Клим О. І.

Науковий керівник: Троян С. С.,

доктор історичних наук, професор

Виникнення й еволюція італійського євроскептицизму

У статті розглянуто ключові чинники та причини євроскептицизму в Італії в контексті дрейфу в бік від єврооптимізму до євроскептицизму. Виокремленні та проаналізовано етапи еволюції італійського євроскептицизму. Наведено характерні особливості євроскептицизму внаслідок  кризи COVID-19.

Ключові слова: євроскептицизм, Італія, Європейський Союз, Брекзит, Рух п’яти зірок.

The emergence and evolution of Italian euroscepticism

The article examines the key factors and causes of Euroscepticism in Italy in the context of the drift away from eurooptimism to euroscepticism. The stages of the evolution of Italian Euroscepticism are systematized. The characteristic features of Euroscepticism due to the COVID-19 crisis are given.

Keywords: Euroscepticism, Italy, European Union, Brexit, Five Star Movement.

Постановка проблеми. Євроскептицизм в Італії відображає глибоку зміну громадської думки щодо ЄС: послідовна традиційна підтримка, яку висловлювали італійці, останнім часом стала більш євроскептичною. Італійська політична еліта здійснила дрейф у бік від єврооптимізму до євроскептицизму. Саме тому важливо проаналізувати сучасний стан євроскептицизму в Італії.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В іноземній літературі питання італійського євроскептицизму висвітлюються в періодичних виданнях, статтях, збірниках матеріалів. Серед зарубіжних дослідників – це Олімпія Фонтана, Кароліна Плешія, Джессіка Квірк, Ніколо Конті, Франческо Марангоні, Лука Верзічеллі та ін.

Мета статті полягає у виявленні основних положень феномену сучасного італійського євроскептицизму, його основних складових та етапів еволюції.

 Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1) розглянути ключові чинники та причини євроскептицизму в Італії;

2) проаналізувати етапи еволюції італійського євроскептицизму;

3) навести характерні особливості євроскептицизму внаслідок кризи COVID-19.

Виклад основного матеріалу. Італія нині переживає ультрареалістичне сприйняття міжнародних відносин в Європі, що призводить до сильного спотворення реальності. Очевидно, що це не єдина причина євроскептицизму, але вона може допомогти пролити світло на внутрішній контекст в Італії й на ряд факторів, які слід брати до уваги, коли мова йде про нинішню надчутливість Італії до Європейського Союзу і його держав-членів. Євроскептицизм в Італії дослідники пояснюють насамперед зовнішніми факторами, такими як загальна недовіра до ЄС під час і після криз і внутрішніми факторами, коли певні політичні сили звинувачували Європу у всіх «смертних гріхах» [1].

Відповідно до дослідження європейської дослідниці, доцента Віденського університету, Кароліни Плешії, ставлення італійців до процесу інтеграції протягом майже 30 років різко змінювалось. Аналіз даних видання «Барометр» показує, що в Італії, як і в багатьох інших європейських країнах, підтримка ЄС населенням зменшується з 1995 року. Це зменшення пов’язано головним чином з тим, що, хоча раніше багато громадян вважали, що Європейський Союз розв’яже проблеми, які національні уряди не змогли вирішити. Тому з 2000-х років постійно зростає розчарування у здатності ЄС розв’язувати внутрішні проблеми. В Італії, особливо з 2008 року, що збігається з початком економічної та фінансової кризи, спостерігається значне збільшення відсотка тих, хто вважає членство в ЄС  «негативним» або «ні позитивним чи негативним». Криза мігрантів у 2015 році посилила це розчарування у здатності Європи давати відповіді на національні проблеми та фактично забезпечила праві партії вагомими аргументами, щоб вказувати на те, що ЄС не здатний впоратися з новими викликами. Тож спочатку економічна криза і так звана «міграційна криза» фактично зробили Європу вразливою та підкреслили труднощі, властиві європейському проєкту [5].

Перехід від єврофільства до євроскептицизму відбувався протягом декількох десятиліть. Ця тенденція набирає обертів в останні роки і її не можна пояснити однією причиною, тому що вона має багатофакторний характер. На думку дослідників, особливий вплив мають чотири:

1. Приєднання Італії до Маастрихтського договору;
2. Домінування правоцентристів у національній політиці;
3. Серйозний економічний спад зі зростанням бідності;
4. Складне управління імміграцією [6].

