Н.В.Проценко,
Кам’янець-Подільський національний
університет імені Івана Огієнка

Стаття присвячена проблемам читання як одного з чотирьох видів мовленнєвої діяльності. Основна увага зосереджена на аналізі психофізіологічних механізмів читання.
Ключові слова: читання, мовленнєва діяльність, психофізіологічні механізми, іноземна мова.
Статья посвящена проблемам чтения как одного из чётырех видов языковой деятельности. Главное внимание сосредоточено на анализе психофизиологических механизмов чтения.
Ключевые слова: чтение, языковая деятельность, психофизиологические механизмы, иностранный язык.
The article is devoted to the problems of reading. The main emphasis is laid on the analysis of the psychophysiological mechanisms of reading.
Key words: reading, linguistic activity, psychophysiological mechanisms, foreign language.

У методиці викладання іноземних мов відомі продуктивні та рецептивні види мовленнєвої діяльності. Продуктивні види мовленнєвої діяльності – це говоріння і письмо, тобто висловлювання своїх думок або передача чужих думок в усній чи письмовій формі. Рецептивні ж види мовленнєвої діяльності – це аудіювання і читання, тобто сприйняття і розуміння думок інших людей.
Різні аспекти, пов’язані з методикою використання видів мовленнєвої діяльності, знайшли своє висвітлення у численних лінгвістичних працях вітчизняних та зарубіжних вчених і методистів ( С.Ю.Ніколаєва, Г.А.Гринюк, Н.К. Скляренко, Т.І. Олійник, О.Б. Бігич, К.І. Онищенко, Л.П. Щербак, І.А. Данилович, Л.І. Морська, С.В. Гапонова, І.О. Зимняя, О.О.Леонтьєв, G. Brown, E.Carroll, F. Smith, M.West тощо.
Мета нашої статті – спроба проаналізувати функціонування психофізіологічних механізмів читання як одного з видів мовленнєвої діяльності в процесі формування іншомовної компетенції студентів.
Читання іноземною мовою як комунікативне уміння та засіб спілкування є важливим видом мовленнєвої діяльності та найбільш розповсюдженим способом іншомовної комунікації, яким студенти ВНЗ мають оволодіти згідно з вимогами чинної програми з іноземних мов.
Можливість безпосереднього спілкування з носіями іноземної мови мають, як правило, небагато людей, можливість читати іноземною мовою (художню літературу, газети, журнали) – практично всі. Ось чому навчання читання виступає на сьогоднішній день в якості цільової домінанти. Процес читання, який включає в себе складні мислительські операції ( аналіз, синтез, висновки ), і його результат – здобуття інформації – відіграють важливу роль у комунікативно-суспільній діяльності людей [2]. Завдяки читанню, яке робить доступною будь-яку інформацію, передається досвід людства, нагромаджений у різноманітніших сферах трудової, творчої та соціально-культурної діяльності, розвивається інтелект, загострюються почуття, тобто людина навчається, розвивається, виховується. Читання, на думку С.Р. Плотнікова, «це життєохоронна функція культури. Це технологія інтелектуального відтворення у суспільстві. Це комунікативний посередник, живий діалог між нащадками і предками» [ 6, c. 9 ].
Уміння читати дає можливість користуватися літературою на іноземній мові для пошуку інформації за фахом, задоволення своїх читацьких чи творчих інтересів, удосконалення умінь усного мовлення, збільшення інтересу до оволодіння іноземною мовою.
Читання має велике пізнавальне значення. Згідно з навчальною програмою завдання в галузі читання полягає в тому, щоб навчити студентів читати про себе і розуміти вперше запропоновані тексти. Рівень сформованості вмінь і навичок визначається здатністю студентів читати суспільно-політичні, науково-популярні, фахові та адаптовані художні тексти.
Читання виступає не лише як мета, а й як засіб навчання самого читання (навчальне читання), а також інших видів мовленнєвої діяльності (усного мовлення й письма). Крім того, читання є основою для підтримання набутих шкільних навичок і вмінь з іноземної мови і продовження її вивчення у ВНЗ.
Читання – рецептивний вид мовленнєвої діяльності, який включає техніку читання і розуміння того, що читається. У зв’язку з цим виділяють змістовий та процесуальний аспекти діяльності читця. Спостерігається залежність змістового аспекту читання від процесуального, яка полягає у досягненні розуміння інформації завдяки декодуванню графічних знаків та смислових зв’язків тексту.
