Для аналізу і надання оцінки процесу європеїзації держави необхідно розуміти концепцію самого явища. В широкому розумінні, європеїзація, як концепція передбачає виконання критеріїв членства в ЄС, до яких відносяться відповідність демократичним стандартам, таким як повага прав людини та основних свобод, а також верховенство закону, поряд з економічними показниками. Зокрема, для Західних Балкан, на думку дослідниці Тамари Радовановік, європеїзація означає коригування власного супільно-політичного життя за прикладом передових західних моделей, а також безпеку і процвітання в майбутньому. Іншими словами, під європеїзацією слід розуміти процес змін на внутрішньому політичному рівні, рівні політичних акцентів (преференцій) та інституцій спричинених адаптаційним тиском, який походить від процесу європейської інтеграції [3; 18; 23].

Слід зауважити, що це взаємний процес, коли і ЄС і його члени впливають одне на одного. Для такої співпраці в кожному окремому випадку розробляється своя стратегія, яка містить в собі сукупність механізмів здійснення європеїзації. Серед таких механізмів, Флоріан Тройнер, виділяє наступні: моделювання (створення нормативно-правових та інституційних шаблонів), фінансова допомога, рекомендації, а також моніторинг успішності [30].

Оскільки дослідження інтеграції в ЄС як одного з елементів державотворення задає контекст для аналізу наслідків впливу ЄС на демократичне перетворення Хорватії, ми будемо концентрувати свою увагу саме на моніторингу успішності європеїзації.

Отож, що стосується одного з перших показників рівня демократизації, виборчого процесу, то Хорватія вже прийняла деякі демократичні стандарти, такі як зобов’язання ОБСЄ щодо проведення демократичних виборів. Відповідно до рішення Організації з безпеки і співробітництва в Європі / Бюро з демократичних інститутів і прав людини (далі – ОБСЄ/БДІПЛ), вже парламентські вибори 2007 р. в Хорватії були “проведені прозоро і професійно” [25, 1-2]. Подібне підтверджує щорічний Звіт Європейської Комісії від 2008 р., в якому заявляється, що “… вибори були вільними і справедливими” [14, 6].

Існуююча нормативно-правова база загалом забезпечує відповідну основу для проведення демократичних виборів. Проблеми, пов’язані з недосконалістю виборчого законодавства, були вирішені шляхом прийняття нових законів “Про Державну виборчу комісію” (далі – ДВК), “Про списки виборців”, і “Про фінансування політичних партій”. Ці реформи виборчої системи значно зміцнили нормативно-правову базу для належного проведення виборів, підтвердженням чого є парламентські вибори 2011 р. ОБСЄ/БДІПЛ у своєму звіті підтверджує дієвість та прозорість виборчого процесу у Хорватії. Вцілому, парлментські вибори 2011 р. були визнані такими, що відповідають стандартам ОБСЄ, проте було визначено також ряд речей, які потребують подальшого вдосконалення. Так, наприклад, ДВК ефективно функціонує на державному рівні, проте є проблеми на місцевому рівні, пов’язані з професіоналізмом персоналу. У сфері фінансування подальшого вдосконалення потребують питання, що стосуються витрат кандидатів на передвиборчу кампанію та зниження суми витрат на рекламу. Крім того, ОБСЄ/БДІПЛ акцентує на певному дефіциті демократії, а саме на недоліках в управлінні списками виборців і відсутності ясності в тому, як реалізувати положення Конституційного закону “Про національні меншини”, в якому гарантується надання зарезервованих мандатів для представників національних меншин [13; 25, 2-16].

