У даній статті викладено механізми реалізації Конституції України, втілення на практиці закладених у ній демократичних цінностей для забезпечення прав і свобод особи; поняття дотримання, виконання, використання та застосування конституційних норм.
Ключові слова: механізми реалізації, Конституція України, приписи, предмет правового регулювання, дотримання конституційних норм, виконання конституційних норм, використання норм, застосування норм, заборонна диспозиція.

In this article described the mechanisms of realization of the Ukrainian Constitution, implementation of the democracy, human and citizen’s rights and freedoms, the terms of the: discharge of obligations, exercise of rights and application of the constitutional norms.
Keywords: mechanisms of implementation, the Constitution of Ukraine, orders, subject of legal regulation, discharge of obligations, exercise of rights, application of the constitutional norms, prohibitive disposition.

Прийняття Основного Закону нашої держави є тільки початковою сходинкою конституційного регулювання, яка формулює вимоги до поведінки суб’єктів права. І якщо зміст вимог не виділяє спрямованості діяльності органів державної влади та є нормами поведінки, то конституція залишається красивою основою, яка вимагає шанування, а не виконання та дотримання. Змістову основу, суть конституціоналізму на думку В.М. Шаповала, виражає формула «конституційно-правова норма плюс практика її реалізації» [1, с.126].
Конституція діє і живе тільки в тому разі, якщо вона втілюється в практичній діяльності громадських органів та органів держави, у поведінці всіх суб’єктів правовідносин. Як неодноразово вказують у свої роботах В.Я. Тацій та Ю.М. Тодика, реалізація конституційних приписів має неабияке значення, виходячи з юридичних властивостей Конституції України і насамперед із того, що вона має найвищу юридичну силу [2, с. 20-25].
Предметом правового регулювання Основного Закону є не якась певна сфера суспільних відносин, а всі, і в кожній з цих сфер проявляється її активна роль. В тому випадку, коли норми конституції не виконується, то це досить негативно впливає на норми законодавства галузевого. Якщо активно використовувати викладений у Конституції України зміст, то можна неабияк вплинути на всі соціальні процеси[3, с. 334].
Реалізація норм конституції є втіленням у практичній діяльності закладених у ній демократичних основ для забезпечення свобод та прав кожної особи. Демократичний державно-правовий розвиток українського народу не може реалізовуватися за межами конституційних приписів. Саме Конституція України юридично оформляє основні параметри державності, розподіляє повноваження між владними структурами, наділяє громадян, їх об’єднання правами і покладає обов’язки, створює правові передумови забезпечення в країні демократичного політичного режиму.
Втілення приписів Основного Закону України в правомірних діях юридичних осіб, громадян, державних органів, їх посадових осіб і є реалізацією його норм. [4, с. 57]. Реалізація – це повне втілення цих норм у життя, у практичній діяльності. На думку Л. Бориславського, вона забезпечується: а) організацією щодо виконання конституційних положень; б) безпосереднім здійсненням норм конституції шляхом їх використання, дотримання, виконання, застосування; в) застосуванням заходів заохочення, виховання та примусу; г) наглядом та контролем за дотриманням та виконанням норм права; [5, с. 121-122]. Вказані форми реалізації існують на діють для того, аби перетворити в життя виражену у конституції волю народу України.
Механізм реалізації норм конституції – це сукупність інституційних та правових елементів, за допомогою котрих забезпечується втілення конституційних приписів на практиці. Механізм реалізації не обмежується тільки юридичним блоком, бо на цей процес вагомо впливають політична та соціально-економічна ситуація, соціально-психологічна ситуація в країні, рівень правової та загальної культури, моралі, історичний етап розвитку суспільства та держави та ін. чинники. Важливі складові механізму реалізації – органи місцевого самоврядування, державні органи, що забезпечують застосування конституційних норм в процесі нормотворчості, правоохоронної та правозастосовчої діяльності (інституційний блок).
Існує чотири форми реалізації, а саме: дотримання, використання, виконання та застосування.
Дотриманням конституційних норм є форма реалізації, при якій потрібно утримуються від дій, які суперечать нормам конституції. Таким чином, ст. 68 Основного Закону України говорить, що кожен повинен дотримуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей. Це модель пасивної поведінки суб’єктів правовідносин. В ній реалізуються заборонні конституційні норми, а в основі знаходяться заборонні диспозиції. Заборонна диспозиція – вимога до суб’єктів утримуватись від певної негативної поведінки. Ця вимога створена для всіх без винятку суб’єктів права. У конституційному праві не так багато заборон. Це стосується і Конституції України, яка спрямована на забезпечення активної поведінки суб’єктів правовідносин.
Виконання конституційних норм – це активна поведінка суб’єктів права, що випливає з приписів конституції. Виконання вимагає активної поведінки суб’єктів. У Конституції України закріплені такі способи виконання норм: а) усі суб’єкти права зобов’язані виконувати Конституцію та закони України; б) держава повинна виконувати ратифіковані міжнародні договори; в) кожен громадянин України має виконувати свої обов’язки.
Використання норм Основного Закону України – форма, при якій суб’єкти права шляхом реалізації наданих їм суб’єктивних прав у вигляді правомочностей або ж дозволу. Даний дозвіл суб’єкт права реалізовує своїми діями та на свій розсуд. Наприклад, громадянин може брати участь у референдумах та виборах, або ж дане право не реалізовувати.
Використовуючи норми конституції, суб’єкти реалізують надані їм Конституцією України право на освіту, працю, житло… Так реалізуються уповноважуючі конституційні норми. Прикладом цієї норми: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» (ч. 1 ст. 41 КУ).
Застосування конституційних норм – функція державних та інших органів, осіб, метою якої є забезпечення адресатам цих норм реалізацію їх обов’язків та прав, також забезпечувати нагляд та контроль за цим процесом. Застосування цих норм має місце в правозастосовчій діяльності органів державної влади, а також інших суб’єктів права та відбувається у встановленому законом порядку.
Так, використання та виконання норм конституції суб’єктами держави часто недостатній для реалізації норм. В певних випадках потрібні позитивні дії громадських формувань, органів держави та органів місцевого самоврядування, також інших суб’єктів права.
При застосуванні конституційних норм важливе місце посідає ст. 8 Конституції України, відповідно до якої норми Конституції – це норми прямої дії. Це положення вперше закріплене в конституційній практиці нашої держави. Проте нормативна основа механізму реалізації Конституції України передбачає можливість як безпосереднього застосування норм, так і опосередкованого, (через норми галузевого законодавства) [6, с. 42-46]. Застосовуючи конституційні норми, нема необхідності та потреби протиставляти опосередковану та безпосередню форми їх реалізації, бо зазвичай норми конституції реалізовуються разом з нормами різних галузей права. А це тому, що самих норм Основного Закону не завжди буває вдосталь для втілення на практиці конституційних приписів. Норми конституції на відміну від інших галузей права недостатньо захищені власними санкціями [7, с. 75].
Проблема реалізації Конституції України відіграє досить вагому роль у забезпеченні втілення на практиці норм та принципів нової Конституції України.
Таким чином, усе вищесказане має безпосередню прив’язаність до посилення стабільності Конституції України. З моменту прийняття Конституції України 1996 року і до сьогодні часто чуємо заклики про скасування посади Президента України, про перегляд положень конституції стосовно власності, компетенції Парламенту, а то і взагалі прийняття нової Конституції України. Це не що інше, як черговий прояв намагання деяких сил, які прагнуть влади, перекроїти Основний Закон України «під себе». Проте такі настрої шкодять нашій державі; з ними не можна добитися її стабільного розвитку у демократичному напрямі в рамках права. Ніхто не вважає чинну Конституцію України досконалою, але небезпечною ілюзією є думка про те, що постійні зміни Конституції України, навіть із бажання «покращити» її, підуть суспільству на користь. Я вважаю, що потрібно навчитися жити за чинною Конституцією України, поважати закони нашої держави та збагачувати їх зміст правозастосовною практикою.

