У статті охарактеризовано зміст поняття «художній світ». Здійснено аналіз поезії І. Малковича, визначено ключові теми творчості автора.
Ключові слова: художній світ, театралізація, міфологізація.
Annotation: In the article the concept of «art world» is characterized. The poetry of I. Malkovich and key themes of creativity are analized.
Key words: art world, theatricality, mythology.
Дослідження творчості письменника вимагає широкого аналізу усіх елементів творчості, які складають її цілісну систему. Таку творчу систему науковці називають «художній світ». Розкриття значення цього поняття є складним завданням, яке передбачає визначення рамок, деталей та основних ознак цього світу. Для роботи в порядку визначення рис цього поняття необхідним є залучення різних думок і поглядів задля визначення пріоритетних ознак, що дадуть змогу повноцінно аналізувати обраний творчість окремого автора.
Проблема художнього світу є складною і не достатньо розкритою на сьогодні. Щоб ґрунтовно дослідити творчість письменника не достатньо просто проаналізувати твори. Художній світ вимагає віднайдення автора у творчості, його письменницьких інтенцій, життєвого і літературного досвіду. На сучасному етапі літературознавець повинен побачити у творчості особливий світ який існує чи то в системній єдності, чи то в хаосі письменницьких ідей. Художній світ є глобальнішим за творчість і тому поезія І. Малковича, як явище сучасної української літератури, потребує саме такого широкого дослідження.
Категорія «художній світ» сформована у дослідженнях Д. Лихачова, М. Бахтіна, О. Білецького,Ю. Лотмана та інших дослідників. В сучасному літературознавстві цю проблематику розробляють Г. Клочек, В. Халізєв, П. Іванишин та ін. Дослідження цього питання є дуже важливим для сучасної літературознавчої науки. Г. Клочек слушно наголошує: «Якщо позначуваний терміном «художній світ» набуває структурованості – значить з’являється розуміння того, що саме треба досліджувати, а відтак завдяки конкретизації об’єкту відбувається визначеність шляхів та методів його вивчення [3]». Завдяки чіткому розумінню категорії «художній світ» підвищується якісний рівень літературознавчого дослідження, яке повинно охоплювати всі елементи художнього світу.
У праці «Внутрішній світ художнього твору» Д. Лихачов робить висновки про те, що вивчення світу художнього твору має ряд важливих для літературознавства сторін. Дослідник внутрішнього світу твору словесного мистецтва розглядає форму і зміст твору в нерозривній єдності. Художній світ твору поєднує ідейну сторону твору з характером його сюжету, фабули, інтриги. Він має безпосередній зв’язок з мовою твору. Лихачов наголошує на тому, що художній світ твору має внутрішню єдність, яка визначається загальним стилем твору чи автора, стилем літературного напряму чи «стилем епохи» [4, с. 87]. Тому необхідно включати такі визначальні елементи до характеристики художнього світу окремого автора. Це дасть змогу цілком розкрити зміст закладений у понятті та повністю реалізувати дослідницьке завдання.
Мета цієї наукової статті – визначити основні аспекти художнього світу Івана Малковича, одного з найяскравіших представників генерації «вісімдесятників», автора поетичних збірок «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), «Вірші на зиму»(2006) та ін.
Творчість І. Малковича можна назвати елітарною, адже попри високу оцінку літературної критики поет залишається невідомим для широкого загалу. Як зазначає Н. П. Анісімова, «ще у 1980-ті роки Малковичева поезія засвідчила викристалізовування трохи незвичної для широкого читацького загалу умовно-асоціативної манери письма, позначеної виразною театральністю та міфологізмом мислення» [1, с. 36]. Така поезія вимагає особливого читацького смаку, глибокого осмислення, розшифрування письменницьких кодів.
Дослідження художнього світу І. Малковича вимагає звернення уваги на особливості світогляду, формування поетичного почерку автора, його зв’язку з поколінням вісімдесятників. У літературознавчому словнику В. Громʼяка, «художній світ» – створена уявою письменника і втілена в тексті твору образна картина, яка складається з подій, постатей, їх висловлювань і виражених ними духовних феноменів (уявлень, думок, переживань тощо) [5 ]. Художній світ є результатом неповторного синтезу людини і мистецтва, синтезу змінних ідей і думок буття і вічних категорій мистецтва.
В порівнянні з В. Герасим’юком, І. Римаруком, О. Забужко та іншими «вісімдесятниками», творчість І. Малковича обділена увагою критиків. На сьогодні існує низка статей, у яких аналізуються окремі мотиви та стильові особливості його лірики. Тяжіння поета до театралізованого відображення життя вперше помітили М. Ільницький, М. Рябчук, К. Москалець. Окремі аспекти творчості відображено в дослідженнях Н. Анісімової та І. Борисюк.