Що стосується децентралізації, то в країні як і раніше існує великий і складний комплекс регіональних і місцевих державних установ, функціональність яких є більш витратною, аніж ефективною. За результатами сесії Конгресу місцевих і регіональних влад 2007 р. було прийнято рекомендацію по подальшій децентралізації місцевої та регіональної демократії у Хорватії. Серед загальних рекомендацій можна виділити такі, як: здійснення чіткого розподілу повноважень місцевих і регіональних органів влади; підвищення рівня фінансування місцевих і регіональних органів влади; проведення загального і більш систематичного перегляду територіальної організації місцевого і регіонального самоврядування для пошуків можливого вирішення проблеми неефективних малих муніципалітетів тощо [31]. Тиск ЄС щодо децентралізації призвів до більш широкого розподілу обов’язків і відповідальності, але брак фінансових ресурсів робить неможливим її ефективне здійснення. У зв’язку з цим, було прийнято одне з важливих положень, яке дозволяє прямі вибори мерів і голів жупаній, що робить ці два інститути більш підзвітними людям на місцевому рівні, що в кінцевому підсумку може сприяти поліпшенню підзвітності місцевих органів в цілому [8].

Безперечно, можна відзначити досягнутий прогрес в області реформи державного управління. Як зазначається у звіті Європейської Комісії, Міністерство державного управління продовжує здійснювати імплементацію Державної стратегії реформи державного управління (2008-2011). Продовжується реалізація Стратегії розвитку персоналу Цивільної служби (2010-2013), поряд з цим було прийнято новий Кодекс етики, який регулює роль і обов’язки підрозділів етики в державній адміністрації. При Навчальному центрі цивільної служби в структурі Mіністерства державного управління організовано безперервне навчання державних службовців всіх рівнів, а також було створено Національний університет державного управління. Однак, діяльність цих установ поки є малоефективною, оскільки органи державного управління й надалі відчувають потребу у професіональних кадрах. В квітні 2011 р. було прийнято зміни і поправки до закону “Про цивільну службу”, за якими влада Міністерства державного управління у здійсненні процедур найму була значно розширена, в той час як було продовжено термін відповідальності державних службовців за незначні або серйозні порушення службових обов’язків. Для забезпечення повної імплементації Загальних актів з адміністративних процедур триває процес погодження відповідного галузевого законодавства. Більшість актів вже прийнято парламентом Хорватії [5; 8; 16; 21].

Як і в інших країнах регіону, політична система в Хорватії занадто фрагментована, з надмірною кількістю політичних партій. Оскільки останнім часом формування хорватського уряду є результатом коаліцій, нерідкими стають політичні маневри в межах або між партіями, що призводить до політичного паралічу, який перешкоджав проведенню реформ в недалекому минулому. Це породжує постійні зміни у правові акти і труднощі в їх здійсненні. Крім того, зловживання посадами у державному секторі (шляхом заступництва) призвело до розширення державного апарату. Подібна практика негативно позначається на прозорості державних закупівель, розвитку ринкової економіки, і послідовності у дотриманні закону [6, 133-134].

Одним з основних завдань Хорватії є перетворення судової системи в надійний і ефективний інститут. Оголошення країни кандидатом на вступ до ЄС стало для неї важливим стимулом до проведення судової реформи. У 2005 р. уряд країни прийняв Стратегію проведення судової реформи разом з планом дій з її виконання, причому в 2008 р. його зміст було переглянуто. У Стратегії ставиться мета підвищити ефективність функціонування органів судової влади шляхом, серед іншого:

• вирішення проблем з нагромадженими завалами судових справ;

• зменшення строків ведення судочинства;

• впровадження інформаційних технологій;

• раціоналізація роботи мережі судових органів;

• підвищення рівня освіти і професіональної підготовки кадрів [27].

Серед ключових завдань, можна виділити раціоналізацію роботи мережі судових органів [5]. На думку міністерства юстиції, з урахуванням розмірів і чисельності населення Хорватії, в ній діє занадто багато судів. Це неефективно і вимагає “величезних матеріальних витрат на їх роботу і утримання”. В оприлюдненому документі з питань раціоналізації роботи мережі судових органів міністерство юстиції викладає план підвищення її ефективності, наріжним каменем якого є об’єднання судів того ж або аналогічного профілю діяльності (тобто муніципальних судів і судів, що розглядають справи про адміністративні правопорушення) [20]. З урахуванням досягнення цієї мети в інтересах вирішення завдань, поставлених перед проектом раціоналізації роботи судів, в ряд відповідних законів внесено зміни. У 2008 р. з метою зменшення числа будівель муніципальних судів було прийнято закон “Про територіальне розміщення судів”, в той час як прийнятим в тому ж році законом “Про юрисдикцію і місця розміщення установ державної прокуратури” передбачалися раціоналізація і об’єднання установ прокуратури. Аналогічним чином, в листопаді 2009 р. був прийнятий закон “Про юрисдикцію і місця розміщення судів, які ведуть справи з адміністративних правопорушень”, поклавший собою початок процесу об’єднання цих судів та зменшення їх числа з 114 до 59. Цей процес буде завершений до 2017 р [32, 53-54].

