Ковальчук Аліна Анатоліївна (Острог, Україна)
Національний університет «Острозька академія»
 Науковий керівник: Чепіль О.Я.

У статті пояснюється поняття «телевізійний дискурс» та власне йдеться про прийоми та принципи цього явища, за допомогою яких здійснюється маніпуляція свідомістю людини.
Ключові слова: дискурс, телевізійний дискурс, маніпуляція, маніпулятивні прийоми.
В статье объясняется понятие «телевизионный дискурс», и собственно идет речь о приемах и принципах этого явления, с помощью которых осуществляется манипуляция сознанием человека.
Ключевые слова: дискурс, телевизионный дискурс, манипуляция, манипулятивные приемы.
The article explains the concept of “television discourse” and actually refers to the techniques and principles of this phenomenon, whereby the manipulation of human consciousness is obtained.
Key words: discourse, television discourse, manipulation, manipulative techniques.

Маніпуляція — це такий засіб впливу, якого, мабуть, хотів би навчитись кожен і, від якого хотів би захиститись кожен. Ми самі того часто не помічаємо, але це явище присутнє в нашому житті кожного дня. Воно присутнє в наших розмовах та діях. Ми мимоволі самі користуємось ним, проте часто не помічаємо, як принципи маніпуляції застосовують і для впливу на нашу свідомість. Ми також можемо не розуміти, яким чином відбувається так, що нашою свідомістю маніпулюють, як, так-би мовити, з наших рухів, жестів, міміки, усіма іншими невербальними й вербальними проявами нашої особистості може скористатись вмілий маніпулятор.
Щоб розуміти те, як люди підпадають під вплив і, як впливають, потрібно цікавитись різними дисциплінами, це і психологія, і лінгвістика взяті окремо, це і синтез цих наук — психолінгвістика. Варто цікавитись психологією спілкування та психологією маніпуляції свідомістю. Ніхто, мабуть, не посперечається, що необхідно пізнавати і риторику, розвивати культуру мовлення. Потрібно порівну вивчати як вербальне, так і невербальне спілкування, досліджувати дискурс, явище, яке має настільки багато визначень та, яке важко зрозуміти чи осмислити за короткий час, але яке закріпилось в списку лінгвістичних термінів і визнається науковцями. При умові, що людина буде черпати знання з цих дисциплін, вона може навчитись розпізнавати маніпулятивні процеси, маніпуляторів і так далі.
Варто навести значення терміну «дискурс». Дискурс (фр. discourse — розмова; лат. discursus — розмiрковування ) — тип комунiкативної дiяльностi, iнтерактивне явище, тривалий у часi процес, утiлений у певнiй (iнодi значнiй) кiлькостi повiдомлень; мовленнєвий потiк, що має рiзнi форми вияву (усну, писемну, друковану, паралiнгвальну тощо), вiдбувається у межах одного чи кiлькох каналiв комунiкацiї, регулюється стратегiями i тактиками учасникiв спiлкування i являє собою складний синтез когнiтивних, мовних i позамовних (соцiальних, психiчних, психологiчних тощо) чинникiв, якi визначаються конкретним колом «форм життя», залежних вiд тематики спiлкування. Д. має своїм результатом формування рiзноманiтних текстiв i мовленнєвих жанрiв [1]. Таким чином, дискурс — це безпосередньо те, як передається та оформлюється власне iнформацiя.
Власне пiд телевiзiйним дискурсом ми розумiємо процес комунiкацiї у сферi ЗМI з урахуванням його iнтра- та екстралiнгвiстичних контекстiв. Концепт телевiзiйного дискурсу взаємодiє з поняттям стилю, норми, лiтературної мови, мовленнєвого спiлкування та його видiв, але представляє свiй власний рiвень з вiдповiдними структурами та формами. Телевiзiйний дискурс має своєрiдну будову в центрi якої перебувають тi жанри, якi найбiльшою мiрою вiдповiдають головному призначенню телевiзiйної комунiкацiї – впливати на суспiльну думку [2].