Творчість поета є небагатослівною і вміщається в декількох збірках, проте змістовно поезія є надзвичайно глибокою. У І. Малковича немає фонових поезій, адже кожна його поезія є відшліфована до особливого поетичного рівня автора. У своїй творчості він прагне до чогось нового, неповторного, про що говорить у передмові до збірки «Із янголом на плечі»: «Коли, все ж, наважуєшся щось записати, завжди ризикуєш здатися банальним, адже так багато людей любили ці слова, дихали ними. Прагнеш простоти й природної вишуканості, а натомість все частіше доводиться згадувати Горація: «Звідки, наприклад, цей глечик, якщо ти до амфори брався?..» [6]. Простота поезії виявляється в її мові, що ніби малює пейзажі гуцульських країв, а поряд з тим ліричний герой здатен побачити складне у простому:
«о саксофон глиняного коминка нашої хати
з ніжним димом букових наспівів [7, с. 132]».
Поет витончено малює картини гуцульського життя, його поезія утворює особливий синтез музики і слова. Малкович-скрипаль чаклує над невидимими мелодіями своїх віршів. Не часто можна відчути мелодію у формі його поезії, проте вона детально відтворюється в уяві читача, завдяки виразному змістовому малюнку. Поет порівнює непорівнюване таким чином, що у читача не виникає відчуття дисгармонії, реципієнт відчуває всю гаму зорових, слухових, нюхових і тактильних образів. Гормонія музики і життя є однією із ключових рис поезії І. Малковича.
Прадавні образи досить часто виринають в поезіях І. Малковича. Така риса притаманна загалом поетам-вісімдесятникам, у яких звернення до архаїчних ритуальних форм повʼязане з духовними пошуками покоління, яке, відштовхуючись від «космічних» шістдесятих, заглиблюється в унікальність мікрокосму людської душі: відбувається інверсія руху думки від «уперед і назовні» до «назад і вглиб»[2, с. 32]. Пошуки себе під лупою історії ми можемо побачити в поезії «Літопис»:
«В зясуванні колін і племен
кров пустив я собі, й під лупою
проступили в літописах вен
Херсонес і вітри за Сулою [7, с. 46]»
У цій поезії розкрито проблеми, які, на думку М. Ільницького, актуальні для поезії вісімдесятників: мотиви історичного звязку поколінь, усвідомлення своєї включеності у біокосмічні ритми і втрату гармонії з природою [2, с. 33]. Малкович майстерно змальовує яскраво історичні картини. Поет гортає прадавній літопис не в архівах чи музеях, а в собі як наслідку історії.
Язичництво і пантеїзм, немов у поезіях Б.‑І. Антонича переплітаються в поезіях І. Малковича з християнством. Руйнування колишніх цінностей – ідеологічних, культурних, націєтворчих та інших – спонукало покоління «вісім десятників» віднаходити художньо-філософські аспекти світовідчуття у фольклорі та міфології, трансформувати традиційні мотиви та образи. Цим пояснюється звернення поетів 80-х до національних прапервнів, до язичницького світогляду та фольклору [1, с. 36].
У поглядах на колоритну тканину поезії погоджуємось з думкою Н. Анісімової, яка вважає, що у поезії І. Малковича трансформуються пантеїстичні уявлення карпатських верховинців про оточуюче довкілля. Цілий спектр гуцульських традицій, осердям якого є синтез язичницьких та християнських вірувань. Міфопоетичний струмінь відчутний у віршах, навіяних давніми образами, нерозривно пов’язаних з первозданною красою гуцульських краєвидів та природою як першоосновою пантеїстичного світосприйняття. Поезія «Правітри: Прабог» є пейзажем, що змальовує давні вірування як минуле, що застигло в туманах, проте вітри, які пронизують його, постійно доносять до нас образи минулого:
«На вод яйці, мов птах, усівся Дух –
висиджує земельку нашу… Вщух
на хвильку вітер: бухкає з глибот [6, с. 32]»
Гуцул-язичник сприймав довкілля як сакральний простір, який наділений надприродними можливостями і може впливати на людину. Стихія цілковито матеріалізується і набуває богоподібності, відбувається міфологізація дійсності. Поеднання минулого і майбутнього, язичницьких вірувань і християнства стає виразником єдності різнопланової української культури.
Важливим елементом художнього світобачення І. Малковича є гендерні особливості українського культурного простору. Про самодостатність жіночого начала і пасивність чоловічого йдеться у вірші І. Малковича «Український південь». Як зазначає І. Борисюк, «попри історичний антураж («кіммерійські срібла і куниці») та очевидні алюзії до легенди про амазонок, рушієм цієї ліричної композиції є не історична ремінісценція, а апеляція до міфологічної тотожності жінка=земля, ствердженої на ранніх стадіях культури і пов’язаної з неусвідомленням ролі чоловіка в зачатті дитини» [2, с. 36].
