Д. М. Мицан
Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника
Івано-Франківськ

Дана стаття присвячена соматичним фразеологізмам у локативному вживанні. Аналізуються основні поняття соматизмів і їх символічні значення у складі ФО української мови. Виокремлюються найбільш вживані назви частин тіла, які є компонентами фразеологізмів. Наводиться поділ таких фразеологізмів згідно структури.
Ключові слова: соматизм, фразеологізм, соматичний фразеологізм, десемантизація соматизмів.
Данная статья посвящена соматическим фразеологизмам в локативном употреблении. Анализируются основные понятия соматизмов и их символическое значение в составе ФЕ украинского языка. Выделяются найболее употребительные названия частей тела которые являются компонентами входящими в состав фразеологизмов. Предлагается деление таких фразеологизмов относительно структуры.
Ключевые слова: соматизм, фразеологизм, соматический фразеологизм, десемантизация фразеологизмов.
The article deals with somatic idioms in locative use. The basic concepts of somatic words and their symbolic meanings in the structure of phraseological units of the Ukrainian language are analyzed. The most frequently used names of parts of body which are the components of idioms are distinguished. The classification of the above idioms is given according to the structure.
Key words: somatic word, idiom, somatic idiom, desemantization of somatic words.

У кожній мові соматизми належать до найдавнішого пласту лексики і беруть активну участь у творенні фразеологічних одиниць (ФО), які ілюструють фрагменти мовної картини світу певного народу. Соматична фразеологічна одиниця (далі СФО) – це стійке словосполучення, до складу якого входить лексичний компонент, що містить назву частини або органа людського тіла. Саме СФО найкраще характеризують антропоцентричне сприйняття світу людиною. Тому актуальними є дослідження соматичної фразеології як способу емоційно-експресивного осмислення дійсності і відбиття фактора суб’єктивності у мові. Посилена увага дослідників зосереджується на позиції людини у процесі мовлення і проблемах функціонування мовної свідомості.
Соматизми виступають найчастіше як семантичні центри сталих виразів, навколо яких утворюються окремі фразеологічні гнізда. Оскільки кожна мова керується чітко окресленим лексичним складом, то кількість цих гнізд чітко обмежена.
Фразеологізми з соматичним компонентом досліджувалися на матеріалі багатьох слов’янських мов: польської (Д. Філляр, А. Пайджіньська, К. Секєрська), української (В. Мокієнко, Л. Коломієць, В. Скнар), російської (Д. Скнарьов), болгарської (С. Саїдова), хорватської (Б. Ковачевич), словенської (Е. Кржишник) та ін. Останнім часом з’явилася значна кількість праць порівняльного характеру, присвячена дослідженню соматичних фразеологізмів двох або більше мов: А. Пайджіньська (на матеріалі польської, чеської і словацької мов), М. Гордии (польської і російської), Е. Міхов (польської і болгарської), А. Смерчко (російської, української і польської), А. Неруш (чеської і української).
Об’єктом нашого дослідження є специфічна група фразеологічних одиниць у яких соматичні компоненти вживаються у локативному значенні. На думку вчених, соматичні компоненти у своєму значенні містять периферійні семи локативності. І саме тому, за допомогою мінімальних додаткових мовних засобів у них відбувається активізація локативності як результат переміщення сем з периферії семної структури до її центру. Тобто у соматичних компонентах фразеологізмів відбувається актуалізація потенційних просторових сем. Цим семам є характерна перехрещення концептів «людина» і «простір».
Треба додати, що поняття локативності не пов’язане з однією лексико-граматичною категорією: воно є наявне практично у всіх самостійних частин мови, а також формує різні класи орієнтирів (прийменники, займенники, прислівники). У загальному вигляді засоби локативності за формальними ознаками можна диференціювати як номінативні, процесуальні і релятивні.
З давніх часів людина прагнула наділити людськими рисами предмети навколишнього світу, у тому числі і неживі. Ш. Баллі стверджував: ”Споконвічна недосконалість людського розуму проявляється також у тому, що людина завжди прагне одухотворити те, що його оточує,… вона постійно усім предметам навколишнього світу приписує риси і прагнення, характерні для її особистості” [1, c. 221].
