Статтю присвячено одному з популярних термінів сучасної лінгвістики – концепту. У ній визначено різні підходи до визначення сутності концепту.
Ключові слова: концепт, концептосфера, лінгвістика.
На сьогодні в сучасному світі для розвитку соціолінгвістики украй необхідним є дослідження таких моделей представлень теорій і бачень людини довколишнього світу, як картина світу, стереотип, архетип, фрейм, концепт тощо. Найбільш широкі, а деколи й розбіжні погляди мовознавців супроводжують головний термін лінгвокультурології – концепт. Велику зацікавленість науковців до концепту продукують слушні примітки відносно «концептуальної експансії лінгвістики». Учені зійшлись на ідеї, що термін «концепт» потрібно вживати для «репрезентації світоглядних, розумових та емоційних інтенцій людини.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукових досліджень дефініцій концепту є значна кількість. Розгляду дефініції концепту присвячені наукові роботи А. П. Бабушкіна [1] (розгляд концептів мовної особистості), С. Т. Воркачова [2] (культурний концепт), В. З. Дем’янкова, В. І. Карасик, Д. С. Лихачова [3], М. А. Красавського, А. М. Приходька [4] (концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики), Г. Г. Слишкіна, І. А. Стерніна [6] (когнітивна інтерпретація в лінгво-когнітивних дослідженнях), Ю. С. Степанова [5] та ін.
Мета статті – осмислити, зіставити й здійснити аналіз дефініції концепту в сучасних лінгвістичних дослідженнях.
Виклад основного матеріалу. Незважаючи на розмаїття визначень концепту, методів його дослідження та прийомів репрезентації, одного підходу до розв’язку проблеми концепту не сформовано, також відсутнє його однозначне тлумачення. Можна зрозуміти з цього,що украй необхідними залишаються питання будови концепту і перспектив його моделювання, запитання про співвідношення концепту з важливістю мовного знака тощо.
У сучасній лінгвістичній науці загальновизнаними є провідні підходи до розуміння концепту, які спираються на таке положення: концепт – те, що називає сутність поняття, синонім смислу. Прихильники такого підходу (Ю. С. Степанов та ін.) при визначенні концепту надають перевагу насамперед культурологічному аспекту, вловлюючи всю культуру як сукупність концептів і взаємозв’язків між ними. При подібному осмисленні терміна концепту, важливість мови визначається як другорядна, що виступає тільки помічним прийомом [5, с. 6].
Прибічники другого підходу до розгляду концепту (А. Д. Шмельов) провідним засобом формування сутності концепту виставляють семантику мовного знака. З цих позицій підходить до визначення концепту, М. Ф. Алефіренко, який теж підтримує семантичний підхід до концепту, вивчає його таким чином, що він розуміється як елемент когнітивної семантики.
З точки зору прибічників третього підходу (Д. С. Лихачов та ін.), концепт є наслідком взаємодії значення слова з власним і всенародним досвідом людини, іншими словами посередником між словами і реальністю. Загальним для всіх трьох підходів є твердження беззаперечного взаємозв’язку культури і мови, а розбіжності, що зумовлюються відмінним уявленням важливості мови у формуванні концепту. Предмети світу стають «культурними об’єктами тільки тоді, коли сприйняття про них структуруються етномовним мисленням у виді істинних «квантів» знання – концептів» [3, с.156].
Незважаючи на те, що термін «концепт» утвердився в нинішній лінгвістичній науці, він до даного часу не має певного визначеного тлумачення. Згідно з різними визначеннями, концепт – це «знання людини про реальність в її деталях і перспективах»; концепт – це те, що «репродукується через своє мовні прояви і позамовні знання»; концепт – «дані про те, що особистість пізнає, роздумує, уявляє про предмети»; концепт – це певна уривчаста одиниця спільної свідомості тощо. Як помітно з наведених вище дефініцій, найбільш неухильно виділяються в концепті атрибути знання, оцінки, культури і психіки, які й використовуються як основа в тому чи іншому визначенні.
Найбільш цілеспрямовано науковці визначають поняття концепту як етнокультурного утворення або Етно концепту. Дана модель базується на усвідомленні тієї ролі, яку має національна культура в існуванні суспільства і віддзеркалює бачення про те, що концепт є пунктом розтину світу культури й суб’єктивних сутностей.
Уважаємо, що вагоме визначення концепту подає учений Й. А. Стерніним: «концепт – елемент концептосфери, іншими словами кажучи впорядкованої сукупності одиниць мислення суспільства, яка включає в себе всі ментальні атрибути того чи іншого явища, що відображаються в свідомості людей на певному етапі їх розвитку і забезпечують осмислення реальності». Все-таки подібне визначення не є достатньо ґрунтовним і тому потребує більшого уточнення, а саме концепт – це елемент концептосистеми (семантичної моделі головних світоглядних понять), яка типізується в словах, мові у формі фізичних та мисленнєвих ознак тієї чи іншої події реальності і рекомендує дані ознаки за допомогою тексту як ментальні, історичні та етнічні ознаки у свідомості особи [2].
Різні дефініції концепту продукують ще більше розмаїття їх систематизувань: тематична,до якої входять навчальні ,емоційні, текстові концепти тощо; дискурсивна: концепти релігійного, педагогічного, політичного дискурсів тощо.
Концепти, що орієнтуються на власних носіїв, створюють суб’єктивні (персональні, авторські), макрогрупові, етнічні і загальнолюдські концептосфери. Опускаючись до національної концептосфери, вони можуть бути індивідуальними, віковими і загальнонаціональними.
Значний внесок у розбудову поняття «концепт» здійснила М. Шварц. На її думку, мовну концептосферу накопичують «концепти-категорії» і «концепти-знаки» (або ідіо концепти)». Категоріальні концепти відображають як граматичними, так і лексичними способами; культурні ж – тільки лексичними, оскільки їм властиву природу субстанції, яка, в свою чергу, може осмислюватися і більш реально, і абстрактно.
Багато дослідників виділяють присутність у концептів чіткої структури, яка так само є засадою для їх систематизації. На думку Й. А. Стерніна, внутрішня будова концепту не може тлумачитися як жорстка структура, схожа до значення слова, пов’язаного з діяльною динамічною важливістю концепту в ході мислення [4, с.332 ].
Дослідник Й. А. Стернін виділяє такі структурні види концептів: однорівневий, багаторівневий і сегментний. До складу однорівневого концепту входить тільки чуттєве ядро, насправді – один базовий шар. Подібну структуру, на думку дослідника, мають чимало концептів у пам’яті дитини. Багаторівневий концепт вводить, як правило, декілька когнітивних шарів, які відрізняються ступенем абстракції, що відображається в них, і послідовно нашаровуються на базову основу. Сегментний концепт являє собою опорний чуттєвий шар, який оточений декількома сегментами, рівноправними за своїм ступенем абстрагованості [6, с. 38].
Досить аргументованою і виваженою, є теорія Ю. С. Степанова, який теж підкріплює шаровану структуру, а різні шари виникають як наслідок, осад культурного буття розбіжних епох. Науковець виділяє в побудові концепту такі компоненти: активний шар, пасивні шари і внутрішню форму. Активний шар є головною концептуальною рисою, знайомою будь-якому розвиненому носієві і багатозначною для нього. Пасивні шари підкреслюють собою інші атрибути, що є украй необхідні для певних груп представників тієї чи іншої мовної культури. Внутрішня форма концепту, на відмінність від останніх двох компонентів, розкривається лише спеціалістам, а для пересічних носіїв мовної культури вона є опосередкована, як основа, на якій утворилися та утримуються супротивні шари значень. В більш ширшому погляді побудову концепту дослідник утворює в виді кола, в центрі якого розташовується центральне поняття, ядро концепту, а на периферії перебуває все те, що надано культурою, звичаями, спільним і власним досвідом.
Подібне моделювання концепту, є фундаментальним, через те що даний дослідник зводить свою теорію цілеспрямовано, не пересікаючи, а удосконалюючи розповсюджене і апробоване лінгвістами упродовж двох століть вчення. З метою більш переконливого тлумачення структури концепту дослідники нерідко послуговуються засобами образності, зокрема метафорами. Так наприклад, З. Д. Попова метафорично представляє концепт у виді хмари, Й. А. Стернін – у вигляді плоду. С. Т. Воркачов іменує концепт «парасольковим» терміном тощо. При даному підході будь-яка метафоричність все-таки підводить до визнання в концепту так званого опорного шару, який Й. А. Стернін характеризує як чуттєвий образ, що закодовує концепт як мисленнєву одиницю в універсально-предметному коді з певними додатковими концептуальними ознаками [6, с. 35].
