Анотація. У статті досліджено фактори впливу на формування капіталу підприємства. Розкрито визначення капіталу багатьма  відомими авторами. Виокремлено переваги та недоліки використання  власного капіталу для  суб’єкта господарювання.

Ключові слова. Капітал, власні кошти, зобов’язання, фінансова стійкість,оборотні, необоротні активи.

Annotation. In the article the impacts on capital formation business. Definition of capital exposed many famous authors. Thesis there is determined the advantages and disadvantages of using equity for the entity.

Keywords. The capital, own funds, liabilities, financial stability, reversible, non-current assets.

Аннотация. В статье исследованы факторы влияния на формирование капитала предприятия. Раскрыто определение капитала многими известными авторами. Выделены преимущества и недостатки использования собственного капитала для предприятия.

Постанова проблеми. Капітал є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, усіх форм інвестування.

Метою даної статті є дослідження сутності капіталу підприємства, узагальнення ключових підходів до визначення поняття “капітал підприємства”, групування основних факторів впливу на величину прибутку підприємства.             

  Основними показниками та індикаторами економічного розвитку країни прийнято вважати величини, які характеризують рівень виробництва, об’єм валової доданої вартості, рентабельність ведення певного виду діяльності та інші. Більшість з них застосовують і для характеристики економічного стану підприємства. Проте така категорія як «капітал» для аналізу фінансового стану підприємства застосовується значно рідше, а якщо застосовується, то, зазвичай, як додатковий показник, хоча саме капітал є основою та підґрунтям створення та сталого розвитку будь-якого суб’єкта господарювання.

Поняття «капітал» в економічній літературі має багато авторських визначень та трактувань. У більшості випадків вони співпадають, проте все-таки існують деякі відмінності у розумінні даного поняття різними науковцями. Так Карл Маркс в однойменній праці визначав капітал як вартість, яка «самозростає», при цьому поділяючи його на постійний і змінний. Інший класик політичної економії Томас Мальтус капіталом називав те, що витрачається з метою отримання прибутку. Доктор економічних наук, професор Бланк І. О. капіталом вважає накопичений шляхом збереження запас економічних благ у формі грошових коштів та реальних капітальних ресурсів, які їхнім власником залучаються в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходу, та функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов’язано з факторами часу, ризику та ліквідності.

Доктор економічних наук Терещенко О.О. зазначає, що найпоширенішими для визначення капіталу як економічної категорії є два основних підходи: макроекономічний підхід (з народногосподарського погляду); мікроекономічний підхід (з погляду суб’єктів господарювання).

Згідно з першим підходом під капіталом розуміють один із трьох факторів виробництва разом із землею та працею: з капіталом ідентифікуються виробничі засоби, що можуть бути використані для здійснення господарської діяльності (виробництва товарів, робіт, послуг). Крім цього існує також монетаристський підхід, згідно з яким під капіталом розуміють грошові кошти. Проте даний підхід не враховує одну важливу ознаку – гроші є капіталом лише тоді, коли призводять до зростання наявної вартості у процесі нагромадження, зберігання та продажу.

Кандидат економічних наук Савицька Г. В. дає таке трактування капіталу: капітал – це засоби, які є в розпорядженні суб’єкта господарювання для здійснення діяльності з метою одержання прибутку. При цьому для формування капіталу використовуються як внутрішні (власні), так і зовнішні (залучені) джерела.

Початковим етапом в управлінні  капіталу підприємства є його формування. Воно передбачає пошук джерел його залучення, якими можуть бути власні кошти підприємства і зобов’язання. При формуванні капіталу підприємство зацікавлене у залученні необхідної суми коштів за мінімальною ціною. Оскільки структура джерел формування капіталу є визначальною для фінансової стійкості підприємства, при формуванні свого капіталу підприємство балансує між двома пріоритетами – фінансовою стійкістю і вартістю. Власний капітал дозволяє забезпечити максимальну фінансову стійкість, проте не створює податкового щита, що характерно для позикового капіталу.

