УДК 811.161.2’373.2 (043)
М.М. Цілина
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
УКРАИНСКАЯ ИМАЖОНИМИЯ ХХ-ХХI вв.
UKRAINIAN IMAZHONIMIYA XX-XXI ct.
Статтю присвячено вивченню структури і семантики власних назв на позначення творів українського образотворчого мистецтва ХХ–ХХІ ст. Розглянуто специфіку значення тезойменних імажонімів, типи синтаксичних зв’язків двокомпонентних онімів, афористичність багаточленних назв картин М. Приймаченко.
Ключові слова: ідеоніми; артіоніми; імажоніми; тезойменні оніми.
Статья посвящена изучению структуры и семантики наименований для обозначения произведений украинского изобразительного искусства ХХ–ХХI вв. Рассмотрена специфика значения тезоименных имажонимов, типы синтаксических связей двухкомпонентных онимов, афористичность многочленных названий картин М. Приймаченко.
Ключевые слова: идеонимы; артионимы; имажонимы; тезоименные онимы.
The article is devoted to the study of proper names to describe works of Ukrainian art XX–XXI centuries. Structurally they are one-component, two-component and polynomial. One-component names are presented with a full-blown word. The semantics of titles focused mainly on the specifics depicted. Among these there tezoymenni onims, but despite such uniformity in the title, a different picture is evident in the picture. Speech filling these propriatyvs is an example of the manifestation of the deepening semantics own name through expansion of facilities nazvotvorennya.Among the two-component names works of this genre most represented items works contractors components are combined communication – basically agreed. Attributive semantics of adjectives such titles focused on different aspects: time; visual perception; place; age.Two-component imazhonims contracting due to the type of control between the components are the names of two nouns, one of which is in the nominative and another – in the ablative with a preposition iz sotsiatyv have mentioned, but no predicative trait, which usually find in the sentence. Another type of propriatyvs – the names of two nouns without preposition with the generic subject or object.Binomial onims with relations of obstavynny between the components are usually mentioned places. These names often contain some kind of a name of a different type, usually astionim , at least – toponim, oronim and more.Semantics binomial formations based on coordinated syntactic relations focused on the object image, which, according to the structure two onims. Name founded on the principle of coordinated communication with an emphasis on the subjects depicted. Two-component there onims type “Plant flowers” O. Yablonska formed like sentences and contain dynamic sign which carrier is a verb, but devoid of inherent sentence intonatsiynost and predictive, as the name – lexical unit and therefore takes only nominative function. Binomial is imazhonims two nominative sentences like “Wroclaw. Hall “A. Gavdzynskogo.Policomponent names to describe paintings – propriatyvs with three or more components of a full-blown , decorated as complex as a phrase or two sentences. Often these onims is aphoristic and rhyme, in particular in the names M. Pryimachenko paintings.Consequently, Ukrainian imazhonimiya – very colorful in value and structure of the group names. So onims inherent tezoymennist and multiplicity, the existence of different semantic and syntactic models construction.
Keywords: ideonims; artionims; imazhonims; tezoymenni onims.
З-посеред усього спектра української ономастичної лексики найменш дослідженим був і залишається такий розділ, як ідеонімія. В сучасній лінгвістиці не помічаємо наукових розвідок з його підрозділу – артіонімів, котрі Н.В. Подольська означує як власні назви творів образотворчого мистецтва [5, с. 38]. Однак інші вчені, зокрема М.М. Торчинський, до артіонімів зараховують і назви фільмів, а також сценічних, музичних, хореографічних творів, адже музика, кіно – це теж види мистецтва [8, с. 203]. Російська дослідниця О.А. Бурмистрова, присвятивши вивченню артіонімів своє дисертаційне дослідження об’єктом вивчення обрала російські артіоніми і до них зарахувала ще й назви творів словесного мистецтва [1]. Подальша наукова розвідка присвячена вивченню структури й семантики українських імажонімів ХХ–ХХІ ст. – сектору артіонімів на позначення «власних назв творів образотворчого мистецтва» [8, с. 203], зокрема живописних творів (піктонімів [8, с. 204])