«Я вже знаю, що це за земля,
я вже знаю, що тут був за лад:
в цих жінках ще й досі промовля
ніжно-навісний матріархат.[7, с. 60]»
Матріархальне минуле невід’ємно поєднується з образом жінки у поезії І. Малковича. В нього жінка постає однією із божественних стихій язичницького пантеону. Жіноча сила і незалежність від чоловіків навіюють лесбійські мотиви, що проявляються в поезіях «Лесбос» і «Житіє скрипальок».
Ключовою рисою поезії І. Малковича можна назвати її своєрідну «бароковість», химерність. Читач бачить перед собою дивовижний театр мініатюрок, який поет змальовує очима дитини. Мова таких поезій є інфантилізованою, зменшено пестливою, проте ці вірші не є дитячими, а спрямовані на аудиторію будь-якого віку. Ангелики, птахи, баранчики, равлики та інші істоти, рослини і тварини стають блискучими акторами магічного вертепу. Аналізуючи персонажів Малковичевих віршів, К. Москалець зауважує, що вони « здрібнюються до комашиних розмірів, а відтак мініатюризованими постають і стосунки між ними, наслідуючи, поміж тим, структуру поведінки справжніх акторів [7, с. 227]. Поезії «Із янголом на плечі», «Лубок» та «Сад Різдвяний» становлять вершину поетичного вертепу. На снігу Різдвяного саду наче оживають сліди янголів:
«Кутає благодать
їх – в найтихішім з садів –
пір’ям холодним риплять
білі гусятка слідів [7, с. 5]»
Якщо на вершині вертепу автор зображає релігійні картини, то внизу читач бачить буденні, часом комічні і фантастичні сценки. Нижні яруси вертепу втілені у формі поезій-інтермедій та поезіях-фарсів, які формують вертепне дійство «Вертепчики, або райськеє діло». Побудовані у формі барокових творів, які розігрувались на сцені в перерві між частинами основного твору, ці короткі діалоги описують кумедні історії, соціальні картини.
Художній світ І. Малковича – це цілий спектр поетичних сюжетів, які заглиблені в культурний, історичний, ментальний образ України. Поет постійно перебуває в пошуках нових форм і сюжетів, проте його творчість важко назвати експериментаторською. Кожне слово, кожна строфа засвідчують високу поетичну майстерність і клопітку роботу з словом. Його поезії – це окремий художній світ, який кількома штрихами вимальовує широкі змістові картини. Специфічна музичність, інфантильність мови, простота образів створюють на перший погляд просту поезію, але глибока концептуалізація, вживання міфопоетичних, релігійних та історичних образів, звернення до культурного досвіду читача призводить до широких філософських картин поезії.
Кожен вірш І. Малковича пронизаний трепетом і ніжністю душі поета-скрипаля, барви картин природи, спогадів, душевних переконань формують неповторного ліричного героя. Поезія стає наскрізною, не поезією миті, а поезією усього життя, що виринає в язичницьких колах буття. Художній світ І. Малковича – це вишукана поезія янголів написана людською мовою, це орієнтування на дитину як першооснову людини. Заглиблення в цей світ дає змогу побачити всі барви і неповторність нової української поезії.
Список використаної літератури:
- Анісімова Н. П. Театралізована модель світу у поезії Івана Малковича з фольклорно-міфологічними мотивами / Н. П. Анісімова // Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія : Лінгвістика і літературознавство : міжвуз. зб. наук. ст. – Бердянськ : БДПУ, 2010. – Вип. ХХІІІ. – Ч. ІІ. – С. 36–47.
- Борисюк І. В. Міфологема космічної ієрогамії в поезії вісім десятників [Електронний ресурс] / І. В. Борисюк. – Режим доступу: ok-spacer.blogspot.com/2007/12/blog-post_27.html
- Клочек Г. «Художній світ» як категоріальне поняття / Г. Клочек. «Художній світ» як категоріальне поняття. // Слово і час. – 2007. – №9. – С. 3-14.
- Лихачов Д. Внутрішній світ художнього твору / Д. Лихачов // Вопр. літератури. – 1968. – № 8. – С.74 – 87.
- Літературознавчий словник-довідник / [ ред. рада: Гром’як Р. Т., Ковалів Ю. І., Теремко В. І.] – 2-е вид., випр., доп. – К. : Академія, 1997. – 752 с.
- Малкович І. Із янголом на плечі / Іван Малкович. – К. : Поет. агенція «Княжів», 1997. – 149 с.
- Малкович І. «Подорожник». Вибрані вірші / Іван Малкович. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013. – 240 с.
- Москалець К. Улюблені розкоші янголів / Рецензія збірки І. Малковича «Із янголом на плечі» / К. Москалець // Критика. – 2000. – № 6. – С. 18–21.