Є пояснення тому, чому власне назви частин людського тіла продуктивно використовуються в якості метафоричних і метонімічних універсалій при утворенні фразеологізму [3, c. 130]. Називання нового предмету у людини супроводжується асоціаціями, насамперед з тими, які для неї є добре відомими, що постійно знаходяться біля неї. Мовознавці зауважили: завдяки тому, що частини тіла постійно є перед очима, вони і стають специфічним еталоном для порівняння [5, c. 104]. З тією самою причиною пов’язане і те, що у створенні ФО використовуються назви частин тіла тварин (бути у хвості, розпускати пазурі, із шкури лізти) і ін. Таким чином легко пояснити наявність у інших мовах багато чисельних аналогів ФО з соматичним компонентом, які є близькими за структурою, складом і образною спрямованістю вживання.
Що стосується простору, то його «олюднення» було характерним для ранніх періодів розвитку мови, який описує обжитий людиною простір за допомогою соматизмів: підніжжя гори, гірський хребет, золотоносна жила, з лиця землі. З іншого боку саме соматизми початково служили мірою простору (хлопчик-мізинчик, коса до поясу, море по коліна, по лікоть, вище голови).
Слід зазначити, що у фразеології людина може бути зображена як одне ціле (вийти з себе, тримати себе у руках). Також може бути зображена у вигляді її частин – як зовнішніх (висіти на шиї, падати з ніг), так і внутрішніх органів (сидіти в печінках, вирвати з серця).
Однак різні частини тіла мають різну ступінь продуктивності при утворенні метафор. Назви паха, пазуха, пупець у складі соматичних фразеологізмів використовуються дуже рідко, натомість лексеми голова, рука, серце, нога, око часто. Найбільш продуктивними є ті лексеми – соматизми, функції яких в організмі людини є найбільш зрозумілими, саме з цим є пов’язана легкість їх переосмислення. Під час проведення дослідження вияснилося, що в утворенні ФО бере участь біля сорока назв частин людського тіла. Найбільша частота вживання є характерна для соматизмів око – 1444, серце – 745, голова – 740, рука – 566, нога – 371, язик – 283 [4, c. 46]. Досить рідко у складі фразеологізмів трапляються соматизми п’ята, нігті, груди.
Лексеми – соматизми в кожній конкретній мові можуть мати нове вживання пов’язане з символікою денотатів. Існуючи в складі фразеологічних одиниць ці слова, так би мовити, «уточнюються» у своїх функціях, а мовна спільнота приймає їх як належне. Наприклад, про дуже худу особу у різних мовах говорять, вживаючи ФО: українською шкіра та кості, російською кожа да кости, білоруською кожа і кості, польською skόra i kości, болгарською сама кожа и кокали. Можна помітити, що у слов’янських мовах ці форми є подібними, натомість мови інших груп презентують цілком різні форми: англійською nothing but skin and bone (дослівно ҅нічого крім шкіри і костей҅҅ʼ), шведською bara skin och ben (҅тільки шкіра і костіʼ), турецькою bir deri, bik kemik (҅сама шкіра, сама кісткаʼ), в’єтнамською nu’o’ng boc da ( ҅кістки прикриті шкіроюʼ), узбецькою қypyқ cyяк (҅суха кісткаʼ) [7, c. 321]. Як бачимо, соматичні фразеологізми, незважаючи на невеликі культурні відмінності, віддзеркалюють універсальні цінності, які є характерними для багатьох народів. Також кожна мова в понятті соматизму відтворює національну специфіку.
Частини тіла і їх назви у різних мовах виступають не тільки у буквальному значенні – вони також мають символічний характер. Спробуємо проаналізувати основні поняття і їх символічні значення у складі ФО української мови.
Голова. В антропоцентричній моделі світу є центром розуму, місцем духовного життя. У символічному сенсі вона трактується як місце перебування душі і центр народження дітей. Від найдавніших часів розвитку мови голова є значеннєвим центром найрізноманітніших асоціацій і метафор. Ця частина тіла керує думками і розумом, тому основне конотативне значення соматизму – поміркованість і розум або їхня відсутність (мати світлу голову, мати олію в голові, мати свою голову на плечах, дурна голова, пуста голова). Прикметники в складі таких фразеологізмів часто є синонімами до осіб яких окреслюють наведені ФО. Часто лексема «голова» набуває ширшого значення, а саме відповідає за життя людини – вона називає життєво-важливу частину тіла (поплатитися головою, зняти голову з плечей, зломити голову). Додаткове значення вносить сема переваги, яка закладена в семантиці фразеологізмів високо тримати голову, не схиляти голови, у голові. Крім того соматизм голова входить до складу фразеологізмів, які мають значення: 1) фізичний стан (голова морочиться, болить голова, комусь хміль голову розбирає); 2) людська діяльність (хапатися за голову, битися головою об стіну); 3) міра і ступінь: (вище голови, аж у голову, в головах).
