Лозицька Т.
Національний університет «Острозька академія»
Науковий керівник – канд. філол. наук, доц. Зелінська Л. В.

ГЕНДЕРНЕ ДРЕЙФУВАННЯ СТЕРЕОТИПІВ У ДРАМІ-ДИСКУСІЇ Б.ШОУ «НЕРІВНИЙ ШЛЮБ»

Постановка проблеми, та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Здавна статево-рольові стереотипи набувають ознак гендерної сталості. Література, що твориться, як чоловіками, так і жінками, виступає важливим компонентом гендерної соціологізації її читача/глядача. Тиражування гендерних стереотипів реалізується не лише через реконструкцію культурних норм написаних текстів, але й через гендерну сегрегацію приватної та публічної сфер життя автора.
За сучасних умов актуальності набула реінтерпретована проблема гендерних стереотипів, яка повертає до проблеми ієрархії статей, визначає розподіл влади за статями та формує ідеал соціального розвитку. Аналіз механізмів та форм гендерної нерівності, «мужності й жіночості» та їх співвідношення здавна базувався на теоріях, які ведуть свій початок від Гомера, Платона, Аристотеля, К. Маркса, М. Вебера, П. Сорокіна, П. Бурд’є та інших. Зокрема, науковець О. Астаф’єв при дослідженні гендерних стереотипів наголошував, що історично вони формувалися в рамках типів соціального та економічного обміну.
Складність взаємин чоловіка і жінки у доробку Б.Шоу розглядав дослідник Е. Бентлі. Він представив «природне тяжіння статей» [3, с. 41] як фізіологічний, біологічний факт. Такий підхід, що здавався недопустимим для більшості сучасників, драматург поставив вище за загальноприйняті погляди. Іншим аспектом роздумів науковця Б. Дакора стали головні концепти гендерної тематики («Sex and Salvation»). Літературознавець стверджує, що інтелект і мудрість проявляються яскравіше, ніж сексуальність. На його думку, стосунки з чоловіками більше схожі на гру, в якій жінки переслідують чоловіків не для поліпшення матеріального положення або підвищення соціального статусу, а заради продовження роду і створення нового покоління «надлюдей» (Енн – «Людина і надлюдина»; Ліна – «Нерівний шлюб» і ін.). Тому в ранніх творах спостерігається високий ступінь еротизму [5, с. 112].
Характерно, що до гендерної тематики у доробку Б.Шоу звернулися М.Морган та С.Джейн. Так, С.Джейн к публікації «Women in the Plays of George Bernard Shaw» зазначає, що Б. Шоу важливими рисами героїнь вважає самостійність, незалежність, стверджуючи, що свобода може бути досягнута шляхом самовдосконалення, через відмову від загальноприйнятої моралі, через порушення стандартів й стереотипів [7]. Отож, як засвідчили наукові розвідки, пошуки власного стилю привели Бернард Шоу до порушення загальноприйнятого гендерного канону, який здійснив дрейфування від «чоловіка до жінки», від «маскулінності до фемінності», від «мужності» до «жіночності».
Метою написання статті став розгляд та виокремлення традиційних та нових гендерних стереотипів у драмі-дискусії Б.Шоу «Нерівний шлюб». Для досягнення мети було поставлено такі завдання:
1. Окреслити групи гендерних стереотипів та уточнити їх специфіку.
2. Подати приклади образів, що відображають гендерне дрейфування стереотипу та пояснити трактування поведінки цих персонажів драматургом.
Викладення повного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.
У суспільній свідомості побутують як традиційні патріархальні гендерні стереотипи, так і з’являються нові, більш демократичні. Наприкінці ХIХ століття у Великобританії відбувався процес зрівнювання в правах і обов’язках чоловіків і жінок, що став результатом поступового відходу жінок від виконання суто сімейних обов’язків. Звернемось до драми-дискусії Б. Шоу «Нерівний шлюб», щоб виокремити декілька груп ґендерних стереотипів, які ми помітили.
Першу групу характерів представляють стереотипи «фемінності-маскулінності». Фемінність характеризується як пасивне й відтворювальне начало, що проявляється в особистісних характеристиках залежності, піклування, тривожності, низької самооцінки, емоційності. Чоловіче начало людської цивілізації ще в часи античних греків персоніфікувалося в образі Хроноса, що народжує і пожирає своїх дітей. Відтак маскулінність, навпаки, асоціюється з активними характеристиками, такими як агресивність, домінантність, впевненність у собі, логічне мислення, здатність до лідерства. Маскулінність та фемінність є соціально-конструйованими поняттями.
