Кальмук О. Р.

НАЦІОНАЛЬНА МОВНА КАРТИНА СВІТУ ТА ЇЇ ЗВ’ЯЗОК ІЗ ПАРЕМІОЛОГІЧНИМ ФОНДОМ

У статті досліджується національна мовна картина світу та її зв’язок із пареміологічною картиною світу. Висвітлено  їхню взаємозалежність.

Ключові слова: мовна картина світу, національна мовна картина світу, пареміологічний фонд, пареміологічна картина світу.

В статье проводиться исследование национальной языковой картины мира и ее связь с паремиологической картиной мира. Освещена их взаимозависимость.

Ключевые слова: языковая картина мира, национальная языковая картина мира, паремиологический фонд, паремиологическая картина мира.

The article deals with national linguistic picture of the world and its connection with proverbial picture of the world. Their interdependence is emphasized.

Key words: linguistic picture of the world, national linguistic picture of the world, proverbial fund, proverbial picture of the world.

Однією з фундаментальних проблем наукових досліджень про людину і культуру є проблема, пов’язана з пошуками мовних утілень національних особливостей конкретних етносів. Паремії у цьому ракурсі найчастіше виступають об’єктом уваги мовознавців, оскільки саме вони максимально  передають уявлення про світ представників певної етноспільноти.

Дослідження особливостей репрезентації мовної свідомості в традиційних текстах народної культури проводили С. Нікітіна, О. Тищенко, О. Морозов, О.Бєлікова, С. Ігошкіна, М. Князєва та ін., зокрема на матеріалі паремій їх розглядали І. Голубовська, Сергій Єрмоленко, Л. Даниленко, В. Жданова, О.Корнілов, Г. Миронова, І. Привалова, М. Сітаж, Є. Єндрзейко та ін. Однак і досі питання взаємозалежності національних образів та їх мовного вираження є недостатньо розкритими. Тому метою статті є дослідити зв’язок між національною мовною картиною світу певного етносу та його пареміологічним фондом.

Мова – це найголовніша знакова система людини, найважливіший засіб пізнання. Люди використовують мову для того, щоб пояснити світ і сформувати ту чи іншу його модель. Звичайно, художник може це зробити завдяки зоровим образам, а музикант – завдяки звукам, але всі вони використовують знаки універсального для всіх коду – мови. З одного боку, мова є всезагальним засобом спілкування, а з іншого боку, вона є тією диференціальною ознакою, яка відрізняє етноси один від одного. Тобто, мова передає всім своїм носіям спільний для них світогляд, який багато в чому відрізняється від світогляду носіїв інших мов. Більше того, мова виступає суспільним знаряддям,  що формує людський потік в етнос, який утворює націю завдяки збереженню і передачі культури, традицій, суспільної самосвідомості певного мовного колективу [9]. Оскільки спільноти людей відрізняються за способом життєдіяльності, світоглядними орієнтаціями, то вербальні картини світу, створювані ними, є також відмінними.

Картина світу – це узагальнений наочний образ світу, що виступає як зовнішня оболонка для суб’єкта. Кожна окрема картина світу має дуже складну будову й виконує найрізноманітніші функції, проте спільною рисою для всіх картин світу є їх знаковий характер. Знаком виступає мова, а особливості форм існування мови зумовлюють і відображають своєрідність мовних картин світу, які є основними структурними елементами картини світу [6].

Картина світу, у свою чергу, відображає національні особливості окремих народів. Національна мовна картина світу – це зафіксоване в лексиці відповідної мови специфічне бачення реального світу й усього, що привноситься в нього людською свідомістю [11].

Про мовну картину світу писав ще В. Гумбольдт, який вважав, що “різні мови є для нації органами її оригінального мислення і сприйняття” [3, с. 253]. На його думку, кожен народ по-своєму сприймає багатоманітність світу і по-своєму називає окремі фрагменти світу, а своєрідність створеної ним картини світу визначається тим, що в ній виражається індивідуальний, груповий та національний вербальний та невербальний досвід.

Схожий філософський підхід був і у М. Хайдегера. Він писав, що картина світу – це не картина, що зображує світ, а світ, який сприймається, як картина. Між картиною світу як відображенням реального світу та мовною картиною світу як фіксацією цього відображення, на його думку, існують складні відносини [10].

Сучасні дослідники більше звертають увагу не на філософське, а на наукове осмислення мовної картини світу. Широко це питання розглядає лінгвістика. З точки зору дослідниці А. Вежбицької, національно-культурна специфіка ментальності та характер етносу знаходить своє вираження не лише на лексико-семантичному, а й на морфологічному та синтаксичному рівнях мовної структури [1, с. 43]. Такої ж точки зору дотримується і В. М. Телія, яка вважає, що мовна картина світу створюється не лише засобами конкретної лексики та опредмечуванням процесуальних значень, але й “…використанням синтаксичних конструкцій, які первісно відображають відношення між елементами дійсності, що сприймається предметно…” [8]. Отже, мова моделює специфічні риси національного світосприйняття і національного складу мислення на всіх своїх рівнях.