Психологічну основу читання складають операції зорового сприйняття тексту і його розуміння [1]. При читанні інформація поступає до читця через зоровий канал, тому вирішальну роль виконують зорові відчуття, які спричиняють дію внутрішнього моторного / мовленнєво-рухового аналізатора [4, c. 188]. Зорове сприйняття інформації і процес її дії здатні забезпечити надійне збереження образів, оскільки читець має можливість регулювати і керувати цим процесом ( уповільнити темп читання, повернутися назад, затриматися на місці тощо).
Процес читання, як відомо, базується на технічній стороні, тобто на навичках, котрі являють собою автоматизовані зорово-мовленнєво-моторно-слухові зв’язки мовних явищ з їх значенням, на основі яких відбувається впізнання і розуміння письмових знаків і письмового тексту в цілому і отже, реалізація комунікативного вміння читання [5, c. 277]. Завдяки цьому читання супроводжується внутрішнім проговорюванням, яке стає повним, розгорнутим мовленням при читанні вголос. Саме завдяки механізму внутрішнього проговорювання і відбувається зіставлення графічного і слухо-моторного образів. Дія цього механізму найяскравіше спостерігається на початковому етапі навчання читання. Поступово, з накопиченням досвіду, внутрішнє проговорювання зникає [ 3, c. 129 ].
Людина, яка читає мовчки, про себе, неодмінно чує те, що вона читає, тому слухові відчуття також є обов’язковим елементом читання. Ці відчуття дають можливість контролювати правильність власного читання, однак вони не відіграють домінуючої ролі, а підпорядковуються названим вище відчуттям [8]. В залежності від міцності засвоєння мовного матеріалу та рівня сформованості механізмів зорового сприймання процес розпізнавання може здійснюватися швидко і безпосередньо, або в уповільненому темпі з елементами пригадування.
З психологічної точки зору процес сприймання та розуміння тексту безпосередньо пов’язаний з мисленням та пам’яттю [4, c. 188]. Читець сприймає текст, виділяючи в ньому найбільш суттєві ланки і синтезуючи їх в єдине ціле. При цьому логічна та механічна пам’ять допомагають мисленню. Одночасно здійснюється сприймання інформації та її осмислення. Ці складники процесу читання нерозривно пов’язані між собою: від якості сприймання залежить характер і рівень розуміння тексту, його точність, глибина і повнота [1].
Розрізняють два основних рівні розуміння тексту: рівень значення і рівень змісту / смислу (С. Ніколаєва, К. Онищенко). Перший пов’язаний із встановленням значень сприйнятих мовних одиниць та їх безпосередніх зв’язків, другий – з розумінням змісту тексту як цілісної мовної одиниці. Тому навички і вміння, що забезпечують розуміння тексту, умовно поділяють на дві групи (хоча процеси сприймання і осмислення відбуваються одночасно). Перша група – це навички, які, будучи пов’язаними з технічним аспектом читання, забезпечують безпосередній акт сприйняття графічних знаків та співвіднесення їх з відповідними значеннями; друга група – це вміння, які забезпечують смисловий аспект читання, тобто розуміння тексту як завершеного мовленнєвого твору. Такий рівень розуміння досягається лише при наявності гранично автоматизованих навичок техніки читання, що дає можливість читцю повністю зосередитись на смисловій переробці тексту.
Акт читання відбувається під час руху очей читця уздовж рядка, причому цей рух відбувається стрибкоподібно: зупинка – стрибок – зупинка – стрибок. Під час зупинок очей сприймається відрізок рядка, який включає більш ніж одне слово, хоча умовною одиницею сприймання у процесі читання вважається слово як мінімальна графічна одиниця, наділена певним значенням. Момент сприйняття слова завершується його розпізнаванням. Читець автоматично співвідносить графічне слово з конкретним значенням завдяки відтворенню його слухо-моторного образу, який зберігається в довготривалій пам’яті. Ось чому зорове сприйняття тексту завжди супроводжується проговорюванням у внутрішньому мовленні, про що ми згадували вище.
