Невербальне спілкування в процесі міжкультурної комунікації

 

Дана стаття присвячена дослідженню невербального спілкування в процесі міжкультурної комунікації і комунікації між людьми в одній культурній групі, а також зв’язки експресивної поведінки людини з її індивідуальними і характерологічними особливостями, розглянуті різні види невербального спілкування, їхнє значення та причини їх прояву. Для досягнення поставленої мети було розглянуто розділ сучасної психології, що досліджує закономірності пізнання і сприйняття людини людиною в процесах спілкування та взаємодії.

Ключові слова: невербальна комунікація, невербальна поведінка, експресивність, інтонаційна виразність, мова тіла,  культурна група та ін.

Актуальність вибраної теми цієї роботи визначається тим, що вона спрямована на поповнення знань про невербальну взаємодію між людьми, недолік яких виник із-за недостатньої уваги до цієї проблеми. Для професії перекладача та викладача з іноземної мови це важливо удвічі, оскільки ми повинні не лише перекладати тексти з іноземної мови, але так само повинні уміти розуміти почуття і емоції людей, щоб правильно і повною мірою влучно перевести їх слова та почуття.

Мета написання даної роботи – розкриття суті і проблем невербального спілкування в процесі міжкультурної комунікації і комунікації між людьми в одній культурній групі, а також вивчити зв’язки експресивної поведінки людини з її індивідуальними і характерологічними особливостями, розглянути різні види невербального спілкування, зрозуміти їхнє значення та причини їх прояву. Для досягнення поставленої мети необхідно розглянути розділ сучасної психології, що досліджує закономірності пізнання і сприйняття людини людиною в процесах спілкування та взаємодії.

Завдання даної роботи:

1. проаналізувати стан дослідження проблеми невербальних засобів комунікації;
2. дослідити особливості невербальної передачі інформації;
3. з’ясувати лінгвокультурні особливості невербальних засобів спілкування;
4. проаналізувати особливості ділового етикету європейських країн;
5. дослідити лінгвокультурні особливості спілкування східних країн.

Об’єктом є невербальне спілкування між людьми різних культурних груп або у рамках однієї культурної групи.

Предметом є лінгвокультурні особливості засобів невербальної передачі інформації.

Викладення основного матеріалу.

Хороше спілкування – це запорука успішних відносин, як особистих, так і професійних. Дослідження показують, що вбільшості наше спілкування є невербальним. Невербальне спілкування, або мова тіла, включає в себе : вираз обличчя, жести, контакт очима, положення тіла, і навіть тон голосу.

Невербальна комунікація, чи мова тіла, є живою формою спілкування. Під час розмови ми відсилаємо та отримуємо незліченну кількість безсловесних сигналів. Уся наша невербальна поведінка : наша жестикуляція, наша постава, швидкість нашого мовлення, контакт очима, зональний простір – відсилає сильні сигнали та повідомлення.

Невербальні засоби комунікації – невід’ємна частина нашого життя. Чи можемо ми, наприклад, розмовляти, не жестикулюючи? Напевне, ні. Спілкування стане ускладненим, адже міміка, інтонація та жестикуляція посилюють, доповнюють смисл мовлення та дають додаткову інформацію. Ще дві тисячі років тому Цицерон учив ораторів: “Усі рухи душі повинні супроводжуватися жестами, здатними пояснити справи душі і думки: жести кисті руки, пальців, усієї руки, простягнутої уперед, ноги, що вдаряє об землю, особливо міміка очей; жести подібні до мови тіла, яку розуміють навіть дикарі та варвари”.

Невербальна комунікація є культурно-історичним і психологічним феноменом внутрішньоособистісної природи, тісно пов’язаним з розвитком і становленням особистості, її психічним станом і властивостями. Вона слугує засобом об’єктивізації, одним із шляхів пізнання людини.

