У статті досліджуються особливості функціонування народнопісенної традиції у творчості Бориса Олійника. Здійснено спробу визначити основні компоненти народнопісенної традиції у творах поета.     

Ключові слова: народнопісенна традиція, метафора, епітет, фразеологізм, римування.

In this article special features of folk-singing tradition in Borys Olijnyk’s creation are researching. The attempt of determination of the main components of folk-singing tradition in poet’s creation was made.

Key words: folk-singing tradition, metaphor, epithet, idiom, rhyme.

Народнопісенна традиція є важливим фактором, що впливає на розвиток поетичної мови, адже  вона є одним з її  ключових джерел. Авторський вірш став частиною нового літературного етапу, але яскраво зберіг ознаки фольклорного твору, оскільки успадкував не лише його широке змістове поле, але й особливості конструювання. Взаємодія між авторською поезією та фольклорним матеріалом спричиняє до утворення такого поетичного твору, який має яскраві ознаки народнопісенної традиції.

Народнопісенна традиція стає джерелом формування не лише нової української літератури, але й нової особистості. «Без народної пісні, яка осяває дитячу свідомість, випробовує і розвиває голосові здібності, емоційну рухливість людини, закладає драматичні основи душі, а найголовніше, дає почуття належності до рідного народу, його духовних скарбів, без пісні нема не те що митця, а й просто людини» [8]. Ознайомлюючись із біографіями видатних українських письменників, часто знаходимо згадку про вплив народної творчості, і пісень зокрема, на формування особистості авторів.

Народнопісенний матеріал може бути реалізований у поетичному творі як на зовнішньому рівні, тобто  може легко проглядатися у цілому творі, так і на внутрішньому, що передбачає використання окремих фольклорних елементів, що підсилюють і розширюють змістовий простір тексту.

Вплив народнопісенної творчості спостерігається також на сучасному етапі, зокрема у творчості поетів, які формувались під впливом народної пісні з дитинства. Творчість класика сучасної української літератури Бориса Олійника у тематичному та структурному складі характеризується наявністю народнопісенної основи. Поетичний доробок автора активно досліджується в працях Г. Клочека, М. Ільницького, Л. Федоровської, Г. Сивоконя, В. Моренця та ін.

Метою статті є дослідження особливостей функціонування народнопісенної традиції у творчості Бориса Олійника та визначення її основних компонентів у творах поета.

Літературний шлях Б. Олійника розпочинається зі щирого, «наївного», як наголошували М. Ільницький, Г. Клочек та інші дослідники, осмислення світу, яке згодом переросте у глибоко моральне та філософське. Уже в першій збірці виражена одна із ключових основ і джерел у поетиці автора – народнопісенна. У літературно-критичному нарисі М. Ільницького  «На спокій права не дано» зазначено, що початок творчості поета ознаменований народнопісенним впливом, адже автор є вихідцем із села і тому перша збірка «Б’ють у крицю ковалі» є синтезом сучасної поетові реальності та мелодики народної пісні [2, с. 12]. Про наявність такого впливу свідчить ритмомелодика та зміст окремих віршів збірки «Б’ють у крицю ковалі».

Заросла доріжка зелен-травами,

Де колись поміж п’янких отав

Ти пішла з усмішкою лукавою,

А куди, я так і не спитав [5, с. 32].

Поезія виповнена яскравими епітетами («зелен-трави», «п’янкі отави», «усмішка лукава»), що підсилюють образність рядків. За рахунок чіткої ритмомелодики багато віршів збірки,  присвячених коханню, «аж просяться на музику», за словами Г. Клочека [3, с. 54]. Змістова наповненість зумовлена використанням зорових, слухових і морально-оцінних образів, які допомагають утворити повноцінну сюжетну картину нещасливого кохання, яке часто перебуває у центрі багатьох народних пісень.

Центральним віршем першої збірки, у якому відтворено композицію народнопісенного твору, є вірш «Б’ють у крицю ковалі».

Як у нашому селі

В крицю вдарять ковалі,

Як у небі голубому

Закурличуть журавлі, –

Так і знай: не за горами

Із пахучими вітрами,

З солов’їними піснями

Йде весна по всій землі [5, с. 24].

Композиційно строфа довершена в ритмічному плані: перший рядок римується із більшістю рядків. Особливості рими формують кільцеве обрамлення строф вірша і визначають його чіткий ритм. Також перша строфа визначає  загальний «образний колорит» твору [3, с. 186.]. У наступних рядках образи ковалів, неба, журавлів, вітрів та пісень утворюють  картину весняного села. Образність вірша підсилюють епітети «пахучі вітри» та «солов’їні сади», а також звукові образи ковальського гучного труду, журавлиного курликання та солов’їної пісні. Зв’язок народнопісенної композиції з фольклорною образністю – найважливіший формотворчий та змістонаповнювальний компонент поезії.

