Ірина Кінчак

МОДЕЛЮВАННЯ ПОВСЯКДЕННЯ ТА РОЛЬ ХУДОЖНЬОЇ ДЕТАЛІ В П’ЄСАХ УЛАСА САМЧУКА

Стаття присвячена дослідженню предметного світу у драматичних текстах Уласа Самчука. Досліджено актуальність антропологійного підходу до аналізу текстів для української і світової художньої літератури. Проаналізовано його п’єси «Слухайте, слухайте! Говорить Москва!», «Жертва пані Маї», «Шумлять жорна». Виокремлено загальні функції речей у сприянні розуміння тексту. З’ясовано, що предметний світ є важливим художнім кодом драматичної творчості Уласа Самчука, зокрема інструментом кращого відтворення станів персонажів, їх статусів у суспільстві; важливою художньою деталлю як репрезентанта епохи. Простежено наскрізні та поодинокі образи. Проаналізовано співвідношення між інформацією, яку говорять персонажі і, яку прочитуємо за допомогою предметних кодів.

Ключові слова: предметний світ, антропологія, речі, символізм, драми, Улас Самчук .

Iryna Kinchak

MODELING OF EVERYDAY LIFE AND THE ROLE OF ARTISTIC DETAIL IN THE PLAYS OF ULAS SAMCHUK

The article is devoted to the study of the objective world in the dramatic texts of Ulas Samchuk. The relevance of the anthropological approach to the analysis of texts for Ukrainian and world fiction is studied. His plays «Listen, listen! Moscow Speaks!», «The Victim of Pani Maya» and «One can hear the noise of the Millstones».  The general functions of things in facilitating the understanding of the text are highlighted. It was found that the objective world is an important artistic code of Ulas Samchuk’s dramatic work, in particular, a tool for better reproduction of the states of the characters, and their statuses in society; an important artistic detail as a representative of the era. Traced through and single images. The relationship between the information spoken by the characters and the information read using subject codes is analyzed.

Keywords: objective world, anthropology, things, symbolism, dramas, Ulas Samchuk.

 

Постановка проблеми. Драматургічна спадщина Уласа Самчука перебуває в центрі уваги сучасних літературознавчих досліджень, однак її вивчення залишається неповним та фрагментарним. Специфіка рецепції драматичних творів Самчука ускладнюється їхньою непростою видавничою історією, внаслідок чого вони залишилися маловідомими серед українського читацького загалу. Переважна більшість наукових розвідок традиційно зосереджена на прозовому доробку письменника, тоді як драматичний аспект потребує ґрунтовнішого осмислення. Водночас наявні наукові студії демонструють методологічну різноманітність підходів до дослідження драматичних текстів автора.

Перспективним напрямком видається антропологічний аналіз предметного світу драм, який дозволить не лише реконструювати характерні риси ідіостилю Самчука, але й глибше зрозуміти соціокультурний контекст епохи. Драматичні твори постають унікальним інтермедіальним простором, що надає читачеві можливість безпосереднього занурення в складну атмосферу міжвоєнної доби через багатошарову систему художніх координат.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Творчість Уласа Самчука стала об’єктом наукових розвідок багатьох дослідників. Здебільшого праці присвячені вивченню його прозових текстів (Бородіца С., Варданян М., Гошовський Б., Костюк Г., Немченко Г., Немченко І., Тарнавський О.), публіцистиці (Власенко-Бойцун А.-М., Радчик Р.), мемуаристиці (Гнатюк М.) епістолярію (Пангелова М.). До драматургії письменника звертались Вісич О., Кралюк П., Домбровська Т. Особливий внесок у цьому аспекті досліджень зробила Руснак І.

Мета статті – простежити роль художньої деталі, як засобу створення предметного світу та змалювання повсякденності в драматургічному доробку Уласа Самчука (три п’єси).

Виклад основного матеріалу. Художньо-образна інтерпретація світу речей у п’єсах Уласа Самчука – це складна філософсько-естетична система, що має кілька важливих характеристик. Речі у драматичних текстах Уласа Самчука – не просто побутові предмети, а носії глибокого соціального та психологічного змісту. Кожен предмет має метафоричне навантаження, розкриває внутрішній світ персонажів, є своєрідним маркером історичної доби.