Одним з важливих заходів, що проводяться в рамках нинішньої програми судової реформи, є безперервне навчання суддів, їх секретарів і державних обвинувачів в офіційно зареєстрованих навчальних закладах [5]. У 2004 р. рішенням міністерства юстиції була створена Судова академія, діяльність якої регулюється законом “Про Судову академію”. Слухачі академії проходять початковий курс навчання і готуються стати кандидатами на зайняття посади судді .

Нещодавно внесеними до закону “Про суди” змінами, які повинні набути чинності в 2013 р., кожному з новопризначених суддів наказується проходження спеціалізованого навчання в Державній школі працівників судових органів, яка є структурним підрозділом Судової академії. Далі, ці зміни регулюють засновані на ряді критеріїв умови просування по службі діючих суддів. Цими змінами за Хорватією закріплюється право вимагати від суддів компенсації у разі недотримання ними “розумних строків” розгляду судових справ, якщо це сталося в результаті навмисно скоєних неправомірних дій або явної недбалості [20; 21].

Аналогічним чином, внесеними до закону “Про державну судову раду” змінами, які набудуть чинності теж в 2013 р., встановлюється порядок відбору суддів та критеріїв їх атестації, які Державна судова рада повинна буде дотримуватися при оцінці кандидатів, які подають заяви про прийом на роботу в якості судді [32, 55].

У своїй, проведеній в листопаді 2010 р., оцінці руху Хорватії на шляху до повного вступу країни в члени ЄС Європейська Комісія відзначає ряд позитивних результатів у галузі проведення судової реформи. Згідно з результатами її оцінки, у 2009 р. завали накопичених судових справ були скорочені на 10%. Разом з тим в оцінці також зазначається неравномірний характер їх зменшення у різних судах. Відзначається зростання кількості справ по виконавчому провадженню, які становлять 40% всіх цивільних справ. У той час як економічна криза викликала велику хвилю судових справ про неспроможність (їх кількість з 2009 р. зросла на 22%), проблеми з виконанням винесених судами рішень як і раніше заважають ефективній роботі судової системи країни [15].

Корупція є загрозою для стабільності демократичних інститутів і верховенства закону в усіх країнах Західних Балкан, включаючи Хорватію. Впершу чергу, це є проявом дефіциту прозорості та підзвітності в державному управлінні і відсутності етичних кодексів поведінки у державному і приватному секторах. Для Хорватії, це питання було і залишається одною з найбільш проблемних зон у переговорах з ЄС. Численні опитування виділили громадську думку про те, що корупція насправді є одною з головних проблем у Хорватії, і є широко поширеною серед представників уряду, політичних партій, а також в судовій системі. Як зазначається у звіті Управління ООН з наркотиків і злочинності за 2011 р., у Хорватії поширеною є практика саме адміністративної корупції, яка пов’язана в першу чергу з хабарництвом [9; 29].

Боротьбу з корупцією Хорватія почала ще на початку 2000 р. Тоді було зроблено політичну заяву про намір заснувати Управління боротьби з корупцією і організованою злочинністю (далі – УПКОЗ).

Іншим кроком стало прийняття у 2002 р. Національної програми та Плану дій боротьби з корупцією, а також створення нової Парламентської комісії з попередження конфлікту інтересів на державній службі, яка була заснована в 2003 р. і приступила до роботи в 2004 р [6].

