У статті проаналізовано історичні постаті Овідія і Піфагора, а також їхні прототипи у романі К. Рансмайра “Останній світ”.
The article is dedicated to historical figures of Ovidius and Pythagoras and to their prototypes in the novel of Christoph Ransmayr “The Last World”.
Ключові слова: постмодернізм, античність, Піфагор,Овідій, Рансмпйр.
Key words: postmodernism, antiquity, Pythagoras, Ovidius, Ransmayr.
Актуальність дослідження: часто політика і мистецтво тісно пов’язані між собою, тому проаналізувавши, образи Овідія і Піфагора, як постатей історичних, так і персонажів роману, зможемо зробити висновок, як може впливати політика на митця в плані творчого та особистого життя. Об’єктом дослідження є роман австрійського письменника Крістофа Рансмайра «Останній світ». Предмет дослідження: історичні постаті Овідія і Піфагора та їхні прототипи у романі «Останній світ». Мета дослідження: проаналізувати образи Овідія та Піфагора та порівняти їх. Для досягнення мети необхідно виконати наступні завдання: розглянути роль Овідія і Піфагора у світовій культурі, порівняти їхні біографії, дослідити інтерпретацію автора цих двох персонажів античності в постмодернізмі. Теоретико-методологічна база роботи —праці Л. Цибенко «Крістоф Рансмайр і його роман «Останній світ»» (1994) та Б. Рассел «Історія Західної філософії» (1945).
Зазвичай, митець асоціюється з волею, творчістю і незалежністю. Та це лише на перший погляд. Досить часто мистецтво слугує владі та політиці. А ті, хто відмовляються коритися, можуть заплатити дорогу ціну за непослух. Так сталося і з героями Публія Овідія Назона і Піфагора як з постатями історичними, так і з персонажами роману. У романі “Останній світ” молодий римлянин Котта прибуває до міста Томи у пошуках Овідія та його книги «Метаморфози».
Овідій є центральною постаттю роману, хоча фізично в творі він відсутній. Давньоримський поет надихає твір, не фігуруючи в ньому. А Крістоф Рансмайр концентрує увагу на протистоянні поета режиму Августа Октавіана.
Так, давньоримську літературу часів правління Августа Октавіана називають “Віком Августа” або “Золотим віком римської поезії”. Цю епоху представляють три визначні поети: Вергілій, Горацій, Овідій. Але якщо перші два вважалися придворними поетами імператора, то Овідій – поет, який доволі швидко здобув прихильність мас, закінчує життя вигнанцем. Ця постать захоплювала і викликала співчуття як сучасників, так і наступник поколінь.
Овідій був досить популярним серед молоді завдяки своїм любовним елегіям. Його друга дружина була небогою імператора. Але, як свідчить Андрій Содомора, у 8 р. до н. е. Август дав розпорядження про висилку Овідія із Риму в місто Томи. Причинами для вигнання були «образа та помилка». «Образою» стала поема «Наука кохання», котра з’явилася під час скандалу, пов’язаного з подружньою невірністю дочки імператора Юлії. Август видав закон проти розпусти, що передбачав суворе покарання за перелюб. «Дивний парадокс: оспівуючи Рим Августа, Овідій сам же й кував собі сумну долю. Бо оспівував не ідеологію, не ширму, за якою приховувався єдиновладець, а те, чим насправді був Рим за часів Авґустового “золотого віку”» [3].
Доволі важливу роль у романі відіграє і Піфагор. В Овідієвій поемі “Метаморфози” цей філософ є символом впевненості античного поета у тому, що все може змінитися, що дуже відрізнялося від поглядів Августа, який був впевнений у вічності своєї імперії. В “Останньому світі” Піфагор — це постать старого чоловіка, переконаного у реальності попередніх реінкарнацій людської душі. В стражданнях Овідія він впізнав власні, а потім знайшов гармонію між своїми і Назоновими думками. Саме він намагався увічнити поета, поставивши пам’ятник на честь кожного його слова. Припускаємо, що саме через схожі долі Крістоф Рансмайр обрав Піфагора на роль слуги Овідія у вигнанні. Відомо, що Піфагор, як історична постать, був засновником метемпсихозу (від. грец. metempsuhosis) – переселення душ. Він стверджував, що сам колись був сином Гермеса, потім душа його побувала в різних рослинах та людях. Як зазначає Дикеарх, Піфагор вчив, що “по-перше, душа безсмертна, по-друге, що вона переселяється в інших тварин, по-третє, все, що вже коли-небудь сталося, відбувається знову, немає нічого нового.”[4, 40] Схожі думки висловлює Овідій у своїх “Метаморфозах”.
Отож, долі обох постатей були доволі схожими. Вони обидва були вигнанцями: Овідій був вигнаний з Риму за наказом імператора Августа Октавіана, а Піфагор змушений був покинути Самос (звідки він родом), “бо не міг змиритися із тиранією Полікрата” [4, 37].
Є ще низка особливостей, які об’єднують ці дві історичні постаті, а саме:
гарна освіта, велика популярність серед населення, вплив.