Список використаних джерел:
1. Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм: Монографія / В.М. Шаповал. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 126.
2. Тацій В.Я. Проблеми реалізації Конституції України / В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – № 2 (21). – С. 20-21; Тодика Ю.М. Фактори реалізації Конституції України / Ю.М. Тодика // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – № 3 (30). – С. 22-31; Тодика Ю.М. Функції Конституції України та їх загальна характеристика / Ю.М. Тодика // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 1 (8). – С. 20-25.
3. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія / Ю.М. Тодика. – Х.: Факт, 2000. – С. 334.
4. Литвиненко А. Реалізація Конституції України / А. Литвиненко // Право України. – 1999. – № 7. – С. 57.
5. Бориславський Л.В. Деякі теоретичні і практичні питання реалізації Конституції України / Л.В. Бориславський // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (м. Львів, 13-14 лютого 2003 р.) / [ред. колегія: П.М. Рабінович (гол.), І.Б. Заверуха (відп. секретар), А.М. Бойко та ін.]. – Львів: Юрид. факультет Львівського нац. ун-ту ім. І. Франка, 2003. – С. 121-122.
6.Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебнаядисциплина: Учебноепособие / Ю.Н. Тодыка. – Х.: ФолиоРайдер, 1998. – С. 42-46.
7. Конституційне право України: Підручник / [Л.К. Байрачна, В.С. Журавський, В.П. Колісник та ін.]; за ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2002. – С. 75.