У жовтні 2001 р. набрав чинності закон “Про Управління боротьби з корупцією і організованою злочинністю”. Його прийняття стало важливою віхою в зусиллях, спрямованих на боротьбу з корупцією і організованою злочинністю в Хорватії. УПКОЗ приступив до роботи в грудні 2001 р., коли був призначений виконуючий обов’язків голови установи, якому було доручено забезпечити функціонування УПКОЗ у повному обсязі. Однак, у зв’язку з перешкодами фінансового характеру та відсутності кваліфікованих і підготовлених прокурорів, минув ще якийсь час, перш ніж служба запрацювала на повну силу [34, 86-93].

Пізніше, вже в ході переговорного процесу з ЄС про вступ, хорватським урядом був прийнятий переглянутий варіант антикорупційної стратегії, яку супроводжує відповідний План дій (червень 2008 року). Вищезгадані документи містять конкретні заходи в сферах суспільно-політичного життя, схильних до корупції [1].

Результатом таких заходів стало 62 місце Хорватії за рівнем корупції в світі. У списку від 0, що свідчить про повну корумпованість суспільства, до 100 (нульовий рівень корупції), Хорватія заробила 46 балів, що значно нижче середнього рівня по ЄС, який становить 63,6. Проте Румунія, Італія, Болгарія та Греція набрали менше балів, ніж Хорватія [10].

В цілому, це є показником прогресу Хорватії та дієвості антикорупційних заходів. Проте, у їх реалізації не вистачає сильної координації та ефективного неполітизованого моніторингу. Як відмічається в Transparency International, в Хорватії антикорупційні заходи було зроблено більше для того, щоб задовольнити вимоги ЄС, ніж розвивати внутрішні антикорупційні сили. Дефіцит звітності підтверджується громадською думкою про те, що деякі групи, особливо політики, є недоторканними перед законом [12].

Таким чином, відповідно до звіту Європейської Комісії в Хорватії “існує необхідність подальшої активізації зусиль щодо попередження, виявлення та переслідуванню корупції”.

Свобода вираження поглядів та інформації в ЗМІ є важливою умовою демократії. У Хорватії, ситуація в цьому секторі поки схожа на інші балканські країни. Тиск і залякування журналістів є реальністю, особливо з тими, які повідомляють про військові злочини і інші чутливі теми. ЗМІ залишаються вразливими від політичного тиску і, за останні роки, було зареєстровано декілька актів залякування журналістів [19].

І хоч у липні 2012 р. був прийнятий новий закон “Про громадське теле-радіомовлення”, проте, й надалі існує необхідність продовжувати зусилля для забезпечення незалежності громадського теле-радіомовлення і підвищення його прозорості [8].

Серед інших внутрішніх факторів, важливість яких в процесі демократизації Хорватії значно підвищилась, є участь громадянського суспільства у суспільно-політичному житті, що вважається передумовою і результатом ефективних і законних демократичних інститутів.

Як і в інших країнах Західних Балкан, у Хорватії низький рівень участі суспільства у визначенні та розвитку громадянського політичного життя став результатом відсутності довіри до демократичних інститутів, низького рівня процесу демократизації, а також негативних наслідків економічних реформ (інфляція, стагнація, високий рівень безробіття, низька купівельна спроможність, корупція). Проте, саме в Хорватії, внаслідок поступової європеїзації держави, громадянське суспільство та громадська думка стають важливим елементом у процесі прийняття рішень, і їх внутрішньополітичний тиск в теперішній час є більш ефективним, ніж кілька років тому [7; 13].

В Хорватії діє велика кількість неурядових організацій (понад 20 000), але, з деякими винятками, їх вплив на державну політику, залишається обмеженим. З метою заохочення і розвитку громадянського суспільства в державі спеціальним законом парламентом Хорватії 16 жовтня 2003 р. був заснований Національний фонд сприяння розвитку громадянського суспільства. Національний фонд пропонує експертну та фінансову підтримку програм, спрямованих на стійкість некомерційного сектора, міжсекторної взаємодії, громадянських ініціатив, благодійності, волонтерської роботи і поліпшення демократичних інститутів суспільства [33].

