Християнський містичний досвід доби Відродження

Стаття спрямована на те, щоб найбільш точно висвітлити питання щодо християнського містичного досвіду доби Відродження, який представлений двома течіями. Зокрема, християнська каббала та ісихазм. У статті проаналізовано питання щодо основних форм богопізнання представлених течій, їхні світоглядні особливості та способи єднання з Богом. Стаття висвітлює головні ідеї, які є основою християнського містицизму Відродження.

Ключові слова: Відродження, містичний досвід, ісихазм, аскетизм, молитва, християнська каббала, просвітництво, сефірота, «синергія», божественна енергія.

                             

The article is focused on the fact to highlight the issue of Christian mystical experience of the Renaissance, which is represented by two trends. In particular, Christian Kabbalah and Hesychasm. In this article it’s analyzed the issue of the basic forms of the knowledge of God in represented movements, their ideological characteristics and their methods of union with God. The article highlights the main ideas that are the basis of Christian mysticism Renaissance.

Keywords: Renaissance, mystical experience, Hesychasm, asceticism, prayer, Christian Kabbalah, education, Sephiroth, «synergy», divine energy.

 

Християнська містика (в пер. з гр. mistikos – таємничий) – це особистісний досвід, який переживає людина в процесі з’єднання з  Богом. Душа людини прагне не лише до знання про самого Бога, а і про живе єднання з ним. Часто такого роду знання Вищої Реальності виступає метою всього життя віруючого, тому що це як джерело духовного блаженства. «Втілення Сина Божого відкриває людині можливість з’єднання з Богом, повідомляє людині її приналежність до самого Бога. Таке єднання подібне єднання Сина з Отцем» (Ів. 17:21-23 ) [1]. Все Святе Письмо говорить про можливість поєднання з Богом , вказує на таке з’єднання як на ціль духовного життя: «Той, хто єднається з Господом є одним духом з Господом» (1 Кор. 6:17 ) [1]. «Хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і обитель Божу в ньому створимо» (Ів. 14, 23 ) [1]. «Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама собою, якщо не буде на виноградній лозі: так і ви, якщо не будете в Мені » (Ів. 15, 4 ) [1]. Людина не в силі зрозуміти втілення Сина Божого, що є таємницею, тому що це втілення відбувається безпосередньо самим Богом. Божественні дії, які відбуваються в людській душі, які ведуть до духовного єднання з трансцендентним також являються таємницею самому суб’єкту отримання містичного досвіду. Релігійний містичний досвід не був ніколи детально описаним. Божественні дії, які відбуваються в людині, називаються Божественною благодаттю. Вони проводяться Святим Духом і саме через них людина долучається до сакрального, стає його частиною.

Основні положення християнської містики:

  1. Наріжним каменем християнської містики є Ісус Христос, який є об’єднанням божественного та людського.
  2. Християнський містичний досвід є виключно даром Божим і джерелом цього досвіду є сам Бог.
  3.  Якщо містичний досвід не має в основі віри в Ісуса Христа, то такий містичний досвід є помилковим і не веде до святості та духовного удосконалення.
  4. Тільки та людина, яка очистила своє серце від гріха може пройти процес духовного осягнення святого.

Говорячи загалом про християнський містицизм, можна сказати, що це практика в християнстві, спрямована на єднання з Богом, усвідомлене пізнання Бога. Основним інструментом на шляху до Божественного є глибока молитва, пов’язана з образами Ісуса Христа і Святого Духа. Особливістю містики у християнстві є її невіддільність від Христа. Зв’язок людини з Богом вважається перерваним і лише за посередництвом Христа це об’єднання суб’єкта пізнання священного з Вищою Реальністю може бути відновлене. При цьому для осягнення істини потрібно не лише проходження певних практик, а і очищення, хороші справи. Християнська містика має основні складові, якими є особистість, свобода та любов. Головним тим, що відрізняє християнську містику від нехристиянської є особистісна складова, яка сприймається не лише у відчуженості, а і у втіленості та конкретності.