Разом з поступальними рухами очей відбуваються і регресивні рухи. Ці рухи не переривають процес читання, оскільки пам’ять утримує сприйняття раніше. В момент регресій читець повертається назад, щоб уточнити деякі деталі, переконатися у правильності розуміння прочитаного, точніше осмислити його. Бажано, щоб у процесі навчання читання кількість фіксацій та регресивних рухів очей була мінімальною, а їх тривалість короткочасною.
Усі ці процеси відбуваються одночасно, і сприйнятий текст відразу ж зазнає смислової переробки на різних рівнях у такій послідовності: значення слова співвідноситься зі значенням інших слів, встановлюється характер зв’язку між ними та контекстуальне значення; слова об’єднуються в синтагми, синтагми – в речення; речення об’єднуються в більші смислові утворення, а останні – в цілісний мовленнєвий твір. Звідси мінімальною смисловою одиницею тексту вважають синтагму, яка, крім лексичного значення, передає ще й певні смислові зв’язки [4, c. 190].
Пам’ять та різні розумові операції ( порівняння та узагальнення, аналіз та синтез, абстрагування та конкретизація тощо) включаються в роботу процесом осмислення.
Важливим психологічним компонентом процесу читання є механізм вірогідного прогнозування, яке проявляється на смисловому і вербальному рівнях [3, c. 129]. Смислове прогнозування – це вміння вгадати зміст тексту і зробити правильне припущення щодо подальшого розвитку подій за допомогою назви тексту, першого речення та інших сигналів тексту. Вербальне пронозування – це вміння за допомогою першої букви вгадати слово, за допомогою перших слів – синтаксичну побудову речення, за допомогою першого речення – подальшу побудову абзацу. Читаючи текст, читець ніби забігає наперед, будує гіпотези про те, що буде далі, прогнозує події. Це явище антиципації розповсюджується не тільки на окремі слова, але й на синтагми і речення. Смислові гіпотези виникають на підставі фактів та подій, які описуються в тексті. Готовність свідомості до сприйняття інформації спонукають читця згадувати, догадуватися, припускати, тобто включати здібності своєї довготривалої пам’яті і свого особистого та соціального досвіду.
На думку Ф. Сміта, для розуміння змісту тексту необхідні два види інформації: візуальна (з друкованого тексту) і невізуальна (розуміння іноземної мови, знання даних предметів, явищ, загальна здібність до читання, знання про світ). Чим більшою невізуальною інформацією володіє читець, тим менше візуальної інформації йому потрібно під час читання тексту і навпаки. Коли ми починаємо читати швидко, ми починаємо розраховувати більше на попередні знання і менше на друкований текст [7].
У результаті нашого дослідження ми дійшли висновків, що:
1) психологічну основу читання складають операції зорового сприйняття тексту і його розуміння, пов’язані з мисленням і пам’яттю;
2) механізм вірогідного прогнозування – важливий психологічний компонент процесу читання.
Перспективним і доцільним, на нашу думку, може бути розробка комплексу вправ при навчанні читання для формування іншомовної комунікативної компетенції.

Література
1. Клычникова З.И. Психологические особенности обучения чтению на иностранном языке / З.И. Клычникова. – М.: Просвещение, 1983. – 197 с.
2. Кузьменко О.Д., Рогова Г.В. Учебное чтение, его содержание и формы / О.Д. Кузьменко, Г.В. Рогова // Иностр. яз. в школе. – 1970. – №5. – С. 22-32.
3. Леонтьев А.А. Методика / А.А. Леонтьев. – М.: Русский язык, 1988.
4. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: підручник / [ кол.авторів під керівн. С.Ю.Ніколаєвої]. / Вид.2-е, випр. і перероб. – К.: Ленвіт, 2002. – 328 с.
5. Методика обучения иностранным языкам в начальной и основной общеобразовательной школе: учебное пособие для студентов педагогических колледжей / [ под ред. В.М.Филатова] / (Серия «Среднее профессиональное образование»). – Ростов н/Д: «Феникс», 2004. – 416 с.
6. Плотников С.Н. Книжность как феномен культуры (материалы «круглого стола») / С.Н. Плотников // Вопросы философии. 1994. – №7-8.
7. Smith F. Understanding Reading / F. Smith. – New York, Rinehart and Winston, 1982.
8. West M. Teaching to Read a Foreign Language / M. West– L., 1960.