Серце. Від найдавніших часів серце є основним людським органом, місцем фізичної сили, центром усіх почуттів і емоцій. За словами Платона це є орган, який перший починає жити в людському тілі і останній який в ньому помирає [6, c. 358]. Досить часто серце вживається як синонім до самої людини (кам’яне серце, зі щирим серцем, відкрите серце, без серця). Велика кількість ФО з даним компонентом утворюють семантичне коло зі значенням місця любовних переживань (припасти комусь до серця, узяти серце, розбите серце, слухатися серця). Фразеологізми з цією лексемою можуть також вказувати на серце як місце і інших почуттів (важко на серці, приймати до серця, носити в серці, туга на серці).
Око. Око у Святому Письмі є символом батьківської турботи Бога, але також і символом суддівського споглядання. Це орган зору завдяки якому людина все бачить і оцінює. Дивитися і оцінювати можна по різному. Можна кинути оком, глянути одним оком, охопити бистрим оком, а можна заглядати в очі, вліпити очі чи проводити очима. Очі також можуть бути показником людських стосунків (говорити у вічі, плювати комусь у очі, зав’язати комусь очі, лізти в очі). Очима можна подавати якісь знаки, що мають конкретне значення: кліпати очима, лупати очима, блискати очима.
Рука. У Біблії руки виступають як символ дії і давання – Бог сам сказав, що Його, Божі руки створили небо і землю. Також рука трактується як керуюча, рятівна або караюча сила [6, c. 362]. Рука у складі СФО відіграє практично універсальну роль – цей соматизм вживається з різноманітними значеннями. Серед них найбільш регулярні ті, які називають дію (розв’язувати руки, піднімати руку, опустити руки), а також соціальні і особисті стосунки (подати руку, носити на руках, зв’язати руки). Такі жести мають символічне значення, яке є добре відомим у багатьох мовах. Фразеологізми з компонентом рука можуть окреслювати фізичний і психічний стан людини (попасти під гарячу руку, мати важку руку). Чисельними також є ФО зі значенням місцезнаходження чогось: взяти у свої руки, прибрати до рук, попасти у руки. Лексема рука, подібно до лексеми голова, може вживатися як синонім до самої людини. З єдиною різницею що голова замінює людину на рівні розуму, поміркованості, а рука з погляду діяльності (на руку комусь, золоті руки, щедрою рукою, чужі руки). Рука як знаряддя праці є одним з найважливіших стереотипів людського мислення. Це закладено у значенні фразеологізмів не жаліти рук, рук не чути.
Нога. Нога і слід (стопа) у своїй символіці є тісно між собою зв’язані. На ногах міцно стоїш на землі, ними щось топчеш або завдяки їм ходиш. Слідом стопи є те, що залишається після відходу. Слід вказує на те, в якому напрямку хтось пішов [6, c. 363]. Нога асоціюється з рухом і швидкістю. Ці два явища можуть бути різними, напр., сунути нога за ногою, налягати на ногу, перебирати ногами. Своє ставлення до когось також можна виразити через ФО упасти комусь до ніг, хапати когось за ноги, топтати під ноги. У сталих сполученнях ноги досить часто протиставляються голові і зв’язаному з нею ментальному началу, так як діючий і механічний орган – розумному: за дурної голови ноги терплять, через дурну голову нема ногам спокою. Соматичні фразеологізми з цим компонентом можуть віддзеркалювати значення стійкості або її відсутності (як у прямому так і переносному значенні) і впевненості в собі: стати на ноги, втрачати грунт під ногами, грунт поповз з-під ніг, стояти однією ногою в могилі. Семантика правого і лівого в стосунку до ноги (як і руки) є універсальною, напр., встати з лівої ноги. «Лівий» в даному випадку означає щось неправильне, негативне.
Спина (плечі). Ця частина тіла символізує надійність, стабільність, захист. Це добре ілюструють фразеологізми сховатися за чужу спину, мати за плечима, мати плечі. Також все, що знаходиться за спиною означає небезпеку, оскільки є поза полем зору і має фактор несподіванки – всадити ніж в спину, удар у спину.
