Олійник Олеся
Національний університет «Острозька академія»
Факультет міжнародних відносин
Спеціальність: історія
4 курс
ЖІНКИ В ОУН ТА УПА: ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ
В статті проаналізовано спеціальні дослідження про роль жінок – членів Української Повстанської Армії (УПА) та Організації Українських Націоналістів (ОУН) в боротьбі українського народу за державну незалежність. Дослідження структурних ланок цих організацій дозволяє краще зрозуміти внутрішній устрій та організацію підпілля, а створення жіночої референтури постає як провідний напрям у розбудові УПА та розширенні агентурної мережі ОУН.
Ключові слова: історіографія, українських народ, національно-визвольна боротьба, націоналістичне підпілля, жіночий рух.
Olesia Oliinik
Women in OUN and UPA : the history of the problem study
In this paper we analyzes the special role of women, members of the Ukrainian Insurgent Army (UPA) and the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) in the struggle of the Ukrainian people for independence. Research of structural units of organizations is a key for understanding of the internal structure and organization of the underground, and in this context, women reference appears as a leading trend in the development of the UPA and expansion of the intelligence service OUN.
Key words: historiography, Ukrainian people, national liberation struggle, nationalist underground, women’s movement.
Олейник Олеся
Женщины в ОУН и УПА: история исследования проблемы
В статье проанализировано специальные исследования о роли женщин – членов Украинской Повстанческой Армии (УПА) и Организации Украинских Националистов (ОУН) в борьбе украинского народа за государственную независимость. Исследование структурных подразделений этих организаций позволяет лучше понимать внутреннее устройство и организацию подполья, а создание женской референтуры выступает как ведущее направление в развитии УПА и расширении сети ОУН.
Ключевые слова: историография, украинский народ, национально-освободительная борьба, националистическое подполье, женское движение.
Діяльність українського націоналістичного підпілля в роки Другої світової війни є невід’ємною частиною історичної пам’яті, тим джерелом натхнення, що дає сплеск патріотизму в українському суспільстві в умовах протистояння України зовнішній агресії. Історики здійснили справжній прорив у дослідженні проблеми ОУН та УПА за роки незалежності. Розсекречення раніше недоступних документів, кримінальних справ, публікація мемуарів та спогадів, створили джерельну базу для написання сотень монографічних праць з історії ОУН та УПА. Дослідження ж участі жінок в підпільних збройних формуваннях є не настільки вагомими. Проте наявні публікації вітчизняних та закордонних істориків потребують історіографічного узагальнення.
Актуальність дослідження «жіночого питання» зумовлюється тенденцією зацікавленості жіночими студіями і розвитком соціальної історії загалом. Якщо в багатьох інших темах дуже часто використовується кліше, в якому дві головні ідеї: «В радянській історіографії замовчувалися або перекручувалися певні питання», а також «із настанням незалежності прийшов час їхнього неупередженого висвітлення, бо без досвіду минулого у тих питаннях розбудова незалежної держави неможлива», то аналіз жіночої проблематики в українській історичній науці виявив глибші загальні тенденції, про які не завжди відверто говорять. Відома максима про те, що за статусом жіноцтва у суспільстві можна робити висновки відносно рівня розвитку цього суспільства знаходить своє підтвердження і завдяки уважному ознайомленню із напрацюваннями істориків, а також фахівців інших соціогуманітарних наук[26]. Метою даної статті є висвітлення стану наукової розробки означеної теми у працях вітчизняних і закордонних авторів, які студіювали у ХХ – на початку ХХІ ст.