Овідій навчався спочатку в початковій школі в Сульмоні. В Римі він навчався в граматичній школі, де і здобув знання з історії, географії, астрономії і міфології. Після граматичної – була риторична школа.
Перший вчитель Піфагора – Гермодамас дав йому знання з основ музики та живопису. Подорожуючи Єгиптом, Піфагор познайомився з філософом Ферекідом, від якого він отримав знання з астрології, таємниць чисел, медицині. Також він слухав лекції Фалеса та Анаксімандра, відомого географа й астронома. Багатьма важливими знаннями оволодів Піфагор за час свого навчання в Мілетській школі. У Фінікії, за легендою, Піфагор навчався у відомих сідонських жреців.
Досить швидко вони здобули велику популярність серед населення.
Овідій дебютував з жанром любовних елегій. Їх він складав в цілком іншій від інших представників цього жанру тональності, що відображало своєрідність його світовідчуття, його розуміння любові “Я не в одне щось закоханий,не на одне задивився: Безліч усяких дрібниць будить любов у мені.” (Любовні елегії, ІІ, 4, 10). Потім Овідій звертається до давнини, але він не писав про імператора і не звеличував його, як було заведено у тогочасному суспільстві.
Піфагор також був відомим серед населення. Його лекції були настільки популярними, що навіть жінки порушували закон, що забороняв їм знаходитися на зборах. Одна з таких порушниць, дівчина на ім’я Теано, стала дружиною Піфагора.
Вони були новаторами свого часу.
Овідій писав легко, грайливо, що було новим. Не писав він про імператора. Постійно шукав способів показати постійний рух, плинність, мінливість.
У школі Піфагора вперше був виказаний здогад щодо кулеподібності Землі. Здогадка про те що рух небесних тіл підлягає певним математичним відношенням, ідеї “гармонії світу” та “музики сфер”, що в майбутньому призвели до революції у астрономії, вперше з’явились саме в колі Піфагора.
Обидва мали досить вагомий вплив на своїх послідовників та на населення зокрема.
Життєрадісна закоханість, легкість та грайливість подання, публічні декламації приносять визнання Овідію. Він був улюбленцем “золотої молоді” Рима, що робить його одним з найпопулярніших письменників свого часу.
Мешканці Кротона, де проживав Піфагор, обирають його цензором моральних якостей людини, духовним батьком міста. Він вміло використовував знання, отримані під час подорожей по світу. Філософ створив свою власну систему вірувань, де головним стало переконання в нерозривному зв’язку всього істотного (природи, людини, космосу) і у рівності людини перед обличчям вічності та природи.
Життя як Овідія, так і Піфагора вкрито таємницями, про багато подробиць із їхнього життя вчені здогадуються, висовуючи певні теорії, які, одначе, базуються радше на легендах та переказах аніж на достовірних фактах.
Лариса Цибенко зазначає, що є декілька версій, щодо причин вигнання Овідія з Рима: 1) митець багато знав про державні справи, що не влаштовувало державний апарат; 2) у своїй праці “Метаморфози” автор прагнув показати непостійність, мінливість, рух, зміни, що не влаштовувало імператора, який заявляв про вічність своєї імперії; 3) занадто сильний вплив Овідія на молодь. Хоча Андрій Содомора подає іншу версію.
Піфагор же втратив свій будинок, а багато його учнів загинули під час пожежі.
Через свою популярність, новаторство та вплив зазнали трагічної долі.
Овідій був вигнаний з Рима у далеке містечко Томи, де і провів останні роки життя. Втрата Риму означала для автора смерть, оскільки на той час Рим вважався цетром цивілізації.
Слава про школу Піфагора рознеслася по всьому світу. Одного разу до Піфагора прийшов Кілон – людина багата. Він бажав вступити до школи Піфагора. Коли йому відмовили, він вирішив помститись, підпаливши будинок Піфагора. Під час пожежі піфагорійці врятували життя своєму вчителю ціною своїх власних, після чого філософ впав у депресію і невдовзі покінчив життя самогубством.
Отже, бачимо, дві постаті, які випереджали свій час і яким пророкували світле майбутнє. Але через їхню унікальність та небажання підкорятись законам, обоє зазнали краху: Овідій став вигнанцем, Піфагор через відмову коритися багатим лишився дому, а його учні – життя. Він також був змушений покинути місце, де жив.
Список використаних джерел:
- Публій Овідій Назон. Метаморфози/Пер. З лат., передмова та примітки А. Содомори. – Харків: Фоліо, 2008. – 381с.
- Рансмайр Крістоф. Останній світ: Роман/ Пер. з нім. О. Логвиненка; Післямова Л. Цибенко. – К.: Основи, 1994. – 206с.
- Содомора А. Дві барви часу Публія Овідія Назона [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://aelib.org.ua/texts/sodomora__ovidius_two_colors__ua.htm
- Рассел Б. История Западной философии и ее святи с политическими и социальнимі условиями от Античности до наших дней. – Новосибирск: Сибирское университетское издательство, 2001. – 413с.
- Цибенко Л. Крістоф Рансмайр і його роман “Останній світ” [Електронний ресурс] – Режим доступу: ae-lib.org.ua
Науковий керівник – доцент Зелінська Л.В.