У статті досліджується проблема становлення та розвитку договору купівлі-продажу в цивільному праві України в період козацько-гетьманської держави. Аналізується історична трансформація та правове регулювання поняття, ознак та елементів договору купівлі-продажу у законодавстві даного періоду.
This article deals with the problem offounding and development of the sale contractin civil law in Ukraine during the cossack-hetman state. In the scope of analysis are historical transformation and regulation of the definition, features and basic elements of sale contract in the legislation of this period.
Ключові слова: договір купівлі-продажу, козацько-гетьманська держава, «Права, за якими судиться малоросійський народ», ознаки договору купівлі-продажу, сторони договору купівлі-продажу, предмет договору купівлі-продажу, ціна, форма договору купівлі-продажу.
Постановка проблеми: В сучасних умовах зростає роль договору купівлі-продажу як універсальної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових відносин. Вінє одним з основних видів зобов’язань з передачі майна у власність або в інше речове право. Тому актуальнимиє знання історії становлення та розвитку договору купівлі-продажу. Значний інтерес викликає період козацько-гетьманської держави, оскільки саме тоді відбувається стрімкий розвиток економіки та товорно-грошових відносин, що й дало багату юридичну практику щодо відносин з приводу укладення, зміни, розірвання, визначення сторін та істотних умов договору купівлі-продажу. У процесі розвитку відбувався природний відбір правових норм про купівлю-продаж. Випадкові положення з часом відсівалися, поступаючись місцем більш обгрунтованим і якісним, підвищуючи рівень юридичної техніки. Ознайомлення з цією технікою дуже повчальне і має практичне значення для сучасного юриста. Володіння юридичною технікою необхідне для правильного формулювання правових категорій і проблем, для законодавчої роботи, правильного розуміння, тлумачення і застосування законів.
У науковій літературі проблемі розвитку інституту купівлі-продажу присвяченні праці Завидова Б. Д., Иоффе О. С., Кульчицького В., Кобилецького М., Павлова А., Бойка І. Однак комплексного дослідження питання історичного розвитку договору купівлі-продажу в період козацько-гетьманської держави у вітчизняній літературі не проводилося та досі залишається не висвітленим.
У роки визвольної війни і з початком Руїни, у зв’язку з ліквідацією польського законодавства, головним джерелом козацького права був правовий звичай, запозичений у запорожців та унормоване на його підставі гетьманами і полковниками звичаєве право.
Джерелом адміністративного, цивільного, військового, фінансового, земельного, трудового права було гетьманське законодавство: універсали (укази), рескрипти (постанови), ординанси (накази), листи (вказівки), ордери (розпорядження), інструкції, декрети. З кінця XVII століття поширюються норми російського законодавства (укази царів, приказів, колегій тощо). Діяли норми магдебурзького права, пристосованого до українських умов, а також майже в повному обсязі використовувався Литовський статут 1588 року.
Так в на початку 1650 року був розроблений і погоджений проект договору Війська Запорозького з Оттоманською Портою (Туреччиною) про торгівлю. В цьому проекті було вказано, що це договір між турецьким цісарем і Військом Запорізьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі. В даному договорі про купівлю-продаж зазначалося, що «… цісар його милість турецький дозволяє козацькому війську та його державі плавати по Чорному морю до всіх своїх портів, міст, островів, по Білому (Середземному) морю до всіх своїх держав, островів та інших портів, і до портів чужоземних володарів і християнських держав, а також по всіх ріках та містах, з якими мають вести торгівлю; товари, що їх захочуть продавати, купувати…» та «… цісар й. м. дозволяє козацькому війську … купувати будинки під склади по містах і портах цісаря й. м. турецького…» [5, c.140]. Проте, через поширене несприйняття «бусурманів» (мусульман) серед українців і козацької старшини, зокрема, на раді якої проект договору розглядався, ця угода так і лишилася не реалізованою.
У другій половині XVIII століття неодноразово робляться спроби кодифікацій українського права. Внаслідок діяльності кодифікаційних комісій з’явилися «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 pоку), «Процес краткий приказний» (1734 pоку), «Суд і розправа в правах малоросійських» (1750 року) та «Екстракт малоросійських прав».
Та саме договірне право Гетьманщини найбільш повно врегульоване у визначному джерелі українського права 1743 року під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ».Воно регулювало відносини з приводу порядку укладення, зміни і розірвання договору, визначало умови його дійсності тощо.
