Анотація. В даній статті проаналізовано злочини проти власності та шахрайство як злочин проти вланості. Актуальність. В даній статті проведено аналіз шахрайства у порівнянні з іншим злочинами проти власності, що в свою чергу є важливим моментом для розслідування даного злочину і викриття винних. Відповідно до ст.-ст. 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпоряджання цим майном. Власник володіє, користується розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонено законом, зокрема із правочинів. Саме це вказане в Цивільному кодексі України право власності і є юридичним виявом відносин власності. Об’єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом[1]. Відповідно до ст.13 Конституції України всі суб’єкти права власності є рівними перед законом, тому кримінальний закон однаковою мірою захищає всіх без винятку суб’єктів права власності. Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу[2]. Світова статистика ще раз підкреслює суспільну небезпечність шахрайства, так, в структурі злочинності розвинених держав світу переважають злочини проти власності. В Великобританії їх частка серед інших злочинів – 95 %, в Японії – 90 %, у Франції – 81,5 %, в Німеччині – 80 %[3]. Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, державне та комунальне майно, яке має певні обов’язкові ознаки: 1) юридична — право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, перебуває у її віданні чи під її охороною, для винного майно є чужим; 2) економічна — майно має становити певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладено працю людини. Цінність, вартість майна саме й вимірюється цією працею; 3) фізична — це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо. Не є предметами злочинів проти власності такі, що перебувають у природному стані: ліс на корені, риба та інші водяні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до злочинів проти довкілля (статті 246, 248 і 249). Однак ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже вилучені з природного стану за допомогою праці людини або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо[4]. З об’єктивної сторони переважна більшість із них сконструйована законодавцем як злочини з матеріальним складом — їх обов’язковою ознакою є спричинення суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди в певному розмірі відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. З суб’єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом. За наявності як обов’язкової ознаки корисливих мотиву та мети злочини проти власності поділяють на корисливі та некорисливі. Корисливі злочини, своєю чергою, за характером діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: пов’язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і не пов’язані з таким обертанням[5]. Шахрайство належить до злочинів з матеріальним складом, корисливих злочинів, що пов’язані з обертанням майна на користь винного та інших осіб[6]. Загальними ознаками, що об’єднують злочини, пов’язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, є: 1) незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб; 2) корисливі мотив та мета — прагнення, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна. Поряд із цими загальними ознаками корисливі злочини, пов’язані з обертанням чужого майна, мають і відмінні ознаки. Вони відрізняються один від одного за способом (формою) їх вчинення, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужого майна[7]. Отже, злочини проти власності несуть в собі справді велику суспільну небезпеку, оскільки посягають на другу найважливішу після людини соціальну цінність, а саме власність. Одним з найскладніших за своєю конструкцією та способом вчинення є шахрайство, яке у структурі злочинності відповідно до статистичних даних МВС України складає незначну частку (3-4%)[8]. Проте незважаючи на досить не велику кількість шахрайств серед інших злочинів, цей злочин потребує пильної уваги у зв’язку з великою суспільною небезпекою та значною латентністю – далеко не всі потерпілі звертаються до правоохоронних органів з відповідними заявами. Окрім того, з розвитком ринкових відносин шахрайство маскується під окремі види підприємницької діяльності (інвестиційну, страхову, банківську)[9]. Ключові слова: злочини проти власності, шахрайство, матеріальна шкода.

[1] Бажанов М.І. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С.133. [2] Там само. [3] Титкова О. И. Уголовно-правовая характеристика мошенничества (По материалам судебной практики Республики Карелия) : Дис. канд. юрид. наук : 12.00.08 / О. И. Титкова. – М., 2004. .[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/102180.html. [4] Бажанов М.І. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С.133. [5] Бажанов М.І. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С.133. [6] Смаглюк О. В. Шахрайство за Кримінальним кодексом України 2001 року автореферат дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 [Електронний ресурс] / О. В. Смаглюк. – К., 2004. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/34123.html. [7] Бажанов М.І. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С.133. [8] Пазинич Т.А. Криміналістична характеристика шахрайств та основні положення їх розслідування дис. канд. юрид. наук: 12.00.09 [Електронний ресурс] // Т.А. Пазинич. — Х., 2006. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/350970.html. [9] Пазинич Т.А. Криміналістична характеристика шахрайств та основні положення їх розслідування дис. канд. юрид. наук: 12.00.09 [Електронний ресурс] // Т.А. Пазинич. — Х., 2006. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/350970.html.