Предмети побуту показують зміни в соціальній структурі, демонструють конфлікт традиційного та нового укладів життя, розкривають психологічні переживання персонажів через ставлення до речей. Предмети, які наповнюють драми Уласа Самчука – не просто фон, а активні учасники драматичної дії, вони несуть емоційне навантаження, допомагають розкрити внутрішній світ персонажів

Важливим фактором є ще й топографія речей, адже просторове розміщення предметів має символічне значення, предмети структурують сценічний простір, створюють особливу атмосферу доби. Речі відображають соціальну стратифікацію, демонструють майновий стан персонажів. Художньо-образна інтерпретація речей у Самчука – це складна багатошарова система, що виходить далеко за межі простої побутової деталізації. Речі стають потужним художнім засобом розкриття глибинних соціально-психологічних процесів, носіями колективної пам’яті та індивідуальних доль.

У драмі «Слухайте, слухайте! Говорить Москва!» світ речей відіграє принципово важливу роль, оскільки відтворює матеріальну культуру художнього світу.  Улас Самчук написав цю одноактівну п’єсу 1930 р. Драма постає потужним інструментом національної самоідентифікації, спрямованим на духовне пробудження українства та критичну рефлексію суспільних цінностей. У контексті складної доби 1920-1930-х років автор викриває соціальний феномен культурної амбівалентності, змальовуючи персонажів, позбавлених чіткої національної самосвідомості.

Драматургічний простір вибудовується як принципове зіткнення двох цивілізаційних парадигм – московсько-більшовицької та автентичної української. Головні герої цього драматичного тексту: Борис Чортомолов – госторгпред ССРР за кордоном його дружина Ларя; коханець Ларя Владлен – вихованець Чортомолова, харківський студент на практиці; Розенфельд – «партійна совість» Ларі, урядовець особливих доручень. Борис Чортомолов, Ларя і Розенфельд – представники радянської ідеології, проповідники цінностей московської верхівки. Елементи інтер’єру, вбрання та особисті речі персонажів слугують потужним інструментом характеристики їхніх особистостей і світоглядних орієнтацій.

Деталі кабінету Чортомолова, одного з головних персонажів драми, водночас характеризують власників приміщення та виражають авторське ставлення. У цьому просторі несподівано переплелися принади міщанського побуту з атрибутами радянської дійсності. Промовисті деталі змальовані так: «під бронзу, столик до курення», «бронзова попільничка», «бронзової барви бюст Лєніна» [6, с. 42]. Остання деталь має особливе значення. Вона не просто підтверджує належність подружньої пари до радянської системи, а й концентрує авторську іронію. Найважливіший радянський символ, що виконував функцію свого роду ідеологічної ікони, виявляється виготовленим з того самого матеріалу, що й побутові речі – столик для куріння та попільничка.

Авторська ремарка на початку п’єси містить важливі просторові характеристики, які створюють глибокий психологічний підтекст. Простір кімнати навмисно звужений: важкі гардини закривають вікно, зачинені двері позбавляють можливості вільного переміщення, що призводить до відчутної атмосфери психологічної ізоляції. Штучне освітлення – численні лампи, розставлені в обмеженому просторі – підсилює відчуття внутрішньої стисненості. Це не просто побутова деталь, а потужний художній прийом, що символізує: психологічну обмеженість персонажів, їхню беззахисність перед обставинами, задушливу атмосферу соціального тиску, внутрішню неможливість вирватися за межі системи. Ці художні деталі метафорично відображають духовну ситуацію персонажів – їхню неспроможність вийти за встановлені соціальні та психологічні кордони.

До світу речей також відносимо і радіо, Голосномовник радіоприймача, яке Улас Самчук долучив до персонажного ряду. Радіоприймач у драмі виступає потужним художнім засобом розкриття авторської концепції. Його постійний голос – «Слушайтє, слушайтє! Ґаваріт Масква!» – набуває символічного значення в життєвому просторі усіх дійових осіб, найбільше – Ларі та Чортомолова.

