У статті розглянуті особливості значення засад справедливості та добросовісності для правозастосування. Також було досліджено питання доктринального визначення засад справедливості та добросовісності.  

Ключові слова: засади, цивільне право, справедливість, добросовісність.

The article describes the features of principles of justice and conscientiousness for the law enforcement. Besides, the question of doctrinal definition of principles of justice and conscientiousness was researched.

Keywords: principles, civil law, justice, conscientiousness.

 Постановка проблеми. Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЦК України, у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права). Вказане положення зумовлює необхідність визначення вказаних принципів (засад). Зокрема, згідно з ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є:

• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законом;
• свобода договору;
• свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
• судовий захист цивільного права та інтересу;
• справедливість, добросовісність та розумність.

Особливий науково-практичний інтерес становить остання група принципів, адже ці категорії все частіше зустрічаються в чинному законодавстві України. Вони мають суттєве значення для забезпечення належного судового захисту порушених прав, однак, недостатня визначеність на законодавчому рівні справедливості, добросовісності та розумності, дають підстави для системного аналізу цих дефініцій.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання ролі засад справедливості та добросовісності досліджувалося такими науковцями як Бакалінська О. О., Бурлаков С. Ю., Демінська А. А., Карпечкін П. Ф., Бойко А. О. та ін. Проте і досі не було зроблене комплексне дослідження проблеми закріплення визначення категорій справедливості та добросовісності на законодавчому рівні.

Завдання дослідження. Завданням цього дослідження є виокремлення тих рис категорій справедливості та добросовісності як загальних засад цивільного законодавства, які б дали змогу для їх подальшого законодавчого закріплення.

Виклад основного матеріалу. Серед науковців існують різні погляди щодо визначення такого поняття як принципи права. Наприклад, О.Ф. Скакун зазначає, що принципи права – це об’єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов’язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку [6, С. 2011]

Таким чином, важливо також зазначити, що цивільне законодавство не надає визначення категорії “справедливість”, що дозволяє відносити це поняття до оціночних категорій, які отримують своє змістовне оформлення виходячи із конкретних обставин справи. У літературі зазначається, що в силу абстрактного характеру цього принципу розкрити його зміст досить важко, і пропонується включати в нього такі елементи, як рівність суб’єктів права, свобода договору, необхідність урахування всіх істотних обставин конкретної справи [3, C. 121]

Діалектичний зв’язок понять “право”, “справедливість” та “законність” надзвичайно яскраво проявляється у процесі формування правового суспільства та держави із соціально орієнтованою економікою. Не може не привертати уваги той факт, що на сьогодні проблема співвідношення понять “право” та “справедливість” має дискусійний характер. Зокрема, це пов’язано як з виданням державою норм, які можуть порушувати права та інтереси окремих осіб, так і з несправедливим застосуванням чинних норм права.

У повсякденному житті досить часто плутають поняття права та справедливості. Але з юридичного погляду це різні поняття, хоча і досить близькі за своєю суттю. Справедливість не є ні якоюсь особливою формою права, ні явищем, протилежним праву. Справедливість можна визначити як критерій оцінки позитивної чи негативної якості міждержавних чи міжлюдських відносин, у тому числі в галузі нормотворчості, тлумачення договорів та їх застосування. Саме критерій справедливості дозволяє відокремити рівноправні договори від нерівноправних. При тлумаченні та застосуванні текстів договорів, як i законів у національному праві, справедливість полягає в обміркуванні та взятті до уваги особливостей кожного конкретного випадку на відміну від правових принципів і норм [5, C. 4].

Загалом слід визнати, що законодавство містить “перестрахувальні” диспозитивні норми з вимогою справедливості на випадок невизначеної моделі поведінки. У випадках ж, коли результат дії, на приклад якість товару, що надається продавцем, чітко зафіксована, то у використанні критерію справедливості немає необхідності

Що стосується засади добросовісності, то вона є концепцією, яка поєднує як правові, так і етичні, світоглядні елементи, а тому вона є філософсько-правовою категорією [3, C. 11]. Як вже було відзначено, законодавче визначення добросовісності відсутнє, а тому для окреслення меж цієї категорії слід звернутися до доктринальних тлумачень. Зважаючи на це, слід підтримати думку дослідників, що добросовісність означає прагнення сумлінної реалізації права, його захисту та забезпечення виконання обов’язків. Невідповідність дій особи нормам права свідчить про недобросовісність дій особи, проте така недобросовісність має бути встановлена судом, що випливає із презумпції добросовісності дій суб’єкта цивільних правовідносин, закріпленої в ЦК України. Зважаючи на це, добросовісність і недобросовісність – це характеристика дії, яка властива поведінці суб’єктів цивільного права. Саме тому добросовісність і справедливість розрізняються за спрямованістю їх положень відповідним суб’єктам цивільного права [6, C. 172].

Поняття добросовісності досить широко використовується в українському законодавстві. Зокрема, важливе значення має аналізоване поняття в договірних відносинах та відносин власності щодо визначення титульного власника (добросовісного набувача), який володіє певним майном на законних підставах. Крім того, у випадку наявності недобросовісного набувача, може бути застосований, так-званий “віндикаційний” позов, тобто позов власника, що не володіє своїми майном, до незаконно вододіючого цим майном (недобросовісного) володільця, з метою відновлення порушеного права шляхом вилучення її у натурі. Важливе значення принцип добросовісності у цивільному праві України має і зважаючи на те, він що формує відповідну правову презумпцію.

Висновки. Зважаючи на вищевикладене стає зрозумілим, що закріплення у вітчизняному цивільному законодавстві таких фундаментальних засад як справедливість та добросовісність не може вважатися випадковістю а є наслідком складних процесів розвитку як системи українського права зокрема, так і юридичної науки загалом. Основою та однією з причин такого закріплення принципів добросовісності та справедливості є їхній активний вжиток у європейській правовій системі.

 ЛІТЕРАТУРА

1. Бойко А. О. Категорія справедливості у цивільному процесі України / А. О. Бойко // Молодіжний науковий вісник. – 2012. – № 2. – С. 47-50.
2. Отраданова О. О. Реалізація принципу справедливості у цивільно-правових зобов’язаннях із завдання недоговірної шкоди / О. О. Отраданова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2007. – № 74. – С. 120-123.
3. Павленко Д. Г. Принцип добросовісності в договірних зобов’язаннях: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Д. Г. Павленко. – К., 2009. – 20 с.
4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / О. Ф. Скакун. – Х.: Консум. – 2001. – 656 с.
5. Терещенко О. В. Принцип справедливості при вирішенні міжнародних судових спорів / О. В. Терещенко // Часопис Академії адвокатури України. – 2013. – № 19. – С. 1-6.
6. Чубоха Н. Ф. Принцип добросовісності у цивільному праві України / Н. П. Чубоха // Порівняльно-аналітичне право. – 2013. – № 2. – С. 171-174.