Проте є певні претензії до діяльності Національного фонду, зокрема, він звинувачується в упередженій і непрозорій процедурі розподілу коштів серед громадських організацій. Фінансова підтримка надається в основному культурним, соціальним та гуманітарним асоціаціям, проте на правозахисні та громадянські організації державне фінансування майже не надходило. За даними опитування, проведеного Інститутом Іво Пілар, громадяни мають в цілому позитивне сприйняття неурядових організацій та вважають їх корисними для суспільства. Більшість опитаних вважають, що асоціації зробили вагомий внесок у підвищення обізнаності про права громадян та розвиток демократії в Хорватії, але в той же час, вважають, що вони не мають вагомого впливу у вирішені конкретних існуючих проблем [7].

Хорватія зробила незначні покращення в галузі прав людини за останні роки. Нею була прийнята законодавча база, яка забезпечує захист основних громадянських і політичних прав людини та їх рівності перед законом. Тим не менш, реформи все ще знаходяться на ранній стадії. В червні 2008 р. було прийнято переглянутий варіант Плану дій реалізації основних реформ у галузі захисту прав людини, але в деяких положеннях прийнятого документу не визначено механізмів, які дозволять ефективний моніторинг його реалізації. Це вплинуло на роботу Уповноваженого з прав людини, оскільки часто-густо національні і місцеві влади ігнорували його рекомендації та інформаційні запити [11; 24].

Для повної відповідності з acquis communautaire в ході переговорного процесу, Хорватія була зобов’язана прийняти важливий закон “Про недискримінацію” в липні 2008 року, але його імплементація досі залишається складним процесом. Відповідно до звіту Європейської Комісії у 2009 р. “на практиці рівень захисту від дискримінації та її судове переслідування ще не відповідали стандартам ЄС” [14].

Інше важливе питання для демократизації суспільно-політичного життя Хорватії є міжнаціональні відносини і права меншин. В першу чергу це стосується сербської меншини. Відносини між сербами і хорватами в 90-х роках XX ст. були дуже напруженими. Після 2000 р. ситуація почала змінюватися в кращий бік, однак проблеми сербсько-хорватських відносин в Хорватії залишаються. В останні роки напруженість між хорватськими сербами і хорватами вдалося згладити завдяки тому, що представники сербів у Хорватії вже з 2005 р. були постійно представлені в хорватському уряді. Ситуація з захистом меншин продовжує поліпшуватися, шляхом реалізації заходів, включаючи положення Конституційного закону “Про права національних меншин” (2002 р.). Відповідно до Конституції, у грудні 2011 р. вісім представників національних меншин увійшли в склад новообраного парламенту. Проте, незважаючи на деякий прогрес, досягнутий у цій області, міжнаціональні відносини, як і раніше, є поширеним і потенційним джерелом конфлікту [16; 28].

Серби в Хорватії часто піддаються соціальній дискримінації. Незважаючи на те, що в Хорватії ведеться робота щодо зниження дискримінації щодо сербів, реальний стан речей залишається на колишньому рівні. Головною проблемою є повернення сербських біженців, що покинули країну під час війни в 90-х роках [24].

Зараз хорватська влада майже нічого не робить для повернення країнських сербів у свої будинки. У хорватських судах справи країнських сербів часто затягуються, що стає серйозною перешкодою для повернення біженців. Тим більше в багатьох будинках країнських сербів зараз живуть боснійські хорвати, які втекли з території Боснії і Герцеговини під час Боснійської війни. На данний момент до Хорватії повернулися близько 115 тис. сербських біженців, близько 200 тис. досі залишаються в сусідніх державах [4].

Поряд з цим, участь національних меншин в органах державної влади залишається нижче рівня, передбаченого законом. У доповіді Amnesty International йдеться про те, що “хорватські серби продовжують піддаватися дискримінації в реалізації деяких економічних і соціальних прав”. Крім того, незважаючи на прийняття в 2005 р. спеціального плану дій щодо поліпшення становища ромської меншини в країні, цигани й надалі стикаються з важкими умовами життя. А саме залишаються проблеми в галузі освіти, соціального захисту, охорони здоров’я та зайнятості [2].