Душа. Це поняття являє собою дещо умовне місце, яке не має конкретного матеріального вираження. Найчастіше цей соматизм входить до складу ФО зі значенням психічного стану людини і особистих стосунків (лізти в душу, з відкритою душею, всією душею).
Аналіз корелятивних відносин між формою і змістом СФО дає змогу виокремити одиниці двох типів: фразеологізми ізосемічної і неізосемічної структури. Для перших властива є кореляція між локативними компонентами, як у формальній, так і семантичній структурі. Наприклад, під носом, під рукою – ҅близькоʼ; плече в плече, рука в руку – ҅впритул один до одногоʼ, разом; нога в ногу – ҅нарівніʼ. Фразеологізми ізосемічної структури представляють небагато чисельну у кількісному відношенні групу. Опираючись на їхню семантику, можна виокремити декілька підгруп фразеологізмів:
– зі значенням далеко (світ за очі);
– зі значенням близько (рукою подати, око в око, під носом, під боком, ніс у ніс);
– зі значенням близько + рух (пліч о пліч, лікоть у лікоть);
– зі значенням не визначеного напрямку (нога людська не ступала, куди очі бачать);
– зі значенням місце розташуванням у просторі (у хвості, в головах, під ногами);
– зі значенням міри (по горло, по вуха, по коліна).
Фразеологізми неізосемічної структури відзначаються асиметрією між компонентами відкритого і закритого типу, яка виражається в невідповідності одиниць плану форми одиницям плану змісту. ФО неізосемічної структури творять декілька ідеографічних груп в залежності від загального значення: 1) діяльність людини (власне дії, мовна діяльність, поведінка людини, спосіб дії) – палець об палець не вдарити, довгий язик, плескати язиками, обвести навколо пальця; 2) соціальний простір (стосунки, соціальна поведінка) – протягнути руку, носити на руках, з відкритою душею, тримати себе в руках; 3) фізичний стан – в поті чола, виживати з розуму, протягнути ноги, встати на ноги, виваливши язик; 4) психічний стан – встати з лівої ноги, грати на нервах, стояти поперек горла, під гарячу руку, сидіти в печінках; 5) інтелектуальний стан – зарубати на носі, вбитися в пам’ять, забивати голову; 6) характеристика людини – шмарок з носа висить, молоко на губах не обсохло, на одне лице, і бровами не веде; 7) міра і ступінь – з голови до ніг, всією душею, комар носа не підточить, пробирати до костей, до нігтів.
Не можна не помітити, що ступінь десемантизації соматизмів в фразеологізмах ізосемічної структури є слабшим ніж у фразеологізмах неізосемічної структури. Мотиваційні моделі перших є доволі прозорими, оскільки частково можуть опиратися на «внутрішню форму» прототипних словосполучень. Наприклад, тотожність мотиваційної моделі ФО типу перед очима, під рукою, куди не кинь оком і інші подібні прототипні сполуки з загальним значенням ҅в полі зоруʼ. Це саме можемо сказати і про мотивації динамічної моделі фразеологізмів типу пліч о пліч, нога в ногу, ніс у ніс (прототипна ситуація – рух людей в одному напрямку на дуже близькій відстані. У фразеологізмів неізосемічної структури рівень десемантизації, безумовно, є вищим хоча б тому, що у них відсутня кореляція між правою і лівою частинами.
Антонімія є притаманна і фразеологізмам інших семантичних рядів. Наприклад, повернутися лицем – повернутися плечима, з душею – без душі, підняти руки – опустити руки, прикусити язик – розпустити язик. Це є свідченням того, що соматизмам є притаманна слаба ступінь десемантизаціі. На підтвердження цього можна навести приклади ФО у яких один і той самий соматизм реалізовує різні семантичні відтінки: по вуха в боргах, закохатися по вуха – ҅҅дуже сильноʼ, нагострити вуха – ҅підслуховуватиʼ, вуха насторожі – ҅в стані готовностіʼ, пропустити повз вуха – ҅не почути, не звернути увагиʼ. [2, c. 64]. Тим не менше в окремих фразеологізмах рівень десемантизації соматичних компонентів є досить високим (дивитися правді в очі).