Жіночу поведінку в суспільстві опосередковують певні соціальні очікування від неї. Б.Шоу розуміє, що наприкінці ХIХ століття «жінка з її напруженою емоційністю живо і безпосередньо вбирає особливості свого часу, значною мірою обганяючи його» і трансформує гендерний стереотип. Підтвердженням цьому стала класифікація жіночих персонажів за принципом «жіночна» – «нежіночна» у розділі «Womanly Woman» нарису «Квінтесенція ібсенізму». Інтерес до «жіночого питання» вмотивований був громадською ситуацією, яка спостерігалася у країнах Європи та наростанням невдоволення жінок своїм соціальним статусом. Відтак фігура сильної «постібсенівської», самостійної, незалежної жінки опиняється в центрі «Нерівного шлюбу», як і інших творів цього періоду. «Нова жінка» в пошуках самоідентичності руйнує правила, стереотипи, традиційні уявлення про своє місце в суспільстві. Жінка прагне не абсолютної свободи, а свободи від тих культурно-психологічних настанов, що ведуть до явної чи прихованої дискримінації. Героїні Б.Шоу утверджують важливу ідею: кожна людина встановлює ту міру свободи, за якої їй буде комфортно існувати.
Образи Ліни і Гіпатії у драмі-дискусії «Нерівний шлюб» представляють різні варіанти одного і того ж типу «нової жінки», традиційної для п’єс-дискусій англійського драматурга. Акробатка, що прилетіла з Джо, Ліна Щепановска втілює жіночий тип, в якому зовнішня привабливість поєднується з хоробрістю, розумом і силою. До прибуття Ліни (у чоловічому костюмі пілота) п’єса була наповнена лише словами та думками, а після її появи вчинки урівноважують роздуми:
«Lina. Ive parachuted; but that’s child’s play.
Mrs Tarleton. But aren’t you very foolish to run such a dreadful risk?
Lina. You can’t live without running risks.
Mrs Tarleton. Oh, what a thing to say! Didnt you know you might have been killed?
Lina. That was why I went up.
Hypatia. Of course. Can’t you understand the fascination of the thing? the novelty! the daring! the sense of something happening!» [8]
(«Ліна. З парашутом стрибала. Дитяча забавка.
Місіс Тарлтон. Але це ж нерозумно – так ризикувати собою.
Ліна. А як можна жити не ризикуючи?
Місіс Тарлтон. Що ви таке говорите! Адже ви можете вбитися?
Ліна. Тому я і вирішила полетіти.
Гіпатія. Ну звичайно, ну звичайно! Невже ти не розумієш, до чого це захоплююче? Новизна! Ризик! Пригода!» [2, с. 568]).
У процесі увиразнення «нежіночої» сутності героїнь Б.Шоу використав чоловічу поведінкову модель. Це стосується, зокрема, новомодних, епатажно-шокуючих захоплень Ліни – акробатики та польотів на літаку (що свідчить про активне небажання підкорюватися загальноприйнятим правилам, потерпати від поведінкової сваволі чоловіків): «For the last hundred and fifty years, not a single day has passed without some member of my family risking his life–or her life. It’s a point of honor with us to keep up that tradition» [8] («Ось уже півтораста років як не проходить і дня, щоб член нашої родини не ризикував – або не ризикувала – життям. Підтримувати сімейну традицію – для нас справа честі» [2, с. 569]). Прагнення свободи від патріархальних стереотипів перетворюється на рабство від нових культурних настанов. Ліна весь час у дії, в пошуку. Вона наважується пробувати свої сили в незвичних сферах, не боїться кардинальних змін, божевільних вчинків. Результати її діянь – двоїсті. З одного боку, героїня має можливість розкрити свій потенціал і самореалізуватись, з іншого, – її дії ведуть до втрати жіночності, а часом і до вираженої агресивності, жорстокості. Система взаємовідносин чоловіка і жінки в п’єсі ґрунтується на жіночому домінуванні й включає взаємний флірт, потім дискусію на різні теми, за якою йде викриття, відкидання/купування чоловіка. Прагнучи до гендерної рівності, жінки наприкінці ХIХ століття не намагалися зруйнувати шлюб та сім’ю, а лише бажали подолати хронометр агресії і насильства чоловічого суспільства.