Недовіра та скептицизм, що проявляються до традиційних політичних партій Італії, і подальший крок у бік підтримки тих, хто виступає проти істеблішменту, є результатом численних подій, на основі яких можна виділити такі етапи італійського євроскептицизму:

1. 1952-1994 роки:

З часів кінця Другої світової війни Італія вважалася однією з найбільш єврофільних країн Європи. Якщо на початку 1950-х років спостерігалася глибока поляризація в питанні інтеграції західноєвропейських демократій, що відображає ширшу поляризацію італійської партійної системи, то до початку 1990-х років замість цього склалася ситуація конвергенції, коли всі сторони підтримували інтеграційний процес. Вже в 1970-х роках Італійська комуністична партія (ІКП) вибрала євро-комуністичну траєкторію, що полягала в повороті до західного табору і в той же час дистанціюванні від Радянського Союзу. З цього моменту можна говорити про партійний консенсус щодо Європи. Двадцять років потому головний спадкоємець ІКП, Демократична партія лівих, вступив в європейську Соціалістичну партію, яка виступала за інтеграцію. Однак з 1994 року в італійській партійній системі не спостерігалось такої ж широко поширеної євро-філії, як у минулому. Замість цього розвинулись деякі безпрецедентні форми євроскептицизму [2].

2. 1994-2013 роки:

Загальні вибори 1994 року ознаменувалися приходом до влади Сільвіо Берлусконі як лідера партії «Вперед, Італіє», який забезпечив коаліцію з Лігою Півночі й фашистським Національним альянсом. Незважаючи на тривалу політичну нестабільність і фрагментацію, панування Берлусконі, триразового прем’єр-міністра, призвело до появи популізму і посилення євроскептицизму.

У період, протягом якого Берлусконі керував Італією, протягом майже десятиліття з 2000 року економіка перебувала в стані стагнації. Це  своєю чергою зробило удар світової фінансової кризи ще сильнішим. Подальшим поштовхом у бік популістських партій став вплив міграційної кризи, що почалася у 2011 році. Італія також сильно постраждала після кризи суверенного боргу, коли італійський уряд скоротив державні витрати й підвищив податки, що призвело до рецесії. Можливо, найсильнішим фактором, що лежить в основі невдоволення, є розвал італійської економіки, через який виникають численні проблеми, включаючи  бідність та високий рівень безробіття. Управління економікою і подальший спад – це дрейф у бік євроскептицизму. Наприклад, у другому кварталі 2019 року не спостерігалося економічного зростання, рівень безробіття серед молоді склав 33 %, що є другим за величиною показником в Єврозоні, а відношення боргу до ВВП склало 132%. Саме ця картина призвела до зростання підтримки популістських партій серед виборців і ще більше посилюється внаслідок кризи мігрантів, що почалася у 2015 році [6].

Тим часом після багатьох років скептицизму Берлусконі й негативу стосовно Європейського Союзу, а потім програми жорсткої економії Монті внаслідок боргової кризи, довіра до ЄС в Італії, колишній єврофільній країні, почала розвертатися в бік євроскептицизму. Згідно з одним дослідженням, в період з 2000 по 2012 рік довіра Італії до Європейського Союзу знизилася з 56% до 36%. Це була якісна зміна в італійському почутті підтримки й довіри до ЄС, яка не мала прецедентів. Як економічна криза, так і інституційна нестабільність сприяли посиленню євроскептицизму [1].

3. 2013-2020 роки:

У політичному середовищі Італії лівоцентристи завжди залишалися головними пропонентами євроінтеграції й виявляли лояльність до ЄС, коли були при владі. При уряді Маттео Ренці (2014-2016) лівоцентристи перейшли від своєї традиційної принципової підтримки ЄС до широкої критики заходів, прийнятих Європейською комісією для подолання економічної кризи, і до тези, заснованій на необхідності нової реформи інститутів ЄС і оновленні солідарності між державами-членами, які повинні розділити тягар найгостріших криз. Після 2013 року в Італії розгорнулася безпрецедентна суспільна дискусія про роль і результати євроінтеграції, яка була відзначена більш інтенсивним вираженням євроскептичних суджень. Поява нової популістської партії «Рух п’яти зірок» безумовно зміцнила табір євроскептиків [2]. Амбіційний Маттео Ренці, який очолював уряд Італії, втратив прихильність після невдалого референдуму наприкінці 2016 року. Після виборів 2018 року двом політичним формаціям, Руху п’яти зірок і Лізі Півночі, вдалося створити уряд разом з «незалежним» прем’єр-міністром Джузеппе Конте. З червня по серпень 2019 року уряд переходив від однієї суперечки з ЄС до іншої, причому більша частина скептицизму походила від Маттео Сальвіні, його ворожості до міграції та відмови приєднатися до будь-якої міграційної політики ЄС. Сальвіні закрив італійські порти, боровся з неурядовими організаціями, змушував судна з мігрантами на борту швартуватися в інших країнах. Зустрічі з ЄС часто були безрезультатними. Відносини між Римом і Брюсселем були напружені. Цей глухий кут завершився кризою уряду і знову в центрі напруженості опинився підхід до ЄС [1].

Криза COVID-19 дала можливість для якісного стрибка в євроскептичних дискурсах Італії. Італія стала першою європейською країною, яка сильно постраждала від COVID-19, і входить до числа країн, які постраждали від найсерйозніших економічних наслідків пандемії. Те, як ЄС відреагував на ранні етапи пандемії, мало важливий вплив на розвиток євроскептичних думок. Дебати значно ускладнили реакцію ЄС на кризу, затягнувши час реакції в Брюсселі. Це своєю чергою вплинуло на сприйняття в Італії, оскільки багато хто побоювався, що почнеться нова ера жорсткої економії та структурних реформ, що призведе до сплеску настроїв невдоволення щодо ЄС [4].

Висновки. Підбиваючи підсумки, були виявлені різні причини євроскептицизму в Італії. Шлях, пройдений Італією від держави єврофіла Європейського Союзу до євроскептика, здається недивним. Цю тенденцію можна обґрунтувати такими причинами: приєднанням Італії до Маастрихтського договору; домінуванням правоцентристів у національній політиці; серйозним економічним спадом зі зростанням бідності; складною ситуацією з управління міграцією. Аналіз італійського євроскептицизму продемонстрував дрейф у бік від єврооптимізму до євроскептицизму. Також у ході дослідження були виокремленні та проаналізовані етапи еволюції євроскептицизму в Італії. Наведено характерні особливості євроскептицизму внаслідок  кризи COVID-19.

Джерела та література

1. Brunazzo M., Mascitelli B. At the origin of Italian Euroscepticism. Australian and New Zealand Journal of European Studies. 2021. Т. 12, № 2. URL: https://doi.org/10.30722/anzjes.vol12.iss2.15072 (дата звернення: 14.10.2021).
2. Conti N., Marangoni F., Verzichelli L. Euroscepticism in Italy from the Onset of the Crisis: Tired of Europe? South European Society and Politics. 2020. С. 1–26. URL: https://doi.org/10.1080/13608746.2020.1757885 (дата звернення: 14.10.2021).
3. Darnis J.-P. Treacherous Mirror: Misinterpreting Italian Euroscepticism. IAI Commentaries. 2020. Т. 20, № 39. С. 1–4. URL: https://www.iai.it/sites/default/files/iaicom2039.pdf. (дата звернення: 13.10.2021).
4. Fontana O. Italian Euroscepticism and the COVID-19 Pandemic: Survey Insights. IAI Istituto Affari Internazionali. URL: https://www.iai.it/en/pubblicazioni/italian-euroscepticism-and-covid-19-pandemic-survey-insights (дата звернення: 06.11.2021).
5. Plescia C. La pandemia nel bel mezzo dell’euroscetticismo e del sovranismo in Italia. Euractiv. 2020. URL: https://euractiv.it/section/europea-parlano-i-fatti/opinion/la-pandemia-nel-bel-mezzo-delleuroscetticismo-e-del-sovranismo-in-italia/ (дата звернення: 13.10.2021).
6. Quirk J. Italy and euroscepticism – political uncertainty gives way to temporary political relief. Australian and New Zealand Journal of European Studies. 2020. Т. 12, № 1. С. 67–73. URL: https://www.esaanz.org.au/wp-content/uploads/2020/05/5.-Quirk.pdf. (дата звернення: 13.10.2021).