УДК 811.111’36

Л. Є. Сидорович

Житомирський державний університет

 

ГРАММАТИКАЛИЗАЦИЯ КАК РЕИНТЕРПРИТАЦИЯ ДЕЛЕКСИКАЛИЗИРОВАННЫХ ЧАСТИРЕЧНЫХ ЕДИНИ (НА ПРИМЕРЕ ОПРЕДЕЛЕННОГО И НЕОПРЕДЕЛЕННОГО АРТИКЛЕЙ)

 

PERCEPTION OF GRAMMATICALIZATION AS REINTERPRETATION OF LANGUAGE UNITS DEPRIVED OF THEIR LEXICAL MEANING (EXEMPLIFIED BY THE DEFINITE AND INDEFINITE ARTICLES)

У статті на прикладіозначеного та неозначеногоартиклівдосліджуєтьсяпроцес граматикалізації лексичної одиниці. У роботі аналізуються та ілюструються стадії цього процесу, а саме зрушення в семантичній структурі лексичної одиниці, фонологічні, функціональні та граматичні зміни. У статті обґрунтовується той факт, що зміни та збільшення частоти вживання грамане припиняються із набуттям одиницею граматичного статусу.

Ключові слова: граматикалізація, вказівний займенник,  числівник, означений та неозначений протоартиклі, означений та неозначений артиклі, семантичні, фонологічні, функціональні та граматичні зміни.

 

The article deals with the process of grammaticalization of lexical units, exemplified by the definite and indefinite articles. The process is triggered by the semantic shift, accompanied by phonological changes, due to which the gram becomes shorter, and therefore more frequently used.  As a result of semantic and phonological changes the gram becomes permanent in certain contexts which allows for its interaction with other elements of the sentence. The semantic shift in the structure of the demonstrative pronoun and the numeral is observed when the deictic and unicity semes are displaced by the definiteness and indefinites semes. It causes the transformation of the demonstrative pronoun and the numeral into the definite and indefinite protoarticles respectively. This brings about the widening of the sphere of their usage, which in its own turn causes phonetic reduction of the protoarticles.The emergence of the seme of givenessand novelty in the semantic field of former protoarticles turns them into markers of actual division of the sentence and signals their transformation into the definite and indefinite articles. The articles undergo further functional changes which happen because of the spread of the definite article onto concrete nouns in generalized reference, abstract, uncountable and Unicanouns; and the spread of the indefinite article onto concrete nouns in zero and generalized reference and abstract nouns, modified by the complement. Thus, sharp increase of the usage of the definite and indefinite articles causes grammatical changes connected with the formalization of the category of definiteness / indefiniteness.

Key words:grammaticalization, demonstrative pronoun, numeral, definite and indefinite protoarticles, definite and indefinite articles, semantic, phonological, functional and grammatical changes.

 

В статье исследуется процесс грамматикализации лексической единицы на примере определенного и неопределенного артиклей. В работе анализируются и иллюстрируются стадии этого процесса, а именно изменения в семантической структуре лексической единицы, фонологические, функциональные и грамматические изменения. В статье обосновывается тот факт, что изменения и увеличение частоты употребления граммане прекращаются с приобретением единицей грамматического статуса.

Ключевые слова:грамматикализация, указательное местоимение, числительное, определенный и неопределенный протоартикли, определенный и неопределенный артикли, семантические, фонологические, функциональные и грамматические изменения.

 

Становлення категорії означеності / неозначеності слід розглядати на тлі всієї сукупності перетворень її формальних показників, у тому числі семантичних, функціональних, граматичних та фонологічних. Ці зміни ми визначаємо як поступове нівелювання тих рис мовної одиниці, які характеризують її як повнозначний елемент лексичної підсистеми. Суть граматикалізації полягає в семантичних зрушеннях, які зазнає мовна одиниця [6, c.17]. Б. Хайне виокремлює чотири етапи цих семантичних зрушень:

1) перший етап – мовний знак використовується в своєму початковому значенні в широкому колі контекстів [8] (дейктичний елемент у семантичній структурі вказівного займенника переважає над демонстративним; лексичне значення одиничності превалює над значенням неозначеності у семантичній структурі числівника ап);

2) другий етап характеризується появою контексту прив’язки, в якому поряд із основним значенням можливою стає інша інтерпретація мовного знаку і остання переважає над першою [8] (демонстративний елемент переважає над дейктичним; сема неозначеності превалює над значенням одиничності);