Розуміння маскулінності включає як біологічне значення (володіння первинними сексуальними ознаками), так і соціологічне значення (рольові функції в рамках даної цивілізації). У Б.Шоу маскулінні характеристики чоловічих персонажів замінюються експресивними фемінними. Чоловіки є навіюваними, керованими і готовими йти за жінкою. Типовим прикладом такого персонажа виступає Бентлі. Його легко довести до стану нервового зриву або закохати: «Bentley. I’m sorry for making a fool of myself. I beg your pardon. Hypatia: I’m awfully sorry; but Ive made up my mind that I’ll never marry. [He sits down in deep depression].
Hypatia. [running to him] How nice of you, Bentley! Of course you guessed I wanted to marry Joey. What did the Polish lady do to you?
Bentley. [turning his head away] I’d rather not speak of her, if you dont mind.
Hypatia. Youve fallen in love with her. [She laughs].
Bentley. It’s beastly of you to laugh» [8]
(«Бентлі. Мені дуже соромно, що я так по-дурному поводився. Прошу у всіх вибачення. Гіпатіє, це жахливо з мого боку, але я твердо вирішив, що ніколи в житті не одружуся. (Сідає, глибоко пригноблений).
Гіпатія (підбігає до нього). Як це мило з вашого боку, Бентлі! Значить, ви здогадалися, що я хочу вийти за Джої? Що з вами зробила польська леді?
Бентлі (відвертаючись). Не гнівайтесь, але я волію про неї не говорити.
Гіпатія. Ви закохалися в неї! (Сміється).
Бентлі. З вашого боку свинство – сміятися над цим» [2, с. 613]).
Доповненням характеристики Бентлі виступає істеричність: «Bentley. I will. I’ll lie down and yell until you let me go. I’m not a coward. I wont be a coward» [8] («Бентлі. Ось ляжу зараз на підлогу і буду волати, поки ви мене не відпустите. Я не боягуз. Не хочу бути боягузом» [2, c. 617]). Можливо, причинами заміни гендерних характеристик з маскулінності на фемінність стали: слабкий зв’язок із батьком (сам лорд Самерхайз визнає, що йому важко спілкуватися із сином), емоційність, вразливість (суспільні тенденції у процесах фемізації чоловіків) та відсутність зрілої структури особистості (чіткої ідентифікації себе у суспільній моделі).
Другу групу ґендерних стереотипів репрезентують уявлення про розподіл сімейних ролей між чоловіками і жінками. Для жінок найбільш значущою соціальною роллю залишається роль домогосподарки, матері. Образ «жінки-матері» у «Нерівному шлюбі» репрезентує місіс Тарлтон. Вона має жіночий шарм і гуманність. Портрет цієї героїні є типовим і транслює авторську прихильність до «жінки-матері»: «Mrs Tarleton is a shrewd and motherly old lady who has been pretty in her time, and is still very pleasant and likeable and unaffected» [8] («Місіс Тарлтон – прониклива, по-материнськи добра жінка, колись гарна і все ще приємна на вигляд, що прихиляє до себе і невимушена в поведінці» [2, с. 531]). Фемінний гендерний стандарт приписує матері турботу, емоційність, чуттєвість до проблем інших. Б. Шоу звертає увагу на поведінку матері, підкреслюючи, що цей образ є носієм моральних чеснот, справедливості, мудрості та вимогливості.
Біологічна домінанта фемінності виражається в материнстві та побутових обов’язках. Тому з образом місіс Тарлтон пов’язані буттєво-побутові конфлікти. Для героїні побут – це жорстока невід’ємна реальність. «Жінка-матір» ближча до побуту, занурена в нього та сприймає буття через побут: «I really must go and make the cook do him a Welsh rabbit. He expects one on special occasions. [She goes to the inner door]. Johnny: when he comes back ask him where we’re to put that new Turkish bath. Turkish baths are his latest. [She goes out]» [8] («Піду-но я скажу кухарці – нехай приготує для нього кролика по-уельськи: Джон вважає, що без цієї страви свято не свято. (Прямує до внутрішньої кімнати). Джонні, коли батько повернеться, запитай, куди поставити турецьку ванну? Турецькі ванни – його остання пристрасть. (Виходить)» [2, с. 551-552]). Жіноча чуттєвість місіс Тарлтон є не лише природною, але й соціально обумовленою характеристикою, оскільки жінка виконує у будинку функції дружини. Для Б.Шоу «жінка-мати», «жінка-дружина» – важлива фігура, про що свідчать маленькі сімейні таємниці. Вона особисто займається каналізацією, бо не хоче у подальшому втратити дітей та внуків.
