Репліка-враження як елемент імпресіоністичної поетики Григорія Косинки

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Попри те, що Григорій Косинка є одним із найяскравіших представників українського імпресіонізму, творчість його і досі лишається на периферії наукових зацікавлень вітчизняних літературознавців і розглядається переважно досить поверхнево в контексті української імпресіоністичної прози загалом.

Спадщина письменника досліджувалася переважно в контексті українського імпресіонізму загалом такими науковцями, як В. Агеєва, Ю. Кузнєцов, М. Жулинський, Ф. Кислий, А. Музичка, М. Наєнко, О.Непорожній. Здебільшого дослідники звертають увагу на психологізм новелістики Г.Косинки. Лише у дисертації Л.Кавун «Новелістика  Г.Косинки і проблема поетики української малої прози 20-30-х р. ХХ ст.» (1995) розглянуто поетику новел письменника, проте увагу зосереджено не на рисах імпресіонізму у творчості автора, а на особливостях української модерної новели загалом.

Саме потреба ґрунтовного дослідження особливостей імпресіоністичної поетики  у новелах Г. Косинки і зумовлює актуальність нашого дослідження.

Характерним для імпресіоністичної поетики Григорія Косинки є використання алогічних, фрагментарних,  обірваних, майже не пов’язаних між собою реплік дійових осіб. В. Агеєва звертає увагу на те, що «відмовившись від типізації, зосередившись на індивідуально-конкретному, одномоментному, імпресіоністи не прагнуть обумовити психіку, ті чи інші стани, переживання своїх персонажів соціальними, біографічними чи якимись іншими чинниками. Герой Імпресіоністичного твору здебільшого позбавлений передісторії». [3, c.107].

Важливими для Косинки-імпресіоніста є не стільки змалювання перебігу подій чи характерів персонажів (особливо другого плану), скільки точна передача миттєвих, спонтанних вражень випадкових, часто безіменних і цілком невизначених очевидців і учасників дії. Наведемо приклад такого нагромадження випадкових реплік у новелі «На золотих богів»:

«У старій драній свиті стала серед двору мати Сеньки-кулеметника:

– Згоріла. Троє малих дітей, як мишенят… І старшого вбито…

– Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров*ю поливають…

Ой у полі жито копитами збито…

– Хи-хи!

– Дочко, Парасю, бачиш – під обніжком Сенька з кулеметом?

– О, зараз  з нами, тільки вночі, як голуб коло клуні пролетить: «мамо, мамо»! [3, c. 47].

Сукупність таких реплік-вражень у новелах Г. Косинки не можна вважати діалогом, оскільки висловлювання дійових осіб не мають комунікативної мети і не передбачають реакції певного адресата. Кожна репліка у згорненому, сконденсованому вигляді містить у собі мікросюжет чи асоціативний образ, який в уяві читача здатен розгорнутися в історію окремого життя, події чи характеру.

Відсутність комунікації слугує також засобом увиразнення непримиренності політичних і світоглядних позицій учасників подій, що є основним джерелом конфлікту в новелах Г. Косинки:

«– Долой український флаг! Нємєцкая видумка!

– Русская, добровольческая…

– Царського прапора не треба!

– Рви його! Чорна сотня…» [3, c. 34].

Репліка часто виконує роль художньої деталі.  У новелі «Троєкутний бій» за допомогою кількох реплік, які ніби вихоплені автором із збуреного клекотіння вулиці, виражено реалії білого терору в Україні часів Громадянської війни.

«Праворуч товста жандармська морда бє якогось грішно-нещасного чиновника:

– Лєзєш, арештант!

– Да здраствуєт Кієв – мать городов русскіх!

– Долой жидов!» [3, c. 33].

Три короткі вигуки створюють в уяві читача цілісну картину денікінського режиму на території України: масові арешти, російський великодержавний шовінізм, антисемітизм і єврейські погроми чорносотенців.