Про звʼязок з народнопісенною традицією свідчить музичність Олійникового вірша. Виразна і чітка мелодія надає поезіям Б. Олійника плинності, яка очищає та збагачує мову, компенсує відсутність у деяких віршах речових реалій і допомагає передати емоції, перед якими слова безсилі [7, с. 31] Вірш Б. Олійника не тільки майстерно римований та багатий художніми засобами, але й музичний в своїй основі, адже є не простою імітацією народнопісенного, а переосмисленням пісенного матеріалу в поетовій свідомості, що згодом переростає в «авторську народну пісню»:

Мати сіяла сон під моїм під вікном,

А вродив соняшник.

І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман,

А мені – сонячно [5, с. 93].

Зміст вірша підсилюється за рахунок протиставлення та використання глибоких фольклорних образів. У перших двох рядках «сон» і «соняшник» символізують протиставлення дня і ночі, а в наступних «буран», «бур’ян», «туман» та «сонячно» – зла і добра. Центральний образ вірша – мати, яка є чинником розвитку подій, а також орієнтиром розуміння ключового змісту поезії. Б. Олійник звертається до метафоричних структур на зразок «мати сіяла сон», «мати сіяла сніг», які протиставлені конструкціям із конкретним ужитково-побутовим змістом, відомим читачеві з фольклору: «мати сіяла льон», «мати сіяла хміль», «мати вибрала льон» [9]. Звертаючи увагу на семантику цих конструкцій, можна спостерегти вплив народної пісні, а зокрема обрядової.

У формуванні поезій, що мають у своїй основі народнопісенну традицію, важливу роль відіграє порівняння. Для передачі найтонших відтінків думки або почуття, створення легкого для сприйняття змістовного образу в системі української мови серед інших тропів часто вживаються порівняння. За допомогою порівнянь відбувається зближення таких віддалених понять, як живе й неживе, як матеріальне і духовне; порівняння може стосуватися якості і кількості, емоцій, волевиявлення тощо, тобто у порівнянні особливо виразно виявляється єдність процесів пізнання світу людиною [6].

Зате я певний: ти, немов сосна,

Чекатимеш на сірому пероні

Навіть тоді, як спиниться состав

І я уже не вийду із вагона [5, с. 68].

Порівняння «немов сосна» дає авторові змогу розкрити всю глибинність і силу змісту, не перенавантажуючи твір зайвою інформацією. Читач уявляє самотню сосну на пероні, яка щодня віддано зустрічає пасажирів. Багатство народнопісенного образу колосально розширює змістові рамки твору, звертаючись до народної пам’яті .

У праці Г. Клочека звернено увагу на те, що крім метафоризації, є ще й інший шлях підвищення інформативності художнього тексту, який вдало використовується поетом. Це – вживання виключно ємкого народнопісенного слова. Потяг поета до фольклорної образності нерідко має неусвідомлюваний ним самим характер. Дуже часто фольклорність у його творах сплавлена із елементами суто літературними [3, с. 122-123].

Шкандибає гарба по бруківці райцентру,

Пропускаючи авта коректно.

І стоїть край дороги забута церква,

Як невдалий макет ракети [8, с. 60]

Поряд з виразною метафорою та сучасним порівнянням автором введено в твір цілком контрастні образи гарби та забутої церкви. М. Ільницький у своєму дослідженні зауважує, що лише в перших творах знаходимо сліди прямого удекларування рядка фольклорним епітетом чи порівнянням. Далі фольклор переходить у засіб психологізації [2, с. 109]. Сучасність і реалії українського села стикаються у цих рядках. Фольклорні образи допомагають підкреслити особливо швидкі темпи НТР ХХ століття, у той час як  сільська гарба «шкандибає», а «забута» церква стоїть край дороги.

Важливим елементом народнопісенної традиції в творчості поета є фольклорне мислення. Витоки національної своєрідності Б. Олійника стають значно відчутнішими і зрозумілішими, коли нам відкривається багата фольклорна основа його поезії [3, с. 231]. У поезіях автора зустрічаємо стійкі фразеологічні сполуки, які виконують важливу роль у структурі вірша.

І звідкіль воно хмара волохатая

Та моє серце тужно облягає?

– Ох, було б тобі перше чим кохатися,

Та напитися води аж із Дунаю [8, с. 47].