Українські імажоніми відзначалися своєю специфікою. За структурою вони були однокомпонентними, двокомпонентними та багаточленними. Однокомпонентні найменування представлено онімами з одного повнозначного слова. Семантика таких найменувань сконцентрована в основному на специфіці зображуваного. Наприклад, назви картин «Весна» З. Зацепіної, «Весна» В. Чегодаря, «Літо» В.Єфименка, «Вечір» В. Зарецького. Однокомпонентні пропріативи розглянутої групи часто походять від флористичної лексики, об’єкти якої репрезентовані на картинах: «Маки» Л. Чичкана, «Троянди» М. Кокіна, «Квіти» Ю. Баланівського, «Соняшники» Л. Чернова, «Соняшник» А. Горської, «Півонії» В. Понікарова, «Гладіолуси» С. Шаповалова; від живописної термінології: «Ню» З. Лєрман; «Ню», «Оголена» В. Хруща, «Композиція» О. Лісовського, «Відображення» А. Ерделі, «Автопортрет» А. Туровського. Такі оніми можуть бути конкретними назвами осіб, предметів («Білизна» П. Сулименка, «Стожки» І. Беклемішевої, «Подруги» С. Коропчака, «Гончарі» В. Зарецького) чи абстрактними реаліями («Тиша» В. Сингаївського, «Тиша» О. Шовкуненка, «Роздуми» О. Соколова, «Роздуми» О. Ройтбурда, «Відпочинок» С. Сичова, «Подив» В. Маринюка). Є посеред цих назв відонімні утворення: «Гурзуф» В. Цвєткової, «Щучинка» В. Непийпива. Семантика місця й часу сконцентрована у найменуваннях типу «На сонечку» М. Максименка, «На свято» Є. Волобуєва, «На відпочинку» В. Чечеля, «На дачі» В. Ковтуна, котрі також вважаємо однокомпонентними, зважаючи на те, що у їх складі два слова, одне з яких повнозначне, а інше – службове, що, зрештою, й формує локальне чи темпоральне значення.
Як бачимо, серед таких трапляються тезойменні оніми, проте незважаючи на таку однаковість в назві, очевидним є різне зображення. Мовленнєве наповнення цих пропріативів є, на нашу думку, прикладом вияву поглиблення семантики власної назви шляхом розширення об’єктів назвотворення. «Весна» у З. Зацепіної презентує настання цієї пори року в сільській місцевості на фоні простих селянських хат, натомість «Весна» у В. Чегодаря – це понорамний розквіт природи побіля річки і гористої місцевості, у М. Ткаченка – правдива передача весняного пробудження природи, яка досягається передусім засобами колориту. У лексико-семантичній системі, як зазначає В. Русанівський, виявляються діалектично взаємозалежні явища, зумовлені невідповідністю між новими думками і наявними мовними засобами для їх вираження [6, с. 63], зокрема прагнення слова до однозначності і розвиток у його семантичній структурі різних значень. Загальновідома картина С. Ботічеллі «Весна» (1492) – це вже інша проспекція власної назви. На ній зображена Венера в оточенні Грацій, а поряд – типовий топос райського саду, де зображені квіти, яких дослідники нарахували 190 видів, цвітуть саме в період з березня до травня. Однак це не є єдиною вказівкою на весну. Як зазначає німецький мистецтвознавець Абі Варбург, очевидним є філософське заглиблення в образ весни як пори оновлення [11]. Метафоризація тут виступає засобом нової номінації, що ґрунтується на міжпарадигматичних зв’язках слів і виступає в ономасіологічному аспекті як вживання одного слова замість іншого, яке належить іншій лексико-семантичній парадигмі. Нова лексема містить спільну з первинною конотативну сему [2, с.60].
Поглянемо на різне змістове наповнення назв живописних творів інших світових класиків. Картина «Весна» Едуарда Мане – портрет паризької актриси Жанни Демарсі в квітчастому платку, що у властивому для імпресіоністів стилі втілював алегоричний образ весни, а у Клода Моне є декілька картин з такою назвою: на одній з них акцент зроблено на шалених поривах вітру, що нагинає дерева і траву; на іншій на фоні буяння квітів зображено молоду пару…
Отже, бачимо, що властива власній назві індивідуалізація дещо нівелюється, коли йдеться про таку кількість однойменних найменувань. Разом із цим зникає функція диференціації тезойменних онімів, оскільки для ідентифікації об’єкта необхідно ще якийсь ономастичний показник, особливо якщо йдеться про одного автора з однаковими назвами творів або авторів з паронімічними прізвищами. Окрім цього, вищерозглянутий пропріатив концентрує в собі усі вияви розглянутої раніше семантики, пов’язаної із цією порою року, а також можливі асоціації, таким чином формуючи певну концептосферу, що може мати не лише однокомпонентний вербальний вияв. Наприклад, назва полотна В.П. Жураковського «Весна. Маки. Захоплення» оформлена як три номінативні речення, у яких і пора року, і об’єкт зображення, і враження. Створюючи такі найменування, автор, на нашу думку, полегшує процес тлумачення свого ідейного задуму.
