ЛЕКСИЧНІ ІННОВАЦІЇ ЯК КОМПОНЕНТ КОГНІТИВНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Г.П. Занько
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

м. Київ

Стаття присвячена розгляду лексичних інновацій як компонента когнітивного розвитку дитини, екстралінгвальних й інтралінгвальних факторів їхнього виникнення, методів дослідження цих лексем та основних аспектів історії вивчення дитячого мовлення. Проводиться аналіз дитячих лексем, виявлених у словниках української мови та за період спостереження над дітьми дошкільного віку.
Ключові слова: дитяча лексика, дитячий неологізм, системність, нормативна мова, звуконаслідувальні слова, словотвірний механізм мови.
Статья посвящена рассмотрению лексических инноваций как компонента когнитивного развития ребенка, экстралингвальных и интралингвальных факторов их возникновения, методов исследования этих лексем и основных аспектов истории изучения детской речи. Проводится анализ детских лексем, обнаруженных в словарях украинского языка и за период наблюдения над детьми дошкольного возраста.
Ключевые слова: детская лексика, детский неологизм, системность, нормативная речь, звукоподражательные слова, словообразовательный механизм речи.
The article considers lexical innovations as a component of cognitive development of а child as well as intralingual and extralinguistic factors of their origin, methods of studying these token and basic aspects of the history of child language’s study. The analysis of children’s tokens found in dictionary of Ukrainian language is carried out as well as during the period of observation of children of preschool age.
Key words: child’s vocabulary, child’s neologism, systematic, normative language, onomatopoeic words, derivational mechanism of speech.

Мова – конкретна реально існуюча знакова система, яка використовується в певному соціумі, в певний час і на певній території [1]. В енциклопедії «Українська мова» знаходимо таке визначення мови: «характерний для людського суспільства специфічний вид знакової діяльності, який полягає у застосуванні історично усталених у певній етнічній спільноті артикуляційно-звукових актів для позначення явищ об’єктив, дійсності, їх ідеальних відображень у свідомості з метою обміну між членами спільноти осмислюваною інформацією та фіксації інформації шляхом» [10, с. 346]. Мова розглядається як універсальний спосіб буття людини і культури. Їхні глибинні основи розглядаються через аналіз можливостей мови. А дослідження дитячої лексики дає змогу заглянути в ці глибинні основи.
Виходячи з усього вищезазначеного, актуальність нашого дослідження зумовлена тим, що, незважаючи на численні праці, присвячені дитячому мовленню, дотепер існують прогалини в описі мовної картини світу українськомовної дитини.
Об’єкт дослідження – сукупність дитячих лексем, виявлених у словниках української мови та за період спостереження над дітьми дошкільного віку.
Предмет дослідження – лексичні інновації як компонент когнітивного розвитку дитини, екстралінгвальні й інтралінгвальні фактори їхнього виникнення.
Джерелознавчою базою дослідження стали «Словник української мови» (в одинадцяти томах за ред. І.К. Білодіда) [7], «Етимологічний словник української мови» [4], «Словник української мови» (у чотирьох томах за ред. Б. Грінченка) [8], «Словник української мови 16 – першої половини 17 ст.» [9]. У дослідженні також використані матеріали спостережень за мовленнєвою поведінкою групи дітей дошкільного віку. Адже саме вік від трьох до шести років має велике значення для вивчення дитячої лексики, саме в цей час у дітей з’являються уявлення, які поступово оформлюються в поняття, засновані на виділенні загальних властивостей у класах речей або подій. Якщо навчання дитини в ці періоди буде проведено неправильно, поняття можуть бути деформовані або може відбутися їхня заміна альтернативними поняттями відповідної мови.
Завдання дослідження зумовили необхідність використання таких методів: описовий (служить для інвентаризації основних лексем дитячого мовлення й пояснення особливостей їхньої будови та функціонування на певному етапі розвитку дитини), метод конкретного спостереження (для спостереження за мовленням дітей дошкільного віку), контрастивний (при типологізації дитячих лексем).
Дитяче мовлення є надзвичайно складним явищем, тому не може розглядатися лише в межах однієї наукової дисципліни. Для того, щоб провести повне й адекватне вивчення дитячої лексики, потрібна кооперація спеціалістів із різних галузей гуманітарних наук: психо- і соціолінгвістики, етнографії, семіотики, прагматики й інших.
Стосовно історії вивчення феномена дитячої лексики виділяють три основних етапи:
1. Передумови наукового вивчення дитячого мовлення (друга половина ХIХ – середина XX століття).
2. Фундаментальні теоретичні дослідження дитячого мовлення (50-70 р.р. ХХ століття).
3. Міждисциплінарне вивчення дитячого мовлення (з 80-х р.р. ХХ століття).