Історії дослідження проблеми «Жінки у визвольних змаганнях в період Другої світової війни» або «Жінки в ОУН та УПА» присвячено порівняно не багато публікацій. Серед таких спеціальних історіографічних публікацій, в яких певною мірою розкрито діяльність жіноцтва в лавах УПА, кандидатська дисертація Оксани Мамроцької «Жінки України в Роки Другої світової війни: історіографія»[19] та докторська дисертація Тетяни Орлової «Жінка в історії України: Історіографія XX- початку XXI ст.»[26]. Подібні праці дають узагальнене визначення основних тенденцій зародження та накопичення знань про українських жінок, які несли військову службу в лавах Червоної Армії, так і в УПА, займали передові позиції в підпільних організаціях та доводили свій трудовий героїзм, працюючи в тилу. Істориками робляться спроби усунення штучної заангажованості у висвітленні історичних фактів, а також окреслюються подальші перспективи розробки жіночих студій[20, 37]. Комплексного дослідження до історії дослідження участі жіноцтва в націоналістичному підпіллі немає, хоча спеціальних публікацій з даної теми достатньо для створення узагальнюючої праці. Серед провідних українських істориків які внесли вагомий вклад у вивчення проблеми Оксана Кісь, Леся Онишко, Валентина Борисенко, Олена Петренко, Тетяна Антонова, Галина Стародубець.
У нашій розвідці розглянемо дослідження наукового та науково-публіцистичного характеру, присвячені мотивації і причинам вступу жінок в УПА, безпосередній діяльності у формуваннях повстанської армії, а також конкретним персоналіям, які внесли свою лепту у повстанську боротьбу.
Історикиня Леся Онишко обрала основним об’єктом своїх досліджень життєвий шлях Катерини Зарицької, очільниці Медичної опіки УПА, вона аналізує діяльність жіночої мережі ОУН, роботу жіноцтва в Українському Червоному Хресті (УЧХ), що належала до найважливіших ділянок під час війни, звертає увагу як на історичний так і на історіографічний аспекти проблеми. Ці питання піднесено у її монографіях «Нам сонце всміхалось крізь ржавії грати…»: Катерина Зарицька в українському національно визвольному русі»[24] , «Молитва до сина» та низці статей[25]. Тетяна Антонова у своїх статтях розглядає долю жінки крізь призму умов українського підпілля – поєднання непоєднуваних якостей бійця, розвідника, зв*язківця та жінки, коханої, матері[1]. Провідний історик у сфері жіночої історії Оксана Кісь присвятила низку статей темі досвіду участі жінок в національно-визвольних змаганнях загалом, так і гендерним та психологічним аспектам зокрема[15,16].
Позитивним явищем у вивченні визвольного руху ОУН та УПА є діяльність Центру досліджень визвольного руху, започаткованого 2003 р. у Львові. За період 2003-2015 рр. Центр видав дев’ятнадцять збірників досліджень різних аспектів українського визвольного руху[32, 33, 34, 35]та провів ряд наукових конференцій. Серед представників цього осередку, які здійснили глибокий аналіз окремих аспектів визвольного руху, варто відзначити В.В’ятровича, Г. Стародубець, Л. Онишко, Т. Антонова, В.Мороза, М.Мандрик.
Серед колективних досліджень, які присвячені темі «Жінка в історії національно-визвольних боротьби 1940-1950-х рр.» «Визначні українські жінки: матеріали і гутірки»[7] одне з перших, де ми знаходимо біографічні дані про підпільниць та «Українки в історії: нові сторінки»[2], одне з найсучасніших, базоване на значній документальній базі. Свою лепту у розробку проблеми «жінка і війна» внесли Іроїда Винницька та Олена Петренко [8, 27]. Слід наголосити на праці американського дослідника Джеффрі Бурдса, що побачила світ у 2006 році «Совецкая агентура: Очерки истории СССР в послевоенные годы (1944-1948)»[3], побудована на значній документальній базі, вона об’єктивно висвітлює драматичні події післявоєнних років, що стали предметом глибокого аналізу. Західні дослідники розглядають жіночу проблематику крізь призму фемінізму, що також не відображає її повною мірою. Вдалу спробу неупереджено показати роль жінки в історичному розвитку України, визначити мотиви вступу жіноцтва до ОУН та УПА зроблено М. Богачевською-Хом’як. Вона пояснює цей феномен почуттям дискримінованості не як жінки, а як українки[20 c.132].
Діаспорне видання «Літопис УПА», яке почало друкуватись ще в 1970-1980-х роках у Канаді, містить чи не найбільший опублікований масив документів та біографій з історії українського збройного підпілля. Історії жіночої референтури безпосередньо присвячено 23 та 32 томи під назвою «Медична опіка УПА»[21,22], також в серії «Події та люди» цього видання, яка містить нариси членкинь УПА.
Серед життєписів підпільниць на даний час доступними широкому читацькому загалу є лише кілька (Слави Стецько[23], Катерини Зарицької[24], Людмили Фої[11], Олени Теліги[36], Галини Голояд[12], Галини Дидик[10]). Повноцінну біографію Дарії Ребет (1913—1992) — єдиної жінки у проводі ОУН, авторки проекту «Устрій УГВР» та членкині президії УГВР, голови Політради ОУН (з 1955) – опубліковано в 2013 [29]. Чекає на свого дослідника життєва доля членкині УЧХ Хариті Кононенко, про яку є побіжні згадки в двадцять третьому томі «Літопису УПА», присвяченого Медичній опіці, однак та скромна довідка не відповідає масштабу діяльності цієї жінки.
Особливу роль у відновленні історичної пам’яті та справедливої оцінки внесків жінок у національно-визвольні змагання відіграють біографічні довідники. Унікальним матеріалом для вивчення ролі української жінки у визвольній боротьбі ОУН та УПА є тритомний довідник жіночих біографій під назвою «Українська жінка у визвольній боротьбі 1940-1950 рр.». В українській історіографії це перша спроба зібрати короткі персоналії, життєписи жінок, у яких відзеркалено той драматичний період історії України. В них відтворено масштаби і формат участі жінок і дівчат у підпіллі, їх вік, соціальне походження, освіту та їхні подальші долі[31].
Проблема ролі жінки у визвольній боротьбі ОУН та УПА побіжно піднімається і в літературі узагальнюючого характеру, присвяченій історії ОУН та УПА. Деякі з цих праць містять як окремі розділи, параграфи про українське жіноцтво в підпіллі, так і лише згадки про певні прізвища. Серед авторів слід згадати Юрія Киричука, Володимир Старика, Дмитра Вєдєнєєва, та ін.
Ю. Киричук у двох розділах книги побіжно описує становище жінки в умовах підпільної боротьби. Зокрема, описуючи організаційну структуру УПА, автор зауважує, що великого значення надавалося розбудові медичної опіки та санітарної допомоги. Командування УПА організувало низку медичних курсів для колишніх студентів медицини, санітарні курси медсестер. Історик окрему увагу приділяв структурі нелегального УЧХ, що мав три відділи: медичний, опіка над пораненими і хворими бійцями УПА, фармацевтичний. Розповідаючи про жахливі розправи органів НКВС над вояками УПА, він навів свідчення очевидців про те, як поводилися з жінками-станичними, зв’язковими – приниження, роздягання, ґвалтування, катування на розжареній печі, застосування так званих „червоних чобітків”[14].
За останнє десятиліття з’явились дослідження науковців Національної академії СБ України Д.Вєдєнєєва і Г.Биструхіна, які висвітлили діяльність Служби безпеки ОУН, Військово-польової жандармерії УПА, спецгруп каральних сил радянської влади, форм і методів провокацій НКВС-НКДБ-МДБ-КДБ у різні роки протистояння. Роль жінок-розвідниць не стала предметом окремого дослідження цих істориків, проте документальна основа цих праць є цінним джерелом у вивченні розвідувальної та контррозвідувальної діяльності українських націоналістів, у якій брали участь і жінки[6]. Д. Вєдєнєєв в одній із статей пише, що широка підтримка УПА населенням дозволяла повстанцям використовувати можливості агентурної розвідки. Завдання розвідки полягало не лише в здобутті інформації, але й викритті інформаторів ворога у власному середовищі. Рекомендувалося підбирати до послуг розвідки людей фізично і морально стійких, краще за все – жінок. Він розповідає про запровадження спеціальних курсів для підготовки розвідниць – польова розвідка, історія радянських органів держбезпеки, агентурно-оперативна робота, контррозвідка, шифрувальна справа. Серед завдань був збір інформації про військове з’єднання, його розташування, фортифікаційне забезпечення, кількісний та особовий склад, технічне забезпечення[5].