Відповідно до рекомендації Європейської Комісії, Хорватія повинна розвивати дух толерантності по відношенню до меншин, зокрема хорватських сербів, і вжити заходів для захисту тих, хто все ще може піддаватися погрозам або актам дискримінації, ворожнечі або насильства [16].

Економічні та соціальні проблеми ускладнюють відносини між меншинами. Доповідь Єврофонду визначає низький рівень довіри та соціальної згуртованості, причому третина хорватів, вважають, що необхідно дотримуватися обережності у відносинах з іншими національними групами, 35% стверджують, що існує конфлікт між етнічними групами, і 62% висловлюють занепокоєння з приводу напруженості між багатими і бідними [17; 22].

Таким чином, можна зробити висновок що, не зважаючи на повільні темпи реалізації складних реформ, Хорватія й надалі рухається на шляху модернізації та демократизації. Помітним є втручання ЄС у процеси демократизації держави, оскільки більшість тих реформ здійснюється саме за рекомендаціями і настановами Європейської Комісії, у відповідності до європейських стандартів, закладенних у acquis communautaire. Бажання стати членом ЄС вплинуло на встановлення демократичних принципів управління в Хорватії. Країна розвивається в напрямку демократії, інкорпоруючи демократичну практику у свою внутрішню політику.

Список використаних джерел:

