У статті розглянуто основні проблеми європейської біоетичної науки. Акцентовано увагу на проблемах евтаназії, трансплантології, клонуванні та абортів. Розкрито перспективи розвитку біоетики у європейському контексті.

Ключові слова: біоетика, евтаназія, трансплантологія, біотехнології, аборти.

The article deals with the basic problems of European bioethical science. Attention is focused on the problems of euthanasia, transplantation, cloning and abortion. Revealed perspectives of development bioethics in the European context.

Keywords: bioethics, euthanasia, transplantation, biotechnology, abortion.

 

У сучасній клінічній медицині існує безліч спірних та болючих питань, що вимагають детального аналізу та адекватного обґрунтування. У який момент починається життя і наступає момент смерті? Чи є часові межі при підтримці життєдіяльності хворого? Про трансплантологію, клонування, штучне запліднення, аборти та евтаназію сьогодні говорить наука – біоетика.

Медична етика, біоетика, як наукова дисципліна включає в себе здобутки та методики соціології, психології, соціальної психології, релігієзнавства, правознавства, менеджменту, педагогіки та багатьох інших медичних та не лише дисциплін, але формуючи при цьому свій власний об’єкт вивчення – професіональну поведінку медичних працівників.

Формування біоетики обумовлено перш за все тими величними, грандіозними змінами, що відбулися у технологічному озброєнні сучасної медицини, кардинальними зрушеннями у клінічній медицині, що знайшли своє відображення у генній інженерії, трансплантації органів, біотехнологіях. Всі ці досягнення підняли величезний пласт морально-етичних проблем, що постають перед лікарем, перед рідними та близькими пацієнта та перед медичним персоналом.

У перекладі з грецької біоетика означає етика життя або життєва етика. Сьогодні біоетика – це не просто розділ філософського знання. Біоетика – це міждисциплінарна галузь людського знання, у формуванні якої беруть участь лікарі, юристи, філософи, соціологи та представники багатьох інших професій. В умовах швидкого розвитку технологій, що радикально змінюють не лише життєдіяльність людини, але і її природну сутність, біоетика має на меті захистити фундаментальні людські цінності – право людини на життя та свободу вибору, обумовлюючи їх етичними принципами та трепетом перед життям, моральною відповідальністю за всіх, хто має здатність жити [8]. Мета вивчення умов, при яких можливе збереження життя на Землі. Сучасна біоетика має два основних напрями :

–                 медичний – концентрування уваги навколо взаємостосунків «лікар-пацієнт», що найчастіше  має назву медичної біоетики;

–                 екологічний – обґрунтування цінності і права окремих живих істот (біоцентризм) і природний екоцентризм, дикої природи (екоцентризм) [1].

Мають місце також такі напрямки як глобальна та феміністична біоетика. В центрі уваги глобальної біоетики – перенаселення планети, зменшення природних ресурсів, пошук нових джерел енергії, парниковий ефект та інші. Феміністична біоетика намагається показати особливу, виключну цінність духовного світу жінки, враховуючи одночасно залежність її соціального положення від традиційного патріархального суспільства.

Засновником біоетики прийнято вважати американського біолога та біохіміка, вченого та гуманіста Ван Ранселера Поттера, який на початку 70-х років ХХ ст. ввів до наукового дискурсу термін «біоетика» та визначив її основні напрямки дослідження. Він запропонував розуміти біоетику, як науку виживання, що повинна бути не просто наукою, а новою мудрістю, що об’єднала б найважливіші і вкрай необхідні елементи – біологічні знання і загальнолюдські цінності [3].

У сучасній науковій літературі біоетика розглядається, як спосіб осмислення важливих ситуацій, що стосуються здоров’я і хвороби, життя та смерті людини і пошук гідних моральних шляхів виходу з них в умовах співіснування альтернативних можливих рішень [6]. Зазначалося, що «об’єктом біоетики є втручання людини у природні процеси, її ставлення як до навколишньої, так і до людської природи. Її предметом є моральні проблеми, які виникають при цьому, – проблеми виживання людства та збереження життя на планеті [4]. Однією із головних засад біоетичної науки є те, що загальнолюдські цінності не повинні розглядатися окремо від біологічних фактів, адже людина все ще залишається частиною природи, вона потребує здорової їжі, чистої води та повітря і все це лишається головною умовою задля виживання людського роду на планеті.