Окремий розділ монографії В. Ковальчука присвячений діяльності жіноцтва в господарських референтурах та УЧХ. Він зупиняється на структурних та регіональних відмінностях УЧХ. Під час війни на українських землях діяли створений німцями Червоний Хрест, над яким постійно намагалася встановити контроль ОУН(м), а також Червоний Хрест як складова організаційної структури ОУН(б) і Запілля УПА. Автор зазначає, що протягом другої половини 1943-1944 рр. у Запіллі УПА діяли також референтури жіноцтва. У деяких джерелах робота мережі жіноцтва помилково ототожнюється з допоміжною діяльністю жінок, спрямованою на забезпечення потреб армії. У шостому розділі це спростовується[17].
Цікаві відомості про окремі жіночі постаті знаходимо і в узагальнюючій праці Володимира Старика та Андрія Дуди[9]. Аналізуючи діяльність „Буковинського куреня”, автори відтворили долі окремих жінок, які до нього належали. Серед найбільш суперечливих постатей у 1941-1945 рр. була провідниця чернівецького обласного проводу ОУН(б) Артемізія Галицька (псевдо „Мотря”), яка, як припускають дослідники, співпрацювала з органами НКВС і за її доносами арештовано сотні членів ОУН(б).
Деякі відомості про діяльність жінок у лавах ОУН та УПА містять книги, присвячені подіям 1941-1945 рр. в окремих регіонах України, населених пунктах Галичини, Волині та Поділля. У розвідці Ігора Іванченка, присвяченій діяльності похідних груп ОУН на Дніпропетровщині, які мали охопити своїм впливом південні землі України, також розповідається про окремі постаті жінок-націоналісток [13] Про активну участь жіноцтва Волині у лавах УПА розповідає Г. Петрук-Попик[28]. Автор присвятив працю „антонівцям” – так званій Антоновецькій Повстанській Республіці – самоврядній одиниці, що діяла з березня 1943 р по травень 1944 р. на основі Кременецького куреня „Крука” УПА.
Низка публікацій узагальнюючого характеру, присвячених історії повстанської боротьби під проводом Т. Бульби-Боровця, належить перу дослідника Володимир Дзьобака . Ці розвідки цінні тим, що в них відтворено історичний контекст 1941-1942 років, організаційну структур бойових формувань „Поліська Січ” та місце „жіночих” функцій розвідниць, медичних сестер, лікарів, зв’язкових в українському підпіллі. Слід також згадати низку праць відомого дослідника періоду 1940-х років в історії України Анатолія Кентія. Однак жіночі постаті згадуються тут лише побіжно[20].
Історіографічний аналіз питання участі жінок в Українській повстанській армії, як одного з найменш досліджуваних аспектів історії України, дав змогу побачити наскільки обмеженою є база жіночих студій. Праці радянського періоду характеризуються абсолютним замовчуванням питання ролі жінки в ОУН-УПА. За цей час не з’явилося жодної спеціальної праці, присвяченої даній проблемі. Поступово дана проблематика розв’язуються вже в сучасній українській історіографії, завдяки розсекреченню архівосховищ та кримінальних справ учасниць збройного підпілля, що дало змогу спиратися на документальну базу. Однак спеціальні дослідження обмежуються поодинокими монографіями, публікаціями в наукових часописах та періодиці, довідковими виданнями, присвяченим деяким жіночим постатям націоналістичного підпілля. Частково певні білі плями історіографії заповнили праці, які побачили світ за кордоном. Велика заслуга в цьому видання «Літопис УПА». З роками воно розширюється, зокрема серія «Бібліотека» та «Події та люди». Це дає підстави для подальших розробок, поглибленого переосмислення цієї проблематики, створення більш ґрунтовних комплексних досліджень.
