АРХЕТИП МІСТА ЯК МНЕМОНІЧНОЇ МАПИ ПІД ВПЛИВОМ ТОТАЛІТАРНОЇ ЕКСПАНСІЇ В РОМАНІ ЮРІЯ ВИННИЧУКА «ТАНГО СМЕРТІ»
Марія СМАГЛЮК
магістрантка групи МУФ-61
науковий керівник
Світлана Олексіївна КОЧЕРГА
доктор філологічних наук, професор
Постановка проблеми. Поняття історичної пам’яті відіграє велику роль у сучасних наукових дослідженнях, що зумовлене посттоталітарним ідеологічним впливом на суспільство, коли українська література і культура зокрема довгий час перебували в лабетах тоталітаризму. А тому поняття тоталітарної пам’яті стало ареолом дослідження мнемонічного дискурсу в сучасній українській літературі. Розуміння своєї культурної ідентичності є важливою частиною розвитку національної свідомості посттоталітарного суспільства; це також пов’язано з тим, як історична пам’ять впливає на різні аспекти культури.
Актуальність дослідження. Дослідження наративів негативного впливу тоталітаризму СРСР на західноукраїнські землі в романі «Танґо смерті» Юрія Винничука є важливою частиною переосмислення суспільства та пошуку культурної ідентичності. Вивчення взаємозв’язку між тоталітарною пам’яттю та міським простором є життєво важливим для розуміння переоцінки усіх соціальних явищ, що були в минулому і мають вплив на сьогодення. З цієї причини більшість творів з описом міського простору та впливу на нього історичних чинників лишаються на маргінесах української літератури. Тому, за твердженням Оксани Пухонської, «літературну версію інтерпретації тоталітарної пам’яті варто розглядати щонайменше у трьох проблематичних площинах: хронологічній, поколіннєвій, соціальній» [4; с.215].
Аналіз останніх публікацій. Творчість Юрія Винничука представляє літературна містифікація урбаністичного простору. Низка наукових статей і праць сучасних літературознавців присвячені проблемам пам’яті, інтерпретації архетипу Львова, наратологічному аспекту в романі Ю. Винничука. Феномен історичної пам’яті знайшов своє відображення у наукових працях М. Альбвакса, А. Ассман, В. Жадько, Ю. Зернія, П. Коннертона, П. Нора, Р. Барта, О. Пухонської, І. Захарчук, Р. Семкова та ін. Дослідженню урбаністичної тематики та впливу на нього історичних чинників приділили увагу: В. Агеєва, К. Лінч, Х. Рутар, С. Павличко, О. Лілік, Л. Лавринович та ін.
У сучасній українській літературі багато історичного роману. Низка відомих українських письменників, таких як М. Матіос, В. Шкляр, В. Лис, В. Кожелянко, О. Забужко, С. Андрухович зосереджували свої твори на історичних подіях, що зумовили суспільне осмислення переформатування історії.
Новизна статті полягає у тому, що здійснено перші спроби реконструювання візії архетипу Львова в національній пам’яті періоду коноліального захоплення західноукраїнських земель радянським союзом.
Виклад основного матеріалу. Новизна, як з точки зору архетипних творінь, так і уявних місць, додається до пошуку не-місць; це поєднується з уявленнями про простір і створення пам’яті міста. Це призвело до нового для української літератури підходу, зосередженого на створенні символічного та уявного простору. Вони поєднують міську пам’ять і письменницьку (ре)конструкцію символічних просторів міста. Додаткові ідеї поєднують несвідомі або свідомі спогади з досвіду, трансформації в міф або правду.
Криза пам’яті нерідко стає каталізатором реальних змін, що є наслідком впливів культурних віянь та історичних тенденцій, тому «нове почали розрізняти не тільки в контексті того, наскільки воно є власне новим, але також з огляду на те, як воно дефініює старе» [3; с.192].
Метаісторичне втілення образу Львова виходить за межі будь-якого періоду часу і становить інтерес не тільки для літературознавців, а й істориків. Львів часто постає своєрідною легендою, міфологізованою письменниками в еміграції, що призвело до трактування образу міста як неоміфологічного. Для Й. Рота, журналіста Frankfurter Zeitung, місто має кольорову окрасу: «строката пляма, червоно-біла, синьо-жовта і трішки чорно-жовта» [5; c.230], вказуючи на його мультинаціональність. Існує різна диференціація образу Львова: одні вважають його меланхолійним містом з депресивними краєвидами, інші – слідами історії, втіленими в будинках, вулицях, треті –столицею європейської провінції. Нині умовно можна виділити декілька архетипних образів міста, репрезентованих в українській літературі:
- міф австрійського міста (таким бачимо Львів в «Танґо смерті» Ю. Винничука, де вночі місто має свою вишукану атмосферу з музикою і танцями, неоновими вивісками на будинках, заможними львів’янами тощо);
- міф про втрачений центральноєвропейський Львів, архітектура якого приваблювала туристів і робила його схожим на інші європейські міста;
- радянський Львів , з усіма недомовками та фальшивуванням правди, ідеологічними насадженнями та власними «порядками»;
- Львів пострадянський (його візуалізацію бачимо на сучасному етапі).
Охопити деякі значення Львова зі змінними властивостями почасти вдалося Ю. Андруховичу, адже він стверджував, що «Львів романний – у тому сенсі, що його романи ще не написані», а тому переконував, що Львів – «місто-порт», «місто-перехрестя», «місто-цирк», «місто-дурисвіт», «місто-кат», «місто-жертва», «місто-патріот», «місто-дисидент», «місто-квинтар», «місто-симулякр» і «місто-фантазм» [1]. Він стверджує, що місто «освячене присутністю мертвих», а у Львові багато проклятих місць. Це тюрма на Лонцького, Цитадель, Янівський концтабір, Бригідки, гетто, Лисинецький ліс та інші місця. Ці місця назавжди позначені нещасливими подіями, що сталися.
Сюжет роману «Танго смерті» Юрія Винничука подає події двох різних часових проміжків. Перший — військово-політична ситуація в роки, що передували Другій світовій війні (тут варто звернути увагу на військово-політичну ситуацію). Другий розділ роману охоплює сучасність, в якому також яскраво увиразнюється іпостасть Львова. У романі історія кохання переплітається з історією родин, які постраждали від нападу на Базар 17 у 1921 році, коли загинули діти вояків армії УНР. Персонажі цього розділу стикаються з суперечливими ідентичністями як євреї, поляки, німці та україномовні громадяни. У романі досліджується, як ці різні ідентичності впливають на стосунки між членами родини.
Незважаючи на проблеми з наративом, «Танго смерті» Ю. Винничука показує Львів у позитивному світлі. Він розкриває його внутрішню сутність і представляє місто як важливу складову життя. Зображення щоденних побутових справ постають не так рутинними, як святковими: «А як наставала неділя і була тепла пора року, то відчинялися усі вікна на всіх вулицях міста, геть усі вікна, і з тих вікон вихилялися люди, переважно цікаві жінки, старі й молоді, спершись ліктями на подушки» [2; с.32]. Так, бачимо, автор зображує місто ідилічним, у ньому вирує мирне життя та злагода. Закономірними тут постають механізми міфологізації, які творять новий образ Львова.
Ю. Винничук розповідає: «Львів змінювався цілий день до невпізнання. На світанку, ще сонно, на Ринок в’їжджали вози з бочками, прикрашеними овочами. Інші вози тяглися бруківкою з бочками пива та іншими товарами. Потім задзвеніли дзвінки на трамваях, застукотіли таксі, зашурхотіли мітли, шелестячи, а після сьомої вечора учні почали розходитися з дому дорогою до школи, коли львів’яни прокинулися, сотні голосів залунали по всій вулиці. місто». [2, с.42]. Львів має містичне історичне відчуття завдяки своїй культурній історії як міста. Сюжет роману природним чином увібрав у себе аспекти міського простору Львова. До них відносяться неонові вивіски, реклама та барвисті вітрини. В результаті читачі сприймають Львів як романтичне, спокійне місто, сповнене неквапливих атмосфер.
Перед війною Львів, галицьке місто, мав гармонійний баланс між уявними та реальними абстракціями. Однак у вересні 1939 р. цей баланс було зруйновано. Крім того, була втрачена молодість і дитинство міста. Це сталося через те, що тодішні хлопці записалися до польського війська ополченцями. Вони робили це, тому що знали, що їхнє місто потрібно захищати — і всі керівники, які прибули випадково та не мали досвіду роботи, мали захищати його. Крім того, студентам і резервістам потрібно захищати своє місто, тому що молодші класи або офіцери запасу повинні керувати ними.
Коли 17 вересня польська армія програла радянській армії, багато польських вояків ще не понюхали пороху. Це призвело до депресії та відчаю серед них. Солдати не знали, що з ними відбувається і чому їхні будинки та сім’ї були конфісковані. Більшовики увійшли до Львова «по праву» 18 вересня; це поклало початок арештам, реквізиціям і депортаціям. 22 і 23 вересня 1939 року радянська армія зайняла Львів. Вперше в історії міста мешканці почули відмінні від звичних для них звуки. Ці нові звуки означали програш війни, поразку та окупацію чужою армією. В результаті багато мешканців відчували депресію та гнів.
Письменник використовує свої твори, щоб ще більше аргументувати зло, яке панує в повсякденному житті. Він показує дикунське та варварське ставлення ночіїв чужої індентичності до будь-яких інших національностей. Сцена в концтаборі із «жидівськимм кодлом», коли євреї вичищують своїми щітками щілини між плитами хідника перед Оперним театром від крові попередніх трупів розкриває справжню сутність колонізаторства, його звіринства по відношенню до окупованих територій.
Історичний контекст роману Ю. Винничука справляє на читача враження трагізму. Його сюжет розгортається навколо історичної боротьби за незалежність України у ХХ столітті. Подвійність між «катом» і «жертвою» породжує розрив між пам’яттю та реальністю. Жертва починає звикати до нових порядків ката, пристосовуватись до нового устрою в складних умовах виживання. Львів’ян починає дивувати поведінка «колонізаторів», їх ментальність, адже вони демонстрували брутальний натиск на лад, що утвердився упродовж останніх десятиліть у місті. Проголошена так звана політика «уплотнєнія», коли львів’ян «визволяли» з їхніх же домівок, свідчила про нелюдське ставлення совєтів, чимало людей жертвами «ворогів пролетаріату», їх вивозили якщо не до таборів СРСР, то далеко за межами батьківщини. Письменник використовує свої твори, щоб ще більше аргументувати зло, яке панує в повсякденному житті. Письменник також докладно розповідає про те, як енкаведисти переслідували невинних жертв під час Кривавої неділі 22 червня 1941 року — масових розстрілів сталінцями людей, яких вважали політичними дисидентами.
Нав’язуючи власну радянську ідеологію, красноармійці боролися із будь-яким проявом національної свідомості: спалювали книги, видані українськими націоналістами, виселяли, перевіряли документи, кидали до таборів тощо. Така радянська політика свідчить про застосування примусу у нав’язуванні своїх псевдоцінностей, повне нівелювання засадничих принципів гуманізму, особливо, коли стосується таких понять, як свобода самовираження, слова, думки, віросповідання тощо.
Стратегію залякування радянська система використовувала свідомо та цілеспрямовано. Прикладом таких безжальних дій радянської армії є опис знайдених жертв у концтаборі, закатованих з особливою жорстокістю: «Один львівський священник лежить з виколотими очима, другий – прибитий цвяхами до стіни, з розпоротого живота вивалилися і звисають червоні нутрощі» [2; c.200]. Прикметним є те, що жертвами виявились львівські священники, що засвідчує не тільки антигуманізм радянської системи, але й зневажливе ставлення до релігії, сакральних об’єктів. Таке дійство можна прирівняти до наруги над Господом, втіленим в іпостасі священників. Окрім цього, письменник також докладно розповідає про те, як енкаведисти переслідували невинних жертв під час Кривавої неділі 22 червня 1941 року — масових розстрілів сталінцями людей, яких вважали політичними дисидентами.
Опис Ю. Винничуком Львова як травматичного місця є важливим здобутком не лише для художнього вираження, а й для історичної політики в сучасній українській літературі. Як і будь-який художній твір, роман Ю. Винничука «Танґо смерті» не слід ототожнювати з науковим твором, який містить лише перевірені факти, відображені в історії чи інших жанрах. Джерела З іншого боку, важливим у роботі Ю. Винничука є те, що він вводить у текст різноманітні способи пригадування (факти, дати відомих наказів, які не потребують доказів), які особливо допомагають зрозуміти, про що мовиться.
Текст роману переконливо доводить, що Винничуковий Львів з його триступеневим процесом трансформації постає насамперед локусом пам’яті страшних наслідків тоталітаризму. Пережитий травматичний досвід Другої світової війни та колонізаторської політики СРСР повністю переформатував пам’ять нового покоління, а сам роман є прикладом збереженої пам’яті в умовах нав’язування її забуття і болісного, місцями викривленого спогадами, відторгнення від минулого під впливом інстинктів самозбереження. Тому тут образ міста сміливо можемо розглядати як своєрідного носія інформації, який акумулює пам’ять про трагічні сторінки в історії України та ретранслює її своїм сучасникам.
Проте «Винничуковий» Львів недостатньо показує, чи може практика реалізації пам’яті в певному просторово-часовому тілі, переплетеному в уяві автора з «чужими» текстами, врятувати сучасних українців від небезпеки самоізоляції та національного самозаглиблення та потрясіння.
Тому дослідження урбаністичного простору, впливу на нього історичних катаклізмів, об’єктивація локусу міста як мнемонічної мапи спогадів, пов’язаних із пам’яттю українських міст та їх мешканців вважаємо перспективними в наукових студіях. Їхній травматичний досвід, особливо досвід Голокосту, відображений у художній літературі, може бути справжнім ключем до нашого сьогодення.
Література
- Андрухович Ю. Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітки. Київ : Meriadian-Czernowitz, Майстер ниг. 261 с.
- Винничук Ю. П. Танґо смерті. К. : ОМІКО, 2012. 227с.
- Пухонська О. Література і пам’ять: версії взаємовпливу. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Філологія». С.191–193.
- Пухонська О. Посттоталітарна пам’ять у сучасній літературній інтерпретації: українська версія. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Філологія». Ужгород : Говерла, 2016. Вип. 2. С.214–218.
- Рот Й. Вибране / пер. з нім. М. Ільтичної; ред. І. Андрущенка. Київ : Україна : Український письменник, 2011. 307 с.