Keywords: lurrianska Kabbalah, the soul, klippot, tikkun, tsimtsum.
Раббі Іцхак Лурія Ашкеназі (Єрусалим, 1534 рік, Османська імперія – 1572 рік, Цфат, Османська імперія) – раввин, іудейський богослов, який створив новий напрям у містичному вченні каббали, який має назву луріанська каббала. Ця школа була зароджена в добу Відродження. Ім’я Іцхака Лурія Ашкеназі на івриті відоме як Арі. Воно має кілька трактувань. Прийнято називати його в більш повній формі як Арізаль або га-Арізаль, що в пер. з івр. Означає «Арі, благословенна його пам’ять». Народився в Єрусалимі в ашкеназській сім’ї з Німеччини. Виховувався братом його матері в Єгипті. З раннього віку Іцхак любив проводити час наодинці, сидячи на березі Нілу. Саме там він і зміг по-справжньому заглибитись у секрети вчення каббали. На березі річки, за його словами, йому явився пророк Еліяху. У 1569 році переїхав у Цфат, де став учнем Моше Кордоверо і членом найбільших раввинів і каббалістів Цфата. У 1570 році Моше Кордоверо помер і всі учні вибрали Іцхака своїм новим наставником. Лурій почав проповідувати свої ідеї, які в науковому світі отримали назву луріанської каббали. Вважається, що він міг розмовляти з душами померлих людей і таким чином він відкрив місцезнаходження багатьох праведників в Галілеї. В нього було багато учнів, з якими він займався. Уроки проходили на природі. Місця для уроків підбиралось самим Лурієм по містичному значенню. У 1572 році Іцхак помер у віці 38 роківпід час епідемії. Після його смерті місію розповсюдження прийняв на себе його учень Хаім Віталь.
Луріанська каббала являється однією з кабалістичних шкіл XVI століття, яка була заснована Іцхаком Лурієм Ашкеназі.
В чому полягає новизна самого вчення цієї школи? Світ, за поглядом луріанської каббали, виник внаслідок катастрофи, яка слідувала за спробою творення світу. Божественні промені були розсіяні та спотворені. Лурієм у це вчення були введені нові поняття. Зокрема, цімцум (стиснення Бога), левірат ха келім (руйнація судин світу), техіру (пустота), тіккун ( відновлення) та інші. Течії, які виникли пізніше – саббатіанство та хасидизм – зазнали помітного впливу від містичного вчення луріанської каббали. Ідея трагедії в божественному початку порівнюється з трагедією єврейської нації в період падіння Храму. Загалом, луріанська каббла показала інший погляд на світ, який носив оптимістичний характер.
Сам Лурій ніколи не писав книги. Він говорив: «Мені дуже важко описати те, які почуття переповнюють мене. Це ніби море, яке руйнує дамби і заповнює все. І тому – як я можу передати все те, що відчула моя душа?»
У вченні Лурія каббалістичний ідеал всесвітньої єдності та гармонії був виражений у концепції «виправлення світу» (тіккун). Згідно неї, наш світ постає вторинним, утвореним після існування лівосторонніх (злих) сил, що пригнітили правосторонні сили добра та світла. Божественне світло існує у вигляді розсіяних повсюди «іскор», що втілюються у творіння і освячують його. З лівосторонніх сил утворені всі матеріальні речі (кліппот). Зазначається, що людина віддалилась від божественного джерела, від світу чистих духів і поринула у прірву нечистих сил. Вона має повернутись до добра та світла і залишити лівосторонні сили. Для цього має пройти процес «виправлення», основою якого є витягування божественних «іскор» з їх матеріальних «оболонок» і поступового підненесення їх до Першоджерела Світла, завдяки чому відбувається процес єдності між Творцем та творінням. Цю мету можна досягнути шляхом двох практик – піст та молитва [1]. Варто зазначити, що кожна дія, кожне слово за вченням луріанської каббали мають вплив на вищий світ. Тому саме від якості та релігійного обряду залежить майбутнє всесвіту. Після смерті людини відбувається гілгул (переселення душ), що триває до моменту повного очищення душі [3, с. 9].
Хаім Віталь розповідав про неймовірний емоційний вплив методів Лурії: неспання, коли всі сплять, піст коли всі їдять, систематичне усамітнення, іншими словами, відстороненість від повсякденних занять дозволяли каббалістам зосередитися на дивних «словах», що не мали нічого спільного зі звичною мовою. Каббаліст немов переносився в інший світ, він якби опинявся у владі незримих сил. Лурія наполягав на тому, що перед духовними вправами каббаліст повинен заспокоїти свій розум. Дуже важливі щастя і радість: не потрібно ні каятися, ні турбуватися про те, чи добре все виходить, ні мучитися докорами совісті чи почуттям провини. Віталь говорив, що Шехіна не може жити в тому місці, де панують гнів і смуток. Джерело печалі – сили зла в нашому світі, а щастя, навпаки, допомагає каббалістам любити Бога і зближуватися з Ним. У душі кабаліста не повинно бути ненависті і заздрості до кого б то не було. Лурія прирівнював гнів до ідолопоклонства, оскільки озлоблена людина одержима таким собі «чужим богом».
