УДК 327(510+6)

      Романік С. В.,

студентка 5 курсу, спеціальності 291 Міжнародні відносини

суспільні комунікації та регіональні студії

Науковий керівник: Корнійчук Л. В.

кандидат історичних наук, старший викладач

 

«М’ЯКА СИЛА» КНР ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО АФРИКИ 

У статті розглядається використання Китаєм «м’якої сили» як інструменту зовнішньої політики в Африці. Зокрема, аналізуються такі аспекти як, діяльність Інститутів Конфуція та їх вплив на освітні системи та культурний обмін; «стадіонна дипломатія» як спосіб зміцнення політичних та економічних зв’язків; «партійна дипломатія» та її роль у формуванні політичного впливу Китаю; медійна стратегія Китаю та її вплив на громадську думку в Африці.

Ключові слова: Китай, Африка, «м’яка  сила», Інститут Конфуція, «стадіонна дипломатія», «партійна дипломатія», медійна стратегія.

Romanik S.V.

CHINA’S SOFT POWER STRATEGY AS A TOOL OF FOREIGN POLICY TOWARDS AFRICA

The article examines China’s use of  «soft power» as a foreign policy tool in Africa. Specifically, it analyzes aspects such as the activities of Confucius Institutes and their impact on educational systems and cultural exchange; «stadium diplomacy» as a means of strengthening political and economic ties; «party diplomacy» and its role in shaping China’s political influence; and China’s media strategy and its impact on public opinion in Africa.

Keywords: China, Africa, soft power, Confucius Institute, stadium diplomacy, party diplomacy, media strategy.

Актуальність дослідження. У сучасному світі, де вплив «м’якої сили» на міжнародні відносини постійно зростає, дослідження стратегій її застосування є надзвичайно актуальним. Китайська Народна Республіка, як один із ключових гравців на світовій арені, активно використовує soft power стратегію для зміцнення свого впливу в Африці. Цей континент є стратегічно важливим для Китаю з точки зору економічних ресурсів, політичної підтримки та геополітичного домінування. Водночас, Африканський регіон –  це не лише екзотичний континент з привабливими природніми ресурсами. Сьогодні Африка постає ареною зростаючої конкуренції між суб’єктами міжнародних відносин, такими як США, ЄС, росія та Китай. В умовах цієї конкуренції, розуміння стратегій «м’якої сили», що використовуються КНР, є критично важливими для формування ефективного сприйняття сучасних геополітичних тенденцій.

Аналіз стану наукової розробки проблеми. Варто зазначити, що серед українського науково-політичного дискурсу огляд стратегії «м’якої сили» Китаю на Африканському континенті не є не надто поширеним. В основному увага досліджуваній тематиці приділялась у зарубіжній науковій думці. Розглядаючи стан наукової розробки проблеми, варто зазначити наступних науковців: К. Хакенеш (C. Hackenesch) та Дж. Бадер (J. Bader) детально розглянули феномен «партійної дипломатії» крізь призму китайсько-африканських відносин [3]; С. Менарі (S. Menary) охарактеризував основні аспекти «стадіонної дипломатії» Китаю в Африці [4]. Однак, незважаючи на наявну  кількість досліджень, комплексна оцінка та аналіз стратегії «м’якої сили» Китаю в Африці, особливо в контексті сучасних геополітичних змін, залишаються недостатньо вивченими. Відтак, тема потребує детальнішого аналізу для формування більш повного розуміння впливу КНР на Африканський континент

Метою дослідження є комплексний аналіз «м’якої сили» Китаю в Африці, її інструментів, ефективності та наслідків для африканських країн.

Завдання статті:

1. Дослідити ключові інструменти «м’якої сили» Китаю в Африці.
2. Оцінити ефективність та наслідки застосування «м’якої сили» КНР в регіоні.
3. Виявити позитивні та негативні аспекти китайської «м’якої сили» для африканських країн.