Лаконічність і уривчастість імпресіоністичної манери письма знаходить вияв також у репліках-портретах і репліках-пейзажах. Наприклад, у новелі «Заквітчаний сон» пейзажна замальовка є однією із реплік внутрішнього монологу головної героїні:

«А тепер:

– Дід молиться прадідівською молитвою в саду, до зір, не повертає голови до попелища церкви, де співали кулемети, ні, перед ним – стара яблуня, одноліток діда, розгорнулася, розп’яла на землі гілля, і кожна гілляка хитає ніжно в унісон дідової молитви; ах, як це нехороше – довго-довго після дідової молитви гонить на призьбі рябий пес блохи, а на клені шелестить гусінь… Фе, гидотна!..» [3, c. 50].

Такий прийом дозволяє максимально сконденсувати, злити воєдино надзвичайно місткі образи дідової молитви, старого саду, зір, що символізують старе, традиційне, дореволюуйне українське село, разом із контрастними образами попелища церкви, кулеметів, рябого пса, бліх і гусені, які є символами нової радянської дійсності. Усі ці образи подано крізь призму свідомості персонажа. Мінливість настроїв героїні, що переходить від замріяно-споглядального до дратівливого, сповненого відрази, емоційно насичує картину, переводить її з позиції об’єктивного факту дійсності в позицію суб’єктивного враження від побаченого.

Досить часто репліка стає зв’язкою між зоровими і слуховими образами одного асоціативного ряду. В. Агеєва зазначає: «Важливою рисою імпресіоністичного психологізму було намагання відтворити взаємозв’язок різних сфер людського сприймання, передати одночасні зорові, слухові, дотикові враження як взаємозалежні» [3, c. 31].

Такий прийом особливо часто зустрічається у ранній творчості Григорія Косинки, зокрема й у його першому оповіданні «На буряки»:

«Колосками кланяються жита, шумить од поділок вітер, а загорілі, трохи потріскані ноги одбивають якийсь чудний музичний такт:

– Легка втома… дома…

Передній ряд заколихався, сміються, а сміх гарний, простий.

Ох і на заводі, на фабриці…

– Тра-та-телень, тра-та-телень! – виграють на сапах голодні хлопці, а пісня котиться степом, взолотій пшениці, кісники смиче, волочки цілує і жартами пестливими берізку обгортає…

– Тра-та-телень…»[3, c. 16].

Чергування зорових образів із репліками-вигуками розбиває цілісну картину чи ситуацію на окремі моменти-враження неозначених дійових осіб твору, як, наприклад, в одному з епізодів бою у новелі «На золотих богів»:

«Сонце здивоване стало: похитнулись вороги!

– Слава, слава! – покотилась луна ярками та долинами.

– Чубатенка нема…

– Цю-у-уй – цю-уй… – співають кулі, і рветься пил горбами…[3, c.28].

У наведеному уривку динаміку подій передано за допомогою кількох реплік, у яких послідовно чергуються зорові й слухові образи, які разом утворюють фрагментарну, мозаїчну картину бою.

Загалом можна зробити висновок, що використання обірваних, не пов’язаних між собою реплік-вражень – характерна ознака імпресіоністичної поетики Григорія Косинки. За їх допомогою письменникові вдається максимально лаконічно, згущено і реалістично відтворити динаміку подій Громадянської війни, мінливість настроїв персонажів, контрастність їхніх світоглядних позицій і характерів.

 

Література:

1. Агеєва В. Українська імпресіоністська проза. – К., 1994. – 254с.

2. Васильєва М.  Б.Українська модерна новела кінця ХІХ – початку ХХ століть: розвиток і модифікації в їх обумовленості метафоризацією як провідною рисою художнього мислення доби. // Укр. мова та л-ра – 2003.- № 1. –С. 23-29.

3. Косинка Г.М. Заквітчаний сон: Оповідання, спогади про Григорія Косинку. –К.:Веселка, 1991. – 287 с.

4. Кузнецов Ю. Б. Імпресіонізм в українській прозі кінця XIX – початку XX ст.: Проблеми естетики і поетики. – К., 1995. – 234с.

5. Кузнецов Ю. Б. Діалог і монолог внутрішні. – Українська літературна енциклопедія в 5 т. – Т. 2. – К.: “Українська радянська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1990. – С. 64.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь