д.

ЛСП дієслів мовлення може бути представлене у вигляді обєднання синонімічних рядів (to speak – to communicate; to scold – to criticize; to tease – to ridicule – to mock і т.д.).

Прикладом мінімального ЛСП парадигматичного типу може служити синонімічна група, наприклад певна група тих самих дієслів мовлення. Це поле утворюють дієслова to tell, to speak, to chat, to twaddle та ін. Елементи ЛСП дієслів мовлення об’єднані інтегральною семантичною ознакою «to communicate», але їх значення не тотожне. Одиниці цього ЛСП розрізняються диференційними ознаками, наприклад «взаємним повідомленням» (to speak)«однобічним повідомленням» (to convey, to announce). Крім того, вони розрізняються стилістичними, загальними, дериваційними, та конотативними елементами значення. Наприклад, дієслово to scold, крім семи «to communicate», має також додаткове конотативне значення – негативну експресивність.

Загальною семантичною ознакою, що поєднує елементи конкретного ЛСП, в інших ЛСП тієї ж мови може виступати диференціальна ознака. Наприклад, ЛСП «дієслів комунікації», містить поле дієслів мовлення, наприклад to telegraph, to write та ін. Інтегральною семантичною ознакою для цього поля буде ознака «передача інформації», а «канал передачі інформації» – усний та письмовий – виступить у ролі диференціальної ознаки.

Для виявлення та опису ЛСП нерідко використовуються методи компонентного аналізу та асоціативного експерименту, звуться асоціаціями полів [3, с.41-44].

В.Г.Гак розглядає семантичні зміни як загальні закони мовної семантики та ономасіології, які відображають найбільш загальні семантичні закони. В основі таких змін як розширення, звуження, перенесення лежать формально-логічні закономірності мислення. Виділяється чотири типи відношень між поняттями: відношення рівнозначності, контрадикторності, підпорядкування та перехрещення. Ці логічні відношення послужили основою успішного вивчення семантичних відношень та їхніх змін  в історичній семасіології [5,с.67].

У мовознавстві виокремлюють такі типи ЛСП:

1. Природні (назви дерев, тварин, частин тіла, чуттєве сприйняття і т.д.);

2. Штучні (назви військовий чинів, складові частини механізмів і т.д.);

3. Напівштучні (термінологія мисливців або рибалок, етичні поняття і т.д.);

Семантична структура поля складається з наступних частин:

–         Ядро поля представлене родовою семою (гіперсемою).

Гіперсема поля – семантичний компонент вищого порядку, що організовує навколо себе семантичне розтання поля;

–         Центр поля складається з одиниць, які мають інтегральне, загальне з ядром диференційне значення;

–         Периферія поля включає одиниці, найбільш віддалені у своєму значенні від ядра, загальне родове поняття тут відтиснуте до розряду потенційної семантики.

Периферійні одиниці можуть мати контекстуальне значення, якщо поле будується за певним текстом твору. Зазвичай, периферійні одиниці поля можуть вступати в контакт з іншими семантичними полями, утворюючи лексико-семантичну безперервність мовної системи.

Семантичні відношення описуються семантикою як розділом мовознавства з різних точок зору. До парадигматики відносяться угруповання слів у системі мови, основою яких виступає опозиція – синонімія, антонімія, гіпонімія, паронімія, гніздо слів, сімя слів, лексико-семантична група, а також найбільш загальне угруповання слів – поле.

Розрізняють поля двох основних видів:

–         Обєднання слів по їх відношенню до однієї предметної області – предметні, або денотативні поля, наприклад, позначення кольору, найменувань рослин, тварин, часу і т.д.;

–         Оюєднання слів по їх відношенню до однієї сфери уявлень чи понять – понятійні, або сигніфікативні поля, наприклад позначення станів духу (почуття радості, горя, смутку), процесів мислення, сприйняття (бачення, нюх, слух, дотик), можливості, необхідності і т.д.

У предметних полях слова організовано переважно за принципом простору і за принципом співвідношення речей: частина і ціле, функція (призначення) та її аргументи (виробник, інструмент, результат); у понятійних полях – переважно за принципом часу і за принципом співвідношення понять (підпорядкування, гіпонімія, антонімія та ін.).

Одним з класичних прикладів семантичного поля може служити поле коліропозначення, що складається з декількох колірних рядів (red- pink- magenta і т.д.). Загальним семантичним компонентом тут є колір[7, с.24].

 Bисновки: в статті розглянуто особливості організації та опису лексико-семантичного поля, а також проаналізовано мoжливі вaрiaнти лексико-семантичного поля. Виділено існування повної, часткової та абсолютної, вмотивованості а також шкали інформативності, які впливають на вибір лексико-семантичного поля. Існують такі випадки змішаної інформативності, як: поєднання слабкою, сильною або середньою інформативністю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1.Гак В.Г. Мовні зміни /В.Г.Гак. – М.Вища школа, 2000. -720 с.

2.Колмакова Н.Л. Семантичні і комунікативно-функціональні особливості власних імен в сучасній англійській мові. – К., 1998.- 184 с.

3.Леонтьєв А.Н. Потреби, мотиви і емоції: конспект лекцій / А.Н.Леонтьєв. – М.: МГУ, 2001. – 40 с.

4. Coлдaтoвa Л.П. Рoзмeжувaння явищ пoвнo лeкcичнoї oмoнiмiї тa пoлiceмiї. – К – 2007 – 21 c.

5.Уфимцeвa A.A. Слoвo в лeксикo-сeмaнтичній систeмі мови.- М., 2001. – 182 с.