Анотація. У науковій статті вивчаються погляди українського правознавця, історика, громадського діяча, академіка Іоанникія Малиновського щодо форм державного правління, зокрема, що стосується Росії початку XX ст. Досліджується авторське бачення республіканської та монархічної форм правління.

Ключові слова: державний лад, народні представники, конституційна монархія, абсолютна монархія, демократична республіка, аристократична республіка, монарх, президент.

Annotation. Іn the article it is іnvestigated an opinion of Ukrainian lawyer, a historian, a public figure, an academician Ioannykii Malynovskyi concerning forms of state’s government, in particular Russia on the beginging of XX century. It is made a research of an author’s vision of a republic and a monarchy.

Key words: a state system, public representatives, a constitutional monarchy, an absolute monarchy, a democratic republic, an aristocratic republic, monarch, president.

Наукова спадщини академіка Іоанникія Малиновського проходить період активного дослідження науковцями сьогодення. Актуальними для вивчення залишилися, зокрема, і політико-правові погляди науковця на окремі питання теорії держави і права. Метою нашого дослідження є політико-правова думка І. Малиновського щодо форм державного правління, а саме, що стосується Росії поч. ХХ ст.
Значний внесок у дослідження наукової спадщини І. Малиновського здійснили С. А. Некрилов, С. Ф. Фоміних, В. О. Попелюшко, І. Т. ЛозовськийО. В. Булгакова, І. А. Іванніков та інші.
Іоанникій Олексійович Малиновський – український правознавець, історик, громадський діяч, професор з 1899 р., доктор державного права з 1912 р., академік ВУАН з 1925 р. Працював (з 1892) викладачем законодавства у м. Києві, був приватним учителем. З 1895 – професорський стипендіат кафедри руської історії Київського університету, в 1899-1911 рр. – професор Томського університету. У 1913 році одержав професорську кафедру у Варшавському університеті. Після Лютневої революції 1917 року займав офіційні посади: голова Ростовського міського комісаріату, гласний думи і голова культурно-просвітньої комісії міської управи, член ради при нач. Управління народної освіти Особливої наради при головнокомандувачі збройних сил Півдня Росії. З червня 1920 р. по квітень 1925 р. відбував покарання за вироком суду [3, с. 562]. Ученого обвинуватили у контрреволюції, яка полягала в тому, що він: 1) працював у відділі пропаганди при Денікінському уряді; 2) був народним міністром в уряді Денікіна; 3) відступив з урядом Денікіна під час наступу Червоної армії; 4) належав до Партії народної свободи; 5) написав статтю в «Приазовський край» та видав брошури «Монархия и республика» та «Учредительное собрание». Безпосередньо, що стосується «умовно п’ятого» обвинувачення, то Іоаникій Олексійович його визнав, проте зауважив, що у брошурі «Монархия и республика» виступив переконаним республіканцем.
Видання І. Малиновським резонансної брошури пов’язане із утворенням і діяльностю Конституційно-демократичної партії (партії Народної Свободи). Іоанникій Олексійович не тільки вступає в члени цієї партії, але й стає пропагандистом її ідей. Науковець вважав себе «руським» чоловіком і виступав за єдину Росію [4, с. 50].
У своїй брошурі І. Малиновський пише, що «монархія самодержавна повинна уступити місце монархії, обмеженій народним представництвом. Таким є неминучий хід історії, який змінити неможливо». А тому Партія Народної Свободи на другому з’їзді, що проходив у січні 1906 року, прийняла резолюцію про те, що Росія є конституційною (обмеженою) монархією [2, с. 16-17].
Так і сталось після опублікування 17 жовтня 1905 року «Маніфесту про вдосконалення державного ладу» юридично, а після відкриття засідань Державної Думи 27 квітня 1906 року − фактично. У маніфесті зазначалося про те, що від хвилювань, що виникли, може виявитися загроза цілісності і єдності держави. З метою усунення прямих проявів безпорядку у маніфесті проголошуються вимоги надати населенню основи громадянської свободи, залучити до участі в Думі ті класи населення, які на той час були позбавлені виборчих прав, а також встановити правило, згідно з яким жодний закон не міг набрати чинності без погодження Державної Думи [1].
І. Малиновський у «Монархії і республіці» зазначає, що «інститут царської влади потрібно залишити, оскільки авторитет царської влади занадто великий в очах широких мас населення. Для усунення недоліків необхідно допустити представників народу до справ державного управління» [2, с. 16]. Такий перебіг подій він вважає неминучим, чим і пояснює набуття Росією у 1906 році статусу конституційної (обмеженої) монархії.
2 вересня 1917 року тимчасове Правління Росії оголосило про те, що Росія за формою правління є республікою.
І. Малиновський у своїй праці «Монархія і республіка» зазначає, що саме демократична республіка є найбільш досконалою формою державного правління. «Для нас, руських, які задихаються в утисках самодержавства, ідея політичної досконалості виявляється у республіці, яка являється найбільш повним видом народоправління» [3, с. 11].