Виклад основного матеріалу. Історично могутність держави визначалася її військовою міццю. Однак, у сучасному світі політичний вплив може бути досягнутий шляхом ефективного поширення культурних цінностей та історичного наративу без застосування військових засобів. Після завершення біполярного світового порядку спостерігається тенденція до використання «м’якої сили» (англ. soft power) для досягнення зовнішньополітичних цілей. Це зумовлено, зокрема, зростанням взаємозалежності між країнами, що підвищує ефективність інструментів soft power стратегії [7]. В епоху гібридності, коли інформація доступна у великих обсягах, держави мають можливість формувати громадську думку. Китайська Народна Республіка у своїй зовнішній політиці щодо Африки задля прагнення зміцнити свій вплив через невійськові інструменти, активно використовує концепцію «м’якої сили». Ця стратегія, що поєднує культурну дипломатію, освітні програми, спортивні ініціативи, партійні зв’язки та розширення своєї медійної присутності, спрямована на формування позитивного іміджу Китаю та створення сприятливого середовища для реалізації його геополітичних та економічних інтересів [8].

Китай активно використовує освітні центри для просування своєї «м’якої сили». Одним із найпоширеніших осередків є Інститут Конфуція  далі – ІК). Ці центри, що мають на меті вивчення китайської мови та культури, відкриваються в різних країнах континенту, часто на тлі масштабних китайських інфраструктурних проєктів. Наразі в Африці діє 61 Інститут Конфуція в 46 країнах [2]. Китайська мова інтегрується в національні освітні програми, а університети відкривають факультети з поглибленим вивченням китайської. Багато студентів, які навчаються в ІК, згодом продовжують освіту в Китаї. Деякі країни адаптують Інститути Конфуція до своїх потреб. Наприклад ІК у Зімбабве, який в свою чергу визнаний найкращим на континенті, приймає на роботу лише місцевих викладачів з науковими ступенями [2]. Інститути Конфуція сприяють культурному обміну та розширюють можливості для вивчення китайської мови. Проте, вони також викликають занепокоєння, оскільки такі центри часто виступають платформою для пропагування політичної ідеології КПК. Через обмежену участь африканських університетів у розробці програм, інститути не завжди забезпечують рівноцінний культурний обмін. Навчання може не давати студентам практичних навичок, необхідних на ринку праці, що змушує їх шукати можливості для навчання в Китаї. Існує також занепокоєння щодо впливу Китаю на зміст навчальних програм та можливого витіснення місцевих мов. Структура ІК повністю контролюється китайською стороною, а їхня діяльність сприяє поширенню норм, що відповідають зовнішньополітичним інтересам Китаю [5].

Деякі експерти вважають ІК проявом китайського імперіалізму, спрямованого на експлуатацію ресурсів Африки. КНР інвестує в освіту та інфраструктуру, але використовує це для посилення свого політичного та економічного впливу. На їхню думку, африканські країни повинні активно розвивати власні культури та мови, щоб забезпечити рівноправне партнерство з Китаєм [2; 5]. Отже, ІК є важливим інструментом «м’якої сили» Китаю в Африці. Вони сприяють поширенню китайської мови та культури, але також викликають занепокоєння щодо їх впливу на місцеві освітні системи та внутрішньополітичні процеси Африки.

Уряд Китаю активно використовує будівництво спортивних стадіонів як інструмент своєї зовнішньої політики, особливо в Африці. Цей феномен отримав назву «стадіонна дипломатія» (англ. –  stadium diplomacy) та є важливим елементом китайської soft power стратегії на континенті. Китайська практика будівництва стадіонів в Африці сягає 1970-х років, коли КНР почала активно налагоджувати зв’язки з країнами, що здобули незалежність. З того часу Китай збудував або реконструював десятки стадіонів у різних куточках Африки. За різними оцінками, йдеться про щонайменше 58 стадіонів у 35 країнах. Будівництво спортивних арен є частиною комплексних пакетів допомоги, які Китай пропонує африканським країнам. Ці пакети можуть включати також будівництво доріг, гідроелектростанцій, торговельні угоди та інші форми співпраці. Таким чином, «стадіонна дипломатія» є не лише способом розвитку спортивної інфраструктури, але й інструментом зміцнення політичних та економічних зав’язків між Китаєм та африканськими країнами [4].