Один з найважливiших у засобах масової iнформацiї — фактор повiдомлення — є основоположним у класифiкацiї М. Мазур, де в залежностi вiд iстинностi / неiстинностi iнформацiї автор розмежовує: псевдоiнформування — надмiрне iнформування; дезiнформування — напiвправда, як у пропагандi; параiнформування — натяки; метаiнформування — обман [2].
Тексти телевiзiйних iнформацiйних програм зазвичай супроводжуються екранним зображенням, як невербальним засобом i органiчним складником телевiзiйного журналiстського твору. Зображальнi компоненти телевiзiйних iнформацiйних програм також мають передусiм комунiкативний характер, логiчно поєднуються з iнформацiйним текстом, допомагають створити цiлiсний образ події [2]. Проте, перенасичення невербальних засобів в телевізійних програмах можна використовувати як принцип маніпуляції.
Телевiзiйнi iнформацiйнi програми мають свої просодичнi особливостi, що виявляються цiлою палiтрою характеристик. Професiйною можна вважати, зокрема, також таку iнтонацiйно вивiрену подачу матеріалу журналістом, при якiй аудиторiя чiтко, вiдповiдно з його інформаційною структурою, сприйме повiдомлення про головний факт, вiдрiзняючи його вiд компонентiв розгортання. А взагалi всi складовi тексту виокремлюються певною iнтонацiєю, таким чином формується складений, але цiлiсний iнформацiйний текст завершеного журналістського твору [3]. Та об’єктивне подання матеріалу часом відсутнє в силу досягнення маніпулятивного впливу.
Ми б хотіли зазначити про наступні маніпулятивні прийоми телевізійного дискурсу, що входять до складових людського життя і за допомогою яких здiйснюється вплив на пiдсвiдомiсть людини, тому до особливо вразливих точок, на якi найчастiше спрямовуються манiпуляцiї, вiдносять такі:
1) слово — з метою манiпуляцiйного впливу в мову впроваджуються слова, якi суперечать очевидностi й здоровому глузду та пiдривають процес мислення);
2) число — сила переконання чисел величезна. Якщо людина сприйняла яке-небудь кiлькiсне твердження, навiть абсолютно абсурдне, його вже майже неможливо витиснути не тiльки логiкою, але й кiлькiсними ж аргументами. Число має властивiсть застрягати в мозку незворотньо;
3) акусфера, тобто свiт свiт звукових форм культури. У програмуваннi поведiнки звуки впливають, в основному, не на розум, а на почуття. Музика вiдiграє одне з найважливiших мiсць у всiй технологiї манiпуляцiй, оскiльки миттєво вiдтворює в свiдомостi людинi певнi спогади, якi з нею асоцiюються;
4) образи — манiпуляцiя шляхом подвiйного впливу: поряд з повiдомленням, яке вiдсилається вiдкрито, адресату надсилається «закодований» сигнал, який має розбудити у свiдомостi адресата потрiбнi суб’єкту впливу образи. Цей прихований вплив спирається на «неявне знання», яким володiє адресат, на його здатнiсть створювати у своїй свiдомостi образи, якi впливають на його почуття, думки й поведiнку;
5) логiчне мислення (логiчне мислення прозоре, i його структура чудово вивчена), отже, в нього можна вторгнутися i спотворити програму, позбавивши людину можливостi робити правильнi умовиводи;
6) метафори та стереотипи. Метафори – це готовi штампи мислення. Стереотипи – невiд’ємнi компоненти iндивiдуальної та масової свiдомостi. Завдяки їм вiдбуваються необхiднi скорочення у сприйняттi iнших iнформацiйних та iдеологiчних процесiв у свiдомостi;
7) жодна людина не може прожити без «автоматизмiв» у сприйняттi й мисленнi. Вона не може обмiрковувати кожен раз по-новому типову для повсякдення ситуацiю.