Процеси формування та залучення капіталу дозволяють накопичити певний об’єм необхідних для ведення господарської діяльності ресурсів, які використовуватимуся відповідно для досягнення визначених підприємством цілей. Відповідно процесам формування розрізняють процеси використання капіталу підприємства.

Основними напрямами використання капіталу підприємства є фінансування його оборотних та необоротних активів. До зазначених напрямів також відносяться витрати майбутніх періодів, необоротні активи та групи вибуття, які є складовими активів підприємства.

Використання власного капіталу пов’язане з такими перевагами для суб’єкта господарювання:

• Сума власного початкововкладеного капіталу є фінансовою основою господарської діяльності підприємства та перебуває у власності суб’єкта господарювання безстроково на безоплатній, безповоротній основі.
• Залучення власного капіталу здійснюється за рішенням органів управління підприємства, тобто не потрібною є згода та погодження умов додаткового фінансування інших ділових одиниць, особливо, якщо частина власного капіталу акумулюється з внутрішніх стосовно суб’єкта господарювання джерел.
• Сформовані за рахунок власного капіталу активи, порівняно з активами, що формуються за рахунок позикового фінансування, генерують вищу норму прибутку, оскільки за використання власних фінансових ресурсів сплата позикового відсотка не передбачена.
• При додатковому залученні власного капіталу з внутрішніх та зовнішніх джерел фінансова стійкість та платоспроможність підприємства зростає.
• Ризик банкрутства при використанні власного капіталу є незначним, порівняно із залученням, для розширення бази фінансових ресурсів підприємства, позикового фінансування.

Поряд з цим, залучення додаткового обсягу власного капіталу має ряд недоліків:

• Обмеженість вибору джерел додаткового фінансування і, відповідно, можливого обсягу залучення капіталу для розширення фінансово-господарської діяльності підприємства.
• Вартість додаткового залученого власного капіталу підприємства перевищує вартість фінансових ресурсів, залучених з альтернативних джерел позикового фінансування, що пов’язано з вищим ризиком акціонерів підприємства, порівняно з його кредиторами.
• Відсутня можливість використання «податкового щита», оскільки виплата дивідендів, які є ціною використання власного капіталу, здійснюється з чистого прибутку, тоді як сплата відсотків за зобов’язаннями є частиною фінансових витрат суб’єкта господарювання і зменшує базу оподаткування податком на прибуток підприємств.
• Додаткова емісія акцій передбачає загрозу скуповування акцій сторонніми інвесторами, що потенційно може спричинити зміну політики підприємства та зміну складу його органів управління.
• Не використовується можливість приросту рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикового фінансування, оскільки за умов використання виключно власних фінансових ресурсів неможливим є перевищення фінансової рентабельності над економічною рентабельністю підприємства.
• Залучення додаткового акціонерного капіталу, як правило, передбачає використання послуг посередників для виходу емітента на фондовий ринок, що безумовно, збільшує технічні витрати на залучення фінансових ресурсів.
• Неможливим є забезпечення достатнього обсягу фінансування потреб господарської діяльності підприємства за рахунок залучення додаткового зовнішнього фінансування за несприятливих коливань кон’юнктури фінансового ринку.
• Залежно від джерела позичкового капіталу підприємства формують відповідні структурні елементи авансованого капіталу. Саме так, довгострокові банківські кредити спрямовуються на формування основного капіталу, а короткострокові — як правило, на поповнення оборотного капіталу.

Кредити як частина позичкового капіталу надаються підприємствам за плату, тобто вони сплачують за його використання певний відсоток від їх суми. Платним для підприємства є і таке джерело формування позичкового капіталу, як випуск облігацій. Це  вигідна форма залучення капіталу, оскільки власники облігацій не мають права втручатися в господарську діяльність підприємства на відміну від акцій, які дають право участі в капіталі. Крім кредитів і випуску облігацій, підприємства можуть залучати для виробничих потреб засоби інших юридичних осіб у вигляді позик, сплачуючи за це певний відсоток. Так, підприємства можуть користуватися комерційним (товарним) кредитом при здійсненні розрахунків за придбану продукцію, надані їм послуги чи виконані для них роботи.