Пекін активно підтримує проведення Кубка африканських націй (AFCON)[1], фінансуючи будівництво та реконструкцію стадіонів для цього турніру. У багатьох випадках уряд КНР надає кредити для реалізації таких проєктів. Спортивні арени, збудовані за сприяння Пекіна, стають символами співпраці та партнерства між Китаєм та африканськими країнами. Вони сприяють покращенню іміджу КНР на континенті та створюють позитивне враження надійного партнера. Водночас, попри на перший погляд позитивні аспекти, «стадіонна дипломатія» також стикається з певними проблемами. Деякі збудовані стадіони з часом зазнають занепаду через брак фінансування на їх утримання. Крім того, їх фінансування часто супроводжується довгостроковими кредитними зобов’язаннями африканських країн перед Китаєм, що може викликати питання щодо залежності від китайських кредитів [4]. Із останніх ініціатив Пекіну в контексті розвитку «стадіонної дипломатії» на Африканському континентів варто згадати про план будівництва в Кенії. Цей проєкт є першим міжнародним спортивним комплексом в країні з 1987 року, завершення якого має відбутись наприкінці 2025 року. Стадіон стане одним із місць проведення Кубка африканських націй у 2027 році, який спільно прийматимуть Кенія, Уганда та Танзанія. Будівництво стадіону розпочалося 31 березня 2024 року приблизно за 10 км на захід від центрального ділового району столиці Найробі. Проєкт реалізується китайською компанією China Road and Bridge Corporation (CRBC), дочірньою структурою China Communications Construction Company (CCCC). Передбачається, що арена зможе розмістити 60 000 глядачів і буде призначена для проведення футбольних та регбійних матчів. 30 липня 2024 року президент Кенії Вільям Руто відвідав будівельний майданчик і високо оцінив темпи робіт. Однак, незважаючи на значний масштаб проєкту, деталі щодо вартості та умов контракту залишаються невідомими. Таким чином, зазначений проєкт вкотре доводить, що уряд КНР намагається просувати «стадіонну дипломатію» як елемент стратегії Китаю з розширення свого впливу в Африці через інфраструктурні інвестиції, зокрема будівництво спортивних об’єктів [6].

Отже, «стадіонна дипломатія» Китаю в Африці є багатогранним явищем, яке поєднує в собі елементи розвитку, співпраці та впливу в регіоні. З одного боку, вона сприяє розвитку спортивної інфраструктури в африканських країнах та покращує імідж КНР на континенті. З іншого –  вона є інструментом зміцнення політичних та економічних зв’язків, які в подальшому можуть створювати залежність від китайських кредитів.

У контексті soft power стратегії Китай активно розширює свою партійну дипломатію, використовуючи її як інструмент для просування зовнішньополітичних інтересів, формування позитивного іміджу КНР та нормалізації власної політичної системи. Африка є третім за значущістю регіоном для партійної дипломатії КНР після Азії та Європи. КПК підтримує відносини більш ніж зі 130 партіями на континенті, за винятком Есватіні, який зберігає дипломатичні відносини з Тайванем [3].

Ключовою особливістю китайської партійної дипломатії є її неформальне, але важливе значення для формування зовнішньополітичного іміджу в регіоні. На відміну від традиційної дипломатії, партійні відносини дозволяють Китаю встановлювати зв’язки з представниками політичних еліт, які не завжди займають офіційні урядові посади, але мають значний вплив на політичні процеси. Партійна дипломатія також є інструментом збору інформації про внутрішню політику африканських держав, що використовується для адаптації китайської стратегії впливу. Основними партнерами Китаю є домінуючі правлячі партії в країнах Південної та Східної Африки, зокрема «Африканський національний конгрес» (англ. African National Congress) – ПАР, «Зімбабвійський африканський національний союз – Патріотичний фронт» (англ. Zimbabwe African National Union – Patriotic Front) , «ФРЕЛІМО» (англ. FRELIMO) – Мозамбік, «СВАПО» (англ. SWAPO) – Намібія та «Народний рух за визволення Анголи – Партія праці» (англ. MPLA) – Ангола. Водночас у Північній Африці Китай співпрацює з ширшим колом політичних партій, включаючи як правлячі, так і опозиційні сили [3].

