Зловживання довірою як спосіб вчинення шахрайства

Анотація. В даній статті проаналізовано поняття зловживання довірою та зроблено порівняння різноманітних точок зору вчених стосовно даного поняття та висловлено авторське бачення стосовно поняття зловживання довірою. Актуальність. Дана стаття вичерпно аналізує поняття зловживання довірою, що в свою чергу має ключове значення для попередження вчинення даного злочину та викриття винних. Відповідно Кримінального кодексу України шахрайство може бути вчинене шляхом обману чи зловживання довірою. Законодавчого закріплення поняття «зловживання довірою» досі не існувало. В юридичній літературі неодноразово порушувалося питання про неприпустимість ототожнення понять «зловживання довірою» та «зловживання довірливістю» («використання довірливості»). Ці поняття мають різне значення: довіра означає характеристику відносин між людьми, довірливість є властивістю людського характеру, хоча при зловживанні довірою вона часто використовується[1]. В юридичній літературі і на практиці склалося кілька точок зору на таке поняття, як «зловживання довірою» у складі шахрайства. 1. Зловживання довірою як спосіб шахрайства є недобросовісне використання винною особою відносин, заснованою на довірчих особистих або юридичних стосунках з особою, яка є власником майна або володіє ним[2]. 2. Зловживання довірою є особливим різновидом обману – обману в довірі. Таким чином, в основі довірчих відносин, що склалися між винним і потерпілим, лежать юридичні (цивільно-правові, трудові чи службові) та (або) фактичні (родинні, дружні) відносини. Як приклад зловживання довірою як способу шахрайства приводять неповернення винним майна, отриманого в прокат; функція грошей або майна в борг і їх отримання та привласнення. Звертаючи на свою користь майно потерпілого, передане на підставі помилкової обіцянки, злочинець також зловживає довірою, оскільки передання власником майна внаслідок однієї лише обіцянки зробити щось в його інтересах є певний акт довіри з боку власника[3]. Добре ілюструє дане твердження справа № 1-205/09 Хотинського районного суду Чернівецької області в якій 14.11. 2009 року біля 20 години особа, перебуваючи на вулиці біля інтернет кафе «Еко» в м. Хотині в стані алкогольного сп’яніння з метою заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, зустрівши свого знайомого, скориставшись довірою якого, заволодів його мобільним телефоном «Нокіа – 1200» вартістю 300 грн., із стартовим пакетом оператора мобільного зв’язку «Київстар» на рахунку якого було 5 грн., після чого збув, вищевказаний телефон невстановленій особі за 150 грн. Отримані гроші витратив на власні потреби[4]. Зловживання довірою в існуючій редакції ст. 209 КК (шахрайство) характеризується наступними ознаками: а) винний має на меті привласнення майна потерпілого до його одержання; б) потерпілий сам добровільно передає майно або право на нього винному; в) потерпілий наділяє винного певними повноваженнями щодо переданого майна[5]. Підтверджує дану характеристику і судова практика, зокрема, справа у якій шахрай з метою заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, прийшов до потерпілого та попросив мобільний телефон, сказавши, що потрібно подзвонити. Потерпілий, довіряючи злочинцю добровільно передав йому мобільний телефон «Siemens CX -75» вартістю 833,25 грн. Шахрай зловживаючи довірою потерпілого, заволодівши телефоном, відійшов від потерпілого та скориставшись відсутності пильності з боку потерпілого, з місця зник та розпорядився мобільним телефоном на власний розсуд, продавши його невстановленій слідством особі, чим заподіяв потерпілому збитки[6]. Фактично, зловживання довірою характеризується тим, що винний не здійснює дій, що здатні ввести в оману потерпілого і змушують (спонукають) його передати майно, як це відбувається при обмані. Зловживання довірою полягає в тому, що винний використовує для отримання майна певні договірні відносини, засновані на довірі сторін, або користується тим, що майно передається йому потерпілим без відповідних застережень та оформлення, і привласнює передане майно. Мабуть, типовими прикладами таких дій будуть ситуації, коли злочинець в корисливих цілях зловживає бланкової підписом (використовує незаповнений бланк для заволодіння майном); посадова особа передає своєму знайомому, другу чи родичу на тимчасове зберігання довірені йому, наприклад, державою, кошти, які в надалі присвоюються цими особами, і т.д. А яскравим прикладом з судової практики є справа у якій особа, маючи намір на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, прийшов до будинку потерпілого, де шляхом зловживання довірою потерпілого, пообіцявши йому повернути бензопилу наступного дня і не дотримавши даної обіцянки, заволодів бензопилою «Партнер» вартістю 1147 грн. 20 коп. Після чого з викраденим шахрай зник, а бензопилою розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму[7]. Тобто довіра одночасно виступає на стороні особи у вигляді обов’язку – використовувати довірене майно відповідно до його цільового призначення і в межах, встановлених власником або володільцем майна. Звичайно, довіра, як і чесність, – категорії моралі. Але зловживання довірою з моральної категорії переходить в правову при добровільному акті передачі майна на підставі цивільно-правових, трудових договорів чи інших відносин для здійснення певних функцій з майном (управління, зберігання, розпорядження, поставки і т.д.). Разом з тим злочинець не сам домагається передачі йому майна, а потерпілий, належним чином не спрогнозувавши поведінку винного, добровільно передає майно винному за своєю (ніким не сфальсифікованою) волею[8]. Говорячи про зловживання довірою, не можна не обійти увагою питання про його співвідношення з таким поняттям як «зловживання довірливістю». Мабуть, найбільш переконливою з цього питання є точка зору Б.С.Нікіфорова, що вважав, що довіра припускає існування відносин між людьми, тобто довіра – це завжди довіра до кого-небудь або до чого-небудь, а довірливість – це одна з властивостей людського характеру. Отже, якщо зловживання довірою на чому-небудь ґрунтується, то зловживання довірливістю є індивідуальним властивістю характеру конкретної людини і яких-небудь переконливих підстав під собою не має. Отже, зловживання довірою істотно відрізняється від обману в складі шахрайства. Зловживання довірою є менш небезпечним способом вчинення злочину, ніж обман, володіє меншим ступенем суспільної небезпеки, а багато діянь, які формально підпадають під ознаки зловживання довірою щодо майна, взагалі не є злочинними в силу їх малозначність. Так, менша небезпечність даного зловживання довірою помічається із зробленого нами аналізу судової практики, яка свідчить про те, що в більшості випадків за шахрайство суд призначає штраф, наприклад, це вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у справі №1-79/07, вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області у справі № 1-58 2007 p, вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області у справі № 1-66/08 та інші[9][10]. Зловживання довірою – це використання винним відносин довіри, які є основою правовідносин або існують в особистих стосунках, вчинене з метою протиправного заволодіння чужим майном. При цьому зловживання довірою є другорядним по відношенню до обману, але не втрачає свого самостійного значення як спосіб заволодіння майном при шахрайстві[11]. Ключові слова: зловживання довірою, обман, шахрайство, корисливі цілі.