Українські визвольні змагання – ц е тема, на якій повинно виховуватись молоде покоління. Правдиве, всебічне трактування історії ОУН та УПА є невід’ємною частиною процесу формування національної свідомості українця та історичної пам’яті нації. Активне зацікавлення соціальною історією породжує розвиток такої її функціональної ланки, як жіночі студії, що розширюють масштаби історичного світобачення і дають шанс переосмислити історичні події враховуючи досвід не лише традиційної «чоловічої» історії, а й жіночої, котра з однієї сторони більш суб’єктивна, через емоційність та вразливість, а з іншої більш повна, деталізована. Жіноче бачення подій більш відверте і сповнене героїзму.
Література:
1. Антонова Т. Жінка та її «мирні», «напівмирні» та «воєнні» ролі в боротьбі ОУН та УПА // Український визвольний рух. Збірник 9. – Львів. – 2007. С. 138 – 147.
2 .Борисенко В. Українки в історії: нові сторінки / Борисенко В., Атаманенко А., Тарнашинська Л. – К. : Либідь. – 2010. – 264 с.
3. Бурдс Дж. Советская агентура: Очерки истории СССР в послевоенные годы (1944-1948). – Москва-Нью Йорк: «Современная История» – 2006. – 296 с.
4. В’ятрович В. М. Історія з грифом секретно. – Львів. – Центр досліджень визвольного руху, 2011. – 328 с.
5.Вєдєнєєв Д.В. Розвідувальна діяльність Української повстанської армії (1943 – 1945 рр.) // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць – К: Ін-т історії України НАН України, 2003. – Вип. 10. – С 381-414.
6. Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.С. «Повстанська розвідка діє точно і відважно…». Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення ОУН та УПА. 1940—1950-ті роки. Монографія. – К.:К.І.С, 2006. – 568 с
7. Визначні українські жінки: матеріали і гутірки. – Вип. 24. – Нью-Йорк, 1967. – 114с.
8. Винницька І. Незвичайні долі звичайних жінок: усна історія двадцятого століття. – Львів: Видавництво Львівської політехніки. – Бібліотека “України Модерної”, серія «Щоденники, спогади, інтерв’ю», число 1. – 2013. – 836 с.
9. Дуда А. Буковинський курінь в боях за українську державність. 1918-1941-1944 / А. Дуда, В. Старик. – Київ-Чернівці, 1995. – 272 с.
10. Зв’язкова генерала: Галина Дидик «…На жаль, і я жива…»: спомини Галини Дидик – зв’язкової Романа Шухевича. – Гадяч. – «Гадяч». – 2007. – 261 с.
11. Іванченко В. Квітка в червоному пеклі: життєвий шлях Людмили Фої. – Львів-Торонто: Літопис УПА; Серія «Події та люди». Кн. 8 – 2009. – 128 с.
12. Іванченко В., Іщук О. Життя Галини Голояд – «Марта Гай». – Львів-Торонто: Літопис УПА; Серія «Події та люди». – 2010. – 128 с.
13. Іванченко І. Діяльність похідних груп ОУН на Дніпропетровщині в роки ІІ-ї світової війни / І. Іванченко. – Севастополь, 2003. – 130 с.
14. Киричук Ю. Історія УПА /Ю. Киричук. – Тернопіль : Ред.-видав. відділ., 1991. – 240 с
15. Кісь О. Жіночий досвід участі у національно-визвольних змаганнях 1940–50-х років на західноукраїнських землях // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. Вип. 13–14. Історична пам’ять і тоталітаризм: досвід Центрально-Східної Європи. Харків, 2009. С. 101–126.
