ДИСКУРС РИЗИКУ: КОМУНІКАТИВНИЙ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Ущина В.А.
Волинський національний університет
імені Лесі Українки
м. Луцьк

У статті розглядається дискурс ризику, як об’єкт комунікативної діяльності людини у когнітивному та соціальному процесі. Висвітлені деякі структурні, комунікативні та прагматичні особливості дискурсу ризику. Виділено типи ризиків та розмежовано типи дискурсів, у яких про них йдеться.
Ключові терміни: дискурс ризику, ситуація ризику, суб’єкт ризику, комунікація.
В статье рассматривается дискурс риска как объект коммуникативной деятельности человека в когнитивном и социальном процессе. Описаны некоторые структурные, коммуникативные и прагматические особенности дискурса риска. Выделены различные типы рисков и разграничены типы дискурсов, в которых о них идет речь.
Ключевые слова: дискурс риска, ситуация риска, субъект риска,, коммуникация.
The article deals with risk as discourse where risk is seen as the person’s cognitive, communicative and social activity. Sstructural, communicative and pragmatic peculiarities of risk situation textual representation are described. Different types of risk are distinguished.
Key words: discourse of risk, risk situation, risk subject, communication.

У статті розглядаються структурні, комунікативні та прагматичні особливості сучасного англомовного дискурсу ризику. В останні роки все частіше увагу лінгвістів привертають тексти, які тією чи іншою мірою стосуються різного виду ризиків. Більше того, сучасне суспільство перебуває, так би мовити, у перманентному дискурсі ризику, – інформація, що стосується згаданих проблем, безперервним потоком ллється з найрізноманітніших масмедійних джерел. Тому дослідження лінгвістичних основ проблем, пов’язаних з дискурсивною діяльністю суб’єктів у ситуаціях ризику, вбачається нами надзвичайно актуальним.
Прагматичні характеристики вербальної комунікації, пов’язані з ефективністю реалізації мовних знаків у плані впливу мовленнєвої інтеракції на поведінку комунікантів в умовах конкретних ситуацій різного характеру, є предметом вивчення цілого ряду вітчизняних та зарубіжних вчених [1; 3; 4; 5; 6; 7; 9; 10; 11; 14; 16; 18]. Спектр проблем сучасної лінгвістики зумовлений наявністю різноманітних аспектів мовних явищ як об’єкта дослідження. З одного боку, це визначається розмаїттям комунікативних форм мовленнєвої поведінки, багатогранністю стосунків між учасниками дискурсивних практик і ситуацій мовленнєвої взаємодії. З іншого боку, важливим стає дослідження мовної маніфестації рольових виявів суб’єктів спілкування і експектацій, пов’язаних з їх реалізацією в інтерактивному обміні. Згадані факти роблять вивчення різних аспектів будь-якого дискурсу однією зі складних та актуальних проблем у науці про мову.
У сучасній лінгвістиці під дискурсом розуміють мовлення у ситуаційному контексті, або ситуації. Остання може тлумачитися як конкретна ситуація спілкування (на її позначення застосовують терміни «комунікативна / мовленнєва ситуація») або як загальна культурна ситуація («суспільна практика», «культурний контекст»). Друге тлумачення притаманне суспільним наукам (філософії, культурології, соціології тощо), а перше є поширеним у мовознавстві: дискурс трактується як процес ситуативно зумовленої комунікативної діяльності або її результат (текст) [13].
Згадані підходи до визначення змісту терміна «дискурс» не суперечать один одному: вони є різними дослідницькими «проекціями» складного та багатовимірного феномену дискурсу [ibid.]. Отже, навіть вивчаючи дискурс як процес, діяльність, дослідник фактично має справу з результатом цієї діяльності – текстом, але з цього застиглого «відбитку» мовленнєвої діяльності, що відбувається у когнітивному і соціальному контексті, він має вилучити дані, що є релевантними для процесуального аспекту буття природної мови.
Об’єктом презентованого у статті дослідження є англомовний дискурс ризику, що розуміється як розумово-мовленнєва діяльність носіїв англійської мови у ситуації ризику. Предметом розгляду є комунікативні особливості ситуацій ризику, а метою – узагальнення характерних структурних і прагматичних характеристик англомовного дискурсу ризику.
Дискурс ризику має щонайменш два різновиди: а) власне дискурс ризику, тобто дискурс, продукований суб’єктом безпосередньо у ситуаціях ризику (йдеться, наприклад, про мовленнєву поведінку суб’єкта у ситуаціях, пов’язаних із загрозою життю чи здоров’ю), і б) дискурс про ризики, тобто дискурс, у якому обговорюється інформація про можливі ризики, навіюється відчуття небезпеки та нагнітається психологічний тиск у зв’язку з передбаченням ризикованих ситуацій, або ж за примарними ризиками приховується правда про можливі невдачі (особливо у політичному дискурсі).
Поняття «ризик» стало одним з ключових об’єктів академічних та публічних дебатів у гуманітарних науках ще після Другої світової війни [2; 8; 12; 17], однак лінгвістичні дослідження цього феномену розпочалися лише в останні десятиліття [20; 21; 22]. Це, на нашу думку, викликано небаченим ростом кількості публікацій про різновиди ризиків у найрізноманітніших друкованих та електронних засобах інформації. З’явилися такі терміни, як «ризикологія» [13; 15] або «ризик-комунікація» (risk-communication) [22, 106]. Ризик – це потенційна можливість зазнати втрат внаслідок випадкового характеру результатів прийнятих рішень або виконаних дій, у тому числі й дискурсних. Ситуація ризику характеризується невизначеністю її завершення при можливій наявності несприятливих наслідків. Ризик може виникати в найрізноманітніших сферах людської діяльності, пов’язаних з медициною, освітою, політикою, економікою, педагогікою тощо. Відтак, поняття ризику доцільно трактувати у гуманітарних науках широко – як будь-які небажані для сучасного суспільства явища, здебільшого ті, що несуть загрозу життю та здоров’ю людини.
Ситуація ризику визначається нами як ситуація потенційної небезпеки для суб’єкта та характеризується певною обмеженістю в часі, тому у таких ситуаціях виникає необхідність вирішувати проблему швидко. Суб’єкт припускає можливість вирішення проблеми завдяки власним діям або за допомогою іншої сили.
Ризик не є об’єктивним поняттям, тобто його змістом не є фізична дійсність, яка існує незалежно від свідомості людини. Це поняття пов’язане із суб’єктивною сферою людського буття, адже воно втілює раціоналістичну оцінку ситуації, у якій перебуває індивід (або індивіди). Слова risk, danger, possibility, chance, harm активують у свідомості людини знання про негативні та загрозливі наслідки, які представлені концептом чи фреймом РИЗИК / RISK. Концептуальні знання про небезпеку дають змогу визначити цілі учасників комунікативної ситуації, суб’єкт та наслідки загрози, так, наприклад, у реченні “Social researchers have identified many factors that put children at risk of problems from hyperactivity to dropping out of school to becoming involve in crime”, ми виділяємо комунікативну ціль – повідомлення соціологів про проблеми та загрозливі наслідки для дітей; суб’єктів ризикованої ситуації – дітей (children), які знаходяться в ситуації ризику (risk problems); негативні наслідки, а саме: проблеми зі школою, підліткова злочинність (dropping out of school, involvement in crime).
М. Гелідей моделює дискурсну ситуацію, виокремлюючи у ній “поле” (field), “учасників” (tenor) та “форму” (mode) [19, 175–202]. Під “полем” дискурсу дослідник розуміє характер здійснюваної за посередництвом природної мови соціальної взаємодії (наприклад, біологія, медицина, релігія, політика тощо). Оскільки «полем» дискурсу може бути будь-яка сфера людської діяльності, цей перелік має відкритий характер. Можна припустити, що різновидів дискурсу є стільки, скільки є видів діяльності людини, оскільки кожен вид діяльності створює своє «поле» дискурсу з притаманним йому мовним оформленням. Параметр «учасники» співвідносний з рольовою структурою комунікативної взаємодії, тобто стосується статусних, позиційних та реляційних ролей, як постійних, так і тимчасових (наприклад, батько – дитина; лікар – пацієнт тощо). Параметр «форма» пов’язаний з особливостями символічної організації здійснюваної за допомогою мови діяльності (усна – письмова; формальна – неформальна; опис – розповідь тощо).