У праві України другої половини XVII—XVIII століття існувала добре розроблена система договорів. Вона обслуговувала зростаючі товарно-грошові відносини. Найпоширенішими були договори купівлі-продажу як рухомого, так і нерухомого майна, договори обміну, позики та оренди майна[6, с.152].
Договірне право Гетьманщини в житті феодального суспільства мало важливе значення для свого часу, оскільки за допомогою договорів забезпечувалося здійснення особистих і майнових відносин феодалів. З розвитком економіки, товарно-грошових відносин у Гетьманщині зростали роль і значення договорів. Особливо це спостерігалося в першій половині XVIII століття. Розвинена приватна власність, різноманітні майнові відносини давали дуже багату юридичну практику, яку слід було врегулювати в нормативному порядку. На підставі багатьох джерел права, які діяли в Гетьманщині, укладачі «Прав, за якими судиться малоросійський народ» виробили високорозвинуте договірне право, яке широко застосовувалося в Гетьманщині, а ряд його елементів використовується і тепер [1, с.98].
Аналізуючи норми «Прав, за якими судиться малоросійський народ» можна дійти висновку, що договір купівлі-продажу – це договір, згідно з яким одна сторона – продавець – бере на себе зобов’язання передати іншій особі – покупцеві – певну річ у власність, а покупець зобов’язується прийняти куплену річ і заплатити за неї домовлену ціну.
Що ж до основних ознак даного договору, то варто зазначити, що договір купівлі-продажу, як і більшість договорів в цей період, був двостороннім. Двосторонність полягає в тому, що кожна із сторін володіла правами і обов’язками одночасно: продавець мав право отримати домовлену ціну за товар, але зобов’язаний передати річ покупцю, який зі свого боку мав право отримати товар, але зобов’язаний сплатити покупну ціну продавцеві.
Він був оплатним, тому що продавець за передачу товару одержував зустрічне видання у вигляді оплати.
Також в «Правах, за якими судиться малоросійський народ», виходячи з аналізу норм, можна зробити висновок, що договір купівлі-продажу в той період був консенсуальним, оскільки вважався укладеним з моменту досягнення згоди за істотними умовами договору
Іншими важливими ознаками договору купівлі-продажу було те, що цейдоговір міг виникнути тільки з волі сторін і породжував певні права і обов’язки: «За наявності волі сторін, спрямованої на його укладення» – воля виявлялася у їх згоді прийняти на себе певні обов’язки згідно з договором тазаконність договору, тобто визначення правомірності змісту договору, що укладався між сторонами: «Договір не повинен суперечити чинним законам і народним звичаям» [4, с.208].
Сторонами договору купівлі-продажу були продавець та покупець. Продавцем могла виступати особа, яка була власником майна, а покупцем інша дієздатна особа, тому важливою умовою для укладення даного договору була дієздатність сторін.
Необхідна була здатність до волевиявлення, а її в Гетьманщині мали не всі. Істотно обмежувалися в цій здатності «невільні люди», що становили нижній стан і були безправними. Дієздатності не мали неповнолітні, психічно хворі, недорозвинуті, німі, сліпі. Волевиявлення було можливе тільки з боку вищого привілейованого стану «вільних людей», які користувалися повною правоздатністю і дієздатністю та багатьма привілеями [1, с.99].
Суттєвими елементами договору були товар і ціна.
Предметом купівлі-продажу, тобто товаром, могли бути будь-які речі, не вилучені з цивільного обороту Гетьманщини [1, с.99].
Наприклад, у XVIII століттіправо власності на землю в Правобережній Україні належало виключно феодалам. Тільки вони могли вільно розпоряджатися землею. Тривалий час зберігався майорат – система успадкування, коли нерухоме майно переходило неподільним до старшого в роді або до старшого з синів померлого. Майоратні маєтки вилучалися з цивільного обороту [6, с.152], тому вони не могли бути предметом договору купівлі-продажу в ті часи.
Поширеними були договори купівлі-продажу як рухомого, так і нерухомого майна.
Також в цей період основну увагу цивільно-правове регулювання приділяло праву власності на землю.З другої половини XVII століття в Україні почався процес перерозподілу землі. Одним із джерелправа власності на землю була купівля-продаж землі. Так земля почала виступала одним із найпоширеніших предметів договору купівлі-продажу в ті часи.
Під час купівлі-продажу обов’язковим елементом договору також була ціна, тобто певна домовлена між продавцем та покупцем грошова сума за переданий товар.
Особлива увага за «Правами, за якими судиться малоросійський народ» приділялася формі договору та порядку його укладання.