Одним із ключових інструментів партійної дипломатії є підписання Меморандумів про взаєморозуміння з африканськими партіями, організація навчальних програм для африканських політиків у Китаї, а також підтримка партійних шкіл. У 2022 році в Танзанії відкрилася Школа лідерства імені Мваліму Джуліуса Ньєрере, фінансована Китаєм, яка здійснює підготовку політичних кадрів для правлячих партій Південної Африки. Цілком очікувано, що партійна дипломатія висвітлює прагнення уряду КНР використати її для популяризації власного політичного наративу. Зокрема, КПК прагне формувати альтернативний погляд на міжнародний порядок. Африканські партії залучаються до підтримки офіційної позиції Китаю щодо таких питань, як ситуація в Сіньцзян-Уйгурському регіоні (далі – СУАР) чи COVID-19. У деяких випадках африканські партії брали участь у візитах до СУАР, які мали на меті створення позитивного іміджу китайської політики у цьому регіоні [3].

Китайська партійна дипломатія сприяє зміцненню авторитарних режимів в Африці, поширюючи управлінські підходи КПК, що поєднують жорсткий політичний контроль. У цьому контексті навчальні програми, організовані КПК для африканських політиків, все частіше фокусуються на таких аспектах, як управління державою, партійне будівництво та забезпечення політичної стабільності. Окрім політичного впливу, партійна дипломатія також виконує економічну функцію, полегшуючи співпрацю китайського бізнесу з африканськими країнами. В умовах слабких правових систем та високого рівня корупції в багатьох африканських країнах політичні контакти через партійні канали дозволяють китайським компаніям отримувати більш сприятливі умови для ведення бізнесу.

Китайська Народна Республіка активно використовує медіа як інструмент «м’якої сили» для зміцнення свого впливу на Африканському континенті. Ця стратегія є багатогранною та включає в себе різноманітні методи, спрямовані на формування позитивного іміджу Китаю та вплив на громадську думку в африканських країнах. Ключові аспекти медіа-стратегії КНР в Африці включають [1]:

1. Посилення присутності китайських державних медіа. Китай активно розширює свою медіа-присутність в Африці за допомогою таких інструментів, як China Global Television Network (CGTN) Africa та інформаційне агентство Xinhua. Ці медіа-платформи пропонують африканській аудиторії контент, який висвітлює успіхи співпраці між Китаєм та Африкою, а також позитивно зображує діяльність КНР на континенті [1].
2. Співпраця з місцевими ЗМІ. Китай активно залучає місцеві медіа до співпраці, укладаючи угоди про обмін контентом та організовуючи навчальні програми для африканських журналістів. Це дозволяє Китаю поширювати свою інформацію через місцеві канали комунікації, забезпечуючи більш широке охоплення аудиторії [1].
3. Культурна експансія. Китай використовує медіа для поширення своєї культури в Африці. Китайські фільми, телешоу та документальні стрічки транслюються на африканських телеканалах, сприяючи популяризації китайської культури та способу життя [1].
4. Навчання журналістів. Китай пропонує африканським журналістам можливості для професійного розвитку, організовуючи для них навчальні поїздки до Китаю. Під час них журналісти отримують можливість ознайомитися з китайською точкою зору на різні питання, що сприяє формуванню у них лояльного ставлення до КНР [1].

Згідно з опитуванням Gallup у квітні 2024 року, рейтинг Китаю на Африканську регіоні зріс, тоді як показники США знизилися. Дослідження Afrobarometer також підтверджують позитивне сприйняття Китаю в багатьох африканських країнах, що свідчить про ефективність китайської стратегії впливу на громадську думку через медіа-простір [1].

Із огляду на поданий вище матеріал, стає зрозуміло, що вплив медіа-стратегії Китаю на Африку є значним. Завдяки активному поширенню позитивної інформації про Китай, уряду вдається створювати сприятливий імідж та зміцнювати свої позиції на континенті. Проте, важливо зазначити, що така однобічна подача інформації викликає занепокоєння щодо об’єктивності та незалежності африканських медіа. Критика, яка ставить під сумнів вплив Китаю на місцеві ЗМІ та суспільство, часто залишаються поза увагою. Китай активно використовує медіа як інструмент «м’якої сили» для досягнення своїх геополітичних цілей в Африці. Ця стратегія є ефективною та дозволяє Пекіну зміцнювати свій вплив на континенті. Проте, важливо звернути увагу на потенційні негативні наслідки такої діяльності, зокрема на можливе обмеження свободи слова та незалежності африканських ЗМІ.