Радіо виконує принципово важливі функції: воно є безпосереднім голосом Кремля, репрезентує тотальний інформаційний контроль, втручається в приватний простір персонажів та стає метафорою духовного спустошення героїв. Голос Москви перетворюється на своєрідний акустичний символ системи, що руйнує особистісний простір і придушує будь-які прояви індивідуальної свободи. У своїй статті «Просторові координати метадраматичної поетики п’єс Уласа Самчука» О. Вісич заувашує: «…інтермедіальний образ радіо також виконує топографічну функцію, але із значно ширшими координатами. Зі зловісною іронією у центрі Європи звучать позивні “говорить Москва”, а пропагандистські етери формують совєтський ідейно-культурний простір. Для Владлена голосномовник, який автор навмисне розмістив “на книжковій шафі побіч бронзової барви бюсту Лєніна”– символ безмовності України та інформаційної радянської гегемонії» [2, с. 63].

Радіо є наскрізним образом у драматургії Уласа Самчука, воно також трапляється і у п’єсах «Жертва пані  Маї» та «Шумлять жорна». Саме в цих драмах Улас Самчук використовує його як засіб впливу на свідомість персонажів. Радіо виконує інформативну функцію і цим самим воно контролює емоційні стани героїв, стає єдиним можливим джерелом доступу до інформації (воєнних звідомлень). У першій ремарці п’єси «Жертва пані Маї» радіо відкриває завісу читачеві, саме з оголошення, яке лунає з рупора, реципієнт розуміє ситуацію: «Увага! Увага! Розпочинається судове загадкового чину пані Ганни Маї!» [6, с. 78].

Незавершений драматичний текст «Жертва пані Маї», написаний 1940 р. у Празі  «під час хвороби», [6, с. 77] складається з трьох дій те є представником інтелектуальної драми. Конфлікт п’єси, за влучним визначенням І. Руснак «розгортаються навколо морально-етичних проблем, які гостро постали перед європейською спільнотою в 1930–1940-ві роки з початком Другої світової війни і проголошеними нацистами концепціями Нової Європи» [4, с.45].

Головною героїнею п’єси є тридцятирічна пані Мая, яка зосереджена на вирішенні своєї нагальної життєвої мети – пошуку достойного супутника життя для створення сім’ї та народження розумних і здорових дітей. Її обраний чоловік, Альберт Сам, виконуючи військовий обов’язок офіцера, вирушив за екватор. У пошуках гідної заміни Мая розглядає кандидатури серед свого оточення. Вона ігнорує почуття Едуарда Гріна, директора великого підприємства, натомість розпочинає любовну гру з Фріцом Кольбертом, який тимчасово повернувся з відпустки після поранення на Східному фронті. Персонажі розподіляються на дві контрастні групи залежно від ставлення до головної героїні та центральної колізії. Фріц і Мая утворюють одну групу, їм протистоять Едуард Грін та Ада.

У п’єсі «Жертва пані Маї» цікавою художньою деталлю є дверний дзвінок. Дія відбувається у будинку головної героїні. Аналізуючи її поведінку під час звуків дзвоника, можна помітити символізм цього предмета. Дзвінок стає прообразом вісника, він дає знати головній героїні про чийсь прихід. Зазвичай звук дзвінка супроводжується певними емоціями, які виникають у хазяйки помешкання, часто це тривожність, страх очікування, передчуття. Тож в цьому випадку дзвінок має певну владу над мешканцями оселі. В іншому ж випадку розгляньмо епізоди, коли сама пані Мая натискає на ґудзик. У цьому разі дзвінок – символ влади, зокрема над Лівією, яка з’являється одразу почувши його звук.

Дзвінок у п’єсі «Жертва пані Маї» постає складним символічним образом, що розкриває глибинні соціально-психологічні взаємовідносини персонажів та їхню екзистенційну динаміку. Цей побутовий предмет виходить далеко за межі простої функціональності, перетворюючись на потужний художній засіб характеристики соціальної ієрархії та внутрішньої психологічної залежності. У творі дзвінок набуває амбівалентних значень: як вісник зовнішніх подій, що несе емоційну напругу очікування; як інструмент соціального підкорення та демонстрації влади.

Драматург використовує образ дзвінка для тонкої репрезентації складних міжособистісних стосунків, де предмет побуту стає символом складних соціальних механізмів придушення та залежності. Символізм дзвінка унаочнює авторську концепцію про приховані владні механізми у людських стосунках, де особиста воля може бути легко підпорядкована зовнішнім обставинам та соціальним конструктам.

Важливо також звернути увагу на такі елементи як одяг, поведінка та речі, які оточують героїв п’єси. Ще з прологу реципієнт прочитує епоху, у якій буде відбуватись дія. Маркерами відображення часопростору стали засоби пересування, зв’язку, які свідчать про рівень цивілізованості тогочасного суспільства і, певним чином, епохи: «Перед відкриттям завіси на сцені чути гамір вулиці великого міста. Авта, трамваї, (тут і далі підклеслення моє – І. К.) а особливо викрики газетярів “Сенсація! Процес пані Маї! Мовчанка поні Маї” [6, с. 78]

Пізніше у ремарці до І дії Улас Самчук, описуючи кімнату пані Маї, наводить інші маркери: «Кімната Маї. Легкі металеві меблі. П’яно. Ґауч! На стінах модні картини… Телефон. Радіоапарат. Мая сидить у фортелі-гойдалці, ногою погойдується і розмовляє з паном Самом. Гарно, зі смаком одягнена. Вираз обличчя схвильований.» [6, с. 80]

З цієї ж ремарки можемо також зробити певні висновки про головну героїню дійства пані Маю. Жінка доволі багато уваги приділяє своєму зовнішньому вигляді. У вже згаданій статті О. Вісич акцентує увагу на певній зацикленості, “нав’язливій манері пеервдягатися”: «Складається враження, що вона не задоволена своїм виглядом, відчуває його невідповідність ситуації та намагається переграти ту чи іншу сцену». [2, с.62]

Ще однією наскрізною деталлю п’єсі є алкоголь. Ще у пролозі автор описує атмосферу у кімнаті словом “п’яно”. Далі у тексті теж досить часто трапляються сцени, де герої п’єси вживають алкоголь:

«Входить Лівія з пляшкою вина на таці і трьома хрусталевими чарками. Ставить все на круглому столі і розливає вино. Мая бере чарку, дивиться вперед, потім цокається з Фріцом і Гріном…» [6, с. 93]

«…підносить повну чару і дивиться по черзі на всіх. Всі підносять чари і цокаються і п’ють…» [6, с. 98]

Зазвичай, коли комунікант вживає багато алкоголю, у нього актуалізується когнітивний патерн алкогольної деформації, що проявляється у зміні когнітивних рамок сприйняття дійсності, зміні мовлення та соціальної поведінки, які поступово стають алогічними, агресивно-зухвалими та асоціальними, з можливими раптовими проявами галюцинацій та марення. Оскільки у приміщенні уже було п’яно і алкоголь не був чимось рідковживаним, то важко простежити певні зміні у поведінці героїв п’єси.

П’єса «Шумлять жорна» написана у Рівному в повоєнні роки, «драма мала робочу назву «Любов і  ненависть» й  була завершена у  чорновому варіанті 17 жовтня 1947 р. в одному з таборів для  мандрівників у  Німеччині.» [5, с. 102] Сюжет драми розгортається на тлі німецької окупації 1942 року. Українське суспільство, особливо його інтелігенція, опиняється у складній ситуації подвійного тиску – з боку німецького та більшовицького режимів. Обидві окупаційні сили намагаються розширити свій вплив через мережу агентів та систему доносів.

Персонажна система драми «Шумлять жорна» ширша, аніж у попердніх п’єсах. Основна дія розвивається у діалогах між Андрієм Михайлюком (громадським діячем), Петром Івановичем (фото-репортером), їхніми дружинами (по сумісництву подругами), Клавдієм (професором-політиком) та Євгеном Лисиком (редактором).

Важливим образом у драмі є жорна, що набувають глибокого символічного значення. Вони постають свідками драматичної історичної епохи, коли окупанти – спочатку більшовики, потім німці – намагалися заборонити використання жорен, фактично прирікаючи народних месників на голод. Проте ці спроби виявилися марними.

Безперервне поскрипування та торохтіння жорен серед воєнного хаосу та потрясінь перетворюється на могутній символ народної незнищенності. Промовистою є репліка Андрія Михайлюка: «Ми є правда! Наша правда — твердість! Наша правда — любов! Наша правда — вічність!» [6, c. 205] У цих словах проступає глибокий історичний оптимізм Самчука – віра в неминуче торжество українського духу та неодмінне постання незалежної держави.

Жорна в драмі є символом життєстійкості українського народу. Крізь твір проходить принципова теза про здатність українців виживати навіть у найскладніших, здавалося б безвихідних умовах.

У третій, завершальній частині драми, де відбувається суд над зрадником Петром Івановичем, увесь драматичний процес відбувається на тлі безперервної роботи жорен. Для простих селян політико-юридичні колізії є вторинними – їхнє першопланове завдання – елементарне фізичне виживання, яке символізує процес перемелювання зерна.

Водночас драма пропонує ширший символічний контекст: українці опинилися в буквальному значенні між жорнами двох iмперій-чудовиськ – більшовицької Росії та нацистської Німеччини. Центральне екзистенційне питання полягає в тому, як зберегти національну ідентичність і фізичне існування в умовах подвійного тотального пригнічення. Жорна постають не просто побутовим знаряддям, а метафорою історико-психологічного буття народу, його здатності перетворювати нищівні обставини на можливість для подальшого відродження.

П’єса «Шумлять жорна» стала принциповим твором, що розвіяв ілюзії про зовнішню допомогу у визвольній боротьбі. Автор стверджує: відродження державності – виключно справа самих українців.

Висновки. Художньо-образна інтерпретація світу речей у драматургії Уласа Самчука постає як унікальна мистецька стратегія, що трансформує звичайні побутові предмети на потужні художні символи. Письменник демонструє принципово новий підхід до розуміння речей – вони перестають бути пасивним фоном і перетворюються на активних учасників драматичної оповіді.

Самчукова концепція речей виходить далеко за межі простої предметної репрезентації. Кожен елемент матеріального світу набуває статусу знаку, що несе глибокий соціально-психологічний зміст. Речі стають своєрідними документальними свідченнями епохи, унікальними текстами, які розповідають про внутрішні конфлікти, соціальні трансформації та екзистенційні виклики часу.

Письменник створює складну семіотичну систему, де предмети виступають медіаторами між індивідуальною долею та історичним контекстом, розкриваючи найтонші нюанси людських переживань та суспільних процесів.

 

Література.

1. Бородіца С. Жанрова структура романів Уласа Самчука в контексті західноукраїнської романної прози 30-40-х рр. XХ ст.: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Київ, 2000. 22 с.
2. Вісич О. А. Просторові координати метадраматичної поетики п’єс Уласа Самчука. Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: серія «Філологія». Острог : Вид-во НаУОА, 2024. Вип. 22(90). С. 61–65.
3. Домбровська Т. Екзистенціальні виміри людського буття в інтелектуальній драмі Уласа Самчука «Жертва пані Маї». Інноваційні тенденції сьогодення в сфері природничих, гуманітарних та точних наук: матеріали III Міжнародної наукової конференції, м. Рівне, 29 вересня, 2023 р. Міжнародний центр наукових досліджень. Вінниця: Європейська наукова платформа, 2023. С. 108–110.
4. Руснак I. Поетика інтелектуальної драми Уласа Самчука. Слово і Час. № 6. 2010. С. 43–50. URL: http://surl.li/tgohh.
5. Руснак І. До історії видання драми «Шумлять жорна» Уласа Самчука. Літературний процес: методологія, імена, тенденції. № 3. 2016. С. 102–105. URL: http://surl.li/tgoii.
6. Самчук У. Драми. Харків: Фоліо, 2020. 220 с.