3) третій етап – відбувається “переключення контекстів”, яке унеможливлює маніфестацію мовного знаку в своєму початковому значенні [8] (демонстративний елемент повністю витісняє дейктичний із семантичної структури означеного протоартикля; сема неозначеності витісняє сему одиничності з ядра семантичного поля неозначеного протоартикля, але часткове збереження початкового лексичного значення колишнього числівника спостерігається і сьогодні, напр.: amile’swalk);

4) четвертий етап –спостерігається “конвенціоналізація контексту”, під час якої мовний знак з новим значенням втрачає здатність використовуватися в широкому колі ситуацій і залежить від контексту [8] (означений та неозначений артиклі практично не використовуються з антропонімами, хоча для вказівного займенника та числівника таке вживання було притаманним).

У результаті таких зрушень лексичні одиниці набувають граматичних якостей, поступово розширюючи свою сполучуваність і, насамкінець, набувають облігаторного характеру. Без семантичних неможливими виявляються всі інші зміни, тобто морфологічні й фонетичні [6, c.18].

Паралельно із семантичним спрощенням відбувається фонологічне. З втратою наголосу чи незалежної модуляції голосу, що супроводжує втрату одиницею лексичного статусу, приголосні та голосні граму підлягають спрощенню, що часто спричиняє редукціюу довжині граму. Дж. Байбі твердить, що чим коротший грам – тим частіше він вживається [6, c. 19]. Це твердження верифікується наступним правилом, що екстраполюється на лексичний матеріал будь-якої мови: середня довжина слова чи морфеми зменшується пропорційно частоті його вживання [5, c.69]. Наприклад,давньоанглійський вказівний займенник із зблідненоюдейктичною семантикою, що використовується як прототип означеного артикля, має розгалужену парадигму, яку можна представити у таблиці 1.:

Таблиця 1.

Парадигма відмінювання давньоанглійських вказівних займенників І групи

	Однина			Множина
	Чол. рід	Сер. рід	Жін. рід
Називний	sē	þæt	séo	ϸā
Родовий	þæs	þæs	ϸǣre	ϸāra, þǣra
Давальний	þǣm	þǣm	ϸǣre	ϸām,þǣm
Знахідний	þone	þæt	ϸā	ϸā
Орудний	þȳ, þon	þȳ, þon	–	–

[табл. за3, с. 121]

У середньоанглійській мові морфологія цієї групи зазнає поступового спрощення. Суплетивна форма називного відмінка чоловічого роду sē вирівнюється за аналогією з непрямими відмінками: з’являється форма þe, the. До середини ХІІ ст. спорадично трапляються залишки словозмінювальних форм на зразок þеn, þonу знахідному відмінку. Наприкінці середньоанглійського періоду вони зникають і залишається незмінюване the. Форма називного відмінка середнього роду thatфункціонує паралельно із theдо ХIVст. У подальшому її вказівне значення посилюється і thatзакріплюється в групі вказівних займенників. Форма називного відмінка жіночого роду зливається з heo, утворюючи особовий займенник жіночого роду. У ХІІІ ст. голоснийу формі орудного відмінка середнього роду давньоанглійського займенника þȳзазнає редукції, що спричиняє його формальне злиття з артиклем. Цей формант є компонентом словосполучення з порівняльним ступенем прикметника themore, thebetter. Форма множини þā, а з середини ХІІІ ст. – þō згодом теж виходить із вжитку [3, c. 121].

В ході процесу граматикалізації фонетичної редукції зазнає й числівник ап. На межі давньоанглійської та середньоанглійської мови консонантний елемент втрачається, зберігаючись лише в позиції перед голосними.

Таким чином, граматикалізація давньоанглійського вказівного займенника та числівника супроводжується спрощенням їх звукової оболонки.

Фонологічна редукція грама залежить від слів, розміщених у його безпосередньому оточенні, й поступовому злитті з ними[9, c. 140].Таке злиття може сприяти появі фонологічних змін у грамі завдяки контакту із суміжними мовними одиницями. Там, де суміжний варіант виявляєбільше розмаїття, виникаєявище аломорфізму або алофонізму. Зокрема, англійський неозначений артикль a/anмає два аломорфи залежновід ініціальної фонеми наступного слова, голосної чи приголосної. Подібна ситуація спостерігається і з англійським означеним артиклем, який має одну графічну форму theта дві фонетичні [ðə] та [ði].