У когнітивному аспекті концептуалізація вербальних компонентів фразеологізмів тягне за собою і концептуалізацію більш широких понять. Так за посередністю концепту «голова» у ФО передаються уявлення людини про щастя, його інтелектуальному просторі. Голова символізує верх як цілеспрямованість людини до Бога і як рівень її розумової діяльності: на голову вищий, голова варить, голова на плечах, з головою, з головою зануритися і ін. Бінарність онтологічної сутності людини у фразеологізмах підкреслює її психічну контрарність через дуальні ознаки простору. Скажімо у людській будові чітко проглядається трьохвимірність простору: верх – (голова, плечі), низ – (ноги, коліна, стопи), перед – (груди, очі, обличчя), зад – (потилиця, спина), право – (рука, бік, нога), ліво – (рука, бік, нога). За допомогою цих ознак реалізується характеристика простору буття людини, яке у гносеологічному аспекті має білатеральну будову. Звідси і опозитивність умовного простору (тобто простору діяльності, фізичного і психічного простору, соціального простору і ін.): щастя – нещастя, здоров’я – хвороба, життя – смерть, сакральне – світське, багатий – бідний і ін.
Звідси соматизми, які називають нижню частину тіла людини, передають її принижене соціальне положення (лизати п’ятки, у ногах валятися, схилити коліна, поставити на коліна, повзати на колінах), а соматизми, назви верхніх частин тіла, – її високий соціальний статус (високо тримати голову, голова на плечах, брати в руки, з піднятою головою). У СФО спостерігається позитивна конотація вертикального положення людини, яке символізує її здоров’я і життєву активність, і негативна конотація горизонтального – як символу хвороби (стояти твердою ногою, міцно стояти на ногах, встати на ноги, і протягнути ноги, схилити голову, звернути шию, лежати на боці) [8, c. 293].
Однак такий поділ має відносний характер, оскільки ситуаційно один і той самий соматизм може входити до складу фразеологізмів з протилежними значеннями: з піднятою головою – з опущеною головою, впасти на коліна – піднятися з колін. Соматизм «спина» частіше має негативну оцінку дії людини (ховатися за спину, всадити ніж у спину), але може набувати і позитивне забарвлення. Наприклад, сучасний слоган „якщо тобі плюють у спину, значить ти ідеш по переду”.
При більш детальному дослідженні дуальний характер СФО переходить у трихотомію «тіло – розум – душа». Тіло протиставляється розуму і душі, як високе – низькому, земне – сакральному. Часто слову «розумний» з позитивною конотацією протиставляються слова «розумник», «зарозумілий». Аргумент на користь невисокої оцінки розуму в українській мовній картині світу – оцінка в словах «безумство» і «безрозсудно» не завжди негативна (на відміну від слова «бездушний».
Таким чином фразеологізми з соматичними компонентами у локативному вживанні віддзеркалюють об’єктивні і суб’єктивні реалії у світі, в центрі якого знаходиться людина у всіх своїх проявах.
ЛІТЕРАТУРА
1. Балли Ш. Французская стилистика./ Пер. с фр. К.А. Долинина.– М.: Изд-во иностр. лит., 1961, – 394 с.
2. Бобух Н. Антоніми та фразеологізми з семантично протилежними компонентами // Мовознавство. – 1992. – № 4. – С. 62 – 67.
3. Потебня О. Естетика і поетика слова. – К.:Мистецтво, 1985. – 302 с.
4. Ужченко В., Ужченко Д. Фразеологія сучасної української мови. – К.: Знання, 2007. – 494 с.
5. Чайко Т. Названия частей тела как источник метафоры в апеллятивной и ономастической лексике // Вопросы ономастики. № 8-9. – Свердловск, 1974, С. 98 – 106.
6. Fosrner D. Świa symboliki chrześcijańskiej. – Warszawa: Instytut Wydawniczy Pax, 2001, – 544 s.
7. Lewicki A., Pajdzińska A. Frazeologia [w:] Encyklopedia kultury polskiej XX wieku, t. 2: Współczesny język polski /Pod red. J. Bartmińskiego. – Wrocław, 1993, – S. 307 – 326.
8. Lyonys J. Semantyka, t. 2. / Tłum. A. Weinsberg. – Warszawa, 1989, – 246 s.

Джерела
1. Етимологічний словник української мови / Голов. ред. О. С. Мельничук. – К.: Наук. думка, 1982 – 1989. – Т. 1 – 3.
2. Словник фразеологізмів української мови / Укл.: В.М. Білоноженко та ін.. – К.: Наук. думка, 2003. – 1104 с.
3. Фразеологічний словник української мови: В 2 кн.– К.: Наук. думка, 1993.
структури.