Виходячи з аналізу норм «Прав, за якими судиться малоросійський народ» форма договору могла бути як усною, так і письмовою.
У якості правових гарантій виконання договірних зобов’язань використовувались: укладення договорів при свідках, письмова форма договору, письмові посвідчення укладення договорів, записи в актових книгах тощо [3, с.102].
Так торгові операції з рухомим та нерухомим майном передбачали обов’язкову присутність свідків [2, с.110].
Для договору купівлі-продажу нерухомостей «Права, за якими судиться малоросійський народ» встановлювали обов’язкову письмову форму та його запис в урядові книги. Продавець передусім повинен був сам написати і підписати купчу, яку потім слід було затвердити підписами «запрошених на то людей добрих, двох або трьох віри достойної, жильців тутешніх», причому вони повинні бути присутні під час продажу. В разі неписьменності продавця і свідків вони повинні знайти таких осіб, які могли б за них розписатися. Після підписання купчої продавець повинен був «оголосити лист» про продаж майна «в присутності урядових персон», а ті, переконавшись у тому, що продане майно було власністю продавця і не є предметом спору, повинні купчую («лист») вписати в міські книги «слово в слово» і дати витяг, скріплений печаткою й підписами «урядових персон»[1, с.99].
Явка та реєстрація запису до урядових (судових) книг письмових договорів, таких як і договір купівлі-продажу нерухомості мало важливе значення.
При записі приватних договорів уряд перевіряв їх форму, правоздатність і дієздатність учасників договору та його зміст, внаслідок чого записані до урядових книг договори набували значення нотаріальних актів. При цьому сила посвідчення автентичності договору переносилась з оригіналу на офіційний витяг договору з урядової актової книги. Договори, неподані до запису, вважались за домашні і не мали повної доказової сили [1, с.99].
Також «Права, за якими судиться малоросійський народ» зазначали, що обов’язок щось дати або виконати, зроблений на словах, жартома або в п’яному стані, не мав законної сили, якщо не був підтверджений письмово [4, с.209].
Особливі умови стосувалися операцій, що пов’язувалися з придбанням земельної власності. Купівля-продаж земельної ділянки вважалася здійсненою лише після підтвердження угоди універсалом гетьмана чи указом царя [2, с.110].
Отже, підсумовуючи все вище зазначене, можна зробити висновок, що в праві України другої половини XVII—XVIII століття існувала добре розроблена система договорів, яка обслуговувала зростаючі товарно-грошові відносини. Серед найпоширеніших договорів того часу був договір купівлі-продажу, згідно з яким одна сторона – продавець – бере на себе зобов’язання передати іншій особі – покупцеві – певну річ у власність, а покупець зобов’язується прийняти куплену річ і заплатити за неї домовлену ціну. Купівля-продаж в цей період була двостороння, оплатна та консенсуальна. Сторонами договору виступали продавець та покупець, хоча не кожна верства населення була наділена відповідною дієздатністю, щоб бути одним із учасників договору купівлі-продажу. Так «невільне населення» було істотно обмежене у правах, а іноді і зовсім безправне. Таким чином в цей період ще зберігалася соціальна нерівність, яка залишилася з минулих років. Істотними елементами договору були товар і ціна. Товаром, могли бути будь-які речі, не вилучені з цивільного обороту Гетьманщини. Особлива увага приділялася купівлі-продажу землі. За «Правами, за якими судиться малоросійський народ» форма договору могла бути як усною, так і письмовою. Встановився особливий порядок укладання договорів купівлі-продажу нерухомості.
Список використаних джерел
1. Бойко І. Договірне право Гетьманщини за «Правами, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року / І. Бойко // Право України. – 1998. – № 5. – С. 98-100.
2. Захарченко П.П. Історія держави та права України / П. П. Захарченко. — К.: Університет «Україна», 2005. — 208 с.
3. Іванов В. М. Історія держави і права України / В. М. Іванов. – К.: МАУП, 2002. – 264 с.
4. Права, за якими сидиться малоросійський народ // Хрестоматія з історії держави і права України / Упоряд. : А. С. Чайковський. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 200-215.
5. Проект договору Війська Запорозького з Оттоманською Портою (Туреччиною) про торгівлю // Хрестоматія з історії держави і права України / Упоряд. : А. С. Чайковський. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 140-142.
6. Тацій В. Я. Історія держави і права України. У 2-х томах. Т.1. В. Я. Тацій,А. Й. Рогожин, В. Д.Гончаренко. – К.: Видавничий дім, 2003. – 644 с.