Про наміри долучитися до розбудови безпекової політики Північноатлантичного Альянсу Угорщина заявила з початку 90-х років. Уряд тодішнього прем’єр-міністра Джозефа Анталла визначив 3 основні завдання політичного курсу держави, такі як: створення громадянського суспільства, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки, а також інтеграція держави до Європейського Союзу і НАТО. Проте варто зазначити, що ще наприкінці 80-х років про необхідність і цілеспрямований курс Угорщини щодо євроатлантичних структур неодноразово зазначав міністр закордонних справ Дьюла Хорн. Відтак основною перешкодою на шляху інтеграції до НАТО стало реформування військової сфери і негайне проведення реформи збройних сил Угорщини. Необхідно було оновити застарілі структури військово-промислового комплексу Угорщини, що потребувало створення не лише фінансових умов, а й відповідного кадрового забезпечення, що сприяло б реалізації модернізаційного курсу національних збройних сил. В Угорщині не було достатнього досвіду стосовно реформування армії і відповідного матеріального забезпечення для переоснащення збройних сил, щоб досягти всіх норм і стандартів НАТО, відтак до 2002 року в державі майже у незмінній формі було збережено структуру армії, яка залишилась ще з часів Варшавського договору [2].

У межах так званої “Доктрини Анталла”, метою якої було якомога швидше приєднання Угорщини до Європейського Союзу і Північноатлантичного Альянсу, відбувалося реформування та зміни завдань держапарату Угорщини, зокрема її спецслужб. Із промов прем’єр-міністра Угорської Республіки Й. Анталла в Брюсселі (липень 1990 року, “Непсабадшаг”, 7 серпня 1990 р.) та міністра-куратора спецслужб Т. Фюзенши (1992 року, “Известия”) можна зробити висновок, що ідеологія зміни пріоритетів розвідки Угорської Республіки в той час зводилася до наступного: “Раніше угорська розвідка концентрувала свою діяльність на Західні держави, насамперед, держави НАТО, і прагнула працювати в цьому напрямку в коаліції з іншими спецслужбами ОВД. У деяких випадках розвідувальною діяльністю займалися люди, які діяли під дипломатичним прикриттям. Нині (1992 р.) розвідка, орієнтована виключно на Захід, буде “переорієнтована” на сусідні держави. Угорські розвідники та агенти мають бути переведені із Західних держав до держав колишнього “соціалістичного табору”. З урахуванням цього, уряд зробить висновки організаційного та кадрового порядку під час здійснення значного оновлення особового складу дипломатичних місій Угорщини на Заході та Сході. В умовах збереження у держави потреби в проведенні розвідувальної діяльності у майбутньому вона здійснюватиме таким способом, який жодною мірою не поставить під загрозу політичне та економічне співробітництво”[3].

Протягом 1991-1992 років в Угорщині не існувало відповідних основоположних нормативно-правових документів, які стосувались трансформації збройних сил держави, тому відповідна модернізація зводилось швидше до часткової хаотичної реорганізації і своєрідного “пристосування”, аніж реформування. У 1993 році Парламент Угорщини прийняв Концепцію національної безпеки, згідно з якою співпраця, стримування і оборона проголошувались основою національної безпеки держави. Концепція затвердила основні принципи національної безпеки Угорщини, які відповідно визначили 2 головні завдання, що стояли перед збройними силами Угорської Республіки: забезпечити надійну оборону держави проти схожих за оборонним потенціалом армій, а також досягти необхідного оборонного потенціалу для нанесення стратегічних ударів, потужність яких спричинить значні збитки для військової інфраструктури країни-агресора. Концепція національної безпеки 1993 року окреслила основні напрямки розбудови збройних сил держави на оперативному і тактичному рівні, зокрема зміну стратегії військових дій частин і підрозділів з наступального на оборонний, забезпечуючи необхідне технічне оснащення, зміна південно-західної спрямованості дислокації військ на територіальний принцип розподілу сил і засобів, за умови формування військових округів, формування сил реагування, а також підрозділів повітряного перебазування військ.

Важливим нормативно-правовим документом подальшого модернізаційного процесу варто назвати Закон “Про національну оборону”, прийнятий Парламентом Угорської Республіки у 1993 році, який надав право Парламенту республіки формувати склад, чисельність, структуру командування і управління, дислокації, головних систем озброєнь і їх кількості. Фактично відбулася передача функцій військового керівництва законодавчій владі. Такий крок угорського уряду став революційним у становленні пострадянської системи національної безпеки Угорської Республіки. У 1996 році був прийнятий Закон “Про статус військовослужбовців”. Таким чином, соціальний аспект військової служби залежав від соціальних процесів у державі. Військова реформа залежала від демографічної та економічної ситуації, стану охорони здоров’я і освіти, ринку праці та пенсійних питань[4].

Для того, щоб контролювати реформування оборонно-промислового комплексу Угорщини, уряд щороку проводив Стратегічний оборонний огляд за проведеними змінами в галузі модернізації збройних сил держави. Також варто сказати, що було вироблено 10 послідовних етапів планування реформи військового комплексу держави та визначено головні загрози стабільності і безпеці на довгостроковий період, до яких політичне керівництво відносило: порушення територіальної цілісності шляхом втручання у повітряний простір держави, поширення зброї масового знищення (ЗМЗ) і звичайних озброєнь, нестабільність в регіоні ЦСЄ, можливість поширення ескалації міжетнічних конфліктів в регіоні Східної Європи на територію держави, до загроз також відносились природні катастрофи [1].