Сучасні люди, вступаючи у взаємодію з іншими, спираються багато в чому на невербальні засоби комунікації. Наприклад, коли одна людина дає своє судження про істинність висловлювання іншої, основним для неї буде саме невербальна поведінка останньої. Чи люди, які вперше зустрілися, завжди звертають увагу насамперед на зовнішність, манери, інтонацію та жестикуляцію один одного; іноді більшою мірою, ніж на те, що обговорюється. У деяких випадках можна навіть казати про вербальний компонент невербального спілкування. Так, іноді людина навмисно повідомляє іншій деяку вербальну інформацію з метою побачити її безпосередню реакцію.

Сучасна лінгвістична наука не визнає автономії невербальних засобів комунікації, називаючи їх паралінгвістикою. У той же час, лінгвісти визнають пріоритет невербальних засобів комунікації у становленні людини мовної, зазначаючи, що в культурно-історичному розвитку, під натиском досконаліших засобів вербального спілкування вони втратили свою першість і перетворилися у додаток до мовлення. Жестова мова знаків розвивається і вдосконалюється всередині суспільства, переважна більшість членів якого володіє найефективнішим засобом пізнання світу та комунікації, яким є наша звукова мова. І хоча, жестова мова відіграє надзвичайно велику роль у людському спілкуванні, нема жодних сумнівів у тому, що без впливу уже існуючої високорозвиненої культури і тісно пов’язаної з нею звукової мови, жестова мова знаків не змогла б стати тим, чим вона є зараз.

Доцільно зауважити, що невербальна комунікація залежить від типу культури. Є, звичайно, жести, експресивні сигнали які майже однакові в усіх народів (посмішка, сердитий погляд, насуплені брови, хитання головою). Водночас є досить багато невербальних засобів, звичок, що прийняті лише однією нацією. Неважко уявити, які труднощі можуть виникнути під час спілкування у мешканця Західної Європи з представником Японії – країни, порівняно недавно відкритої для європейців, яка й досі залишається для них таємничою і незбагненною. У спілкуванні європейців з японцями найбільше труднощів і непорозумінь викликає хибне тлумачення японського слова “хай”. Це слово зазвичай перекладається як “так”. Слухаючи співрозмовника, японець майже на кожну фразу може відповідати словом “хай”, супроводжуючи його кивком, але це зовсім не означає, що він згодний зі співрозмовником. Уживання слова “хай” зазвичай означає лише “Я уважно вас слухаю”.

Традиційна японська мораль не дозволяє відповідати “ні”. Замість слова “ні” японські підприємці дають ухильні відповіді, найпоширеніша з них – “це складно”. Іноді вони виголошують довжелезну промову, складену з туманних фраз, надзвичайно ввічливих оборотів, пояснень, вибачень, суть якої зводиться до того ж вислову “це складно”.

Відомі невербальні сигнали, що в різних країнах несуть різну інформацію. Наприклад, більшість європейських народів передають згоду, хитаючи голову згори донизу. Болгари цим жестом передають незгоду, японці – лише підтверджують, що уважно слухають співрозмовника.

Популярний жест “коло”, утворене пальцями руки більшістю англомовних народів, а також, в Європі та Азії застосовують з метою передавання інформації про те, що все гаразд. Але, у Франції цей жест означає “нічого”, в Японії – “гроші”.

Специфічною знаковою системою в невербальній комунікації є контакт очей, основний засіб візуального спілкування. Якщо людина, яка опанувала культуру спілкування, хоче досягнути взаєморозуміння з іншими, вона дивиться їм в очі, тобто пам’ятає про значення візуального контакту. Здавна відомо, що поглядом можна позитивно або негативно вплинути на іншу людину. Етнографи навіть ділять нації на “контактні” та “неконтактні”. До “контактних” відносять, наприклад, італійців, іспанців, латиноамериканців, арабів. У їх спілкуванні погляд має велике значення. Представниками “неконтактних” культур вважаються народи Скандинавії, Японії, Індії, Пакистану, де не прийнято прямо розглядати людину.

Японці, наприклад, дивляться на шию співрозмовника, очі якого перебувають у полі периферійного зору. Знаючи про це, при зустрічі з людьми різних національностей важливо не лише користуватися загальнолюдською культурою спілкування, а й мати уявлення про їхню етнопсихологію, про особливості їхнього невербального спілкування.