Наприкінці XIX – в першій половині ХХ століття у працях російських і закордонних лінгвістів (І. Тен, А. Н. Гвоздєв, Н. А. Рибников, В. А. Богородицький, Ф. Афонський, А. Р. Лурія, Л. С. Виготський) були закладені всі необхідні передумови для більш глибокого вивчення феномену дитячої лексики. Поступово вчені переходять до узагальнення й систематизації накопиченого за роки спостережень лінгвістичного матеріалу, їхньою основною метою стає розробка базової теорії дитячого мовлення з поясненням особливостей розвитку цього феномена.
Поступово дослідники приходять до висновку, що для створення загальнолюдської моделі оволодіння мовою необхідно використовувати дані різноманітних гуманітарних дисциплін. Так, з кінця 70-80-х років ХХ століття у працях, присвячених вивченню феномена дитячої лексики, спостерігається використання даних соціології (Е. Сноу, Ч. А. Фергюсон), етнографії (Е. Очс, Б. Б.Чіффєлін), прагматики (Д. Хаймс, С. Эрвін-Тріпп). На стику когнітивних наук і лінгвістики з’являється когнітивна семантика (Ф. Кордьє), яка досліджує основні семантичні категорії дитячого мовлення, та онтолінгвістика – комплексне вивчення розвитку мовлення дитини (С. Н. Цейтлін).
Отже, незважаючи на численність теорій, спрямованих на пояснення механізмів виникнення і розвитку дитячого мовлення, дотепер відсутній єдиний погляд на феномен дитячої лексики. Причинами цього, на думку деяких учених, є вивчення дитячої лексики у відриві від більш глибокої теорії генезису людської мови.
Найціннішим для лінгвіста в дослідженні дитячої лексики є так зване відхилення від норми: «у ребенка нет ни разнобоя, ни господства случая.. Он, несомненно, попадает мимо цели, но он последователен в своих промахах…» [11, с. 105]. Адже та чи інша граматична одиниця, яку намагається засвоїти дитина, має бути поставлена відповідно до вже наявних у граматиці однотипних одиниць, тобто осмислена як представник певної грамеми. При цьому між смислом і граматичним значенням має бути зрозуміле і чітке співвідношення, яке повторюється в аналогічних випадках (наприклад, форма однини іменника позначає реальну кількість предметів, яке дорівнює одному, а форма множини – певну множину предметів, форма жіночого роду вказує на особу жіночої статі, а форма минулого часу вказує на реальне передування події моменту мовлення – це все отримало назву «іконічні» відношення між смислом і граматичним значенням). О. В. Бондарко наводить таке визначення мовного змісту: «Языковое семантическое содержание – это мыслительное в своей основе содержание: а) выраженное средствами данного языка; б) структурированное языковыми единицами и их соотношениями; в) включенное, таким образом, в систему данного языка и образующее его содержательную сторону, т.е. выступающее как содержание языковых единиц, их комплексов и сочетаний в системе языка и в процессе его функционирования; г) отражающее различие и взаимодействие аспектов и уровней языка (что выявляется в дифференциации лексических, словообразовательных, морфологических и синтаксических значений); д) социально объективированное в данном языковом коллективе; е) заключающее в себе определенный способ представления (языковую интерпретацию) мыслительной основы содержания» [2, с. 80].
Але в будь-якій мові трапляються відступи від «іконічності» (наприклад, конфлікт між «глибинною» і «поверховою» семантикою, смисловий корелят певних граматичних форм відсутній узагалі). Так, форма однини іменників може бути використана для позначення реальної множини предметів (картопля – «сукупність картоплин») або в тому разі, коли характер денотата взагалі виключає можливість кількісної характеристики (молоко, вода, пісок, сніг), а форма множини, яка позначає реальну множину предметів, може бути використана безпосередньо до їхньої кількості (ножиці, сани). Усі ці та інші відступи від «іконічності» можливі через те, що граматичні значення в мовах флективно-синтетичного типу характеризуються обов’язковістю, тобто примусово виражаються у всіх випадках використання граматичних форм.
Сукупність похідних і твірних моделей може бути дуже широким, проте лише традицією вибирається один із можливих способів номінації. Як зазначає В. Г. Гак, «… произвольность заключается в возможности выбора в пределах средств, предоставляемых языком, и свойств, характеризующих объект» [3, с. 83].
Дитячі інновації відрізняються від своїх нормативних еквівалентів ступенем відповідності системі чи просто системністю. Під системністю розуміють такий спосіб формального маркірування семантичних відмінностей між мовними одиницями, при якому використовуються лише спеціально призначені для виконання цієї функції засоби граматичної техніки. Відомо, що граматичні способи маркірування морфологічних і словотвірних значень в українській мові досить різноманітні, крім словозмінних і словотвірних афіксів. При цьому основними маркерами є афікси, наявні в твірній словоформі слова чи твірному слові завжди, незалежно від використання інших граматичних засобів.