Присутність інших концептуальних ознак властива багатьом складним концептам, в яких дані ознаки накладаються на базову основу. Визначення концепту «багатомірним ідеалізованим формоутворенням» є причиною того, що багато мовознавців виділяють у побудові концепту такі складові: понятійний, образний і ціннісний субстрати. Понятійний субстрат концепту, на думку більшості дослідників, є суттєвим. Дана частина формується реальним повідомленням про реальний або уявний предмет, який служить засадою для створення концепту Г. Г. Слишкін вважає що до понятійної складової концепту слід пов’язати також виокремленні Ю. С. Степановим шари [5, с. 8].
Образна складова культурологічного концепту пов’язується з прийомом пізнання реальності. На відміну від понятійної, вона не завжди цілком піддається рефлексії. Образний бік концепту нагромаджують усі наївні бачення, закріплені в мові, духовні форми слів, які слугують для прояву даного концепту, усталені мисленнєві картинки.
Ціннісна складова є також дуже важливою: «саме ціннісне положення розлягається в засадах культури, а концепт, в свою чергу, слугує її вивченню». В той же час для ментальних концептів ціннісний компонент не є характерним, через те що він властивий усякому ментальному утворенню, що відображає релігійне життя людини.
Номінальною характеристикою культурологічного концепту, на думку науковців, є так звана «номінативна щільність» – присутність у мові цілого ряду прийомів його здійснення, що невимушено віднесено до релевантності, вагомістю цього концепту в очах лінгвокультурного соціуму, з практичною або теоретичною цінністю події, відбитого в його змісті. Другим проявом релевантності змісту культурологічного концепту допускають його «переживанність»: спроможність при влученні у фокус свідомості посилювати духовне життя людини. В відношеннях з даним проявом усередині семантичних гнізд вирізняються концепти розбіжного плану цінності, характерну зацікавленість серед яких, на думку С. Г. Воркачова, порушують парні концепти, так звані «семантичні дублети»: «щастя – благодать», «любов – ласка», «істина – правда», «незалежність – воля», «честь – достойність», «природа – буття», «природа – екологія» тощо, де специфічна маркованість закріплена в основному за іншими членами пари [1, с. 85].
Ідея подвійного імені концепту через фрондерство представлено в працях Н. А. Погребної. Вона розглядає антонімічний концепт як такий, що спирається на філософію культури і актуалізується не тільки в одним словом через сутності форми, образ, поняття, знак, з однієї сторони, а також через відбиття точок зору – з іншого.
Науковець А. М. Приходько виділяє антиконцепти. «Існування в лінгвокультурі концептуальних пар і концептуальних трійок вказує на те, що узагальнення концепту – це процес, в якому одна ментальна одиниця актуалізується через іншу, бо концепт не може існувати сам по собі, а є інтегрованим у систему собі подібних» [4,с. 258].
Висновки. У лінгвістичній науці попередніх десятиліть визначилась тенденція до розширення сутності «концепту», його наповнення допоміжними властивостями. Концепт спершу реалізується як «культурологічний концепт», далі – як «лінгвокультурний» і нарешті – «лінгвоконцепт», який використовується для дефініції поняття, бачення, важливості, образу. Тлумачення цього терміна в мовознавстві визначає великі горизонти для дослідження вселюдських та національних форм мислення, які узагальнюються в слові, насамперед розмовному та літературному, для розгляду ідіостилю тощо.
Списoк викoристаних джерел тa літерaтури
1. Бабушкин А. П. Общеязыковые концепты и концепты языковой личности [Текст] / А. П. Бабушкин // Вестник ВГУ. Сер. 1.: Гуманитарные науки. – Воронеж, 1997. – № 2. –118 с.
2. Воркачев С. Г. Культурный концепт и значение [Электронный ресурсу] / С. Г. Воркачев. – Режим доступа: http://kubstu.ru/lingvoconcept/inde/ htm. – Название с экрана.
3. Лихачев Д. С. Концептосфера русского языка [Текст] / Д. С. Лихачев // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста: Антология. М.: Akademia. – 1997. –287 с.
4. Приходько А. М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики [Текст] / А. М. Приходько. – Запоріжжя: Прем’єр, 2008. – 332 с.
5. Степанов Ю. С. «Интертекст», «интернет», «интерсубъект» (К основаниям сравнительной концептологии) [Текст] / Ю. С. Степанов // Известия РАН. Сер.: Литература и языки. – М., 2001. – № 1. – 11 с.
6. Стернин И. А. Когнитивная интерпретация в лингвокогнитивных исследованиях [Текст] / И. А. Стернин // Вопросы когнитивной лингвистики. – 2004. – № 1. – 70 с.