Паралельно зі зростанням фонологічної залежності грама від оточуючого матеріалу відбувається зростання семантичної залежності. Загалом ці процеси настільки взаємозумовлені, що питання про те, що є вирішальним у процесі граматикалізації зміна форми чи значення, і досі залишається відкритим. З одного боку, вважають, що домінуюча роль належить значенню [6], з іншого – надають перевагу формі, стверджуючи, що саме форма виступає активаторомграматикалізації [9]. Грамусе більше втрачає своюпервіснусемантику, його інтерпретація стає більш залежною від контексту, і контекст поступово починає змінювати грам. Так, наприклад, на початкових стадіях граматикалізації вказівного займенника із зблідненоюдейктичною семантикою він продовжує зберігати дейктичне значення. Напр.:

(1) þacwæðseengel. neondrædþuðemaria(Luke, 1:30) “І сказав їй Ангел: Не бійся, Маріє”.

У прикладі (1) займенник ðe виконує експресивну функцію, антропонім детермінується не лише вказівним, але й особовим займенником. Однак, з погляду граматичної семантики один з них є надлишковим, а це, у свою чергу, свідчить про часткове збереження початкового лексичного значення артиклеподібним займенником. Експресивність вживання характерна і для числівника ап. Так, в давньоанглійській мові фіксуються спорадичні випадки вживання числівника апу функції близькій до неозначеного протоартикля, однак домінантною за такого використання залишається сема одиничності, напр.:

(2) He þaastigendeonanscyp: þætwæssimones(Luke, 5:3) “і він увійшов до одного з човнів, що був Симонів”.

Числівникапхарактеризується превалюванням семи одиничності над семою неозначеності, що свідчить про емфатичність такого вживання. З іншого боку, як пише Е. Даль, у результаті частого використання експресивні засоби вираження позбуваються своєї маркованості й стають нейтральними [7,ch. 2].

Кореляціяузагальненого значення із постійним зростаннямйого приблизностізумовлюєбільш широке розмаїття контекстів, в яких може використовуватися граматикалізована конструкція. Це пояснюється “метамовним потенціалом” грамів, який означає, що вони здатні використовуватися в ширшому колі явищ, ніж ті, що співвідносяться з їхнім основним значення [5, c. 81]. Наприклад, у давньоанглійській – середньоанглійській мові можна визначити чотири етапи трансформації вказівного займенника на означений артикль, що супроводжується збільшенням розмаїття контекстів вживання грама.

1. Вказівний займенник вживається за повторного згадування іменника в тексті, що протиставляється першому згадуванню цього іменника:

(3)andmidheoracyninʒumRædʒotaandEallericewæronhatne…andþaæfterþamforesprecenancyninʒum(KingAlfred’sAnglo-SaxonversionofBoethiusDeConsolationePhilosophiæ,ch.1) “і з їхніми королями, яких звали Радгаст та Аларік… і після королів, про яких вже йшлося”.

Однак, аналіз великих фрагментів тексту свідчить, що вказівний займенник може функціонувати як маркер диференційної ознаки емфатичності, таким чином сема дейктичності залишається превалюючою в його семантичній структурі.

2. Із витісненням семи дейткичності семою означеності на периферію семантичного поля вказівного займенника, він перетворюється на означений протоартикль, який починає вживатися із іменниками, що згадуються вперше, однак характеризуються контекстуальною маркованістю:

(4)mæssepreostasingefeowermæssanofer þanturfon, andwendemanþætgrenetoðanweofode(OldEnglishCharms, Charm 11 JourneyCharm)“нехай священник проспіває чотири меси над цим ґрунтом і нехай його зелена поверхня буде повернута до алтаря”.

На цих стадіях не слід говорити про означений артикль, оскількидетермінативи, що за значенням наближаються до сучасних артиклів, вживаються лише з іменниками, що означають конкретні предмети [2, c. 55].

3.У середньоанглійській мові до семантичної структури означеного протоартикля входить сема “даність” і протоартикльреінтерпретується в означений артикль і поширюється на іменники, що вживаються в узагальненому значенні, напр.:

(5) wið þanesarastice(Old English Charms, Charm 11 Journey Charm) “проти гострого болю”, від будь-якого болю.