Важливе місце у вченні луріанської каббали займає вчення про душу. Оскільки Каббала визнає, що душа (івр. нешама ) є еманацією Божества, то з цього випливає її передіснування в конкретному матеріальному тілі. Тому після смерті душа отримує нове переродження, тобто має місце процес гілгул або реінкарнація. Відповідно гілгул має на меті виправлення душі ( тіккун ). Каббалісти говорять про декілька різних «душ», що формуються через кілька етапів у Сефірот, воно відрізняється від звичайного поняття душі: первинне «я» або душа, відокремлена від тіла. У цій формі душа є джерелом кількох психологічних принципів або аспектів нашої свідомості. На відміну від звичайного дуалістичного розуміння душі і тіла, тут душа – союз різних частинок, які формують нашу свідомість. І ці частинки різні за своєю суттю,. Вони складаються з милосердя, гніву, розуму, співчуття, терпіння. І об’єднання цих сефірот створює «душу», точно повторюючи процес створення. Ще одна цікава теорія в луріанській каббалі – це Вища Душа (нешама ). Нешама – це вища душа, яка не входить в тіло і не спускається на нижчі світи. Вона створює свою тінь у нижчих світах, утворюючи свого роду «душу». Нешаму умовно можна називати «душею», це за аналогією найбільш близьке поняття. Справжня душа залишається нагорі, витаючи над людиною.
Якщо рання каббала являє собою панентеїзм та пантеїзм, то Лурія знову повернув її до теїзму та дуалістичного сприйняття Бога і всесвіту, духовного та матеріального [2, с. 318].
Луріанська каббала, заснована на мотивах катастрофи всесвіту та подолання її наслідків ( швірат ха-келім – «ломка судин» і «тіккун» – «виправлення»), перегукується з уявленнями сучасників про долю єврейського народу. Згідно з ученням Іцхака Лурія, яке було записано його учнем Хаімом Віталієм. Бог, що наповнював спочатку всесвіт, «скоротив» себе, звільнивши таким чином місце для творіння. На першому етапі еманації світло, що виходило з очей Адама Кадмона – перше творіння Боже, було надто сильним і почало руйнувати світ, розбившись і розсипавшись на багато частинок по всесвіту, ставши здобиччю злих сил, пануючих в нижчих світах. Відображенням цієї космічної катастрофи в історії єврейського народу є галут . За катастрофою негайно послідувало виправлення: розсіяні частинки стали повертатися до свого джерела [2]. Однак цей процес не був завершений, так як первородний гріх знову порушив гармонію і привів до ще більшого розсіюванню цих частинок. Роль людини на землі полягає у поверненні частинок до джерела, відновленні тим самим гармонії у вищих світах і знищенні сил зла. Створення світу, в минулому основна тема каббали, міняється в луріанській каббалі на тему есхатології. Виконання релігійних приписів призводить до визволення «іскор» з полону злих сил, поєднанню чоловічого і жіночого елементів у світі сфірот і спіритуалізації матеріального світу. Таким чином, людина, у всіх аспектах свого існування, стає активним і незамінним учасником процесу відновлення космічної гармонії. Місія збирання і вознесіння розсіяних «іскор», підготовка шляху позбавлення доручена Ізраїлю. Галут – це не тільки покарання і випробування, а й месія. Месія прийде лише тоді, коли добро у всесвіті буде повністю відокремлене від зла, коли ні однієї іскри святості не залишиться серед кліппот – сил зла. За словами Хаїма Віталія, «збирання вигнанців означає збирання всіх іскор, що перебували у вигнанні» [2]. У луріанській каббалі національні мотиви зливаються з космічними в єдиному великому міфі вигнання і спокути. Охоплюючи всі сторони життя, луріанська каббала виходить за рамки спекулятивного вчення, стаючи побутом. Невипадково саме в цей період каббала, що була доти надбанням обраних, проникає в широкі кола єврейського народу.
Отже, крім християнської містики існувала і іудейська містика представлена містичною школою, яка має назву Каббала. Течія складалась з чотирьох основних напрямків: догматична каббала, літеральна, практична та невисловлена. Іудейська містика Відродження представлена каббалою, яка була унормована Іцхаком Лурієм Ашкеназі.
Загалом, луріанська каббала зробила значний внесок у розвиток всіх єврейських містичних вчень, зокрема у саббатіанство та хасидизм, які виникли в наступні століття. Супротиву щодо вчення цієї містичної школи з боку єврейських мислителів не виникало. Луріанська каббала користувалась повагою серед саббатіанців та хасидів, а також їх противників. Особливого значення у луріанській каббалі надавалось саме вченню про душу. Тіккун – концепція «виправлення світу» – основне вчення цієї містичної течії, яке зосереджене на тому, щоб зробити світ таким, яким від був у попередньому вигляді (до великої катастрофи) – гармонійним та правильним.
Список використаної літератури:
- Армстронг К. История Бога. Тисячелетние искания в иудаизме, христианстве, исламе. – К., 2004. – 235 с.
- Вук Г. Это мой Бог. Еврейский образ жизни. – Иерусалим, 1997. – 357 с.
- Герхард Ш. Г. Основные течения в еврейской мистике. – М.: Иерусалим: Мосты культуры Гешарим, 2004. – 511 с.