Перші засади модернізації національного оборонно-промислового комплексу були закладені у 1998 році, коли парламент Угорщини ухвалив Концепцію національної безпеки, в якій було розроблено 4 основні завдання, що стояли перед збройними силами держави:

1. приймати активну участь у миротворчих і стабілізаційних операціях НАТО;

2. дотримуватись виконання обов’язків щодо колективної безпеки;

3. приймати участь у ліквідації катастроф різного характеру;

4. розвивати методи і способи протидії збройної агресії проти держави [3].

Згідно з Концепцією необхідно було також реформувати державні військові структури. Таким чином, першими було реорганізовано Міністерство оборони і Генеральний Штаб держави. Реформування зазнали і фінансові структури збройних сил Угорщини, в них було скасовано дублювання однакових функцій матеріального забезпечення. Було здійснено оптимізацію військової медицини. Частини тилового забезпечення підпорядковувались єдиному загальнодержавному командуванню. Проміжні командно-штабні ланки, які були зайвими у загальновійськовій командній структурі, скоротили до 45 тис.[5]

Стратегічний оборонний огляд 2002 року дозволив виокремити основні завдання, що потребували від збройних сил держави наступних кроків: надавати міжнародну військово-технічну допомогу і тилову підтримку державам-членам і державам-союзникам НАТО, виконувати міжнародні договори, що стосувались оборонної сфери Угорщини, контролювати повітряний простір країни, брати участь у ліквідації наслідків природних і техногенних катастроф, забезпечувати національну інформаційну розвідку і кібероборону, активно брати участь у міжнародному двосторонньому і багатосторонньому військовому і військово-технічному співробітництві [2].

У 2004 році був ухвалений Закон “Про збройні сили”, відповідно до якого оборонний бюджет держави був збільшений на 15%. У період з 2004 по 2005 роки було реорганізовано військову структуру збройних сил Угорщини, зокрема збільшилась кількість військовослужбовців на контрактній основі. Закон також передбачав підвищити оперативну сумісність угорських військ, створити експедиційні сили держави, удосконалити боєготовність збройних сил Угорської Республіки, раціонально використовувати і планувати оборонний бюджет держави [1].

Також потрібно зазначити, що у 2005 році було створено військову розвідку, окремі підрозділи військово-технічного співробітництва і спецназ. Зазнали переформатування спеціальні сили, військово-поліцейські підрозділи, було створено спеціалізовані військові підрозділи з видобутку і очищення води. Ці структури набули широкого застосування у спільних з Північноатлантичним Альянсом миротворчих операціях в Афганістані та Іраку. 2007 рік ознаменувався переглядом пріоритетів модернізації і розбудови збройних сил Угорщини, парламентом було ухвалено рішення про будівництво угорської армії на 2009-2018 роки. Було збільшено фінансування військово-особового складу держави, фактично реформа дозволила Угорщині підвищити військові можливості армії, а також шляхом ефективного реформування досягти норм і стандартів Альянсу. Важливим етапом інтеграційного процесу держави до НАТО є розгортання на території Угорщини радіолокаційних станцій далекого радіусу дії AN/FPS-117, що дозволило поєднати систему контролю повітряного простору Угорської Республіки в Об’єднану систему Протиповітряної оборони НАТО в Європі. Під час реформування ОПК Угорщини важливим було розміщення на території військового аеродрому в м. Папа основної бази військово-транспортної авіації НАТО в регіоні ЦСЄ, що проходив у рамках реалізації проекту стратегічних перевезень NSAC (NATOStrategicAirliftCapability). На аеродромі в Будапешті дозволено базувати літаки дального радіолокаційного виявлення (АВАКС), які забезпечують патрулювання повітряного простору над територією Угорщини та окремими територіями Чорного моря і Туреччини [5].

Таким чином, реформування в структурах військово-промислового комплексу Угорської Республіки і модернізація військової техніки та оснащення розпочалось з початку 90-х років, після проголошення “Доктрини Анталла”, згідно з якою держава проголосила євроатлантичний курс головним пріоритетом зовнішньої політики. Нормативно-правова основа інтеграції Угорщини до НАТО забезпечила поетапне реформування оборонно-промислового комплексу держави і досягнення відповідних норм і стандартів НАТО. Концепції національної безпеки від 1993 і 1998 років забезпечили визначення основних засобів і методів для формування національної безпеки Угорщини і реформування збройних сил держави відповідно до вимог Північноатлантичного Альянсу. Закон “Про збройні сили” і “Про статус військовослужбовців” дозволив скоротити кількість особового складу збройних сил держави і перевести військовослужбовців на контрактну основу, підвищити оборонний бюджет держави на 15%, що якісно вплинуло на підвищення участі угорських збройних сил в миротворчих і стабілізаційних операціях НАТО, у ліквідації катастроф різного характеру, що забезпечило підвищення авторитету і впливу Угорської Республіки на міжнародній арені.

Список використаних джерел і літератури:

1. Венгрия в ЄС и НАТО [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://bintel.com.ua/ru/projects/vengrija-v-evropejskom-sojuze-i-nato/

2. Взаимодействие Венгрии и НАТО[Электронный ресурс] // Информационно-аналитический портал. – Режим доступу: http://нато.рф/ru/hungary.html

3. Кузьменко А. Доктринальний підхід Угорської Республіки [Електронний ресурс] / А.Кузьменко. – Юстініан. – Режим доступу: http:/www.justinian.com.ua/article.php?id=2888

4. Ласло Макк. Реформирование вооруженных сил: искусство постановки задачи[Электронный ресурс] / Макк Ласло. – Независимое военное обозрение, 2011. – Режим доступу: http://nvo.ng.ru/forces/2011-07-15/1_reform.html

5. Реформирование вооруженних сил Венгрии [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://nvo.ng.ru/forces/2011-07-15/1_reform.html