Відомими християнськими містиками є Діонісій Аеропагіт, Св. Максим Сповідник, Св. Фома Аквінський, Якоб Беме, Майстер Екхарт, Йоганна Таулер.

З початком виникнення християнства починається історія християнського містицизму. У Біблії це підтверджується рядом цитат. Зокрема, «Улюблені! Ми тепер діти Божі, але ще не виявилось, що ми будемо. Знаємо тільки, що коли з’явиться, будемо подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є» (1 – Івана 3:2) [1].

Способи, за допомогою яких християнські містики наближалися до Бога, дуже різноманітні і підкріплені, як правило, складною системою інтелектуальних обгрунтувань, які засновані на християнському вченні. В основі нехристиянського містицизму здебільшого лежить практика, а не теоретична база. Містика у християнстві увагу приділяє трактуванню біблійних текстів, пошуку в них алегоричного сенсу. Містики-християни виділяли в Біблії ключові фрагменти і на основі цього будували своє осягнення божественного. Деякі з них розробляли і інші системи щодо пізнання сакрального. Наприклад, вчилися думати як Христос. У християнському містицизмі найважливішими поняттями є «обожнення» та «тезис». Людина здатна наблизитись до Бога тоді, коли вона живе в гармонійному спілкуванні з Ним, Церквою, загалом людством і з самою собою в першу чергу. Тобто, процес осягнення Вищої реальності відбувається лише в тої людини, яка, крім прагнень об’єднання з сакральним, ще і займається над собою, над пізнанням себе і знаходженні себе. Гармонійність життя у спілкуванні з Богом і з оточуючими загалом є одним з етапів для духовного єднання з трансцендентним.

Є різні трактування етапів наближення до Бога в християнському містицизмі. Наприклад, очисний, аскетичний, споглядальний, об’єднавчий. Ці етапи дають можливість споглядати Бога лицем до лиця.  Тобто, суб’єкт пізнання Бога має для початку віднайти гармонію в собі та зі світом, очистити своє серце (одна з умов, яка є обов’язковою для осягнення Бога), відректись від матеріальних благ та намагатись зосередити свою увагу на духовному удосконаленні і прагнути до споглядального об’єднання. Існують і інші погляди на містичний шлях, який необхідно пройти, щоб досягти абсолютну істину. Очищення (відповідає тілу), просвітництво (відноситься до розуму) і єднання (категорія духу) – шлях до духовного споглядання Вищої реальності. Під очищенням розуміється «умертвіння духом справ плотських» – це дотримання постів, стриманість, молитви в визначений час і в необхідних позах (наприклад, на колінах) [2, c. 167]. До цієї ж категорії належать акти милосердя – допомога голодним, надання нічлігу і т.д. У процесі очищення християнин повинен позбутися згубних звичок, пристрастей. Цей шлях пов’язаний з поняттям аскези, що спочатку трактувалося в тому плані, що містик є «духовним атлетом», який є самодисциплінованим та смиренним. Просвітництво – це проникнення розуму як в суть Святого Письма, так і осягнення істини, прихованої в самій природі. Це дозволяє споглядати Бога в різних стихійних проявах. «Невіруючий дивиться навколо і ніде не бачить Бога, а містик дивись навколо і бачить тільки Бога». Єднання, яке також називається контепляцією, полягає в пізнанні серцем божественної любові: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі , і Бог у ньому».  ( 1 – Івана, 4:8) [1].

Важливу роль у християнському містицизмі грає релігійна громада, без зв’язку з якою навіть відлюдники не можуть йти по шляху пізнання Бога. Групові поклоніння, обряди, як наприклад, Євхаристія, відкриття своєї душі перед сповідником – все це прояви общинності в християнському містицизмі. Колективна молитва, наприклад, більш дієва від індивідуальної, має більшу силу впливу.