Малиновський, як ліберал, був упевнений в еволюційному шляху розвитку суспільства. В силу цього, абсолютну монархію у Росії необхідно замінити монархією обмеженою, а на зміну обмеженої монархії повинна прийти республіканська форма правління [4, с. 51]. Проблему стійкої і стабільної позиції монархізму науковець знаходить у звичці народу змішувати «государя» з державою. На його думку, народ глибоко переконаний у неможливості існування держави без государя.
Іоанникій Малиновський говорить про те, що демократична республіка сягає коренями древніх часів, коли люди жили такими невеликими державами, що допускали зібрання всенародних зборів. Як приклад такого порядку наводить швейцарські кантони (два Унтервальдена, два Аппенцеля і Гларусь) [2, с. 26].
У брошурі «Монархія і республіка» І. О. Малиновський виділяє аристократичну республіку, зазначаючи, що «республіка з представництвом від меншості населення називається аристократичною. Ця меншість відрізняється від решти населення знатним походженням, багатством і освіченістю, адже легше отримати освіту багатому, аніж бідному. Виборчі права належать не всім, а лише майновим класам». Аристократичній республіці він протиставляє демократичну республіку, в якій із принципу всезагальності виборчого права допускаються тільки винятки, що пов’язані із забезпеченням свідомого вираження народної волі. Тому за демократичної республіки у виборах не можуть брати участь малолітні і неповнолітні, психічно хворі, злочинці і злісні банкрути. З цією метою для забезпечення принципу правильності вираження народної волі принцип всезагального голосування доповнюється принципами прямого, рівного і таємного голосування. У демократичній республіці парламенту належить законодавча влада. Виконавча ж влада належить правлінню, що складається із президента республіки і міністрів [2, с. 27-28].
У вище згаданій праці автор здійснює порівняння дуалістичної і парламентарної республіки. Говорить про дуалістичну республіку, де народне представництво і правління складають майже дві різні політичні сили. Як приклад наводить Сполучені Штати Америки. У парламентарній республіці є лише одна політична сила – народне представництво. Правління перебуває у залежності від народного представництва. Також як приклад він наводить Францію, у якій президент вибирається не народом, а парламентом. Президент призначає міністрів із числа партії, що складає більшість у парламенті [2, с. 28].
Малиновський здійснює порівняння статусу монарха і президента. Зокрема, зазначає, що монарх має порівняно ширші повноваження, оскільки «у сфері законодавчої діяльності монарху надані більш широкі права, ніж президенту. Монарх має повноваження абсолютного veto, а президенту надано (лише в окремих республіках) – право суспензивного чи стримувального veto» [2, с. 13].
І. Малиновський акцентує свою увагу і на відповідальності органів державної влади з урахуванням тої чи іншої форми правління. Зокрема, зазначає, що за умов нормального порядку президент республіки підлягає юридичній відповідальності. Він може бути притягнутий до суду за свої дії, що порушують норми права. У виключному положенні знаходиться тільки президент Французької республіки: з точки зору юридичної відповідальності його статус схожий до статусу монарха. Але і його слід притягувати до суду за державну зраду [2, с. 13].
Що ж до парламентарної республіки Іоанникій Олексійович Малиновський говорить наступним чином: система відповідальності міністрів перед народним представництвом більше відповідає цілям народовладдя, ніж система відповідальності перед президентом. Тому найбільш вираженою формою народовладдя слід вважати республіку демократичну і парламентарну [2, с. 29].
Висновки.
Отже, Іонанникій Олексійович Малиновський здійснив великий внесок у розвиток російської державності, а також у розвиток політико-правової доктринальної думки початку ХХ ст. Обгрунтував переваги республіканської форми правління; здійснив порівняння дуалістичної та парламентарної республіки; акцентував увагу на необхідності запровадження та функціонуванні інституту юридичної відповідальності органів державної влади.
Список використаних джерел
1. Манифест об усовершенствовании государственного порядка: 17 октября 1905 г. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. hist. msu.ru/ER/Etext/oct1905.htm
2. Малиновський І. Монархія і республіка. – Ростов-на-Дону : Типографія т-ва «Обновленіє», 1917 р. – 100 с.
3. Шемшученко Ю. С. Великий енциклопедичний юридичний словник ∕ Ю. С. Шемшученко. – К. : Українська енциклопедія, 2001. – 792 с.
4. Наукова, просвітницька, громадська та політична спадщина академіка І. Малиновського і сьогодення: Матеріали 1-го Міжнародного науково-практичного семінару; [м. Острог, 16 березня 2012 року]. – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. – 224 с.