Серед двокомпонентних назв творів цього жанру найбільше представлено найменувань творів, компоненти яких поєднані підрядним зв’язком – в основному узгодженням: П. Горобець «Місячний вечір», А. Стрєров «Квітучий Крим», А. Кашшай «Карпатський мотив», О. Заливаха «Широкі простори», Ф. Коновалюк «Осінній день», Ф. Семан «Гірський пейзаж», М. Глущенко «Морські рефлекси», Е. Контратович «Квітучі Карпати», М. Максименко «Яблуневий цвіт», В. Єфименко «Зимовий день», М. Роботягов «Молоді кленочки», А. Сухоруких «Вечірнє сонце», І. Шутьєв «Висока вода», В. Чаус «Дитячі забави», А. Коцка «Вихідний день», В. Патик «Зимовий вітер», А. Ткаченко «Весняний натюрморт», О. Солодовников «Юний шахматист», Ю. Химич «Кам’янець-Подільська Єва», М. Глущенко «Французький мотив», С. Яровий «Гірський мотив», В. Афанасьєв «Весільна ніч», В. Пузирков «Сонячний ранок», С. Григор’єв «Білий кінь», М. Глущенко «Травневий сад», Л. Ястреб «Мальовнича Україна». Атрибутивна семантика у прикметниках таких найменувань концентрується на різних аспектах: часі (вечірній, весняний, зимовий, осінній, травневий, вихідний); зоровому сприйманні (мальовничий, квітучий, сонячний, місячний, білий); місці (карпатський, гірський, французький, кам’янець-подільський); віці (дитячий, юний, молодий).
Двокомпонентні імажоніми з типом підрядного зв’язку керування між компонентами представлені назвами з двох іменників, один з яких в називному, а інший – в орудному відмінку з прийменником із: О. Лопухов «Натюрморт із гітарою», Г. Хроменко «Дівчина з курчатами», В. Довгалевська «Натюрморт з тарілкою», І. Мельничук «Натюрморт з півнем», К. Ломикін «Натюрморт з чашкою», О. Соколов «Натюрморт із гладіолусами», Г. Хижняк «Натюрморт з трояндами» Ю. Коваленко «Хлопчик з биками», В. Непийпиво «Пейзаж з річкою», Ю. Плісс «Ню з кішкою». Такі оніми мають соціативне значення, але без предикативної ознаки, яку виявляємо зазвичай у реченнях. Особливо частотним, як бачимо, тут виступає жанровий показник натюрморт. Ще один тип таких пропріативів – назви з двох іменників без прийменника з родовим суб’єкта чи об’єкта: С. Савченко «Відгомін світу», В. Сидорук «Панорама Карпат», М. Божий «Портрет дружини», В. Ігнатов «Портрет музиканта», М. Глущенко «Букет троянд».
Двочленні імажоніми з обставинними відношеннями між компонентами мають, як правило, значення місця: К. Ломикін «Літо на дачі», В. Микита «Вечір у Карпатах», В. Литвиненко «Літо в Одесі», А. Пламеницький «Ранок у Ніжині», В. Толочко «Вечір у степу», О. Масик «М. Булгаков у Києві», М. Деяк «Парк біля Золотих Воріт», В. Цвєтвова «Квіти на підвіконні», І. Штільман «Осінь у Седневі». Такі найменування часто у своєму складі мають власну назву іншого типу, зазвичай астіонім, рідше – топонім, оронім тощо.
Семантика двочленних утворень на основі сурядних синтаксичних зв’язків зосереджена на об’єктах зображення, яких, відповідно до структури оніма, два: «Квіти та яблука» М. Бортникова, «Скрипка та груші» В. Власова, «Тюльпани та ромашки» Л. Ходченка. Найменування утворено за принципом сурядного сполучення з акцентом на зображуваних предметах.