На погляд І. М. Крамського, про реінтерпретацію означеного протоартикля в артикль можна говорити в тому випадку, коли означений артикль слугує для позначення субстантива в загальній функції, тобто колиокремий предмет репрезентує цілий клас[4, c. 18].

4.Артикль поступово поширюється на абстрактні іменники: þaralyblaca(OldEnglishCharms, Charm 1 ForUnfruitfulLand) “чаклунство”.

Подібне розширення контекстів вживання спостерігається й за реінерпретації числівника в неозначений артикль.

1. У давньоанглійській мові числівник апвживається лише з формою однини конкретних іменників в індивідуальній референції, що розміщені у позиції реми,до того ж таке вживання є спорадичним, напр.:

(6) and þawæsanmanonhierusalamþæsnamawæssimeon(Luke, 2:25) “у Єрусалимі був чоловік, якого звали Симіон”.

2. У середньоанглійській мові входження в семантичну структуру означеного протоартикля семи даності стає каталізатором підвищення частоти вживання носія семи новизни. Внаслідок цього числівник трансформується в неозначений протоартикль і стає регулярним маркером конкретних іменників у формі однини в позиції реми, напр.:

(7) Ayemanhadde he (6, Prologue: 101) “і з ним був дрібний землевласник”.

3. Із утворенням двочленної опозиції, означений та неозначений протоартикліреінтерпретуються в артиклі та відбувається розповсюдження неозначеного артикля на конкретні іменники в нульовій референції (Englondhisawelgodlond (TheMetricalChronicleofRobertofGloucester) “Англія – хороша земля”) та узагальненій референції (Hewistethatamanwasrepentant(G.ChaucerTheCanterburytales,Prologue:228) “Він знав, що людина – істота, що здатна на каятття”), і на абстрактні іменники, що модифікуються комплементом (Butswichacryandswichawotheymake (G.ChaucerTheCanterburytales,Prologue:900) “Вони заплакали від горя”).

У результаті фонетичної та семантичної редукції грама відбувається його закріплення в певних синтаксичних позиціях, що згодом відкриває можливості його взаємодії з іншими елементами (поширення означеного артикля з конкретних іменників в індивідуальній референції на конкретні іменники в узагальненій референції, абстрактні та незлічувані іменники та іменники підкласу Unica; охоплення неозначеним артиклем конкретних іменників із нульовою та узагальненою референцією та абстрактних іменників за умов наявності комплемента).

Із можливістю взаємодії грама з іншим елементами речення також пов’язане обопільне взаємовиключення серед членів одного й того ж класу. Вважають, що скорочення кількості показників граматичної категорії відбуваєтьсяу тому випадку, коли вона представлена двома або більше формальними реалізаторами. Деякі з елементів втрачаються, тому що один з показників отримує більш загальну функцію і витісняє інший елемент [5, c. 49]. Наприклад, у давній період історії західногерманських мовактуалізація категорії означеності / неозначеності відбувається за допомогою сильних та слабких прикметників у комбінації з вказівними займенниками із зблідненоюдейктичною семантикою, що згодом еволюціонують в протоартиклі. З часом, протоартикль, як більш загальний член класу, перебирає на себе цю функцію, а прикметники втрачають здатність функціонувати як показники означеності / неозначеності. Навіть у тих мовах, де збереглися сильні та слабкі форми прикметників (німецька мова), різниця в їх вживанні має винятково синтаксичний характер.

Важливий феномен, якийпов’язують з граматикалізацією, – це збільшення частоти вживання грама, яке продовжується й тоді, коли перехід від лексичної до граматичної морфеми вже відбувся. Частота грамів пояснюєтьсяузагальненістюїхньої семантики. Цеуможливлює появу названих одиниць у широкому спектрі контекстів. З іншого боку, це відбувається й через їхню надлишковість, яка пояснюється тим, що семантика мовної одиниці, яка домінує на початкових стадіях граматикалізації, з часом збліднюється[10, c. 3].

