О.Я.Чепіль

Національний університет «Острозька академія»

КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ В ІДЕНТИФІКАЦІЇ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОГО СТАТУСУ КОМУНІКАНТА

У статті здійснено ґрунтовний аналіз комунікативного аспекту в ідентифікації соціолінгвістичного статусу  комуніканта.

Ключові слова:  соціолінгвістика, соціолінгвістичний статус комуніканта, комунікація,  мовна комунікація.

В статье представлен глубокий анализ коммуникативного аспекта в индентификации социолингвистического статуса коммуниканта.

Ключевые слова: социолингвистика , социолингвистический статус коммуниканта,речевая коммуникация, коммуникация.

A thorough analysis of the communicative aspect in  person’s sociolinguistic status identification has been made in this article. Sociolinguistic status being either a self-goal or an expressive social characteristics, determines both a person’s possibility to self-improvement as well as a steady formation of its communicative competence. On whole it constitutes the system of the following three groups of  aspects: pragmatic, cognitive and communicative.

Key words: Sociolinguistics, sociolinguistic status,  communication,  language communication.

Людина ХХІ століття, яка перебуває у відкритому інфомаційному просторі, використовуючи усі можливі цифрові засоби комунікаціі сучасної цивілізації та перебуваючи у перманентному звязку у різних комунікаційних системах, повинна відповідати високим вимогам сьогодення.

Бажання стати успішним, бути матеріально незалежним, отримати бажаний статус, стали критеріями успіху для цілого покоління прагматичних людей ХХІ століття. Отже, потреба у самореалізації, задоволенні власних амбіцій, здобутті належного соціального статусу – виступають у порядку приорітетних завдань сучаної людини.

Соціальний статус постає водночас як самоціль і як виражена соціальна характеристика людини. Правильність розуміння соціолінгістичного статусу як цілісної та багатовимірної категорії відкриває простір до самовдосконалення особистості та стійкому формуванню її комунікативної компетенеції. Як відомо, ефективна мовна комунікація, націлена на кінцевий результат, забезпечує 95% успіху людини.

Об’єктом нашого дослідження є особливості соціолінгвістичного статусу  людини.

Предмет дослідження – комунікативний аспект соціолінгвістичного статусу  людини.

Проблематика  дослідження обумовлена динамічним аспектом функціонально-комунікативного  опису мови та  її антропоцентричними виявами.

Завдання цієї статтї полягає в аналізі комунікативного аспекту у формуванні соціолінгвістичного статусу  людини.

Дослідження поставлених у роботі завдань передбачає комплексний та багатоаспектний підхід до опису мовної комунікації та  особливостей соціолінгістичного статусу людини. Розгляд поняття соціолінгвістичного статусу знаходиться у площині соціолінгвістики.

Базовий постулат про мову як соціальне явище і як засіб спілкування -пов’язаний  із суспільним положенням людей та знаходить своє обгрунтування у різних соціологічних концепціях та школах. Свідченням цього є розробки соціолінгвістів Швейцарської школи ( Ф. де Соссюр, Ш. Баллі, А. Сеше), Франції ( М. Граммон, Ж. Вандрієс, М. Коен), Лондонської школи ( Дж. Ферс, У. Аллен, В. Хаас, Ф. Палмер, М. А. Халідей), Празької лінгвістичної школи ( В. Матезіус, Б. Трнка), США ( Едвард Сепір), Петербурзької лінгвістичної школи ( І. О. Бодуен де Куртене, Л. В. Щерба, Є. Д. Поліванов) та вітчизняної школи ( В. В. Акуленко, Ю. О. Жлуктенко, К. М. Тищенко, В. Радчук, О. Руда, О. О. Селіванова, Л. Савіцька, Г. М. Яворська).

Ще задовго до становлення соціолінгвістики як спеціальної дисципліни, французькі філософи  18 століття, Д. Дідро та Ж. Ж. Руссо, зробили спробу розглянути мову як соціальне явище. Пізніше у 20-30х роках ХХ століття, у вітчизняній науці з’являються  праці відомих мовознавців – В. В. Виноградова, Є. Д. Поліванова, Л. П. Якубинського та інших, в яких було розглянуто мову як засіб спілкування з точки зору аналізу суспільних відносин.

В рамках нашого дослідження, ми розглядаємо категорію соціолінгвістичного статусу. Зважаючи на неординарність визначення вказаної категорії, яка знаходиться у фокусі дослідження багатьох суміжних наук, зокрема соціології, антропології, соціолінгвістики, соціальної психології, звернемо увагу на її визначення німецьким соціологом та філософом М. Вебером.

Як стверджував М. Вебер, категорія соціального статусу є одним із вимірів соціальної стратифікації, тобто поділу суспільства на певні (страти) верстви, формуючи при цьому певну соціальну ієрархію. В свою чергу, на думку філософа, існує два параметри соціального статусу: субстанційний та реляційний [2].

Ознаки субстанційного параметру – є вікові, статеві, освітні, національні, професійні тощо. До реляційних характеристик відносять становище індивідуму у певних соціальних групах. Соціальний статус не можна вважати сталою величиною, оскільки вона є динамічною та історично мінливою. З позиції психолінгвістики, поняття соціального статусу складають такі характтеристики: соціальні ролі, соціальні норми поведінки та етикету, авторитет, престиж, популярність.