На особливу увагу серед невербальних засобів заслуговує система організації простору і часу спілкування – проксеміка. Щоб встановити або підтримати контакт з людиною, потрібно не лише дивитися їй в очі, а й триматися на певній відстані від неї. Відомий антрополог Є. Холл був першим ученим, який звернувся до просторових потреб людини. Саме він на початку 60-х років увів спеціальний термін для цього напрямку досліджень – “проксеміка”. Виявилось, що кожна людина прагне мати як свою територію певний повітряний простір навколо свого тіла. Розміри цієї зони залежать від ряду факторів, передусім від соціокультурних відмінностей людей. Якщо територія, на якій живе та чи інша нація, густо заселена, то й люди під час спілкування перебувають близько один до одного. Якщо вони приживають на відносно малозаселеній території, то, навпаки, розміщуються на певній відстані.

Психологи вважають, що читання невербальних сигналів є найважливішою умовою ефективного спілкування. Невербальні сигнали такі важливі в спілкуванні з кількох причин: 1) близько 70% інформації людина сприймає саме по зоровому (візуальному) каналу; 2) невербальні сигнали дозволяють зрозуміти істинні почуття і думки співрозмовника; 3) відношення до співрозмовника нерідко формується під впливом першого враження, а він, у свою чергу, є результатом дії невербальних чинників – хода, вирази обличчя, погляду, манери триматися, стилю одягу і так далі
Особливо цінні невербальні сигнали тому, що вони спонтанні, несвідомі і, на відміну від слів, завжди щирі.

У даній роботі ми ще раз довели, що запорукою успішного спілкування між людьми, особливо різних національностей і різних культур являється не лише їх мова. Одне з найважливіших місць в міжкультурній комунікації займає невербальне спілкування. Уміння читати і застосовувати самому знаки невербальної системи спілкування допоможуть досягти успіху не лише в діловій сфері, але і в повсякденному житті.

Отже, система невербальних засобів комунікації є найпростішою і найекономічнішою системою, що усуває зайві формальні засоби та дозволяє досягти однозначності комунікації за умов узагальненого та полісемантичного характеру власне мовних засобів.

Загальноприйняті правила етики ділових стосунків, врахування національних особливостей своїх партнерів, психології їх поведінки сприяють успішному веденню справ, адже в одних країнах культура спілкування максимально вирізняється в розмовній формі, а в інших вона базується на жестах, міміці, та інших невербальних діях. Ділове спілкування стає тим ефективнішим чим краще в ньому пов’язуються всі засоби спілкування.

Список використаних джерел та літератури.

1. Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник для высших учебных заведений. – 5-е изд., испр. и доп. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 365 с.
2. Атватер И. Невербальное общение // Психология влияния – СПб.: Питер, 2001. – С. 209.
3. Биркенбил В., Язык интонации, мимики, жестов. – С.-П.: Питер, 1997. – 176 c.
4. Лабунская В.А., Экспрессия человека: общение и межличностное познание. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 214 с.
5. Лавриненко В.Н. Социальная психология и этика делового общения: Учебное пособие для вузов. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995.
6. Пиз Аллан. Язык жестов: увлекательное пособие для деловых людей. – М.: Ай-Кью – 1992. – 112с.
7. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів, 2001.
8. Mark L., Hickson III and Don W. Stacks. Nonverbal communications: studies and applications. (Dubuque, Iowa: Brown, 1984).
9. Rudolph F. Verdenber, Kathleen S. Verderber. Communicate!.10^th edition.- WADSWORTH: THOMSON LEARNING, 2003.
10. http://www.passion.ru/etiquette.php/vr/24/

 

Радзивілюк Тетяна Миколаївна
Факультет романо-германських мов
Спеціальність «Англійська мова та література»
Група МА-51
Науковий керівник: Ковальчук Інна В’ячеславівна
Кандидат психологічних наук, доцент.