8) почуття — чуттєвий ступiнь вiдбиття перебуває на рiвнi ближчому до зовнiшнього свiту, нiж мислення, i реагує швидше, безпосереднiше. Тому його легше експлуатувати. Крiм того, легше створити «ланцюгову реакцiю», зараження, епiдемiю почуттiв;
9) уява i поведiнка. Уява — це перетворення якоїсь частинки реальностi на образ, створюваний свiдомiстю (фантазiєю) людини. Ця здатнiсть людини необхiдна для розумiння реальностi. Розум оперує тими образами реальностi, якi виробляє уява, i, виходячи з цих образiв речей, люди формують i лiнiю поведiнки. (Для контролю за поведiнкою людей дуже важливо впливати на обидва процеси: формування образiв, виходячи з реальностi формування стратегiї, i тактики поведiнки, виходячи iз образiв, що виникли в свiдомостi. Оскiльки уява — здатнiсть творча, вона значно менше, анiж мислення, схильна до дисциплiни (логiки, традицiї), отже, бiльш вразлива для впливу ззовнi);
10) увага — концентрацiя психiчних процесiв на якомусь об’єктi спрямовує та органiзує всi процеси — сприйняття, мислення, почуття, уяву тощо. (Зосередивши увагу на важливому об’єктi, людина вiдсiює, усуває другорядну iнформацiю. Це i дозволяє їй вести доцiльну психiчну дiяльнiсть. Навiть пiд час читання тексту людина завжди видiляє в ньому кiлька центрiв iнтересу, на яких i зосереджує увагу, а порожнечi (лакуни) мiж ними заповнює «пакувальним матерiалом», який пробiгає перед очима);
11) пам’ять. В цiлях манiпуляцiї свiдомiстю доводиться впливати на всi види пам’ятi людини з одного боку, щоб людина запам’ятала якусь думку, метафору, формулу. З другого, доводиться «вiдключити» її короткострокову чи iсторичну пам’ять, якщо вони створюють психологiчний бар’єр супротиву бажаного впливу.
12) дуже важливий зв’язок емоцiйної пам’ятi та пiзнавання. У манiпуляцiї свiдомiстю впiзнавання вiдiграє ключову роль, бо породжує хибне вiдчуття знайомства. Це стає передумовою згоди аудиторiї з комунiкатором – вiн сприймається аудиторiєю як свiй. Упiзнавання є набагато важливiшим за свiдому згоду з його твердженнями. Тому необхiдною умовою для ефективного впливу є висока частотнiсть реклами;
13) мiф — узагальнене уявлення про дiйснiсть. Моральнi, естетичнi установки, що з’єднують реальнiсть з мiстикою. Це завжди значною мiрою iлюзорне подання, але в силу своєї етичної i художньої привабливостi мiф має великий вплив на масову свiдомiсть. Iнодi мiф є способом замiстити у свiдомостi нестерпний достовiрний образ страшної дiйсностi умовним чином, iз яким можна ужитися [3].
Мета тих, хто бажає манiпулювати свiдомiстю — дати об’єктам такi знаки, щоб вони, вмонтувавши цi знаки в контекст, змiнили образ цього контексту в своєму сприйняттi. Вони пiдказують такi зв’язки свого тексту або вчинку з реальнiстю, нав’язують таке їх тлумачення, щоб уявлення про дiйснiсть було спотворено в бажаному для манiпулятора напрямку. А значить, це зробить вплив i на поведiнку, причому об’єкти будуть упевненi, що надходять у повнiй вiдповiдностi з власними бажаннями. Метою манiпулятора є м’яке пiдведення об’єкта до вибору. Цей вибiр є невiльним i неусвiдомленим [4].
Один з лiдерiв цього напряму Р. Бендлер вважає, що бiльшiсть людей «не користується власним мозком активно й продумано». Розвиваючи цю думку, можна стверджувати, що якщо людина «не користується своїм мозком», то завжди знайдеться людина, яка зробить це за неї. Правда, зробить це у своїх iнтересах. Iншими словами, наша «розумова безгосподарнiсть» вiдкриває для манiпуляторiв широкi можливостi. I не їх вина, що ми дозволяємо собою манiпулювати [5].
Особливого значення манiпуляцiя набуває з удосконаленням iнформацiйних технологiй, якi суттєво розширюють спектр застосування манiпулятивних стратегiй i тактик. Сприйняття повiдомлень залежить вiд номiнативного аспекту подання iнформацiї, оскiльки процес номiнацiї є одним iз видiв психологiчного програмування масової свiдомостi [6].