Визначення дискурсу ризику за цими параметрами дозволяє вивести такі його критерії: «поле» – ситуація ризику, що характеризується наявністю небезпеки для учасників – обох або одного з них (це може бути діалог у ситуації ризику або розмова про те, що ситуація є ризикованою). «Учасники» – англомовні учасники комунікативної ситуації ризику. «Форма» – усна, опосередкована письмовим мовленням, або письмова (у випадку медійних текстів про ризики). Джерелом матеріалу для вивчення англомовного дискурсу ризику слугують наукові та медіа-тексти, представлені Інтернет виданнями, газетними та журнальними статтями, у яких висвітлюється тема ризику, а також сучасні англомовні художні тексти, у яких описуються ситуації дискурсу, що обов’язково включають її учасників та їх мовленнєву поведінку.
Медіа-тексти мають описовий характер, оскільки „ризик” у них є предметом вивчення різноманітних наук (медицина, психологія, педагогіка, економіка та ін.) і розглядається з різних точок зору. У художньому тексті ситуація ризику представлена не лише з точки зору автора, а й з огляду на сприйняття самого читача – кожен аналізує ризиковану ситуацію, спираючись на власний життєвий досвід, культуру, світогляд.
У вивченні ризиків, представлених у художньому дискурсі ризику, ми вважаємо доцільним враховувати погляди російського лінгвіста С.О. Сухих, який виділяє комунікативно-прагматичні зразки мовленнєвої поведінки – типи або сценарії взаємодії, до складу яких входять соціальні норми, ситуативний контекст (місце і час мовленнєвої події), соціальні стосунки, рівень формальності [13, 47]. Необхідно зазначити, що художній дискурс ризику залежить також від характеру мовленнєвої діяльності – її цільової спрямованості, мотивів адресанта, зміни в ситуаціях спілкування, перш за все в почуттях та поведінці адресата [14, 25]. Отже, під час аналізу дискурсу ризику значення також набуває соціальність мови та позамовні соціальні фактори, що виявляється у мовному оформленні соціально-вагомих подій та особливостях адресантно-адресатної конфігурації, коли адресатом є соціум.
Контент-аналіз публікацій у престижних американських та британських періодичних виданнях, які тим чи іншим чином пов’язані з даною тематикою, дозволив нам виділити типи ризиків, що найактивніше обговорюються в пресі:
а) природні ризики (екологічні проблеми, кліматичні зміни, природні лиха, глобальне потепління); б) соціальні ризики (техногенні катастрофи, бідність, безробіття, демографічні проблеми, расова нетерпимість, злочинність); в) суспільно-політичні ризики (економічні та політичні кризи, політичні перевороти, війни, революції); г) моральні ризики (внаслідок порушення релігійних заповідей, невиконання обов’язків, недотримання морально-етичних постулатів людина ризикує бути покараною докорами сумління); д) ризики, пов’язані зі станом здоров’я (фармакологічна продукція, хвороби, неправильне харчування, продукти харчування, екологічні загрози, ожиріння, медицина та охорона здоров’я); е) містичні ризики (різноманітні передбачення катастроф, кінця світу т.і.).
У психології, приміром, ризик розглядається, як ситуативна характеристика діяльності, що полягає в невизначеності її результату і можливих несприятливих наслідках у разі невдачі; у медицині ризик – це наявність певної вірогідності загроз життю людини, спричинених чинниками, що шкодять її здоров’ю (алкоголь, куріння, наркотики, рання вагітність, невдала медична допомога та ін.). Суб’єктом ризику в зазначених ситуаціях є індивід з його особистісними якостями і характеристиками, в тому числі пов’язаних з мовленнєвою діяльністю. Такі ризики мають „індивідуальний характер”. Однак існує велика кількість ризиків, пов’язаних з незалежними від окремої людини причинами, як от – глобальне потепління чи техногенні катастрофи. Такі ризики ми називаємо „колективними”, і відносимо до них природні, соціальні, суспільно-політичні. Очевидно, що подібні ризики частіше описуються у медіа-текстах, ніж в художній літературі. Мовленнєва поведінка людини безпосередньо у ситуаціях ризику індивідуального характеру є певною актуалізацією специфічної активності людини в ситуації вибору, саморегуляцією у прийнятті ризикованих рішень або дій. Участь індивіда у обговоренні потенційних ризиків (у тому числі й колективних) передбачає вплив механізмів диспозиційних передумов, що виявляються як примірювання до ситуації власних можливостей, які включають інтелектуальні, особистісні та соціальні риси суб’єкта ризику.
