Євген Васильович Спекторський народився 3 жовтня 1875р. в м. Острог Волинської губернії. Його батько, Василь Олександрович, закінчивши юридичний факультет київського Університету св. Володимира служив судовим слідчим при Волинській кримінальній палаті, потім на тій же посаді працював у інших регіонах Малоросії, пізніше став суддею в м. Щучна, Ломжинської губернії. Матір’ю Є.В.Спекторского була Софія Фрідріхівна Крафт, швейцарська піддана. У сім’ї Спекторских було четверо дітей, всі хлопчики – Сергій, Олександр, Євген і Борис. Закінчивши із золотою медаллю Радомську чоловічу гімназію Є.В.Спекторский у 1893 р. пішов стопами батька – на юридичний факультет Імператорського Варшавського університету.
Праці Є. В. Спекторського були присвячені широкому спектру суспільствознавчих дисциплін: теорії та історії права, культурології, соціології, історії літератури. Особливий інтерес складають його роботи з історії Росії. Суспільна та державна діяльність Спекторского проходила, в основному, в рамках системи вищої освіти – в дореволюційний період він пройшов увесь шлях вузівського викладача від магістранта до ординарного професора, ректора Університету св. Володимира у Києві. Емігрувавши в 1920 р, Спекторский не тільки продовжив за кордоном активну наукову роботу, але й став одним із організаторів дослідної та навчальної діяльності діаспори Російської імперії – він був серед засновників Російського наукового інституту в Белграді, деякий час керував Російським юридичним факультетом у Празі. Наукова та організаторська активність Спекторского не припинялася аж до його смерті в США в 1951 р. Між тим, біографія і творча спадщина Спекторского поки недостатньо вивчені. Присвячені йому матеріали, в основному представлені некрологами, статтями в енциклопедіях і невеликими творами, аналізують лише окремі сторони його творчості. Практично зовсім не вивчалася біографія вченого з архівних матеріалів. Складання докладної біографії Спекторского – справа майбутнього.
Однак найбільший вплив на Спекторского склав один з найяскравіших викладачів, батько великого російського поета, Олександр Львович Блок. Академічна діяльність Блока розвивалася суперечливо. З одного боку, протягом більше 30 років він очолював кафедру державного права у Варшавському університеті, дослужившись до максимально можливого при його ступені магістра посади “заслуженого виконуючого посаду ординарного професора» (з 1905); у 1908-1909 рр. Блок був деканом юридичного факультету. При цьому, при призначенні Блока ординарним професором, керівництвом університету був даний у міністерство цілком позитивний (якщо не сказати хвалебний) відгук про його діяльність, Блок був віднесений до числа «таких вчених, які все своє життя присвятили служінню науці». З іншого боку, матеріали секретного листування між керівництвом Варшавського навчального округу та університету, що збереглися у фонді ІВу показують, що ставлення колег і студентів до Блока було дуже складним і, якби не постійна нестача кадрів у Варшаві, його кар’єра, можливо, складалася б не так вдало.
При закінченні університету у Варшаві випускник, що представив відповідно твір (дисертацію), міг отримати ступінь кандидата (ця перша академічна ступінь була залишена після введення в дію статуту 1884 тільки в Юр’ївському і Варшавському університетах). Зароджений на студентській лаві інтерес до питань теорії суспільних наук привів Спекторського до теми з історії громадської думки (що пояснювалося інтересами його керівника проф. Блока) – «Жан-Жак Руссо як політичний мислитель». Блок високо оцінив твір свого учня: «Дисертація Євгена Спекторського була представлена спочатку у вигляді курсової студентської роботи, але заслуговувала б і золотої медалі, якби на нашому факультеті пропонувалася така конкурсна тема, що на петербурзькому в нинішньому році, а саме – щодо політичного вчення Руссо». 4 червня 1897 Спекторський був затверджений у ступені кандидата права. Природним, у цьому зв’язку, було залишення його при кафедрі державного права для приготування до професорського звання. Слід зазначити, що в 1897 р. у юридичного факультету не було вільних стипендій, і Спекторському передали вакансію з історико-філологічного факультету. Через рік, коли «аспірантуру» закінчив залишений при кафедрі історії російського права Ф.В.Тарановський, вже звільнена «юридична» стипендія була передана Спекторському. Залишені при кафедрі надзвичайно рідко захищали свої дисертації в строк. Найчастіше таке завдання і не ставилося перед ними.
Керівник заняттями Спекторського Блок, свідчить, що Спекторський не задовільнявся загальними і спеціальними посібниками, а в багатьох випадках вивчав, за допомогою існуючих монографій, доступні йому першоджерела. Це додало корисну самостійність праці Спекторського, хоча, з іншого боку, звіт його дещо страждає відсутністю належної пов’язаності. Спекторський отримав іспит вже після закінчення «аспірантури». 23 вересня 1900 він здавав іспит з державного права, йому були запропоновані питання – «про політичні навчання Спінози і Лейбніца», «про поділ влади, особливо у Франції», «про церкви і державу в Росії». Іспит був складений Євгеном Васильовичем з найвищою оцінкою «дуже задовільно». 2 грудня того ж року Спекторський отримав «додаткове» випробування за міжнародним правом (питання – «історія та органи міжнародного порядку», «війна і право»), також з оцінкою «дуже задовільно». Нарешті, 13 січня 1901 р. тією ж оцінкою був оцінений Блоком і представлений текст твору Спекторського «Про ставлення новітньої політичної літератури до Візантійської державності».
У 1901 р Спекторський на два роки виїхав у закордонне відрядження, під час якого слухав лекції в різних університетах Німеччини і Франції і працював у бібліотеках. Після повернення він був призначений виконуючим посаду доцента кафедри енциклопедії та історії філософії права. Тоді ж вийшла у світ його перша друкована робота. На цьому закінчилося учнівство Спекторського, і почалося сходження щаблями наукової та академічної кар’єри. При цьому вплив навчання у Варшавському університеті (і у Блока, особливо) на його подальшу творчість зазначалося йому ще довгі роки.
У 1917 здобув ступінь доктора державного права у Московському університеті. У 1918 — декан юридичного факультету Київського університету. 29 вересня 1918 ординарний професор університету Св. Володимира, доктор громадського права Спекторський затверджений гетьманом Павлом Скоропадським на посаді ректора університету Св. Володимира, до 1919 — ректор Київського університету Св. Володимира.
У 1920-1924 — професор Белградського університету; в 1924-1927 — професор і декан Російського юридичного факультету при Карловому університеті в Празі. 1927 повернувся до Белградського університету. В 1930-1945 — професор Люблінського університету.
У 1951 р. Є. В. Спекторський помирає у Нью-Йорку.