Центральним чоловічим стереотипом виступає батько сімейства – Джон Тарлтон. Він успішний бізнесмен, організатор громадських бібліотек, рекомендує своїм гостям і членам сім’ї читати Ч.Дарвіна, А.Вейсмана, Р.Браунінга, Г.Ібсена, Р.Кіплінга, Ф.Ніцше, В.Уїтмена, В.Шекспіра, А.Шопенгауера та інших лідерів сучасної думки: «But if you want to understand old age scientifically, read Darwin and Weismann. Of course if you want to understand it romantically, read about Solomon» [8] («Але якщо хочете зрозуміти по-науковому, що таке старість, читайте Дарвіна і Вайсмана. Ну, а якщо вас цікавить романтика старості, тоді читайте про царя Соломона» [2, с. 543]).
Епізодичне зміщеннями сценічних хронотопів у бік батька ущільнює розгортання подій, створюючи передумови для реалізації головного задуму драматурга – батько є знаковою фігурою у даній сім’ї. Кожен із членів цієї родини по-своєму ставиться до Джона. Наприклад, дружина вважає його справжнім королем, бо він вміє бути щедрим; син характеризує як людину несповна розуму, а Бентлі називає його Великим Хамом. Сам же герой просить його іменувати Звичайним Джоном.
У процесі творення характеру Джона Тарлтона Б.Шоу використовує прийом «заперечення – ствердження», який допомагає підвищити градус дебатів, тематично переорієнтовувати їх. Так, дебати з політичних питань з лордом Самерхайзом, несподівано переростають у розмову про продукти харчування, бо батька непокоїть ставлення дочки Гіпатії до їжі. Батько сімейства, дискутуючи та об’єднуючи різних героїв, виносить на поверхню завуальовані для глядача причинно-наслідкові зв’язки, створюючи в такий спосіб зони смислового та емоційно-психологічного напруження.
Вибудовуючи образну систему «Нерівного шлюбу» довкола батька як центру, Шоу виносить ряд епізодів на авансцену. За цих умов герой бере паузу або «відчужується» від розмов. У цьому випадку Шоу подає його «крупним планом», щоб вловити внутрішні порухи характеру персонажа: «Tarleton. [He rises solemnly]. Lord Summerhays: I ask you to excuse me for a few moments. There are times when a man needs to meditate in solitude on his destiny. A chord is touched; and he sees the drama of his life as a spectator sees a play. Laugh if you feel inclined: no man sees the comic side of it more than I. In the theatre of life everyone may be amused except the actor» [8] («Тарлтон. (Урочисто встає). Вибачте мене, лорде Самерхайзе, я на кілька хвилин залишу вас. Бувають миті, коли людині необхідно на самоті поміркувати над своєю долею. Щось зачепить в ньому чутливу струну, і ось, подібно глядачеві в театрі, він споглядає драму свого життя. Можете сміятися наді мною – я краще, ніж хто б то не було, бачу, як все це смішно. У театрі життя розважаються всі, крім самого актора» [2, с. 551]). Використання паузи пов’язане також з ексцентрикою та своєрідним фарсом, який розігрує хазяїн дому. Пауза підкреслює кульмінаційний момент розмови та породжує комічно-драматичне звучання ситуації, в якій опинився герой.
Третю групу ґендерних стереотипів визначає зміст праці. Типовим представником та жертвою «капіталістичного виробництва» виступає Стрілець. Картина його ціннісних орієнтацій характеризується нестійкістю та хиткістю матеріального положення. Революціонер-марксист, що розмахує пістолетом, у Б.Шоу проповідує буржуазну мораль. Матеріальний чинник спричиняє цілу низку суперечностей, зруйнувати які спроможна лише доброта ближнього чи увага до його особистості: «Mind: I’m not knuckling down to any man here. I knuckle down to Mrs Tarleton because shes a woman in a thousand. I affirm my manhood all the same. Understand: I dont give a damn for the lot of you» [8] («Тільки зарубайте собі на носі – мене тут ні один чоловік не здолав. Місіс Тарлтон здолала, вірно, але таких жінок, як вона, одна на тисячу. І все одно я стверджую свою особистість. А ви всі нічого не варті» [2, с. 605]). Персонаж Стрілець багато в чому автобіографічний. Шоу, згадуючи про те, як працював клерком в Дубліні до приїзду в Лондон, живучи убого і мріючи про соціальне реформування, повідомляє в листі М.Е. Макналті: «Так, Стрілець прекрасний. Стрілець – це я. Стрілець – незаможний представник середніх верств суспільства» [1, c. 312].