Підводячи підсумки, важливо наголосити, що дискурс ризику є процесом комунікативної діяльності людини, тому перспективи наших подальших розвідок вбачаємо у детальному вивченні особливостей вербальних та невербальних виявів її мовленнєвої поведінки у ситуаціях ризику.

БІБЛІОГРАФІЯ
1. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. 2-е издание, исправленное. – М.: «Языки Русской культуры», 1999. – 895 с.
2. Вилдавски А., Дейк К. Теория восприятия риска // THESIS, Вып. 5, 1994. – С. 268-276.
3. Воробьева O. Текстовые категории и фактор адресата. – К.: Вища школа, 1993. – 198 с.
4. Демьянков В.З. Доминирующие лингвистические теории в конце ХХ века. // Под ред, Степанова Ю.С. Язык и наука конца 20 века. – М.: Российская Академия наук. Институт языкознания РАН, 1995. – С. 239-321.
5. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. – Волгоград: Перемена, 2004. – 390 с.
6. Карасик В.И. Структура институционального дискурса // Проблемы речевой коммуникации: Межвуз. сб. науч. тр. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 2000. – С. 25-33.
7. Карасик В.И. Языковые ключи / В.И. Карасик. – М.: Гнозис, 2009. – 406 с.
8. Лоуви Т. Риск и право в истории американского государства. // THESIS, Вып. 5, 1994. – С. 253-267.
9. Потапенко С.І. Сучасний англомовний медіа-дискурс: лінгвокогнітивний та мотиваційний аспекти: Монографія. – Ніжин: Видавництво НДУ імені Миколи Гоголя, 2009. – 391 с.
10. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер”, 2001. – 656 с.
11. Почепцов Г. Психологические войны. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер”, 2000. – 528 с.
12. Ручкина М.В. Субъект риска: философский и междисциплинарный дискурс // Известия Росс. гос пед.. ун-та им. Герцена / Общественные и гуманитарные науки, № 77, 2008. – С. 155-160.
13. Сухих С.А. Личность в коммуникативном процессе. Краснодар: Изд-во Юж. ин-та менеджмента, 2004. – 155с.
14. Шевченко І. С., Морозова О. І. Дискурс як мисленнєво-комунікативна діяльність / Ірина Семенівна Шевченко, Олена Іванівна Морозова // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен: (Колект. монографія) / Л.Р.Безугла, Є.В.Бондаренко, П.М.Донець та ін.; Під загальн. ред. І.С.Шевченко. – Харків : Константа, 2005. – С. 21–29.
15. Яницкий О.Н. Социология риска: ключевые идеи // Мир России, №1, 2003. – С.3-34.
16. Dijk T. A. van. Cognitive situation models in discourse production: the expression of ethnic situations in prejudiced discourse (chapter 4) // T. A. van. Dijk // Language and Social Situations. – New York …, 1985. – P. 61–79.
17. Douglas M. “Risk as a Forensic Resource // Daedalus, Fall, v.119, no. 4/ American Academy of Arts and Sciences, 1990. – Р. 242.
18. Fairclough N. Critical Discourse Analysis. – London and New York: Longman, 1998. – 265 p.
19. Halliday M.A.K. Language as social semiotic: The social interpretation of language and meaning. – London: Edward Arnold, 1978. – 256 p.
20. Lupton D. Risk as moral danger: the social and political functions of risk discourse in public health // International Journal of Health Services, Kingswood, Australia #23 (3), 1993. – P. 425-435.
21. Stallings R. A. Media Discourse and the Social Construction of Risk // Social Problems, Vol. 37, No. 1, California: University of California Press. 1990. – P. 80-95.
22. Zinn Jens O. Risk as Discourse: Interdisciplinary Perspectives // CADAAD (Critical Approaches to Discourse Analysis across Disciplines, vol. 4 (2), 2010. – P. 106-124.

Залишити відповідь