 


[1] Смаглюк О. В. Шахрайство за Кримінальним кодексом України 2001 року автореферат дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 [Електронний ресурс] / О. В. Смаглюк. – К., 2004. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/34123.html. [2] Андрусів Г.В. Кримінальне право України: особлива частина: Підручник для студентів юрид. Вузів і фак. / Г.В.Андрусів, С.Я. Андрушко, С.Я.Лихова. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С.314. [3] Селецький С.І. Кримінальне право України. Особлива частина: Навчальний посібник / С.І. Селецький. – К.: Центр учбової літератури, 2007. –С.112. [4] Вирок Хотинського районного суду Чернівецької області у справі № 1-205/09 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7558475. [5] Хохлова І.В. Кримінальне право України (особлива частина). Навчальний посібник / І.В. Хохлова, О.П. Шем’яков. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С.187. [6] Вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі № 1-227/2005р [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1743855. [7] Вирок Знам”янського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі №1-123/07 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2253047. [8] Хохлова І.В. Кримінальне право України (особлива частина). Навчальний посібник / І.В. Хохлова, О.П. Шем’яков. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 187. [9] Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у справі №1-79/07 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1081407. [10] Вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області у справі № 1-58 2007 p [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3542371. [11] Смаглюк О. В. Шахрайство за Кримінальним кодексом України 2001 року автореферат дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 [Електронний ресурс] / О. В. Смаглюк. – К., 2004. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/34123.html.

Залишити відповідь