Даний кредит може надаватися постачальниками у формі відстрочки платежу без сплати відсотків. Безоплатним для підприємства є використання і такого джерела позичкового капіталу, як кредиторська заборгованість по заробітній платі, за товари і послуги, за розрахунками з бюджетом, за страхуванням тощо. Ці елементи позичкового капіталу мають бути повернуті підприємством, але поки воно ними володіє до терміну їх погашення (а нерідко і за межами цього терміну), то вказаними коштами таке підприємство розпоряджається на свій розсуд.

Використання позичкового капіталу надає підприємствам, крім прямих, раніше розглянутих переваг, і опосередковані переваги, як наприклад, зменшення бази оподаткування, а відтак, і скорочення платежів до бюджету (проценти за кредит відносять до валових витрат і завдяки цьому зменшується прибуток до оподаткування). Підприємство може отримати додаткову вигоду від використання позичкового капіталу в період підвищення темпів інфляції. Це зумовлено тим, що повернення боргу здійснюється грошима меншої купівельної спроможності.

Водночас залучення підприємствами позичкового капіталу несе в собі і певні загрози. Головна з них — це зростання ризику зниження їх фінансової стійкості та платоспроможності. Крім того, виплачені проценти за кредит є елементом витрат, а отже, вони зменшують масу прибутку підприємства і рентабельність авансованого капіталу. Підприємства, які розраховують на взяття кредиту, можуть понести серйозні втрати в умовах нестабільного зовнішнього середовища і виниклу в зв’язку з цим недоступність кредиту (високі процентні ставки за кредит, завищені вимоги до застави як гарантії кредиту тощо).

Висновки.  Отже, суб’єкт господарювання, залучаючи додаткові обсяги власного капіталу, збільшує свою фінансову стійкість і платоспроможність та мінімізує ризик банкрутства, проте не використовує можливостей зростання фінансового потенціалу, приросту фінансової рентабельності вкладеного капіталу та податкової економії. Позикові кошти також займають досить вагоме місце в структурі капіталу підприємства.

Використання  позикових коштів дає можливість приросту рентабельності власного капіталу, але негативно впливає на фінансову стійкість підприємства. Використання позикових коштів є важливим питанням для кожного підприємства і потребує виваженого підходу до визначення потреби в них, вибору їх джерел та обсягів залучення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ванькович В.Д. Вдосконалення механізму реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємства // Фінанси України. – 2004. – №9. – с.112-117.

2. Зятковська Л.І. Методологічні засади фінансового забезпечення підприємств / Л.І. Зятковська // Фінанси України. – 2007. – № 6. – С. 148-155, с. 58.

3. Зятковська Л.І. Методологічні засади фінансового забезпечення підприємств / Л.І. Зятковська // Фінанси України. – 2007. – № 6. – С. 148-155, с. 58.

4. Зятковський І.В. Фінанси підприємств. – К.: Кондор, 2003. – 464 с.

5. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2000. — 263 с., с.117-121

6. Іващенко В.І., Блюх М.А. Економічний аналіз господарської діяльності. – К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 1999. – 167 с.

7. Карасева И. М. Финансовый менеджмент: учеб. пособие по специализации «Менеджмент организации» / И. М. Карасева. – М.: Омега-Л. – 2010. – 335 с.

8. Ковалев В.В., Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций.

9. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств/ М.Я. Коробов// Навч. посіб. – К.: Знання, КОО, 2006. – 378 с.

10. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія / Л.А. Лахтіонова. – К.: КНЕУ, 2001. – 387 с.

11. Філімоненко О.С. Фінанси підприємства: Навчальний посібник. − К.: Кондор, 2005. − 400 с.