Стрілець освічений, начитаний – це «найбільш піднесений характер, вимотаний роботою, убогістю, втомлений чекати» [6, c. 177]. Самерхайз докоряє йому у відсутності громадських навичок, хоча персонажу не бракує здорового глузду, сили характеру, щоб правильно поводитися в скрутних обставинах: Gunner. Oh, dont you think, because I’m a clerk, that I’m not one of the intellectuals. I’m a reading man, a thinking man. I read in a book–a high class six shilling book–this precept: Affirm your manhood. It appealed to me. Ive always remembered it. I believe in it. I feel I must do it to recover your respect after my cowardly behavior. Therefore I affirm it in your presence. I tell that man who insulted me that I dont give a damn for him» [8] («Стрілець. А ви думаєте – якщо я клерк, значить, і думати не вмію? Я книжки читаю, і думки в мене є. В одній книзі – чудова книга, шість шилінгів за неї виклав – я прочитав таку пораду: стверджуйте свою особистість. Вона мені дуже до душі припала. Завжди її подумки повторюю. Ось так і треба чинити. А зараз особливо, тому що я злякався, і мені потрібно знову заслужити вашу повагу. Тому я стверджую у вашій присутності свою особистість і кажу цьому типу, який образив мене, що він нічого не вартий» [2, с. 603]). Стрілець, у «Нерівному шлюбі» Шоу, створює карикатуру на середній клас, до якого сам належить.
Середній клас, який драматург вважав провідником соціалістичних ідей в період своєї активної участі у Фабіанському суспільстві, вже не розглядається ним як активна сила. На початку XX ст. він бачить єдино можливий крок на цьому етапі розвитку суспільства – викликати у пролетаріату усвідомлення того, що його експлуатують і принижують, парадоксально заявляючи: «У мене ніколи не було ніякого співчуття до робочого класу, окрім бажання знищити його і замінити розсудливими людьми» [4, c. 84]. Введення персонажів, що належать до різних соціальних прошарків, робить п’єсу яскравою і живою за характером дії, широкою по соціальному охопленню проблематики.
Висновок. Таким чином, дрейфування гендерного стереотипу пов’язане із внутрішнім авторським запереченням прийнятого у суспільстві гендерного розподілу, формуванням нових норм, цінностей щодо представників певного гендеру, включенням індивіда до системи капіталістичних зв’язків. Образ Стрільця продемонстрував, що гендерні стереотипи засвоюються та конструюються через систему розподілу праці, вони детермінують гендерні ролі та ідеали, що існують у суспільстві. Здійснений попередній аналіз свідчить, що в драмі-дискусії Б.Шоу «Нерівний шлюб» динаміка гендерного стереотипу, ще очікує свого інтерпретатора.
Література
1. Шоу Б. Автобиографические заметки. Статьи. Письма: Сборник. – М.: Радуга, 1989. С.312.
2. Шоу Б. Неравный брак/ Шоу Б. / пер.с англ. Э. Линецкой // Шоу Б. Полное собрание пьес: В 6 т. -Т. 3. – Л.: Искусство, 1979. – С.525-617.
3. Bentley E. Bernard Shaw / E.Bentley. – New Directions Books, 1947. – 242p.
4. Chesterton G.K. George Bernard Shaw. – NY: John Lane Company, MCMIX, 1909. Р.84.
5. Dukore B. Sex and Salvation/ Pharand M. Dionysian Shaw: The Annual of Bernard Shaw Studies. Vol.24. – Penn State Press, 2004. – P.112-119.
6. Griffith G. Socialism and Superior Brains: The Political Thought of Bernard Shaw. – Routledge, 1993. P.177.
7. Jain S. Women in the Plays of George Bernard Shaw / S. Jain. – Discovery Publishing House, 2006. – 180p.
8. Shaw B. Misalliance / B. Shaw. // Режим доступу: http://pdfbooks.co.za/library/GEORGE_BERNARD_SHAW-MISALLIANCE.pdf