У цій строфі автор використовує фразеологізм «напитися води з Дунаю». Роль цієї сполуки у вірші передовсім інформативна, адже вона допомагає розкрити всю глибину змісту вірша. За легендами, Дунайська вода відкриває шлях на той світ. Напитися цієї води означає або навіки піти туди, звідки нема вороття, або забути все, що любив доти, або ж торкнутися заборонених таємниць, дізнавшись про подальшу, зазвичай нещасливу долю [4]. Зміст вжитого вислову допомагає читачеві зрозуміти, що говориться саме про нещасливе кохання, яке спіткало ліричного героя. Такий вислів часто вживається у народних  піснях, що дає змогу говорити про фразеологізми у творчості Бориса Олійника як компонент народнопісенної традиції у ній.

Народнопісенна традиція у творчості Бориса Олійника є яскравою та багатокомпонентною, але основна її характеристика полягає в природності, адже поет виріс у цій традиції, що стала частиною його свідомості. Однією з особливостей поетів його покоління є близькість до фольклорних джерел. Дослідники стверджують, що це було одне з останніх поколінь, яке сприймало фольклорну пісню безпосередньо із народних уст. Народну пісню чули не з радіоприймача і тим більше не з магнітофона чи телевізора [3, с. 38].

То сідайте, діти. Дарма, що тісно,

Дяка, що згадали мене.

А найбільша дяка вам за пісню!

То, синочки, хто ж почне[5, с. 101]?

У рядках вірша «Та було у матері чотири сини…» яскраво втілена ще одна риса української народнопісенної традиції – притчевість. Зображуючи картину приїзду синів до матері, автор зосереджує увагу на проханні матері заспівати пісню. Проте стару «вірну пісню» сини розгубили за життєвими турботами, а нової не вивчили. Б. Олійник прагне звернути увагу людей на занепад народної пісні та втрату духовності.

Поезія Бориса Олійника – це багатогранна система, яка, на думку дослідників, має тісний зв’язок між усіма своїми компонентами. Однією з первинних та яскравих її граней є поезія, в основі якої лежить народнопісенна традиція. Особливості реалізації цієї традиції в творах автора полягають у природності виявлення її в основній масі таких творів, що спричинена близькістю автора до народнопісенних джерел. Основними компонентами її реалізації є яскраві епітети, порівняння, метафори, образи, фразеологічні сполуки, що часто зустрічаються в народних піснях. Варто зауважити, народнопісенна традиція виявляється вже на конструктивному рівні, тобто обумовлює особливості римування та призводить до особливої народнопісенної мелодійності вірша.

Поезія, перенесена із народної душі, пісні, стала основою  творчості Бориса Олійника та одним із її ключових джерел. Вона яскраво проглядається в ранній творчості поета і згодом переростає в засіб підсилення змістової складової та психологізації твору. Ця особливість поезії Б. Олійника дає можливість розгорнути широке змістове поле, використовуючи фольклорні елементи, які виконують роль посилання на попередній досвід знайомої з українською культурою людини.

 

 

 

Список використаної літератури

1. Григораш С. М. Характерні засоби мовної експресії в українських народних піснях про кохання / C. М. Григораш // Актуальні проблеми слов’янської філології: міжвуз. зб. наук. статей. – Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. – Вип. ХІІ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 288 –293 с.
2. Ільницький М. М. На спокій права не дано. Поезія Бориса Олійника. / М. М. Ільницький. – К. : Молодь, 1980. – 112 с.
3. Клочек Г. Д. Поетика Бориса Олійника: Літ.-критич. Нарис / Г.  Д. Клочек. – К. : Рад. Письменник, 1989. – 332 с.
4. Легенда про Дунай [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legendsukraine.at.ua/publ/legendi_ukrajini/istoriji/legenda_pro_richku_dunaj/64-1-0-152.
5. Олійник Б. І. Вибрані твори: у 2 т. / Б. І. Олійник; [Вступ. ст. Л. М. Талалая; Комент., прим. А. Я. Слободяник та ін.]. – К. : Українська енциклопедія, – .Т. 1 : Вірші; Поеми / [Редкол.: Д. В. Павличко (голова) та ін.]. – 2005. – 605 с.
6. Порівняння як засіб творення народнопісенного стилю [Електронний ресурс] / Я. М. Пилинський. – Режим доступу:http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine32-17.pdf.
7.  Талалай Л. Поет совісті народу / Л. Талалай // Вибрані твори [Т : у 2 т. / Б. І. Олійник; – К. : Українська енциклопедія, – .Т. 1 : Вірші; Поеми / [Редкол.: Д. В. Павличко (голова) та ін.]. – 2005. – 605 с.
8. Українська народнопісенна культура як засіб формування національної самосвідомості особистості [Електронний ресурс] / В. Семенчук. – Режим доступу:library.udpu.org.ua/…silsk…/visnuk_20.pdf‎.
9. «Я все віддам за одне недоспіване «мамо»» [Електронний ресурс] / Ж. Марфіна. – Режим доступу: dspace.nbuv.gov.ua/…/04-Marfina.pdf?…