Двокомпонентними є й оніми типу «Сад квітне» П. Горобця чи «Саджаємо квіти» О. Яблонської, утворені подібно до речень і містять динамічну ознаку, носієм якої стає дієслово, однак позбавлені властивої реченням інтонаційності та предикативності, оскільки назва – лексична одиниця і тому виконує лише номінативну функцію. Двочленними можуть бути піктоніми з двох номінативних речень типу «Вроцлав. Ратуша» А. Гавдзинського.
Багатокомпонетні назви на позначення творів живопису – досить строката група найменувань. Сюди входять пропріативи з трьома і більше повнозначними компонентами, оформленими як складні словосполучення, наприклад, «Село Краснознаменка взимку» П. Мірошниченка, «Старушенція у світі міді та максі» В. Зарецького, «Білі квіти на зеленому тлі» В. Чегодаря, або як два речення – «Ніка. До нових берегів» В. Власова.
Виявом особливого поетичного світу, вкладеного у багатокомпонентне найменування, є заримовані назви картин М. Приймаченко. Підписи ці вражають своєю афористичністю, легко запам’ятовуються, неначе вкарбовуються у пам’ять: «Три буслики у горосі живуть у нас і досі…», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Галочка літає, господаря шукає», «Ворон дві баби мав – обох обнімав», «Веснянки-роговички – веселії птички», «Мільярд років пройшло, а таких мавп не було»… Є у Марії Оксентіївни композиції, що безпосередньо походять від народного лубочного моралізування («Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало у рот, а воно його у лоб») і роботи, що неначе виникли під враженням газетного репортажу(«Свинарка виростила тисячу сімдесят поросять»), і ніжні, ліричні твори («Галя свиней у колгоспі годувала. Виростила поросят тисячу і сімдесят»).
Дослідження паремій загалом, на думку Н. Ковальської, торкається теорії категоризації [3, с. 413], яка „ґрунтується на припущені, що здатність людини до категоризації пов’язана з її досвідом та уявою, особливостями сприйняття, культурою” [4, с.25], а також поняттям ментальних репрезентацій, „під якими розуміють умовні функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що відтворюють реальний світ у свідомості, втілюють знання про світ і почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення” [10, с. 214–215]. Таким чином процеси мислення і свідомості репрезентовано у прислів’ях та приказках, які відтворюють ментальні характеристики етносу. У випадку назви афористичного характеру маємо ще й особливості індивідуального світосприйняття, здатного до узагальнення якихось нібито побутових реалій, однак у проекції своїй поданих як явища загальнонародні чи схожі до таких. Розуміння таких когнітивних структур пов’язане із специфікою психіки окремої особистості, непересічний талант якої втілено не тільки у живописному полотні, а і в його найменуванні.
Отже, українська імажонімія – досить строката за значенням і структурою група найменувань. Таким онімам властива тезойменність і багатозначність, наявність різних семантико-синтаксичних моделей побудови.
Список використаної літератури
- Бурмистрова Е.А. Названия призведений искусства как объект ономастики.: Автореф. дисс. …канд. філол. н.: 10.02.02. – Волгоград, 2006.
- Журавлев А.Ф. Технические возможности русского языка в области предметной номинации // Способы номинации в современном русском языке. – М.: Наука, 1982. – С. 45 – 109.
- Ковальська Н. Паремії як засіб відображення когнітивних процесів // Вісник Львівського університету. Серія філологія. Вип.34. Ч.І. – С.412–418.
- Кочерган М. Мовознавство на сучасному етапі // Дивослово, 2003. – №5. – С.24–29.
- Подольская Н. В. Словарь русской ономастической терминологии / Н. В. Подольская. – М.: Наука, 1988. – 192 с.
- Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики. – К.: Наукова думка, 1988. – 226 с.
- Степовик Д. Скарби України. – К.: Веселка, 1990.
- Торчинський М.М. Структура онімного простору української мови: монографія / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Хмельницький: Авіст, 2008. – 548 с.
- Український живопис та графіка ХХ–ХХІ ст. Каталог аукціону. Україна, Київ, 2008[Електронний ресурс]. – Режим доступу – www.gs-art.com/upload/ uf/c14355bb2cf44a9c3678bbe0c2eb67fa.pdf.
- Штерн І. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: Енциклопедичний словник. – К., 1998.
- Abu Warburg Sandro Botticellis. Aby Warburg: Sandro Botticellis «Geburt der Venus» und «Frühling». [Diss. Straßburg 1893]. In: Aby M. Warburg: Ausgewählte Schriften u. Würdigungen. Hrsg. von Dieter Wuttke. Baden-Baden 1980, 11–64.