Вказані характеристики визначають мовну діяльність людини, що в свою чергу є предметом дослідження соціопсихолінгвістики. Для ідентифікації соціолінгвістичного статусу людини необхідно визначити спектр статусних ознак та їх можливу варіативність.

Як відзначає О. Холод, увесь спектр показників соціолінгвістичного статусу можливо розділити за трьома параметрами – лінгвістичним, прагматичним і семантичним.

Український дослідник Олександр Холод пропонує типологію визначальних ознак соціального статусу індивіда, яку формує три групи чинників: прагматичні, комунікаційні та когнітивні.

Групу прагматичних чинників формують: “вмотивованість комунікації, тобто її мета і задум, положення комунікантів у соціальній ієрархії суспільства, їхні соціальні ролі в конкретній комунікаційній ситуації, соціальна оцінка інформації й адресата”  [9,с. 44].

Зважаючи на вказані прагматичні чинники, звернемо увагу на тісний взаємозвязок базисних надбань психологічної науки. У психології існує поняття діяльнісного підходу до вивчення мовлення, започатковане Л. Виготським, доповнене школою О. Леонтьєва та його послідовників, апробоване у дослідженнях вітчизняних науковців – С. Л. Рубінштейна, С. Д. Максименка, І. Д. Пасічника, О. Зимня, О. С. Кубрякової. Відповідно до концепції діяльнісного підходу, мовленнєва діяльність є одним із видів соціальної активності людини, яка є, водночас, психологічно організованою. Діяльність, як процес, поєднує у собі низку цілеспрямованих і послідовних дій: предметний мотив, мету, дії та операції (планування, реалізація плану), установки та результати ( контроль) діяльності.

До когнітивних чинників слід віднести: “обсяг фонових знань комунікантів – усвідомлення реалій навколишнього світу і суспільства, соціальних цінностей, самооцінка свого положення в суспільстві, рівень володіння комунікативними засобами для адекватної передачі інформації, здатність правильно інтерпретувати взаємозвязок соціальних і комунікаційних характеристик комунікантів” [9,с. 44].

До комунікаційних чинників зараховують: “соціальні норми мовної поведінки, мовного етикету, типи комунікаційних ситуацій, повязаних із різними сферами діяльності, умови міжособистісної, внутрішньогрупової і масової комунікацій, диференціація комунікаційних засобів залежно від стратифікаційної і ситуативної варіативності комунікації [9, с. 44].

Ідентифікація соціального статусу, його успішність чи навпаки відбувається в комунікативній поведінці індивіда, його взаємодії з іншими учасниками комунікації. Взаємообумовлений позитивний результат комунікації досягається за умови визначених інтенцій, комунікативноі компетенції, правильної комунікативноі позиції адресанта, яка в свою чергу може бути посиленою з огляду на його соціальний статус.

Українська дослідниця Ольга Яшенкова визначає ступінь ефективності мовної комунікації “результатом актуалізації двох основних соціально значущих функцій – взаємодії та впливу” [10, с .134].

Мовленнєвий вплив буває ефективним та неефективним з огляду реалізації поставлених цілей. Якщо поставленої мети не було досягнуто, міжособистісні стосунки комунікантів були порушені, їх баланс не втриманий, така комунікація та мовленнєвий вплив виявилися неефективними, що відповідним чином негативно позначилося на соціолінгвістичному статусі адресанта.

Отже, ми зробили спробу розглянути багатовимірність поняття соціолінгвістичного статусу як наукової категорії. Підсумовуючи, можна стверджувати, що  соціолінгвістичний статус комуніканта є синтезом таких основних параметрів: його місця у соціальній їєрархії,  соціальної ролі в комунікативній ситуації та рівня сформованості комунікативної та мовної компетенції.

Література

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики/ Флорій Бацевич.– К.: Академія, 2004. – 344 с.
2. Вебер М. Избранние произведения/ Максимилиан Вебер; пер. с нем., сост., общ. ред Ю. Н. Давидова; предисл. П. П. Гайденко. – М.: Прогресс, 1990. – 237 с.
3. Дейк ван Т. А., Язык. Познание. Коммуникация / Т.А. ван Дейк; пер. с англ.: сб. работ/сост. В. В. Петров под ред. В. И. Герасимова. – М.: Прогресс, 1989. – 312 с.
4. Кубрякова Е.С. Эволюция лингвистических идей во второй половине ХХ века ( опыт парадигмального анализа) Язык и наука конца ХХ века. / Е.С. Кубрякова. – М., 1995. – С. 206-230.
5. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 464 с.
6. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации: Курс лекций. / Виктория Владимировна Красных. – М.: ИТДГК «Гнозис», 2001. – 270 с.
7. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації / Георгій Георгійойвич Почепцов. – 2-ге вид. доп. – К.: Видавничий центр «Київський університет», 1999. – 308 с.
8. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми:[ підручник ] / Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава, 2008. – 712 с.
9. Холод О. Соціальні комуніації: соціо- і психолінгвістичний аналіз/ Олесандр Холод. – Навчальний посібник. – 2-ге вид., доп.і перероб. – Львів : ПАІС, 2011. – 288 с.
10. Яшенкова О.В. Основи теорії мовної комунікації:[ навчальний посібник ] / Ольга Володимирівна Яшенкова . – К.: Видавничий центр «Академія», 2010. – 312с.

• Craig R.T. Communication Theory as a Field / R.T. Craig // Communication Theory. – 1999. – Vol. 9. – P.119-161.