Незважаючи на безліч напрямків містицизму і відомих містиків, які домоглися великих успіхів на своєму шляху, положення практикуючих містиків вчення з боку офіційної Церкви було далеко не однозначним. Будь-який містик, який переживав божественне одкровення, ризикував бути звинуваченим у єресі, якщо його духовний досвід не поєднувався з церковною доктриною. Саме тому він повинен був пом’якшувати і приховувати свій досвід відкриття йому сакрального, що в цілому гальмувало розвиток християнського містицизму.

Християнська містика доби Відродження представлена одним містичним напрямком.

Християнська каббала – світогляд, який синтезує стародавню каббалу і християнське одкровення. Ця течія виступає як поєднання іудейської містики з християнською містичною думкою. Почала християнська каббала розвиватись серед європейських філософів, гуманістів та теологів епохи Відродження, тому що  серед християнських мислителів ріс інтерес до містицизму в іудаїзмі.

В кінці XV століття каббала трансформувалася від суто єврейського явища до європейської культури, поєднуючись з християнською теологією, філософією, наукою, магією. В результаті чого з’явилась нова містична течія, яка суттєво відрізнялась від попередньої своєю доктриною. Європейці, які сформували християнську каббалу, дивились на неї швидше як на забуте християнське вчення.

«Батьком» християнської каббали вважається Піко делла Мірандола. Саме він свого часу звернув увагу на каббалу, зацікавившись єврейською мовою і маючи серед друзів єврейських вчених. Він почав вивчати каббалу на єврейській і на латині, перекладеній євреєм, який прийняв християнство. «900 тез» – праця Піко, яка написана на основі каббали. В цій роботі написав, що християнська істина найкраще демонструється за допомогою магії і каббали. Безперечно, каббала на той час була авторитетною течією, яка мала потужну теоретичну та практичну базу.

Отже, загалом, говорячи про християнський містицизм, можна зробити висновок, що це процес єднання людини з Богом, який є індивідуальний, особистісний. Містика у християнстві ґрунтується на святому Письмі – Біблії, яку містики сприймають метафорично. Вона виступає як джерело містичного вчення. Особливістю містики у християнстві є її невіддільність від Христа. Зв’язок людини з Богом вважається перерваним і лише за посередництвом Христа це об’єднання суб’єкта пізнання священного з Вищою реальністю може бути відновлене. Адже Ісус – втілення людського і божественного в одній особі. Людина, її індивідуальність, її свобода та бажання осягнення сакрального є центром християнської містики Відродження. Вона зосереджує увагу на гармонійності самої людини зі світом, іншими людьми, Богом та самою собою в першу чергу. Щодо етапів на шляху до об’єднання з Богом варто зазначити, що їх існує декілька, але загалом вони не мають як таких відмінних рис. Очищення, просвітництво, єднання – шлях до особистісного споглядання абсолютної істини суб’єктом її пізнання. Християнська містика доби Відродження представлена двома течіями: ісихазм – течія, практика якої спрямована на очищення розуму та серця для об’єднання з Богом; християнська каббала – течія, яка була започаткована лише в добу Відродження (а саме – XV ст.) Піко делла Мірандолою, в основі якої вчення про мову як засіб досягнення Вищої реальності.

Список використаної літератури:

  1. Біблія. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bibleonline.ru/bible/ukr/
    1. Бычко А.К. К истокам христианского иррационализма. К., 1984. – 230 с.
    2. Леонова Л. Л. Феномен лика в контексте культурных традиций христианского мистицизма: Дис. канд. культурологических наук: 24.00.01: Киров, 2004. – 132 c.
    3. Судзуки Д. Т. Мистицизм: христианский и буддийский. – К.: София, 1996. – 288 с.
    4. Козлов В. В., Майков В. В. Мистические традиции христианства –  трансперсональный анализ // Христианство и культура. Сборник международной научно-практической конференции. – Астрахань, 2000. С. 40

Залишити відповідь