Отже, оскільки регулятором мовного розвитку дитини є когнітивний розвиток, який виражається у змісті і кодується вербальними й невербальними засобами, то досить перспективним виявляється вивчення функціонально-семантичних полів в аспекті їхнього онтогенетичного засвоєння (як формується функціонально-семантичне поле темпоральності, аспектуальності тощо).
Ми дослідили, що базою для утворення більшості слів дитячого мовлення є звуконаслідувальні слова, особливо вигуки, і визначили такі п’ять груп лексем, які є результатом звуконаслідування:
1) слова, що відтворюють звуки, які видають тварини (га-га (гуска) – відтворення крику гусей);
2) вигуки, за допомогою яких підкликають або відганяють птахів чи тварин (тютя (курка) – від тю-тю – підкликання курей);
3) лексеми, які виражають уявлення мовця про звуки і шуми реалій неживої природи (буль-буль (вода) – звук, який чується, коли воду наливають у щось);
4) слова, які відтворюють звуки предметів, механізмів, якими користується людина (у-у-у, ту-ту (машина, потяг, їхати) – відтворення звуків сигналу машини, локомотива);
5) лексеми, які відтворюють звуки, пов’язані з людською діяльністю, і суб’єктом яких є людина (ам-ам, гам-гам (їсти, їжа) – коли людина починає щось їсти, вона немов беззвучно промовляє «ам», кіть-кіть – котитися, цьом – вигук, який виражає поцілунок).
Бачимо, що більшу частину слів дитина засвоює шляхом наслідування, аналогії з мовою дорослих. Дитячі лексеми є потенційними компонентами словотвірних гнізд, наявних у сучасній українській мові. Вони виступають стосовно того чи іншого слова нормативної мови як похідні від нього (у разі прямого словотворення), твірні (у разі зворотного словотворення) або замінні (у разі замінного словотворення).
Будь-яка дитяча лексема виявляється лише новою комбінацією вже існуючих у мові морфем, причому правила комбінації морфем визначаються словотвірним механізмом мови, потенційно закладеними в ній можливостями поверхового або глибинного рівнів.
Підсумовуючи, зазначимо, що проведене дослідження дитячої лексики мовлення має і практичне значення, адже результати аналізу дитячих лексем можуть бути корисні тим лінгвістам, психологам і педагогам, які зацікавлені у вивченні мовлення в дітей дошкільного віку, і застосовуватися при навчанні їх рідній або іноземній мові.
Література
1. Бацевич Ф. С. Філософія мови : історія лінгвофілософських учень : [підручник] / Флорій Сергійович Бацевич. – К. : ВЦ «Академія», 2008. – 240 с.
2. Бондарко А. В. Грамматическое значение и смысл / Александр Владимирович Бондарко. – Л., 1978. – 176 с.
3. Гак В. Г. К диалектике семантических отношений в языке / Владимир Григорьевич Гак // Принципы и методы семантических исследований. – М., 1976. – 239 с.
4. Етимологічний словник української мови : В 7-ми томах / НАНУ; Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Уклад. : Р. В. Болдирєв, В. Т. Коломієць, А. П. Критенко; Редкол. О. С. Мельничук та ін. – Київ : Наукова думка. – (Словники України).
5. Крутій К. Л. Граматична норма як компонент культури мовлення дитини дошкільного віку / Катерина Леонідівна Крутій // Науковий вісник Південноукраїнського державного університету ім. К.Д. Ушинського. Збірник наукових праць. – Одеса, 2002. – Випуск 4-5. – С. 155-161.
6. Крутій К. Л. Дитячі оказіоналізми як продукт мовної системи / Катерина Леонідівна Крутій // Дошкільна освіта. – 2009. – № 4 (26). – C. 34-43.
7. Словник української мови : В 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. – Київ: Наукова думка, 1970–1980.
8. Словник української мови. В 4-х т. / НАНУ; Упорядкував з додатком власного матеріалу Б. Грінченко. – Київ: Наукова думка.
9. Словник української мови 16 – першої половини 17 ст. : [у 28-ми вип.] / НАНУ, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича; [редкол. : Д. Гринчишин, У. Єдлінська, Я. Закревська та ін.; гол. ред. : Д. Гринчишин]. – Львів.
10. Українська мова : Енциклопедія / НАНУ; Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні НАНУ; Редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О., Зяблюк М. П. та ін. – 2-вид., виправлене і доповнене. – Київ : Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2004. – 824 с.
11. Якобсон Р. О. Избранные работы / Роман Осипович Якобсон. – М., 1985. – 455 с.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь