І.Д.Карпова
ДУ «Кримський державний
медичний університет
ім С.І.Георгієвського»,
м. Сімферополь

У статті показано роль лексико-фразеологічної антонімії у створенні імпліцитного заперечення. Подано семантико-типологічну класифікацію лексичних антонімів.
Ключові слова: лексична антонімія, внутрішня антонімія, фразеологічні одиниці, імпліцитне заперечення, семантичний аналіз.
В статье показана роль лексико-фразеологической антонимии в создании имплицитного отрицания. Подана семантико-типологическая классификация лексических антонимов.
Ключевые слова: лексическая антонимия, внутренняя антонимия, фразеологические единицы, имплицитное отрицание, семантический анализ.
The part of lexico-phraseological antonymy in creating implicit negation is analyzed. The semantico-typological classification of lexical antonymies is given.
Key words: lexical antonymy, inner antonymy, phraseologic items, implicit negation, semantic analysis.

Постановка проблеми. Розвиток когнітивної лінгвістики сприяє розробленню нових теоретичних методів дослідження мовної та мисленнєвої систем, мовних способів та механізмів подання знань. Для сучасної комунікації вже не достатньо просто розуміти текст, для розуміння необхідно залучати створений культурою смисловий простір, оскільки основне мисленнєве навантаження припадає саме на приховані, завуальовані, імпліцитні значення. Розуміння змісту висловлювання залежить не тільки від знання мови, а й від уміння експлікувати імпліцитний смисл, який міститься у цьому висловлюванні та безпосередньо співвідноситься із ситуацією. Одним з питань, що стосуються взаємозв’язку мови та мислення, є питання відображення мовної картини світу різними мовними засобами. Заперечення як одна з найбільш універсальних мовних категорій є семантичним підґрунтям і формально-конструктивним елементом багатьох стилістичних засобів, що, як правило, становлять собою протиставлення, зіставлення чи поєднання заперечення і ствердження, позитивних і негативних одиниць. Незважаючи на певну вторинність по відношенню до ствердження, заперечення відіграє дуже важливу, а інколи й провідну роль у пізнавальному процесі, у перебігу актів комунікації, тому не дивно, що система засобів, здатних нести заперечну семантику, надзвичайно широка.
Питання експлікації прихованих смислів і заперечення в тому числі розглядали вітчизняні мовознавці Єрмоленко С., Бацевич Ф., Космеда Т., Мойсієнко А., Іванишин Н., Паславська А., Кущ О., Кардаш Л. та ін. Серед зарубіжних учених проблемами інтерпретації імпліцитності займалися Бондарко О., Шендельс Є., Долинін К., Нікітін М., Федосюк М., Іванкова І., Грайс Г., Вежбицька А. та ін. Останніми дослідженнями проблем інтерпретації імпліцитних смислів з позицій когнітивної лінгвістики можна назвати праці Кубрякової Є., Єрмакової О., Дементьєва В., Дем’янкова В., Болдирева М.
Метою нашої статті є аналіз лексичної антонімії та внутрішньої антонімії фразеологічних одиниць української мови як одного із засобів створення імпліцитного заперечення.
Будучи категорією лексико-семантичної системи мови, антонімія становить собою одну з мовних універсалій: вона властива усім мовам, а її одиниці виявляють спільну структуру протилежних значень і велику подібність у структурі й семантичній класифікації антонімів.
Антонімія – явище передусім лексичне. Протилежні значення речень і граматичних форм виникають за рахунок антонімії їх слів або передбачають існування певного лексико-семантичного протиставлення. Антонімія характеризується однотипністю смислових структур її одиниць, які протиставлені парадигматично за однією диференціальною ознакою протилежними семами їх значень. Ця подібність виявляється в однотипності тлумачення антонімів: важкий «що має велику вагу» – легкий «що має малу вагу», взутий «який має на ногах взуття» – босий «який не має на ногах взуття, невзутий», гарячий «який має високу температуру» – холодний «який має низьку температуру». Така внутрішня (семантична) властивість антонімів виявляється синтагматично високим ступенем їх спільного вживання в тексті, у їх переважному контактному вживанні. Протиставлення, зіставлення, чергування антонімів та інші їх функції реалізуються антонімами в певних контекстах. У ролі елементарної одиниці антонімії (протиставлення) виступає лексико-семантичний варіант слова. Тому одне й те саме слово може входити до різних рядів антонімів: голий – одягнений (про людину та її тіло), голий – покритий (про дерева, гори, певну місцевість або площину); великий – малий (своїми розмірами, величиною, кількістю), великий – незначний (за силою вияву, глибиною почуття, гідністю).
Істотна різниця в предметах і явищах об’єктивного світу відображається в мові як протилежність. Логічна модель протилежності конкретизується в мові: вона стає моделлю антонімії слів, що означають якість або виражають протилежну спрямованість дій, станів, ознак і властивостей. Антонімія становить собою протилежність всередині однієї сутності. За словами Л. Новикова, «антонімія виступає як знаки «роздвоєної» на протилежності єдності, одночасно й визначаючи межу вияву тієї або іншої якості, властивості, дії, відношення, і вказуючи на нерозривний зв’язок протилежностей у кожному конкретному вияві сутності» [5, с. 243].
На лексичному рівні заперечення може входити до семантичної структури слова і, зокрема, формувати інваріант семантичного протиставлення. Так одним із засобів заперечення є антонімія. Семантичний аналіз лексем з імпліцитним запереченням показав, що більшість із них описується шляхом заперечення антонімічного протичлена. Антонімічна асиметрія виявляється в тому, що один з антонімів завжди семантично складніший, ніж інший, тому що містить приховане заперечення: сліпий – позбавлений зору, не здатний бачити, незрячий; різкий – позбавлений лагідності, непривітний, неприємний; мінус – недолік, негативна сторона кого-, чого-небудь. Інший же протичлен не імплікує такого заперечення, а характеризується, зазвичай, позитивно: зрячий – який бачить, має зір, видющий; лагідний – пройнятий спокоєм, добротою, ласкою; плюс – достоїнство, позитивна сторона кого-, чого-небудь.
Лінгвістична антонімія визначається як смислова протилежність, що закріплена в нормах слововживання й передбачає певну типологію семантично протилежних слів і самої протилежності.
Важливим для розуміння лінгвістичної сутності лексичних антонімів є їх семантико-типологічна класифікація, тобто виявлення основних видів антонімів відповідно до логічних, а головне семантичних властивостей їх протилежності в парадигмі, а також з урахуванням їх синтагматичних відношень. Класифікації за цими ознаками знаходимо у М. Нікітіна, Л. Новикова, А. Паславської, Л. Полюги [4, с.97-113; 5, с.243-250; 6, с.9; 7, с.11]. Відповідно до цих класифікацій можна виділити такі види протилежностей:
1. Контрарна (лат. contrarius – протилежний). Це найбільш характерний та поширений вид протилежності, який лежить в основі антонімії слів, що вказують на якість. Семантика протилежності (зокрема в парах, які характеризуються невираженою спрямованістю) може вказувати на різний ступінь, міру однієї й тієї ж якості, властивості, дії тощо: дорогий – дешевий (недорогий), глибокий – мілкий (неглибокий). Таким антонімам властиві градуальні або ступінчасті опозиції, які виражаються крайніми симетричними членами упорядкованої певної кількості, між якими існує середній, проміжний член: молодий – нестарий, немолодий, похилий… – старий; холодний – негарячий, прохолодний, теплий… – гарячий тощо. Також сюди можна віднести й протилежність основних понять-координат: лівий – правий, верх – низ, південь – північ, тут – там, день – ніч тощо, оскільки вони передбачають деяку «серединну» точку відліку.
2. Комплементарна (лат. complementum – доповнення, додатковість), у якій, на відміну від контрарної, між членами, що протиставляються, немає ніякого середнього, проміжного члена: живий – мертвий (неживий), істинний – хибний (неістинний), разом – окремо (не разом), зрячий – сліпий (незрячий, позбавлений зору), правда – брехня (неправда), вологий – сухий (невологий, без води) тощо. Протилежні поняття в них є граничними за своєю суттю. У випадках комплементарної протилежності «шкала протиставлення представлена двома протилежними членами, які доповнюють один одного, так що заперечення одного з них дає значення другого: не + холостий = жонатий» [3, с. 36].
Як зазначає А. Вежбицька, це відношення не може бути симетричним, тому що один із протичленів опозиції комплементативів завжди семантично складніший і описується шляхом заперечення протичлена, тоді як інший характеризується позитивно, через твердження про наявність певної ознаки, а не відсутності протилежної: Стіл – мокрий. – На столі (поверхні столу) є трохи води. Стіл – сухий. – На столі немає води [8, с. 87].
3. Векторна (лат. vector – який везе, який несе), що становить собою протилежність різноспрямованих дій, рухів, ознак, властивостей: закривати – відкривати, підніматися — опускатися, входити — виходити, наступ – відступ, революційний — контрреволюційний тощо.
4. Конверсивна (лат. сonversio – перетворення, зміна), яка описує одне й те саме явище, але з протилежних позицій: давати – брати, вигравати – програвати, купувати – продавати, перемога – поразка тощо. Конверсиви – пари слів, які у початковому та зміненому висловлюванні одне й те саме відношення протилежності виражають у зворотньому порядку, де попередній член міняється місцями з наступним. Наприклад, антоніми купувати — продавати в реченнях: Петро купує будинок у Степана — Степан продає будинок Петру – відповідає одному и тому ж предмету.
Із семантичним аналізом пов’язується явище внутрішньої антонімії фразеологічного звороту, яке передбачає опозицію «фразеологізм – слово», де семантика усталеної конструкції контрастно протилежна семантиці слова-компонента, що є формально опорним: треба як лисому гребінь; потрібен як сироті трясця; гарно як собаці в ярмарок; треба як сліпому дзеркало; треба як собаці чоботи влітку тощо. У подібних конструкціях реалізується протиставлення між реальними властивостями денотативного (треба, потрібен, гарно) і сигніфікативного значення (не треба, непотрібен, погано).
Явище внутрішньої антонімії є особливістю компаративних фразеологічних одиниць, що виникли внаслідок деформації порівняльних зворотів, в основі яких лежить факт відкритого зіставлення і які передбачають три компоненти: основу – те, що порівнюється; ознаку – те, на основі чого порівнюється; образ – те, з чим порівнюється. Внутрішня антонімія спричиняється тим, що ознака, вибрана для порівняння, не властива образу, який виникає на основі зіставлення. Здебільшого про якусь особу чи явище говориться в позитивному плані, а розуміється зовсім протилежне: прямий як кочерга; прямий як вуж у калачику (кривий); спритний як ведмідь до горобців; жвавий як рак на греблі; швидкий як віл у плузі (повільний); красивий як кабан сивий (поганий); тихий як поросятко в мішку (шумний). Внутрішня антонімія пов’язана з буквальним значенням, що вступає в опозицію з асоціаціями, які викликані переносним фразеологічним значенням [2, с. 6-7].
Досить часто відношення протиставлення, що закладені у підтексті, засвідчуються суб’єктивно – оцінною модальністю заперечного характеру при іронічній характеристиці явищ дійсності. Іронія найчастіше виявляється у фразеологізмах, де друга частина вислову ніби заперечує першу. Ця «прихована» антонімія і використовується для іронічної характеристики: скучати як собака за києм; триматися як пісок на вилах; знатися як цап зі скрипкою; пристати як горбатий до стіни; квапитися як свекор до пелюшок; набратися як борщу на шило; заробив як Хома на вовні; любить як собака редьку тощо. Подібні конструкції засвідчують відношення до дійсності не прямо, а опосередковано, тобто сказано щось поза формальним його висловлюванням. Внутрішня протилежність змісту і смислу зумовлюється семантичним аналізом. Свідоме, спеціальне порушення норм семантичної сполучуваності компонентів призвело до створення комічного ефекту, в основі якого – внутрішня антонімія, антифразис. Порівняльна час¬тина, нівелюючи сему основи порівняння, створює переносне узагаль¬нене значення, цілком протилежне до прямого значення компаранта.
Основою для утворення подібних компаратиних фразеологічних одиниць (інтенційно-креативних) є поширення лінгвокреативного типу вербального мислення, при якому різко зростає роль асоціативних зв’язків, мовної гри, різного роду стилістичних ефектів. Підґрунтям для інтенційно-креативної вторинної номінації є те, що образність фразеологічних одиниць може водночас ґрунтуватися не на одному, а на кількох базових метафоричних принципах, оскільки емпірична свідомість людини відображає не лише об’єктивні властивості предметів та явищ дійсності, а й ті, що умовно проектуються на дійсність [1, с.46].
Висновки. Таким чином, незалежно від семантичного типу антонімічного відношення, заперечення може претендувати на роль інваріанта будь-якого антонімічного протиставлення. Розуміння структурних і семантичних можливостей антонімічних опозицій дозволяє найбільш правильно й раціонально використовувати мовні антоніми в мовленні, добирати інформативно найбільш значущі з них. Антоніми, виражаючи протилежні значення і поняття, відносяться до словникових одиниць, що забезпечують точність, глибину, дієвість думки, використовуються з метою привнесення додаткового смислу зіставлення, контрастного порівняння, прихованого заперечення й досягнення ефекту парадоксальності.

Список використаних джерел та літератури
1. Гончарова Т.И. Общность и специфика языковых зооморфных картин мира; Дис. … канд. филол. наук: 10.02.15. – Харьков, 1996. – 175 с.
2. Калашник В.С., Колоїз Ж.В. Словник фразеологічних антонімів української мови / Калашник В.С., Колоїз Ж.В. – 4-е вид. – К.: Довіра, 2008. – 349 с.
3. Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990. – с. 36.
4. Никитин М.В. Основы лингвистической теории значения: учеб. пособие. – М.: Высшая школа, 1988. – 168 с.
5. Новиков Л.А. Семантика русского языка. – М.: Высшая школа, 1982. – с. 243-250.
6. Паславська А. Імпліцитне заперечення: типологія реалізації / А.Паслaвська // Іноземна філологія. – 2008. – Вип.120. – С.9-15.
7. Полюга Л.М. Повний словник антонімів української мови. – 4-е вид. – К.: Довіра, 2008. – 510 с.
8. Wierzbicka A. Dociekania semantyczne. – Wroclaw – Warszawa – Kraków: PAN, 1969.