1. Action Plan of the Anti-Corruption Strategy [Text] : Revision / Government of the Republic of Croatia. – Zagreb, 2010. – 40 p.
2. Amnesty International report 2011: The state of the world’s human rights [Text] / Amnesty International. – London: Amnesty International Ltd, 2011. – 432 p. – ISBN 978-0-86210-462-7.
3. Börzel T. A. When Europeanization Hits Limited Statehood: The Western Balkans as a Test Case for the Transformative Power of Europe [Text] : The Kolleg-Forschergruppe (KFG) Working paper № 30 / Tanja A. Börzel. – Berlin: (KFG) “The Transformative Power of Europe“, 2011. – 19 p. – ISBN 1868-7601.
4. BTI 2012 – Croatia Country Report [Text] / Bertelsmann Stiftung’s Transformation Index. – Gütersloh: Bertelsmann Stiftung, 2012. – 37 p.
5. Butkovic H. Croatia in the European Union: What can the citizens expect? [Text] / Hrvoje Butkovic, Krševan Antun Dujmović, Ivona Ondelj. – Zagreb: Konrad Adenauer Stiftung, 2007. – 32 p.
6. Cierco T. Europeanization impact on Croatia’s course to democracy [Text] / Teresa Cierco // Nação e Defesa. – Lisboa: Instituto da Defesa Nacional, 2009. – № 122 – 4.a Série. – P. 173-201.
7. Civil Society in Croatia: gaining trust and establishing partnership with the state and other stakeholders [Text] : CIVICUS Civil Society Index Report for Croatia / Gojko Bezovan, Sinisa Zrinscak, Marina Vugec. – Zagreb, 2005. – 119 p.
8. Comprehensive Monitoring Report on Croatia [Text] : Commission Staff Working Document / European Commission. – Brussels: European Commission, 2012. – 53 p.
9. Corruption in Croatia: bribery as experienced by the population [Text] : Report / United Nations Office on Drugs and Crime (UNODC). – Vienna: UNODC, 2011. – 65 p.
10. Corruption Perceptions Index 2012 [Text] / Transparency International. – Berlin: Transparency International, 2012. – 12 p.
11. Croatia – Country Summury 2012 [Electronic resource] / Human Rights Watch. – Mode of access: http://www.hrw.org/world-report-2012/world-report-2012-croatia. – Title from the screen.
12. Croatia – Corruption Challenges Overview [Electronic resourse] / Transparency International. – Mode of access: http://www.transparency.org/country#HRV. – Title from the screen.
13. Croatia [Text] / Petar Doric // Nations in Transit, Freedom House. – Washington D.C., 2011. – P. 163-179.
14. Croatia 2008 progress report [Text] : Commission staff working document / Commission of the European Communities. –  Brussels, 2008. – 74 p.
15. Croatia 2010 progress report [Text] : Commission staff working document / Commission of the European Communities. – Brussels, 20010. – 69 p.
16. Croatia 2011 Progress Report [Text] : Commission Staff Working Paper / European Commission. – Brussels: European Commission, 2011 . – 70 p.
17. Croatians pessimistic about future – survey [Electronic resourse] / Euroactiv. – Mode of access: http://www.euractiv.com/priorities/croatians-pessimistic-future-sur-news-218522. – Title from the screen.
18. Demetropoulou L. Europe and the Balkans: Membership Aspiration, EU Involvement and Europeanization Capacity in South Eastern Europe [Text] / Leeda Demetropoulou // Southeast European Politics. – Athens: Panteion University, 2002. – Volume 3, Issue 2-3. – P. 87-106.
19. Murder of top journalist exposes Croatia’s mafia surge [Electronic resourse] / Euroactiv. – Mode of access: http://www.euractiv.com/enlargement/murder-top-journalist-exposes-cr-news-220723. – Title from the screen.
20. On reforms in Croatia in the field of judiciary and fundamental rights (Negotiation chapter 23) [Text] : Interim report from the Commission to the Council and the European Parliament № 110 (2011) / European Commission. – Brussels, 2011. – 8 p.
21. Programme of the Government of the Republic of Croatia for the adoption and implementation of the acquis for 2012 [Text] / Government of the Republic of Croatia. – Zagreb: Government of the Republic of Croatia, 2012. – 352 p.
22. Quality of life in Croatia: Key findings from national research [Text] / European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2007. – 60 p. – ISBN 978-92-897-0802-9.
23. Radovanovik T. From “Balkanization” to “Europeanization” of the the Western Balkan countries [Text] / Tamara Radovanovik // American International Journal of Contemporary Research. – Irving: Center for Promoting Ideas, 2012. – Volume 2, Issue 4. – P. 207-214.
24. Report on occurence of discrimination [Text] : Activity report for 2009 / Milena Gogić. – Zagreb: Office of the Ombudsman, 2009. – 56 p. – ISSN: 1847-4616.
25. Republic of Croatia parliamentary elections [Text] : Limited Election Observation Mission Final Report / OSCE/ODIHR. – Warsaw: OSCE/ODIHR, 2011. – 23 p.
26. Republic of Croatia parliamentary elections 2007 [Text] : Needs Assessment Mission Report / OSCE/ODIHR. – Warsaw: OSCE/ODIHR, 2007 . – 12 p.
27. Strategy of the Reform of Croatian Justice System: short version [Text] / Croatian government. – Brussels: Mission of the Republic of Croatia to the European Communities, 2006. – 6 p.
28. Tatalovic S. National minorities and Croatian democracy [Text] / Sinisa Tatalovic // Politička misao. – Zagreb: Faculty of Political Science, University of Zagreb, 2000. – Volume 43, Issue 5. – P. 45-59.
29. The Economic and Political Situation in Croatia [Text] : Note / Directorate General for Internal Policies, Policy Department D: Budgetary Affairs. – Brussels: European Parliament, 2010. – 44 p.
30. Trauner F. The Europeanisation of the Western Balkans: deconstructing the EU’s routes of influence in justice and home affairs [Text] / Florian Trauner. – Vienna: Institute for European Integration Research, Austrian Academy of Sciences, 2008. – 22 p.
31. Местная и региональная демократия в Хорватии [Электронный ресурс] /14-ая Осенняя Сессия Конгресса местных и региональных властей. – Режим доступа: https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=1624515&Site=DC. – Название с экрана.
32. Новое в судебной реформе Хорватии [Текст] / Е. Мадир // Право на этапе перехода. – Лондон, 2011. – С. 52-59.
33. Правовые и институциональные механизмы сотрудничества НПО и правительства в Хорватии, Эстонии и Венгрии [Текст] / Катарина Хадзи-Мицева. – Будапешт: ECNL, 2007. – 40 с.
34. Специализированные институты по борьбе с коррупцией: обзор моделей [Текст] : Отчет Организация экономического сотрудничества и развития (ОЭСР) / Г. Клименчич, Я. Стусек. – Париж: ОЭСР, 2008. – 140 с.