16. Кісь О. Між особистим і політичним: Ґендерні особливості досвіду жінок-учасниць національно-визвольних змагань на західноукраїнських землях у 1940 – 1950-х роках // Народознавчі зошити. – № 4(112). – 2013. – С. 591-599.
17. Ковальчук В. Діяльність ОУН(б) і Запілля УПА на Волині й південному Поліссі (1941–1944 рр.). – 2006. – 467 с.
18. Крайній І. Жіночі обличчя ОУН-УПА // Україна Молода. – 2005.– № 105. – 9 червня.
19. Мамроцька О. Жінки України в роки Другої світової війни: історіографія: Автореф. дис. канд. іст. наук / Переяслав-Хмельницький держ. педагог. ун-т – Переяслав-Хмельницький, 2010. – 20 с.
20. Мандрик М. Жіночі обличчя українського підпілля – гендерний принцип чи «чоловіча» історія боротьби // Культура народов Причерноморья. – 2009. № 162. – С. 129-134
21. Медична опіка в УПА: В 2 т. 2 кн. / М. Ріпецький (ред.) // Літопис УПА. – 1993. – Т. 23. – Кн. 1. – 477 с.
22. Медична опіка в УПА: В 2 т. 2 кн. / М. Ріпецький (ред.) // Літопис УПА. – 2001. – Т. 32.- Кн. 2 – 5 81с.
23. Мельничук Б. Вірна дочка України. Слава Стецько: життєпис у боротьбі / Богдан Мельничук, Мирон Сагайдак, Віктор Уніят. – Вид. 2-ге. – Тернопіль: Астон, 2011. – 128 с.
24. Онишко Л. «Нам сонце всміхалось крізь ржавії ґрати…»: Катерина Зарицька в українському національно-визвольному русі. – Львів – Тронто: Літопис УПА. Серія «Бібліотека». – Том 8. – 2007.
25. Онишко Л. Організація та діяльність підпільного Українського Червоного Хреста на західноукраїнських землях у 1943 – 1945 роках // Визвольний шлях. – 2004. – № 3. – С. 54–64.
26. Орлова Т. В. Жінка в історії України: історіографія XX початку XXI ст.: Автореф. док. Іст. наук / Київський нац. ун-т – Київ, 2010. – 33 с.
27. Петренко О. Інструменталізація страху. Використання радянськими та польськими органами безпеки жінок-агетнок у боротьбі проти українського націоналістичного підпілля / Олена Петренко // Україна Модерна. – 2011. – № 18 (7). – С. 141 – 167.
28. Петрук-Попик Г. Антонівці // Збірник праць Тернопільського міського осередку НТШ. – Т. 2: Національно-визвольні змагання українського народу у ХХ столітті. – Тернопіль, 2006. – С. 267-287.
29. Посівнич М., Брелюс В. Нарис життя Дарії Ребет – «Орлян». – Львів-Тронто: Літопис УПА. Серія «Події та люди». – 2013. — 112 с.
30. Стародубець Г. Організація медико-санітарної служби у повстанському запіллі: друга половина 1943-1944 рр. / Г. Стародубець // Наукові записки з української історії: збірник наукових статей. – 2005 . – Вып.17 . – С. 199-204.
31. Українська жінка у визвольній боротьбі 1940 – 1950 рр. біографічний довідник / упоряд. Надія Мудра. – Т. 1 – 3. – Львів: Світ. – 2004, 2006, 2009.
32. Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. -Львів,2013. – Збірник 18. – 336 с
33. Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів, 2007. – Збірник 9. – 320 с.
34. Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів, 2005. – Збірник 5. – 240 с.
35. Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів, 2004. – Збірник 3: До 75-ліття Організації Українських Націоналістів. – 304 с.
36. Червак Б. Олена Теліга. Життя і творчість – К., 1997. – 64 с.
37. Юсип Д. Корона і вінок терновий. Жінки в історії України. Художньо-документальні студії / Дмитро Юсип. – Івано-Франківськ: «Сіверсія» – «Галичина», 1998. – 190 с.