Друга половина XVI ст. – один із найважливіших періодів українського національного життя, який ще називають “першим українським відродженням”.
У цьому хронологічному відрізку вирізняються дві нерозривно пов’язані між собою дати, що відіграють велику роль в українській історії, зокрема в її зв’язках із Європою – Люблінська унія 1569 та Берестейська унія 1596 років. Ці історичні події найбільшою мірою стосувалися українського етносу і певним чином пояснюються тими діями і чинниками історії, культури, філософії, освіти, мови, що відбувалися в Європі.
Литовська держава поступово посилювала свій вплив на українські землі і розширювала свою територію. Упродовж шістдесяти років XVI ст. литовський уряд тричі здійснював кодифікацію права, результатом якої стали три Литовські статути: 1529 р. («Старий»), 1566 р. («Волинський») і 1588 р. («Новий»). [1;с.161] Литовські статути протягом кількох століть з моменту видання відіграли надзвичайно важливу роль в історії правового життя України. Вони стали джерелом усіх кодифікаційних проектів XVIII – початку XIX ст. і продовжували діяти в лівобережних і правобережних губерніях України аж до 1840 – 1842 рр. У Литовських статутах з-поміж іншого передбачалася і розроблена система покарань, яка, на відміну від закріпленої у нормативних актах Київської Русі, передбачала велику кількість жорстоких мученицьких покарань.
В Статутах ми бачимо складну систему майнових покарань, яка включала конфіскацію майна, головщину (штраф за убитого), відшкодування збитків. Особливо суворе покарання передбачалося за крадіжку. Водночас злочин, вчинений шляхтичем, карався легше, ніж такі ж протизаконні дії простої людини. [4;с.185] У випадку нанесення ран шляхтичем шляхтичеві винний карався відрубуванням руки. За подібний злочин, вчинений шляхтичем щодо простої людини, винний карався грошовим штрафом.
Серед майнових покарань чи не най¬більш поширеним видом можна вважати нав’язку. У правовій літературі усталеною є думка, згідно з якою нав’язка є грошовим штрафом, що призначався згідно з Литовськими статутами за заподіяння поранення, побоїв, за незначну крадіжку, вчинену вперше.
Досі нема одностайності з приводу походження назви досліджу¬ваного покарання. Ймовірно того що слово « нав’язка» виникло з перев’язки, тобто перев’язання рани лікарем. З часом нав’язка стала платою за рани і побої, зневагу честі і обмеження волі, а подеколи навіть за пошкодження майна.
Нав’язка відносилася до складних форм покарань, відповідала тим різноманітним елементам злочину, які бути одночасно шкодою для Речі Посполитої та кривдою для одного чи декількох потерпілих. [5;с.119]
Слід відзначити, що Литовські статути детально регламентували розмір нав’язки, передбачаючи три підходи до його визначення. Саме у другому Статуті передбачався окремий розмір нав’зки татарам, а у третьому Статуті – ще й євреям.
Ще одним традиційним підходом до визначення розміру нав’язки була фіксація чіткого розміру вартості шкоди, яка завдається злочином.
Третій підхід до визначення розміру нав’язки базується на натуральній оцінці завданої шкоди. З цього приводу Я. Падох зазначав, що крім грошових виплат, які часто вимірювалися вартістю пошкоджено¬го чи знищеного майна, нав’язка могла виражатися і у виді «натуральних свідчень». Найбільш характерним він був для другого і третього статутів.
Отже, нав’язка була одним з найбільш поширених майнових покарань у Литовських статутах. Водночас, її суть та порядок застосування досі так і не піддавалися серйозним науковим дослідженням, що дало б підстави чітко виокремити ті з її ознак та характеристик, які можна було б запозичити при вдосконаленні чинних норм кримінального права.
Наявна складна система майнових покарань, які жорстоко каралися.

Список використаних джерел:
1.Чубатий М. Огляд історії українського права / М. Чубатий. – М. : УВС, 1976. – 275 с.
2.Іванов В. М. Історія держави і права України : Підручник / В. М. Іванов. – К. : МАУП, 2007. – 552 с.
3.Музиченко П. П. Історія держави і права України / П. П. Музиченко. – К. : Знання, 2007. – 471 с.