В статті проведений аналіз текстів Святого Письма, які висвітлюють тему материнства і ключові сторони буття жінки-матері, та розкриваються основні аспекти реалізації материнства в сучасному суспільстві.

В статье проводится анализ текстов Священного Писания, которые освещают тему материнства и ключевые стороны жизни женщины-матери, а также раскрываются основные аспекты реализации материнства в современном обществе.

Постановка проблеми. На початок третього тисячоліття від Різдва Христового на нашій землі живуть понад 6 млрд. чоловік. І кожна людина колись була зачата, була народжена і була немовлям. Поява на світ нової людини – це сама очікувана і природна подія, але в той же час – одне з найбільших чудес у Всесвіті. Сам по собі союз двох люблячих сердець в шлюбі – це благословення Боже і таємниця, але діти в шлюбі – це і додаткове щастя, і таємниця таємниць, і найбільше чудо, коли на світ з’являється нова душа, нове життя [10, с. 639]. Згідно запису в першій книзі Біблії Буття, створення жінки не було випадковістю або помилкою. Це продуманий Богом план. Жінка була створена в повній відповідності до чоловіка: фізичному, розумовому, емоційному і духовному. Оцінюючи своє творіння, Бог оцінив жінку: «І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!…» (Бут.1:31). З перших розділів Святого Письма зазначається особливість призначення жінки та вагомість її ролі.

Аналіз останніх досліджень. Спроби осмислити роль та призначення жінки як матері робились ще в часи античності, зокрема, найвизначнішими філософами стародавньої Греції Платоном та Аристотелем. До цієї теми звертались філософи та богослови Середньовіччя, доби Відродження, Нового часу. Серед них в першу чергу можна назвати іудейських мудреців: Раші, Рамбам, Маймонід, Отців Церкви: Ігнатій Антиохійський, Іриній, Амвросій, Августин та інші. Досить докладний огляд літератури по темі призначення жінки як матері є в роботах В. Боєчка, К. Войтили, подружжя теологів Стромбек Р. та Стромбек Б., Нємцова В.С. та ін. Гендерний аспект, та тлумачення християнськими церквами поліфункційності жінки, та реалізації сенсу її буття частково висвітлюються також в працях теологів, богословів та християнських психологів та соціологів різних конфесій.

Мета та завдання. Метою роботи є осмислення призначення жінки, як матері в християнстві через призму Святого Письма та виявлення змін і тенденцій у ставленні християнства до материнства як у процесі історії часів Старого та Нового Заповіту, так і на сучасному етапі суспільного розвитку. Нашим завданням є проведення аналізу текстів Святого Письма, які висвітлюють тему материнства і ключові сторони буття жінки-матері, та сформулювати основні аспекти реалізації материнства.

З моменту створення шлюбу Бог дає повеління про дітонародження; Більше того – виданий наказ наповнювати землю (Бут.1:27, 28). Біблія ясно вчить, що діти – це нагорода від Господа (Пс. 127:3-5; 127:1-4). І цієї нагороди Господь не позбавив людину навіть після гріхопадіння (Бут.3:16) [10, с. 642]

Мати дає життя і тому займає почесне місце як у звичайних умовах людського існування, так і в історії спасіння. Згідно Божому плану, жінці дарована здатність приносити життя в цей світ. Про цю особливу роль жінки записано в книзі Буття (3:20)

Материнство перш за все пов’язане з дітонародженням, яке є дивовижним проявом Божої довіри і любові до людей, за допомогою яких Господь дає чоловікові і дружині частково відчути себе творцями і вихователями. Але єдиним істинним життєдавцем є Бог, який дає життя дітям через батьків [10, с. 639]. Створення людини, народження людини і населення людьми всієї планети Землі – це найбільша таємниця, про яку говорять прості і глибокі слова Біблії: «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Бут.2:7); «… Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (Бут.1:27,28); «І назвав Адам ім’я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого» (Бут.3:20); «І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: Набула чоловіка від Господа. А далі вона породила брата йому Авеля» (Бут.4:1,2). Послідовність процесу наповнення землі простежується до кінця книги Буття (4:25; 5:3,4; 6:5,7,8; 7:6,7; 9:1,18,19). Ставши матір’ю, жінка тріумфує. Єва голосно радіє народженню своєї першої дитини: «Придбала я людину від Ягве» (Бут. 4.1), і це тріумфування увічнене ім’ям Каїна (від евр. канах «придбаний»). Подібно до цього, ім’я «Ісаак» нагадує сміх Сарри з приводу цього народження (21:6), а «Йосип» – надію Рахілі мати ще дитину (30:24). Своїм материнством жінка не тільки входить в історію життя, вона також викликає у свого чоловіка міцнішу прихильність (Бут. 29.34). Нарешті, в десяти заповідях сповіщається, що вона, як і батько, повинна почитатися своїми дітьми (Вих. 20:12): провина відносно кожного з них карається в рівній мірі (Вих. 21:17; Лев 20:9; Повтор. 21.18-21) [11, с. 723].У свою чергу, книги мудрості, наполягають на тому, що кожен зобов’язаний почитати свою матір (Пр. 19:26; 20:20; 23:22; Сір. 3:1-16), додаючи, що треба слухати її і слідувати її заповітам (Пр.1.8).

На сторінках Біблії описується як радість материнства, так і розпач і біль безпліддя. І сама можливість народження дітей, і народжені діти – це безцінні Божі подарунки і нагорода для людини, про що говориться в псалмах Давида (127:3-5). Книга Буття розповідає про те, як це покликання здійснюється, незважаючи на найнесприятливіші обставини. Так наприклад, Сарра вдається до хитрощів (16:1-4), дочки Лота – до кровозмішення (19:30-38), Рахіль – до загрози: «Дай мені синів! А коли ні, то я вмираю!», кричить вона своєму чоловікові, але Яків відповідає , що він не може стати на місце Бога (30:1,2). Насправді, тільки Бог, який вклав у серце жінки імперативне бажання материнства, може розкрити або закрити утробу матері: тільки Він може перемогти безпліддя [11, с. 722]. Так, Сарра народила Ісака у віці 90 років, та Анна, яка вимолила у Бога сина, котрий став священиком і суддею народу Ізраїлю. (1:2-2:5).

В Ізраїльському та Іудейському царствах особливе положення належало, очевидно, матері царя: тільки вона користувалася, на відміну від дружини, особливою шаною з боку царюючого государя. Її називали «Великою Госпожею», як Вірсавію (1 Цар 15:13; 2:19) або матір царя Аса (2Хр. 15.16) або Гофолію (2 Хр.11:1) [11, с. 723]. Треба зауважити, що в історичних книгах Старого Заповіту, особливо в книгах: пророка Самуїла, Царів, та Хроніках можна побачити, як поряд з іменами царів стоять імена їх матерів. Цей звичай може пролити світло на роль материнства в перспективі царського месіанства; тут слід вказати і на роль матері Ісуса, виражену в християнському благочесті найменуванням «Владичиця».

Материнство – одне з найвищих та найвідповідальніших призначень жінки, адже, подарувати дитині життя, значить, відрікаючись від себе, зійти в глибини мук, щоб дати можливість жити ще одній людській особистості. Важливо відзначити, що Адам дав своїй дружині ім’я Єва, ще до того, як чоловік і жінка були вигнані з Едему. З єврейської «Єва» звучить як «хавва» і має значення «дає життя». Як вже згадувалося раніше, її здатність народжувати дітей, її роль як тієї, що дає життя була частиною Божого початкового плану, а ні в якому разі не результатом гріхопадіння.

Наслідки гріхопадіння для Єви, згадані в Буття (3:16), відрізнялися від тих, що дісталися на долю Адамову. Було передречено, що перейми жінки при народженні дитини будуть болісні: «…помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти…». Тут українським словом «родитимеш» переведено єврейське слово, що позначає весь процес від зачаття до появи дитини, тобто в нього включений вся велика праця, яку мусить нести сама мати. Але милостивий Господь з’єднав зі скорботою і радість, і велику втіху, так що після народження забуваються всі страждання, і радість народження заступає їх (Ів.16:21).

Іоан Золотоуст пише про матерів, що «після того, як народять та зможуть насолодитися радістю за свої страждання, знову, як би забувши все, що було, віддаються дітонародженню: так влаштував Бог для безперервного збереження людей. Надія майбутнього добра завжди полегшує перенесення справжніх утисків « [7, с. 232]. За своєю сутністю жінка створена давати життя. Вона від початку наділена здатністю приймати чоловіче насіння і відтворювати свій рід. Це – дивовижна здатність. Бог довірив жінці вкрай важливий обов’язок у цьому світі.

Апостол Павло в своєму листі до Тита також Святе Письмо заохочує до материнства (1Тим.5:14). Писання говорить також, що народження дітей – це одна з форм доброчесного самовираження жінок, відновленого після гріхопадіння Єви, і оновлення жінок у високому званні помічниці, створеної за образом і подобою Божою. Звичайно ж, Апостол Павло не мав тут на увазі, що завдяки народженню на світ дітей жінка знаходить вічне спасіння. Адже це повністю суперечило б всьому Писанню (Ів. 3:3; Лк. 13:1-5; Рим. 3:28; Еф. 2:8, 9).

Дехто вважає, що натиск, який чиниться на тіло жінки під час пологів, був би смертельним для чоловіка. Цей феномен дає нове розуміння на значення вірша: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!» (Пс.139:14). Бог створив жінку з екстраординарними здібностями – здатною завагітніти, виносити дитину певний термін і принести в світ нове життя. Таким чином, один із аспектів ролі жінки в дорученні панувати (Бут.1:26,28) полягає в тому, що вона повинна зачинати, виношувати і давати нове життя, яке приймає в себе [9, с. 162].

Отже, дітонародження закладено Богом в природі людини від моменту її творіння. Згодом, ми можемо спостерігати, як жадали всі благочестиві дружини Ізраїлю бути матерями, щоб втілити Перше пророцтво про Христа як «насіння жінки» (Бут. 3:15), яке буде вражати диявола і розтрощить його! Кожна з них покладала надію бути виконавицею дивного Божого пророцтва! (Іс.7:14).

Вагітність жінки та народження дітей в шлюбі на сторінках Святого Письма сприймається як дар Божий, як нагорода. В той же час, безпліддя вважалося ганьбою, та приносило почуття неповноцінності та розчарування. Біблія також зазначає, що у народженні людини беруть участь троє: чоловік, дружина і Господь (Бут.4:1; Пс.139:13), який і вдихає в нову людину дихання життя і робить душею живою [2, с. 128]. Бог, активно і творчо залучений в розвиток людського життя, особисто піклується про дитину у момент його зачаття; Його турбота про утробний плід перетворюється на план для життя цієї дитини [2, с. 904]. З цієї причини Бог розглядає аборт як вбивство людини [2, с. 128].

Вигодувати дитину і виховати її в любові – ще одне покликання жінки, яке є невід’ємною частиною материнства. Це велика і не легка робота. Одна жінка, одна сім’я, але діти з цієї сім’ї можуть дивовижним чином вплинути на світові події. У руках кожної жінки можливість змінити світ, прикрасити його або зруйнувати. Можна було б привести безліч прикладів, підтверджуючих справедливість виразу: «Рука, що гойдає колиску, може сколихнути весь світ …» [6, с. 344] Життя доводить справедливість цього виразу. Одним із чисельних позитивних прикладів материнства Старого Заповіту є Анна, яка була звичайною «хатньою господаркою», початковий етап сімейного життя якої був дуже гірким (1Сам. 1:9-27). Будучи безплідною, зі своїм смутком вона звернулася в молитві безпосередньо до Бога. Саме страждання та відчуття безвихідності змусили її переоцінити життєві цінності, замислитися над сенсом і метою життя. Вірогідно, до відчайдушного бажання стати матір’ю її закликав інстинкт. Але окрім задоволення біологічної потреби материнства, Анна зрозуміла, що головною метою материнства є щось глобальніше [5, с. 73-79]. Її народ переживав затяжний період морального, духовного і політичного хаосу. Священики в храмі, які повинні були вчити народ жити згідно з моральними принципами Божого Закону, розбудовуючи успішне і процвітаюче суспільство, самі користувалися своїм високим положенням тільки для того, щоб задовольнити свою пожадливість і дати волю низовинним бажанням. Народивши сина Самуїла, ім’я якого означає «випрошений у Бога», Анна залишилася вірною своїм обіцянкам присвятити його на служіння Богу, та своєму народові. Таким чином Самуїл став керівником свого народу при утворенні нового політичного інституту та упорядкованого суспільства Ізраїлю.

Однак, самим найбільшим із чудових проявів величі материнства, яке перевернуло увесь людський світ – це народження Немовляти Христа. Через жінку, Діву Марію, був народжений у плоті людини Господь Ісус Христос, був здійснений неперевершений акт народження Спасителя для всього людства (Євр.2:10-18). Благочестива Діва Марія, яка стала Матір’ю Сина Божого, в особі Своїй прославила всіх жінок-матерів і проявила велич материнства. Іоанн Златоуст такими словами звеличує шлюб, жінку і материнство: «Ти говориш: дружина вигнала мене з раю; але дружина ж і звела тебе на небо» [8, с. 32]. Ім’я Пречистої Діви Марії у всі століття для християнина було образом тієї жінки, яка народила Месію, обіцяного ще старозаповітніми пророками. Всі чотири євангелісти дуже коротко, стисло переповідають найважливіші події її життя. Щодо родоводу Марії, то він сягає Адама і Єви, першої жінки у світі, якій Бог дав обітницю, що «насінням жінки» є Господь Ісус Христос, який «тілом був із насіння Давидового, і обов’явився Сином Божим у силі за духом святості через воскресіння мертвих» (Рим.1:2-4). Бог сам вибирає матір Свого Сина. Нею стає Марія, донька Йоакима з роду Давидового.

Ісус ріс, став хлопчиком, потім змужнів, виховуючись в доброті, покірності і злагоді (Лук.2:51,52). Кращого початку життя і бути не може. Один відомий професор одного разу заявив: «Я хочу подякувати Бога за хороші манери і ділові навики, які я успадкував від моїх батьків для щоденного ділового життя». Одна людина сказала, «хороша мати варта сотні вчителів». Таким чином, для Ісуса роки дитинства проходили під материнською опікою, в колі доброї сім’ї [1, с. 535].

В Біблії зазначається ще одна важлива деталь, яка торкається сфери материнства: покликання ніколи не означає володіння чимось. Батьками стають не для того, щоб мати дітей, а радше для того, щоб дати дітям можливість вийти у світ. У Книзі Буття знаходимо перші звернені до батьків слова: «покине чоловік батька і матір» (Бут.2:24) та згодом, на сторінках Нового Заповіту (Мар.10:7; Еф.5:31). «Бути матір’ю, означає не тільки народжувати дитину, приводити її на світ, але й передавати дитину світові. Привести на світ – не одноразовий, відносно короткотривалий акт. Це довгий і складний процес. Щоб народити дитину, слід спочатку прийняти її, тобто дати можливість розвинутися настільки, щоб могти жити самостійно. Тільки мати може дати такий шанс маленькій безпорадній істоті [4, с. 56].

Висновок. Відтак, кожна мати відповідальна за те, щоб підготувавши свою дитину до дорослого життя, відпустити, дати можливість піти від неї. Піти — не означає покинути, погордити, забути. Це радше стати самостійним настільки, щоб жити на власну відповідальність і мати змогу бра­ти на себе відповідальність за інших. Батьків покидають не через не­любов до них, а для виконання нових завдань (Пр.23:22; Вих. 20:12; Лев.19:3) [4, с. 57]. Материнство, диво народження дітей – особливий, дивовижний дар від Господа, який наближає жінку ближче всього до Творця і дає їй можливість найгостріше відчути і пізнати відповідальність і глибину переживань за народжене дитя. Адже турбота про дітей, прояв радості материнства, любов до всього, що пов’язано з народженням і вихованням дітей, додає жінці особливу внутрішню красу і привабність.

Список використаних джерел та літератури

1. Баркли Ньюман, Филипп Стайн. Комментарии к Евангелию от Матфея. Пособие для переводчиков Священного Писания. Пер. с англ. — М.: РБО, 1998, 628 с.
2. Библия с комментариями. Полноценная жизнь. // 2 изд., “Life Publishers International”, USA.: 2004, – 2090 с.
3. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. Українське Біблійне товариство, – 1993.
4. Браун-Ґалковська Марія. Домашня психологія: Подружжя, діти, родина/ Пер. з польськ. Городенчук З. – Львів: Свічадо, 2000. – 176 с.
5. Гудинг Д., Леннокс Дж. Библия и нравственное воспитание. – Duncanville, USA: The Myrtlefield Trust Newtownards, 1999. – 351с.
6. Душенко К. В. Словарь современных цитат: 5200 цитат и выражений ХХ и ХХІ вв., их источники, авторі, датировка / К.В. Душенко. – 4-е изд., испр. и доп. – М.: Єксмо, 2006. – 832 с.
7. Иоанн Златоуст, свт. Иже во святых отца нашего Иоанна Златоустого архиепископа Константинопольского избранные творения: Беседы на Евангелие от Иоанна Богослова. Т. 1. – М.: Изд. отд. Моск. Патриархата, 1993. – 463 с. [страницы в издании как продолжение]
8. Иоанн Златоуст. О христианском браке и об обязанностях мужа и жены. Учение Св. Иоанна Златоуста. Репринтное издание 1905 г, Москва, 1990.
9. Майлс Монро. Понимание предназначения и силы женщины. Книга для женщин и мужчин, которые их любят. – К.: “Фарес”, 2003. – 254 с.
10. Немцев В. С. Союз любви / В.С. Немцев. – 3-е изд., испр. и доп. – Мн.: «Церковь Пробуждение», 2004. – 896 с: ил.
11. Словарь библейского богословия / Под ред. Ксавье Леон-Дюфура. Брюссель, 1990. – 1287 с.