Графiчнi засоби органiзацiї тексту сприяють його чiткiй вiзуалiзацiї та розставляють акценти повiдомлення, пiдсилюючи його певнi частини. Цi засоби можуть використовуватись окремо або в поєднаннi з iконiчними засобами, пiдсилюючи манiпулятивний потенцiал вербальної частини повiдомлення. Зображення, що супроводжують текст, посилюють вплив вербальної аргументацiї завдяки добору iконiчних елементiв, що вiдповiдає загальнiй манiпулятивнiй iнтенцiї адресанта. Цьому також сприяють кольоровi виокремлення, якi привертають увагу до повiдомлення та через властивостi кольорiв певним чином впливати на психiку людини налаштовують її на конкретне емоцiйне сприйняття iнформацiї [6].
Способiв манiпуляцiї багато, але абсолютно очевидно, що головним є контроль на всiх рiвнях над iнформацiйним апаратом i апаратом формування iдей. Це гарантується дiєю простого правила ринкової економiки. Володiти i управляти засобами масової iнформацiї, як i всiма iншими видами власностi, можуть лише тi, вчиїх руках капiтал. Радiо i телекомпанiї, газети, журнали, видавництва належать конкретним корпорацiям i конгломератам. Тому апарат завжди готовий до активної участi в манiпулятивному процесi [7].
Таким чином, можна зустрiти й такі манiпулятивнi прийоми ЗМI та телебачення:
1. Анонiмний авторитет. Цей прийом введення в оману вiдноситься до так званої «сiрої пропаганди». Давно доведено, що одним з ефективних методiв впливу є звернення до авторитету. Авторитет, до якого звертаються, може бути релiгiйною чи вагомою полiтичною фiгурою, дiячем науки тощо. Iм’я авторитету не повiдомляється. При цьому для бiльшої переконливостi можуть цитуватися документи, оцiнки експертiв, звiти свiдкiв та iншi матерiали.
2. Буденна розповiдь. Якщо потрiбно «привчити» людей до насильства, кровi, вбивств, усякого роду лиходiйств, то щодня в ЗМI повiдомляється про найтяжчi з них. Через декiлька тижнiв такої обробки населення перестає реагувати на найжахливiшi злочини i масовi вбивства, що вiдбуваються в суспiльствi. (Наступає психологiчний ефект звикання).
3. Емоцiйний резонанс. Спосiб створення у широкої аудиторiї певного настрою з одночасною передачею їм пропагандистської iнформацiї. Вiн дозволяє зняти психологiчний захист, який на розумовому рiвнi вибудовує людина, свiдомо намагаючись захиститися вiд пропагандистського або рекламного «промивання мозку». I якщо пропагандистський вплив на людину вiдбувається на емоцiйному рiвнi, поза її свiдомим контролем, нiякi рацiональнi контраргументи в цьому випадку не спрацьовують.
4. Ефект присутностi. Прийом був введений в практику нацистською пропагандою. Включає низку трюкiв, якi iмiтують реальнiсть, їх використовують при «репортажах з мiсця бою» та в кримiнальнiй хронiцi, фабрикуючи заднiм числом зйомку «реального» затримання бандитiв чи автокатастрофи. Iлюзiю «бойової обстановки» створюють, наприклад, рiзкими рухами камери та порушенням її фокусу.
5. Використання медiаторiв. Дана технiка ґрунтується на двох постулатах. По-перше, встановлено, що бiльшого ефекту на формування думки зякого-небудь питання у «середньостатистичної людини» досягають не масованi пропагандистськi кампанiї в ЗМI, а мiфи, чутки i плiтки,якi циркулюють в суспiльствi. Другий постулат витiкає з першого: ефективний iнформацiйний вплив на людину здiйснюється не безпосередньо вiд засобiв масової комунiкацiї, а через значущих для неї, знайомих їй авторитетних людей («лiдерiв думки») — трансляторiв думок i чуток.