Висновки. Підсумовуючи поданий вище матеріал, варто зазначити, що Китайська Народна Республіка активно використовує концепцію «м’якої сили» як ключовий інструмент своєї зовнішньої політики в Африці. Ця стратегія, що охоплює широкий спектр ініціатив – від культурної дипломатії та освітніх програм до спортивних проєктів, партійних зв’язків та медійної експансії – спрямована на формування позитивного іміджу КНР та зміцнення її впливу на континенті.

Аналіз діяльності Інститутів Конфуція, стадіонної та партійної дипломатій, медійної стратегії КНР в Африці показує як позитивні, так і потенційно негативні аспекти. З одного боку, ці ініціативи сприяють розвитку інфраструктури, культурному обміну та розширенню можливостей для вивчення китайської мови та культури. З іншого боку – існує занепокоєння щодо можливого поширення китайського політичного наративу, залежності від китайських кредитів, обмеження свободи слова та впливу на внутрішньополітичні процеси в африканських країнах.

Важливо зазначити, що китайська soft power стратегія в Африці є багатогранним явищем, яке вимагає збалансованого підходу. Африканські країни повинні активно розвивати власні культурні та освітні програми, щоб забезпечити рівноправне партнерство з Китаєм та уникнути надмірної залежності від його впливу. Водночас, необхідно підтримувати відкритий діалог та співпрацю з КНР у сферах, що відповідають інтересам обох сторін, таких як розвиток інфраструктура та економічне співробітництво. У контексті зростаючої глобальної конкуренції, на нашу думку, африканські країни повинні активно формувати власні зовнішньополітичні стратегії, спрямовані на захист національних інтересів та забезпечення сталого розвитку. Лише таким чином вони зможуть ефективно використовувати можливості, що надаються завдяки співпраці з Китаєм та мінімізувати потенційні ризики.

 

Джерела та література:

1. China flexes its media muscle in Africa – encouraging positive headlines as part of a soft power agenda. The Conversation. URL: https://theconversation.com/china-flexes-its-media-muscle-in-africa-encouraging-positive-headlines-as-part-of-a-soft-power-agenda-245804 (дата звернення: 07.02.2025).
2. Confucius institutes grow knowledge of China. China Daily. URL: https://global.chinadaily.com.cn/a/202311/15/WS65548c48a31090682a5ee544.html (дата звернення: 07.02.2025).
3. Hackenesch C., Bader J. Pragmatic, Strategic and Wide-Reaching: The CCP’s Party Diplomacy in Africa. Megatrends Afrika. 2024. P. 1–11. URL: https://www.megatrends-afrika.de/assets/afrika/publications/policybrief/MTA_PB29_Hackenesch_Bader_CCP_Diplomacy_Africapdf (дата звернення: 07.02.2025).
4. Menary S. China’s programme of stadium diplomacy. ICSS Journal. 2015. Vol. 3, no. 3. P. 1–9. URL: https://www.researchgate.net/publication/309195359_China%27s_programme_of_stadium_diplomacy (дата звернення: 07.02.2025).
5. Sawahel W. Confucius Institutes increase as another opens in Djibouti. University World News. Africa Edition. URL: https://www.universityworldnews.com/post.php?story=2023040505021956 (дата звернення: 07.02.2025).
6. Tarrosy I., Voros Z. China’s Stadium Diplomacy in Africa, Pt. 1: The Talanta Sports Stadium in Kenya. The Diplomat – Asia-Pacific Current Affairs Magazine. URL: https://thediplomat.com/2025/01/chinas-stadium-diplomacy-in-africa-pt-1-the-talanta-sports-stadium-in-nairobi/ (дата звернення: 07.02.2025).
7. What Is Soft Power? From Cold War propaganda to current day pop culture, learn how countries use soft power to influence others without coercion in this free resource. URL: https://world101.cfr.org/foreign-policy/tools-foreign-policy/what-soft-power. (дата звернення: 07.02.2025).
8. What is Soft Power? URL: https://softpower30.com/what-is-soft-power/ (дата звернення: 07.02.2025).

[1] Кубок африканських націй – головне футбольне змагання серед національних збірних країн Африки.