У давній період розвитку германських мов означений протоартикль виступає не лише як маркер означеності з підкласом конкретних іменників, але й слугує засобом уточнення референції іменника в умовах чисельності реальних денотатів видової чи родової номінації. Це підтверджується відсутністю означеного протоартикля з іменниками підкласу Unica (підклас іменників, що вказують на предмет, денотат якого існує в єдиному екземплярі), напр. давньоанглійськеsunna‘сонце’,mona‘місяць’[1, c. 263]. Із реінтерпретацієюпротоартикля в артиклі його вживання розповсюджується на іменники й цього підкласу. В такому разі нівелюється питання про референцію іменника (оскільки денотат існує в єдиному екземплярі). Підставою для вживання означеного артикля в підкласі Unicaстає не виникнення нових сем у змістовій структурі категорії означеності / неозначеності, а саме факт зростаючої регулярності вживання означеного артикля [1, c. 277]. Подібне відбувається й після граматикалізації неозначеного артикля, який поступово починає поширюватись на підклас незлічуваних іменників, однак таке вживання не отримує конвенціоналізований статус.

Отже, як тільки грам займає свою нішу (незалежно від того, чи його використання є обов’язковим або надмірним у тому чи іншому контексті), його відсутність стає значущим елементом контексту. Враховуючи вищезазначене, припускаємо, що процес граматикалізації означеного та неозначеного артиклів відбувається в такій послідовності: зрушення в семантичній структурі вказівного займенника й числівника → фонологічні зміни → функціональні зміни → граматичні зміни. Зрушення в семантичній структурі вказівного займенника та числівника відбуваються із витісненням із їх семантичних ядер сем дейктичності та одиничності семами означеності та неозначеності відповідно, яке призводить до трансформації вказівного займенника та числівника в означений та неозначений протоартиклі й до розширення сфери їх вживання, що, в свою чергу, спричиняє фонетичну редукцію. Входження в семантичну структуру протоартиклів семи даності та новизни робить їх маркерами тема-рематичного членування висловлення, що приводить до граматикалізації означеного та неозначеного артиклів та викликає функціональні зміни, які виникають внаслідок охоплення означеним артиклем конкретних іменників в узагальненій референції, абстрактних, незлічуваних іменників та іменників підкласу Unica та розповсюдження неозначеного артикля на конкретні іменники в нульовій та узагальненій референції та абстрактні іменники, що модифікуються комплементом. Таким чином, із різким підвищенням частоти вживання означеного та неозначеного артиклів відбуваються граматичні зміни, пов’язані з формалізацією категорії означеності / неозначеності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гухман М. М. Историко-типологическая морфология германских языков (Фономорфология. Парадигматика. Категория имени) / М. М. Гухман, Э. А. Макаев, В. Н. Ярцева. – М.: Издательство “Наука”, 1977. – 354с.
2. Зиндер Л. Р. Историческая морфология немецкого языка / Л. Р. Зиндер, Т. В.Строева. – Л: Издательство “Просвещение”, 1968 – 264 с.
3. Иванова И.П. История английского языка. Учебник. Хрестоматия. Словарь / И.П. Иванова, Л.П. Чахоян, Т.М. Беляева. – СПб: Издательство “Лань”, 2001. – 512 с.
4. Крамской И. К проблеме артикля / И. Крамской // Вопр. Языкознания. – 1963. – №4. – С. 14-24.
5. Майсак Т. А. Типология грамматикализации конструкций с глаголами движения и глаголами позиции / Т. А. Майсак. – Москва: Изд-во “Языки славянских культур”, 2005. – 480 с.
6. Bybee Joan L. The Evolution of Grammar: Tense, Aspect, and Modality in the Languages of the World / J. Bybee, R. Perkings, W. Pagliuca. – Chicago: The University of Chicago Press, 1994. – 398 p.
7. Dahl Östen. The Growth and Maintenance of Linguistic Complexity / Ö. Dahl. – Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins, 2004. – 346p.
8. Heine Bernd. World Lexicon of Grammaticalization / B. Heine, T. Kuteva. – Cambridge: Cambridge University Press, 2002. – 387p.
9. Hock Hans H. Language History, Language Change and Language Relationship: an Introduction to Historical and Comparative Linguistics / H. .HHock, B. D. Joseph. – Berlin/New York: Moutin de Gruyter, 1996. – 602 p.
10. Mulder Walter De. Definite Articles [Електроннийресурс] / W. De Mulder, A. Carlier // The Oxford Handbook of Grammaticalization / Ed. by Narrog and B. Heine, 2011. –Режимдоступу: http://www.lattice.cnrs.fr/IMG/pdf/Handbook.gramma.2010.pdf