6. Коментарi. Повiдомлення про факт супроводжується iнтерпретацiєю коментатора, який пропонує читачевi або глядачевi декiлька варiантiв пояснення. Вiд спритностi коментатора залежить можливiсть зробити необхiдний варiант найбiльш правдоподiбним.
7. Констатацiя факту. Бажаний стан речей подається ЗМI як факт, що вiдбувся. Прийом використовується для створення вiдповiдних настроїв у суспiльствi. Розрахунок на те, що бiльшiсть людей мислить стереотипами: «Диму без вогню не буває», «Раз про це всi говорять — значить так воно i є». Звичним для бiльшостi людей стилем мислення є той стиль, який використовує логiчнi зв’язки «причина — слiдство».
8. Обхiд з флангу. Полягає в дозованiй передачi достовiрних вiдомостей, точнiсть яких наперед вiдома слухачам або читачам i може бути легко ними перевiрена. До категорiї такої «переконливої iнформацiї» вiдносяться фактичнi данi, наприклад, iмена, назви вулиць, iншi деталi, що є достовiрними i в якi «упаковуються» пропагандистськi повiдомлення.
7. Вiдволiкання уваги. Для будь-якого виду манiпуляцiї важливим завданням є придушення психологiчного опору людини навiюванню. Тому будь-яка пропаганда повинна бути комбiнацiєю розважального, iнформацiйного i переконливого компонентiв [7].
Таким чином, приходимо до висновку, що манiпуляцiя — це контроль не просто над свiдомiстю людини, а такий вплив на неї, щоб вона вiдповiдним чином себе поводила i навiть думала. Способiв манiпуляцiї iснує чимало, проте найбiльш ефективнi — це вдало замаскованi i такi, що присутнi у нашому життi практично щохвилинно. I саме це є найбiльш небезпечним, адже довiряючи чомусь, до чого ми звикли (улюблена програма, телепередача, газета тощо), ми уже не можемо поставити пiд сумнiв достовiрнiсть iнформацiї, яку отримуємо. Ми починаємо слiпо довiряти, що є недобре. Манiпуляцiя має безлiч прийомiв: це узагальнення, опущення певної iнформацiї, перенасиченiсть клiше та цифрами, образнiсть, емоцiйнiсть тощо, а також просто вмiла гра того ж самого журналiста чи ведучого програми. Тому варто було б придiляти увагу власнiй проiнформованостi стосовного такого явища як телеманiпуляцiя i таке iнше, а також користуватись бiльше, анiж одним джерелом отримання iнформацiї.

Список джерел використаної літератури:

1. Бацевич Ф.С. Словник термінів міжкультурної комунікації. // [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://terminy-mizhkult-komunikacii.wikidot.com/k
2. Денискіна Г. О. Телевізійне мовлення в світлі лінгвістики тексту І аналізу дискурсу [режим доступу]: http://do.gendocs.ru/docs/index-117533.html
3. Маніпуляція масовою свідомістю [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://znaimo.com.ua/Маніпуляція_масовою_свідомістю
4. Остроухов В.В. Інформаційна безпека — Технології масового маніпулювання. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://pidruchniki.ws/1594102436943/politologiya/tehnologiyi_masovogo_manipulyuvannya
5. Поліщук Л. Д. Структура телевізійного інформаційного тексту (за матеріалами загальнонаціональних каналів) : дис. канд. філол. наук: 10.01.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. — К., 2006. — 260 с. — Бібліогр.: арк. 205-229. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://disser.com.ua/content/267054.html
6. Присяжнюк М. М. Прийоми маніпулювання свідомістю людей через засоби масової інформації. Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони №1(1 )/2008Modern Information Technologies in the Sphere of Security and Defence №1(1)/2008 [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://kobzar1814.blogspot.com/2011/04/blog-post_29.html
7. Українська правда. Маніпуляція свідомістю та політична телереклама 2006. Ярослав Макітра, для УП _ Четвер, 02 березня 2006, 15:17 [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2006/03/2/3072478/
8. Ходаківський Є.І. Психологія управління. Маніпуляція суспільною свідомістю (мсс). Основні положення МСС. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://pidruchniki.ws/16150712/psihologiya/manipulyatsiya_suspilnoyu_svidomistyu_mss