Розглядаючи медичну біоетику варто звернути увагу, що вона представляє собою найбільш розвинене в теоретичному плані відношення до науки біоетики як такої. Сьогодні зарубіжні та вітчизняні дослідники у галузі медичної біоетики, теорії та етики медицини, активно обговорюють важливу для всього розвитку медичної теорії та практики проблему, а саме яка етика повинна прийти на зміну етиці Гіппократа? Очевидним стає те, що нинішні принципи медичної етики, базовані на вченні Гіппократа, не відповідають реаліям сьогодення. Найперше тому, що не відповідають потребам встановленої нової системи взаємостосунків між лікарем та пацієнтом. Існує досить гостра необхідність в оновленні існуючих уявлень про медичну етику, і створення такого етичного вчення, що мало би свій власний внутрішній потенціал для розвитку і відповідало шаленому розвиткові технологій у сфері медичного знання [9].

Вперше розгорнуте публічне обговорення проблем біоетики відбулося у м. Нюрнберг у 1946 р. Це було пов’язано із розглядом псевдомедичних досліджень, що проводилися на людях німецькими лікарями у період Другої світової війни. На Нюрнбергському процесі оголошено звинувачення про вищу міру покарання. Власне тоді у Нюрнберзі було складено перший міжнародний документ, що стосувався біоетики, так званий Нюрнбергський кодекс, котрий регламентував проведення наукових досліджень та експериментів над людьми. Принципи, що викладені у цьому документі не були вимогами закону, всього лише нормами моралі, тобто носили добровільний характер. Даний документ не мав жодної юридичної сили. У Кодексі вказувалось на необхідність дотримання ряду етичних принципів, при проведенні експериментів над людьми. До цих принципів відносилось добровільна згода того на кому проводяться дослідження, інформування піддослідного про хід досліджень, його дієздатність, методи та можливі наслідки дослідження. Експеримент повинен приносити користь суспільству, яка не може бути принесена іншими методами. Піддослідний повинен бути позбавлений від всіх надмірних фізичних та психічний страждань та ушкоджень, обладнання повинне бути безпечним та уберегти досліджуваного від поранень, інвалідності та летальних випадків. Кодекс накладав заборону на проведення експериментів, що могли привести до  летального випадку. Обговорювалась можливість припинення експерименту за бажанням піддослідного [2].

З вище поданого можна зробити висновок, що положення Кодексу включали перелік основних, базових етичних принципів проведення медичних досліджень на людях. Однак враховуючи всю його важливість та новизну, як першого в історії такого роду документа, він не продукував суттєвого значення на проведення подібного роду експериментів у мирний час. Його актуальність визначалась потребою часу, але аж ніяк не була довготривалою. Здавалось, що принципи Кодексу несуть скоріше рекомендаційний характер і не мають безпосереднього регулятивного відношення до медичної практики проведення експериментів.

У другій половині ХХ ст. мали місце події, що спричинили початок надзвичайно широкої дискусії з питань етики у медицині. Завдячуючи новітнім технологіям для підтримки життєдіяльності стає можливою підтримка автономної роботи майже кожного органу людини. Як тільки ця техніка набула широкого використання та почала застосовуватися – у світі збільшується кількість хворих, дихання та кровообіг яких повністю підтримувався штучно. Разом з тим, актуальною стала проблема критеріїв смерті людини, оскільки розвиток трансплантології потребував нових донорів та органів для пересадки. У 1968 р. було введено термін «смерть мозку», який визнано критерієм смерті людини.

У 60-х рр. ХХ ст. набув сили суспільний рух для захисту евтаназії, що розумілася  як «легка смерть для невиліковно хворих». Були опубліковані меморандуми для захисту добровільної евтаназії, що знайшла прихильників по всьому світі. Евтаназію легалізували у Нідерландах, окремих штатах США, та північній частині Австралії.