З огляду на широке розуміння змісту поняття “мовна картина світу” його визначення слід звести до вужчого концепту “національно-мовна картина світу”, що є вираженим засобами певної мови світовідчуттям і світорозумінням певного етносу, вербалізованою інтерпретацією мовним соціумом навколишнього світу і себе самого в цьому світі [2, с. 23]. Існує така кількість мовних картин світу, скільки існує мов, кожна з яких відображає унікальний результат багатовікової роботи етнічної свідомості над осмисленням буття людини. Неповторність кожної мовної картини світу стає очевидною лише на фоні інших, тому їхнє зіставлення й аналіз універсальних компонентів викликає неабиякий науковий інтерес.

Кожна мовна картина світу виражає когнітивні, культурні і національні особливості народу. Прислів’я і приказки також несуть в собі інформацію про той чи інший етнос та його погляди на світ. Це дає нам підстави говорити про так звану пареміологічну картину світу. Пареміологічна картина світу є невіддільною частиною мовної картини світу. Коли остання – це світобачення, закріплене в мові, то пареміологічна картина світу – це світобачення, яке ми виявляємо при аналізі пареміологічного фонду етносу. Дослідження пареміологічної картини світу є досить перспективним, оскільки дозволяє реалізувати обидва напрямки аналізу мовної картини світу. З одного боку, прислів’я та приказки дають можливість досліджувати концепти, характерні для окремої мови, а отже, і для окремого народу. З іншого боку, паремії утворюють завершену частину мовної системи, яка дає можливість реконструювати необхідний фрагмент мовної картини світу і точно описати погляди на світ, адже реконструкція мовної картини світу загалом  через свою комплікативність є майже неможливою  [5, с. 22-25]. Більше того, пареміологічні картини світу “виражають разом із часовими, універсальними для будь-якої епохи до певної міри архаїчні погляди, пережиткові уявлення про світ” [4, с. 92]. Проте застарілі приказки та прислів’я не можна не брати до уваги. Їх слід віднести до периферії пареміологічної картини світу, адже вони, виражаючи архаїчні погляди на світ, все ж можуть відображати в собі незмінні особливості національного характеру.

Слід зазначити, що безпосереднім свідченням взаємозв’язку національних особливостей конкретних народів з їх пареміологічним фондом є, як не дивно, проблеми перекладу паремій цього народу на інші мови. Відсутність фразеологічних еквівалентів під час перекладу підкреслює національну специфіку та неабияку національну цінність цих фразеологізмів, адже «між характером фразеології певного народу і культурно-історичними особливостями його розвитку встановлюється відношення одностороннього взаємозв’язку та взаємообумовленості», підкреслював Л. І. Ройзензон. «Тільки цим можна, наприклад, пояснити, чому в одній мові існує багато фразеологізмів, пов’язаних з такими поняттями як кочове життя, юрта, верблюд тощо (в монгольських мовах), тоді як для інших мов такі особливості є не релевантними або й взагалі відсутніми» [7, с.13]. Так, наприклад, розглянемо англійські та німецькі паремії, які не мають еквівалентів в українській мові і тому їх переклад є досить проблематичним.

Англійське прислів’я A cat in gloves catches no mice. перекладаємо на українську, як Щоб рибку їсти, треба в воду лізти., хоча переклавши це прислів’я дослівно, отримаємо Кішка в рукавичках мишей не зловить. Таким же чином перекладається і німецьке прислів’я Willst du genießen, so laß dich die Mühe nicht verdrießen., дослівний переклад якого звучить так: Хочеш насолоджуватися, не покидай зусиль. Проте під час перекладу цієї паремії доцільно буде все ж віднайти український відповідник, як, наприклад, Хочеш їсти калачі, не сиди на печі. Існують і інші, синонімічні варіанти перекладу: Без труда нема плода.; Не навчишся плавать, поки в вуха води не набереш.; Не взявшись за сокиру, хати не зробиш.; Будеш трудиться — будеш кормиться тощо., проте ми обрали ті, які, на нашу думку, є найближчими за смислом до англійського та німецького відповідника. Тобто, під час перекладу прислів’їв на українську мову головним принципом є не сам переклад, як такий, а підбір тих змістових еквівалентів, які найповніше відображають той чи інший концепт у мові перекладу.

Під час перекладу наведених прислів’їв доцільним є підбір фразеологічних  одиниць, аналогічних оригіналу за змістом, проте не за образом. У цьому випадку досить часто доводиться робити вибір між кількома можливими еквівалентними прислів’ями. Вибір потрібного варіанту повинен цілком і повністю залежати від відповідності його контексту та експресивного забарвлення.  Прислів’я у мові перекладу має бути більш близьким до смислу паремії у мові оригіналу у плані відтінку значення стилю, аніж подібні синонімічні варіанти.

У кожній мові є прислів’я та приказки, які позначають ті чи інші предмети та явища матеріальної та духовної культури певного народу, властиві лише окремій мові. Ці вирази є етноспецифічними, тобто вони мають суто національне забарвлення.   Переклад таких прислів’їв менш складний, аніж переклад образних паремій, адже необразні прислів’я однієї мови мають, як правило, необразні відповідники в іншій мові. До таких найчастіше відносяться прислів’я про тварин, які хоча і схожі за змістом, та все ж використовують різні засоби для вираження цього змісту. Наприклад, англійське прислів’я Never offer to teach fish to swim. (досл.: Ніколи не намагайся навчити рибу плавати.) на українську перекладаємо, як Яйце курку не вчить. Або ж прислів’я An old ox ploughs a straight furrow. (досл.: Старий бик по прямій борозні орає.) матиме український відповідник Старий вовк не лізе до ями. Під час перекладу цих паремій анімалістичний компонент оригінального прислів’я заміщується назвою неспорідненої тварини або іншим лексичним елементом для того, аби відобразити самобутні асоціації того народу, на мову якого здійснюється переклад.

Наведемо приклади і німецьких паремій. Прислів’я Jeder Bär brummt nach seiner Höhle. (досл.: Кожен ведмідь реве на свою барлогу.) матиме український відповідник Кожна жаба своє болото хвалить., оскільки для українського реципієнта прислів’я про ведмедя буде незрозумілим. Під час перекладу прислів’я Wolf und Pferd sind keine Freunde. (досл.: Вовк і кінь не є друзями.) тваринні лексичні компоненти “вовк” та “кінь” замінюються іншими, більш звичним та зрозумілим для українців поєднанням образів (Кінь волові не рівня.).

Таким чином, паремії, у яких залежно від мови варіюються анімалістичні компоненти свідчать про виникнення у представників різних етносів різних асоціацій при сприйнятті одного і того ж явища, а також про те, що актуальне для мовця значення паремії полягає в абстрактно-логічній моделі вислову і залежить від метафоричного образу, взятого за основу при творенні паремії.

Зважаючи на національно-культурні особливості кожного народу, переклад паремій є досить проблематичним. Тому перекладач особливу увагу повинен звертати саме на відмінність між національно-мовними картинами світу мов, з яких і на які здійснюється переклад, та підбирати ті еквіваленти, які найкраще передаватимуть культурну специфіку обох народів.

Отже, розглядаючи пареміологічні фонди різних етносів, ми прослідковуємо картини світу та образи світу через призму прислів’їв цих народів. Вони свідчать про тісний зв’язок між прислів’ями та національно-культурним світобаченням, історією народу.

Оскільки пареміологічна картина світу є частиною мовної картини світу, а отже і мовної свідомості етносу, її подальші дослідження є досить перспективними, адже вони дадуть змогу не тільки краще дослідити специфічні риси окремого народу, але й досить повно і достовірно описати погляд на світ загалом.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. / Перевод с английского, ответственный редактор М. А. Кронгауз, вступительная статья Е. В. Падучевой / Вежбицкая А. –  М.: Русские словари, 1996 – 412 с.
2. Голубовська І. О. Етноспецифічні константи мовної свідомості : автореф. дис… д-ра філол. наук: 10.02.15 / І.О. Голубовська : Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2004. – 38 с.
3. Гумбольдт В. Язык и философия культуры / Пер. с нем. / Гумбольдт В. – М. : Прогресс, 1985. – 451 с.
4. Иванова Е. В. Мир в английских и русских пословицах / Иванова Е.В. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2006. – 280 с.
5. Мезенцева Е.С. Пословичный фонд языка как фрагмент языкового сознания этноса / Е. С. Мезенцева // Вестник КазНУ. Сер. Филологическая. – 2005. – №2. – С.22-25.
6. Мосунов Е.Л. Язык и картина мира : автореф. дис. канд. филос. наук :  спец. 09.00.01 / Е.Л. Мосунов. – Магнитогорск, 2007. – 25 с.
7. Ройзензон Л.И. Фразеология и страноведение // Бюллетень по фразеологии № 1. – Новая серия. – Вып. 234. – Самарканд, 1972. – С. 19-27.
8. Телия В. Н. Роль образных средств языка в культурно-национальной окраске миропонимания / В.Н. Телия // Этнопсихолингвистические аспекты преподавния иностранных языков. – М., 1996. – С. 82-89
9. Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация / Тер-Минасова С.Г. – М. : Изд-во МГУ, 2004. – 352 с.
10. Хайдеггер М. Путь к языку / М. Хайдеггер // Время и бытие. – М., 1993. – С. 7-8.
11. Чернишенко І. А. Фактори формування національних мовних картин світу / І. А. Чернишенко // Вісник Житомирського держ. ун-ту ім. І. Франка. – 2007. – Вип. 32. – С. 158-162.