Революційними подіями було збагачено досвід у сфері штучної репродукції організмів. У 1978 р. в Англії медикам вдалося штучно запліднити яйцеклітину у пробірці. Таким чином на світ народилася перша дитина «з пробірки» – Луїза Браун [5].

У 1997 р. у Шотландії вперше в історії було клоновано живий організм – вівцю Доллі.  Всі ці експерименти набули надзвичайного розголосу у світі науки, чим викликали ще більший інтерес серед більшості населення та хвилю обурень серед представників духовенства.

Новий рівень технологічних можливостей людини поставив перед ученими нові етичні проблеми, які потрібно було вирішувати нагально щоденно під час проведення досліджень. Виникла необхідність нової елементарної етики, яка змогла би використовуватися на практиці кожного дня. Всі ці аспекти формують біоетику, як нову етику життя, етику життя майбутнього.

У сучасній медицині вже неможливо знайти такі області, де не використовуються досягнення технологічного прогресу. Це закономірне явище, про наслідки якого можна говорити з багатьох точок зору. Але саме від взаємодії технологічного прогресу з традиційними проблемами медичної етики Гіппократа виникають проблеми біоетики. Вона намагається обґрунтувати етичні проблеми з різних точок зору та світоглядних позицій. Її синкретичний та багаторівневий характер дає можливість прийняття конкретних рішень стосовно конкретних ситуацій [7].

Біоетика пропонує ряд нових етичних принципів і правил регулювання діяльності вченого та лікаря-практика. Принципи біоетики виникають з необхідності поєднання цінностей наукового знання та універсальних духовних цінностей людської культури, коли людина стає кінцевою метою, а не засобом задля досягнення результатів досліджень науки.

Таким чином біоетика, як і будь-яке інше досягнення людського розуму, має свої межі і не може вважатися моральною панацеєю. Вона безперечно цінна, але у певний час, у певному місці і для конкретного випадку. Жодна наука, навіть наскільки осучаснена й адаптована до сьогодення не вирішить вічних питань, що стосуються найціннішого – життя людини. Саме стосовно цієї найвищої цінності у всі часи працюватиме єдиний принцип Гіппократа – «Не нашкодь!» Ось саме та моральна установка, що необхідна для кожного, й не лише у сфері медицини. Цей принцип апелює до виявлення відповідальності за свої дії, яку повинен нести кожен, хто займається наукою, що має безпосередній стосунок до людських життів.

Біоетика майбутнього озброює лікарів знанням, як у сфері специфічної медичної етики, так і наділяє здатністю до системного аналізу, виробляє звичку розглядати проблеми у міждисциплінарному та соціокультурному контексті, що розвиває уяву, практичні навички та моральну відповідальність за прийнятті рішення, а також почуття емпатії до людей.

 

Список використаних джерел

1. Кодекс медицинской деонтологии. – К.: Сфера. – 1998. – 164 с.
2. Нюрнбергский кодекс // Аналитические материалы по проекту «Анализ нормативно-правовой базы в области прав человека в контексте биомедицинских исследований и выработка рекомендаций по ее усовершенствованию». – М.: Издательство Московского гуманитарного университета, 2007. – 47c.
3. Поттер В. Биоэтика: мост в будущее./ В. Поттер. – К.: [б.в.], 2002. – 216 с.
4. Пустовит С. Глобальная биоэтика: становление теории и практики (философс-кий анализ) / С. Пустовит. – К. : Арктур, 2009. – 22 с.
5. Сгречча Е. Биоэтика / Е. Сгречча, В. Тамбоне. – М.: [б.в.], 2002. – 420 с.
6. Силуянова И. Биоэтика в России: ценности и законы / И. Силуянова. – М. : Грань, 2001.45 с.
7. Терешкевич Г. Біоетика в системі охорони здоров’я і медичної освіти: Навч. посібник./ Г. Терешкевич. – Львів: Світ, 2008. – 344 с.
8. Швейцер А. Благоговение перед жизнью./ А. Швейцер. – М., 1992. – 200 с.
9. Юдин Б. Принципы биоетики / Б. Юдин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.antidrug.health.am/news/resources/posts/2677.